Ну звідки Черномирдіну знати дипломатичний етикет?

Від сала в шоколаді я очманів... А навіщо Україні така велика ГТС?.. Весь балаган походить від керівництва України... Скрізь стирчать американські вуха...

Від сала в шоколаді я очманів... А навіщо Україні така велика ГТС?.. Вважав і вважаю: весь балаган походить від керівництва України... Скрізь стирчать американські вуха...

Учора Надзвичайного і Повноважного посла РФ в Україні Віктора Степановича Черномирдіна викликали до Міністерство закордонних справ

і попросили змінити тон висловів щодо керівництва держави Україна, інакше, сказали йому, він може бути оголошений персоною нон грата в Україні.

Ось я подумала. Ну, припустімо, вишлють Черномирдіна? А кого пришлють натомість? Адже люди, що ставали дипломатами за Путина, напевно, дотримуються однакових поглядів, вони всі відображатимуть ксенофобські настрої, що підігріваються в російському суспільстві, але при цьому нас, журналістів, ніхто вже не веселитиме. Як сказав би Віктор Степанович, вони «тільки камінь за спиною триматимуть».

Нам, журналістам треба чесно зізнатися, що самі не раз провокували його на гострі вислови. Особисто я разів зо два так точно провокувала його на заявки, які потім викликали обурення української громадськості. Інша річ, що кадровий дипломат на явні провокації б не «повівся», мінімум, добирав би слова. Але це було б нудно.

Від сала в шоколаді я очманів

Зараз, користуючись архівною базою УНІАН, переглянула вислови Віктора Степановича за весь період його роботи в Києві, починаючи з 2001 року з дня приїзду та вступу на посаду. Його тепло вітали всі, включаючи на той момент Бориса Тарасюка. Прийоми в посольствах, обійми перших осіб, поїздки по регіонах, обіцянки вічної дружби між країнами, вручення новоприбулому дипломатові козацької булави, посол був у відмінній емоційній формі, країна перебування – теж.

Перші півроку Віктор Степанович щосили тримався, лише одного разу вживши непротокольну лексику, та й то в доброму значенні. Сказав, що йому так сподобалося сало в шоколаді, що він очманів.

Ну а потім помалу, крок за кроком, почалася доросла політика реалізації зовнішнього курсу, але в черномирдінській манері. Українцям було оголошено, що Росія не проти взяти участь в реструктуризації ГТС, «нам не все одно як вона працюватиме». Або про візити міжнародних спостерігачів Черномирдін сказав, що він «обурений масовими візитами західних політиків до України напередодні виборів. Це приниження для України. Хотіти нікому не шкідливо, але ж не так відверто і зухвало». Трохи згодом посол обурився тим, що Конгрес США ухвалив резолюцію про необхідність чесних і прозорих виборів в Україні: «Чому Україні хтось диктує? Ми в Росії пережили багато виборів, але такого не бачили». Висловом 2002 року, який найбільше запам`ятався, я б назвала характеристику Черномирдіним держсекретаря МЗС, кадрового дипломата Олександра Чалого. Коли держсекретар МЗС сказав, що Україні неможливо інтегруватися одразу і до ЄС, і до ЄврАзЕс, то Віктор Степанович на прес-конференції сказав, що Чалий – «дрімуча людина», яка висловила свою особисту думку.

А навіщо Україні така велика ГТС?

Є ще один знаковий вислів Віктора Степановича 2002 року, коли він активно просував ідею газотранспортного консорціуму. Відмовчуючись з цього приводу, в яких долях планується створювати консорціум, Віктор Степанович якось заявив, що Україні така потужна газотранспортна система і не потрібна. До речі, вже 2002 року опозиція (тоді «Наша Україна») ставила питання про доцільність перебування на посаді посла Віктора Черномирдіна. Але Віктор Степанович почувався впевнено і назвав це спробою розтягти Росію і Україну по кутках. Загалом, у 2003 році Віктор Степанович висловив своє ставлення до всіх питань, які стали найболючішими питаннями впродовж наступних п`яти років. Щодо Голодомору – «Росія ні перед ким вибачатися не буде». Щодо використання нафтопроводу Одесса–Броди. На той час, коли Україна вже підписала цілий ряд договорів і зобов`язань на пряме використання трубопроводу, Віктор Степанович (лобіюючи бажання Росії використовувати його в реверсному режимі) сказав: «Неприпустимо, що нафтопровід вже два роки стоїть порожнім. А використання нафтопроводу “Одесса–Броди” в реверсному режимі є абсолютно технічним і економічним питанням України, яке, до того ж, є явно не публічним”.

Принагідно Віктор Степанович картав Україну за участь в антиіракській коаліції, висловлював незадоволення, що участь в ЄЕП Україна хоче обмежити зоною вільної торгівлі, і відмахувався з питання скандального будівництва греблі в Керченській протоці. «Не переживайте, думаю, все буде гаразд», – так посол прокоментував скандальну спробу Росії приєднати собі український острів Тузла. Але віддамо належне послові, вважається, що Віктор Степанович гідно повівся під час територіального конфлікту і підготував документ, який зрештою підписали обидві сторони.

Потім були президентські вибори 2004 року, з відомою участю в Росії. Після них ходила наполеглива чутка, мовляв, Віктора Степановича мають відкликати з України. І знаєте, в той період його вислови стали неймовірно стриманими. Він і справді не хотів звідси їхати. Ним було заявлено, що зі зміною влади стосунки з Україною не погіршилися. Віктор Степанович зустрічався з представниками нової влади, обговорював перспективи співпраці і обіцяв, що з газом все буде добре. На запитання про базування Чорноморського флоту Віктор Степанович сказав, що це вирішуватимуть вже два інші президенти.

Вважав і вважаю: весь балаган походить від керівництва України

Загалом, впродовж 2007 і 2008 років Віктор Степанович нічим не вразив нашу уяву і слух. Можливо, тому, що на тлі висловів вищого російського керівництва і керівництва російського МЗС про НАТО, Голодомор, а також, що Україна навіть не держава, або «хлопці в Україні скотилися до тиранії», вислови Надзвичайного і Повноважного здавалися вершиною дипломатичного мистецтва. Але на жаль, Віктор Степанович не утримався під час останнього газового конфлікту.

Місяць тому Віктор Степанович виступив в ефірі російського телеканалу і сказав: «Україна сьогодні дуже близька до того, щоб залишитися сам-на-сам зі своєю газотранспортною системою, яка без наповнення газом стане металобрухтом, заритим в землю».

А про позицію України висловився ще жорсткіше: «Подеколи ця маячня – я його по-іншому не можу назвати – коментувати мені важко і неприємно. Балаган натуральний! До цього вели. До цього і довели. Вважав і вважаю: все походить від керівництва України. Або вони не розуміють, що вони роблять, або розуміють, але роблять спеціально». Це інтерв`ю наші офіційні органи якось пропустили.

Але 11 лютого, після поїздки на батьківщину Віктора Степановича понесло. Чи то надлишок ностальгії, чи то внаслідок поклоніння Бахусові. Але, засумувавши за своєю пресою, Віктор Степанович вирішив дати інтерв`ю "Комсомольській правді".

Це – щось. Це – витончений діалог двох Черномирдіних: одного справжнього, а другого – який за справжнім тягся, але в журналістиці. Віктор Степанович розповідав про українського Президента, котрий «назбирав удома якого череп`я, біля якогось пенька може три години ходити, млинів набудував», і вірив, що після президентських виборів прийдуть тверезі люди. Єдине, що обнадіює в інтерв`ю посла, це повідомлення, що «в Україні скрізь американці, і скрізь стирчать американські вуха», а також констатація, що американці влізуть в газовий консорціум і потягнуть Україну в НАТО». Добра, до речі, для нас новина: якщо за консорціум візьмуться американці, то хоч якийсь шанс, що Росія не «лізтиме» в трубу.

Недивно, що Віктора Степановича викликали в МЗС. Міністр закордонних справ України Володимир Огризко висловив протест щодо недружніх і вкрай недипломатичних оцінок посла, коментарів і висловів щодо України та її керівництва. Було відзначено, що такі дії посла суперечать положенням Віденської конвенції про дипломатичні відносини, є грубим порушенням норм дипломатичної етики і міжнародного права і несумісні із статусом керівника дипломатичного представництва в країні перебування. Тож може бути застосована ст.9 Віденської конвенції, яка передбачає можливість оголошення персоною нон-грата дипломата та його видворення з країни. Зазвичай особа, оголошена «персоною нон-грата», має залишити країну, інакше держава «може відмовитися визнавати цю особу членом дипломатичної місії». Загалом, цей виклик в МЗС слід вважати суворим попередженням.

Пізніше Володимир Огризко дав коментар щодо Черномирдіна, в якому сказав, що в інтерв`ю «Комсомолці» посол заявив, що «українське керівництво без мізків».

Ми такої фрази в інтерв`ю не знайшли (знаємо, що у відсутності мізків президент Росії Медведєв звинувачував під Новий рік президента Грузії Михайла Саакашвілі). Але те, в яких висловах посол говорив про президента країни перебування, цілком тягне і «без мізків» на нон-грата.

Гаразд би Черномирдін переключився на своїх президентів

Історія міжнародних відносин, починаючи з XVIII століття налічує безліч випадків оголошення дипломатів персонами нон-грата. Найчастіше це відбувалося, якщо посланець іноземної держави виявлявся шпигуном чи плів політичні інтриги.

Але бували й інші причини. В період холодної війни з Бангкока був висланий французький дипломат, чоловік письменниці Еммануель Арсан. Причиною стала публікація дружиною дипломата скандального роману «Еммануель». Французький МЗС відкликав дипломата, оскільки вважав, що образ державного посланника несумісний з публікацією його дружиною подібної прози. Відомий сучасний брюссельський дипломат був відкликаний своїм урядом з країни перебування, вступивши в недозволенний зв`язок з жінкою, яка, як виявилось, була співробітницею спецслужб країни перебування. Персоною нон-грата він не став, але про його дипломатичну діяльність більше ніхто не чув, зараз він займається дослідницькою роботою. І хай сьогодні опозиція стала на захист російського посла, і до його захисту навіть чогось приєдналася Тимошенко, а чиновник Секретаріату Президента, скоріше для порядку, покартав МЗС за поквапливість з таким попередженням. Але попередження МЗС залишається чинним.

Якщо Черномирдін не навчиться користуватися словами за призначенням, то має всі шанси поповнити історію застосувань пункту 9 Віденської конвенції ще і своїм гучним від`їздом. Повірте, це можна встигнути зробити ще до наступних виборів. Тому побажаймо Віктору Степановичу навчитися втискувати широту душі в рамки дипломатичного протоколу і зменшити словесне підприємництво. Адже нам, журналістам, він, чесно кажучи, подобається, і ми певні, що людина, яка використовує свої словесні здібності отаким безпосереднім і нестриманим чином, напевно не шпигун. Залишайтеся, Віктор Степанович, залишайтеся, але щоб про «помилки українського керівництва» та ще й у прямому ефірі було востаннє, домовилися? Добре б Черномирдін переключився на помилки обох своїх керівників...

Маша Міщенко