Чи був Кравчук щирий, звертаючись до Ющенка?

Може, Тимошенко хоче змусити Віктора Андрійовича прийняти “правильне рішення”. Мовляв, ні Кравчук, ні народ вас не бажають... І депутати від вас тікають – до мене...

Може, Тимошенко хоче змусити Віктора Андрійовича прийняти “правильне рішення” щодо участі в президентській кампанії? Мовляв, ні Кравчук, ні народ вас не бажають... І депутати від вас тікають – до мене...

Думка

Колишній Президент України Леонід Кравчук давно перестав бути самостійною фігурою. Українці вже багато років сприймають його радше як речника СДПУ(о), аніж першого главу незалежної держави.

Хоча треба віддати належне Леонідові Макаровичу: у межах медведчуківської соціал-демократії він виділявся небаченим демократизмом, який подекуди межував з деякою фривольністю, яку старші (за ієрархією) партійні наставники, скрегочучи зубами, прощали ветеранові української політики. Але часом “діда” (як його там подекуди називають) заносило. Наприклад, він колись скандально зізнався, що ніколи не виступав проти НАТО, хоча портрет першого Президента активно експлуатувався в антинатовських плакатах есдеків під час однієї з останніх виборчих кампаній, яку вони з тріском провалили.

Проте загалом роль речника СДПУ(о) Леонід Макарович виконував досить справно. Особливо в тих ситуаціях, коли позиція партійної верхівки накладалася на його особисті уявлення.

Могутня колись СДПУ(о) тихо відійшла в історію. Колишній лідер партії Віктор Медведчук здружився з Юлією Володимирівною Тимошенко. Про Леоніда Макаровича якось усі призабули...

Й ось раптом він з’являється в усій своїй красі й з усім своїм красномовством, велемовністю і пафосом звертається до чинного Президента Ющенка з закликом наслідувати його приклад– оголосити дострокові президентські вибори... Більш того – добровільно подати у відставку.

Скажу відверто, я нічого не маю проти відставки Віктора Андрійовича, як, до речі, і Юлії Володимирівни, і навіть усієї Верховної Ради з її безликою комуно-донецькою опозицією. Я підтримую свою сусідку – пенсіонерку Дусю, яка ледве не щодня лає на чому світ стоїть усіх наших правителів, а передусім Президента, за її мізерну пенсію. Я майже завжди погоджуюся зі своїм чоловіком, який вважає Президента слабаком, що не дотягує до ідеалів Майдану. Я погоджуюся з двірником Васею, який називає Президента балакуном, пустословом. І якби ці громадяни звернулися до Президента чи прем’єра, чи до будь-кого з політиків, я б їм повірила й, можливо, навіть підтримала їх... Бо це щирі люди, які не мають свого шкурного інтересу в жодних політичних розкладах...

Але коли з таким зверненням виступає Леонід Макарович, то тут – стоп! – чомусь мені хочеться вигукнути слідом за Станіславським: не вірю! Не вірю в безкорисливість, не вірю в щирість, не вірю в довгі, розлогі аргументи... Чомусь пригадався Кравчук кінця 80-х, коли він, будучи секретарем ЦК КПУ, довго, начебто аргументовано доводив українським письменникам, котрі розпочали Народний рух за перебудову, що вони неправі...

Утім, у ті давні часи Леонід Макарович ще не знав, що таке отримувати великі гроші за ідеологічне прикриття... Тоді в його словах усе ж таки була якась щирість.

Але зараз, даруйте, це просто лицемірство.

Ні, я переконана, що Кравчук і справді хоче відставки Ющенка. Так само, як він жадав відставки Кучми, якому так ніколи й не вибачив свого програшу в 1994 році. Леонід Макарович довго й терпляче чекає повторення інциденту, приниження, якого зазнав він, добровільно погодившись на дострокові вибори. В усіх підручниках з історії його ім’я пов’язуватиметься з тим його безславним політичним кінцем, який є поки що унікальним в історії незалежній Україні. Він відверто не хоче цієї унікальності. Він бажає, аби хоч ще хтось був у цьому ряду відставних президентів... Якщо не “сильний” Кучма, то хоча б “слабак” Ющенко.

...Це не просто мої фантазії. Колись, у часи президентства Кучми я мала розмову з Леонідом Макаровичем і прямо запитала його, чи порадів би він відставці Леоніда Даниловича. Він з жалем констатував тоді, що, на його думку, це неможливо, бо Кучма виявився сильним Президентом...

Тож, закликаючи Ющенка до відставки, Кравчук говорить щиро. Нещирість же полягає в тих залаштункових домовленостях між Тимошенко і Медведчуком, які власне і стали причиною такого звернення Леоніда Макаровича. Люди знаючі чудово розуміють, що стоїть за цим випадом колишнього Президента.

Тема відставки Ющенка сьогодні розкручується БЮТом досить активно. Цього ж дня, уранці – ще до виступу Кравчука – з аналогічним зверненням вискочив бютівець Володимир Яворівський, який “за дивним збігом обставин” закликав Ющенка наслідувати приклад... Кравчука.

Складається враження, що все це – і Яворівський, і Кравчук – пункти одного плану.

Якщо це справді так, то кепські справи у Юлії Володимирівни. Вона та її технологи не можуть не усвідомлювати, що змусити Ющенка піти у відставку вони не зможуть. Їхня мета якась інша...

Яка?

Перенацілити увагу громадськості, прикуту до безпорадності нинішнього уряду, на того, хто “заважає йому працювати”? Знайти цапа-відбувайла? Відшукати “спільного ворога” для Заходу і Сходу України?

А далі що?

А нічого доброго для самої Юлії Володимирівни. Розбурханий, роздратований народ уже не розрізнятиме, хто з них Ющенко, а хто Тимошенко.

Чи, може, таким чином вона хоче змусити Віктора Андрійовича прийняти “правильне рішення” щодо участі в подальшій президентській кампанії? Мовляв, бачте, ні Кравчук, ні народ вас не хочуть... Депутати від вас тікають – до мене... Чого доброго, і вірний вам Балога втече... Тож відмовтеся від претензій на булаву...

Чи витримає Президент цей тиск?

Оксана Охрімчук

УНІАН в Google News