Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

Балога влаштував очну ставку обом губернаторам Київщини

Жовтяк: “Я мав розмову з новим главою Секретаріату, і мені здалося, що в нього є бажання розв’язати цю справу мирним шляхом... Ми домовилися ще про одну зустріч. Проте, коли я прийшов до Секретаріату, мені влаштували..."

Інтрига  навколо відставки Євгена Жовтяка з посади голови Київської облдержадміністрації та можливості його поновлення на роботі набирає нових обертів. Президент поновив на посаді незаконно звільненого голову Білозерської райадміністрації, звільнивши його наступника, посилаючись на рішення суду та Кодекс законів про працю. Спростувавши цим усі аргументи своїх юристів у справі проти Жовтяка про те, що, мовляв, на посадовців не поширюється трудове законодавство. Ці події збіглися зі 100-денним терміном від прийняття рішення суду про поновлення Жовтяка на роботі... УНІАН звернувся до героя цієї епопеї з кількома запитаннями.

– Євгене Дмитровичу, Ваша наступниця Віра Ульянченко нещодавно провела прес-конференцію з нагоди перших ста днів її головування в області. Водночас Ви й досі не визнаєте законності президентського рішення...

– Рішенням суду моє звільнення визнано незаконним. Згідно з Кодексом адміністративного судочинства я мав бути поновлений на посаді негайно, тобто ще 16 червня. А 15 вересня після розгляду апеляційної скарги представників Президента в апеляційному суді Київської області, набув чинності пункт судового рішення про скасування Указу Президента про моє звільнення як протиправного. На жаль, юридичні консультанти Президента й надалі радять йому ігнорувати Конституцію України, очевидно, розраховуючи шляхом тиску на Вищий адміністративний суд добитися відповідної постанови. До речі, до пані Ульянченко особисто я жодних претензій не маю, є указ про її призначення, і вона виконує волю цього указу.

Що ж до прес-конференції Віри Іванівни, то мені теж було цікаво дізнатися, якими були ті 100 днів для області. Я радий, що різких змін у роботі обласної державної адміністрації не відбулося, й Віра Іванівна звітує про продовження проектів, що були розпочаті мною: від розробки Генерального плану розвитку Київщини до проектування нової окружної дороги, будівництва Жулянскої транспортної розв’язки, відновлення автошляху до країн Балтії через Іванків та Вільчу, створення міжнародного авіатерміналу в Узині, розвитку промислових зон та пропозицій Києву щодо винесення підприємств за межі міста, розвитку міст-супутників Києва тощо.

Публічно підтверджуючи продовження розпочатих мною проектів, пані Ульянченко мимоволі підтверджує і безпідставність мого звільнення. Хоча за 100 днів уже можна було розпочати хоча б один власний проект... В усякому разі у свої 100 днів я звітував про  досягнення  в реалізації власних проектів, а не проектів Засухи.

– Віра Іванівна стверджує, що повністю контролює обласну раду, а Ви з цим завданням не справились...

– Голова обладміністрації зобов’язаний співпрацювати з обласною радою, бо від цього залежить швидкість і якість розв’язання проблем, яких у  житті області ще чимало. Немає жодних підстав говорити, чи справився б я з проблемою налагодження відносин з обласною радою, адже початок роботи цієї ради день у день збігся з моїм незаконним звільненням. Але згадайте, ким на 90 відсотків був сформований попередній склад обласної ради. Правильно, Засухою. Так от, навіть у тій раді жодна пропозиція обладміністрації, подана мною, не чекала свого розгляду на сесії більш як один тиждень. Пропозиції ж пані Ульянченко щодо негайного внесення змін до обласного бюджету пролежали в обласній раді без розгляду чотири місяці. За цей час відбулося кілька сесій. Якщо це доказ повного контролю, тоді його можна назвати навіть абсолютним (іронізує. – Авт )...

– Наскільки мені відомо, колишній керівник Секретаріату Президента Рибачук був противником Вашого поновлення. Яка позиція нинішнього керівництва Секретаріату?

– Я мав розмову з новим його главою Віктором Балогою, і мені здалося, що в нього є бажання розв’язати цю справу мирним шляхом. Я сказав Балозі, що готовий укласти мирову угоду, за якою я пишу заяву про відставку, а Президент вносить відповідні зміни до Указу. Ми домовилися з Балогою ще про одну зустріч наступного дня. Проте, коли я прийшов до Секретаріату оформляти ці наші з Балогою домовленості, мені влаштували півторагодинну зустріч з...  Вірою Ульянченко.

Я вже казав, що особисто до пані Ульянченко не маю ніяких претензій і тому не бачу сенсу обговорювати з нею питання про мою подальшу долю. Взагалі я вважаю некоректною таку „очну ставку” з Вірою Іванівною, і це тільки свідчить про неконструктивну позицію Секретаріату Президента в цьому питанні. Тому я прийняв рішення поки що призупинити переговори.

– І все ж таки, що сказала Вам Ульянченко?

– Сказала, що я не маю жодних шансів на поновлення, бо Президент на мене дуже сердитий, особливо за мої відкриті листи. Але хіба в мене був вибір? Президента так ретельно забронювали його радники, що я не міг зустрітися з ним для обговорення будь-яких питань, ще працюючи в  облдержадміністрації, то що вже казати про той час, коли я намагався достукатися до нього з лікарняної палати? Єдине, що залишалося – писати відкриті листи через засоби масової інформації. Це був єдиний спосіб звернути увагу Президента на непрофесійність його оточення. До речі, непрофесійність панів Головатого та Полудьонного, на якій я постійно наголошував у своїх листах до Президента, доведена їхнім звільненням та розпорядженнями про поновлення на посаді голови райдержадміністрації за рішенням суду та відповідно до процедури, передбаченої Кодексом законів про працю. Саме поширення трудового законодавства та юрисдикції судів на відносини Президента з головами адміністрацій протягом трьох місяців публічно заперечували Полудьонний і Головатий. Порадники Президента повинні розуміти, що, радячи Президентові щодо видання нормативних актів, вони мають керуватися чинним законодавством, а не своїм уявленням про те, яким це законодавство мало б бути. Адже Президент є гарантом дотримання Конституції і законів України, а отже, його розпорядження та укази мають бути бездоганними з точки зору дотримання українського законодавства. Ще роз наголошую: я не тримаюсь за посаду. Я довів у суді безпідставність свого звільнення і його незаконність, наголошуючи на тому, що не було жодних підстав звільняти мене в такий аморальний спосіб замість застосування цивілізованої процедури відставки, передбаченої чинним законодавством. Я багато разів підкреслював: у мене було і залишається єдине бажання – довести, що в Україні можна добитися верховенства закону, для початку – хоча б у питаннях звільнення з посад.

– Тож переговори нічим результативним не закінчилися? Що далі?

– Далі суд. Цього разу – Вищий адміністративний суд України, куди  юристи Президента подали касаційну скаргу. З точки зору юридичної, Закон і Конституція на моєму боці, тому я маю підстави сподіватися, що скарга представників Президента буде відхилена. Якщо, звичайно, на суд не буде чинитися адміністративний чи якийсь інший тиск. Бо єдиним аргументом президентських радників є їхнє уявлення про те, що в Україні не повинна діяти сучасна правова система, закладена в Конституції та чинному законодавстві. Натомість вони керуються уявленнями рабовласницького та феодального суспільств про право господаря-правителя в будь-який момент покарати свого підлеглого, в тому числі й смертю, нікому не пояснюючи причину свого гніву. Як приватні особи президентські радники мають право на таку правосвідомість. Вони навіть можуть на наступних парламентських виборах вийти до виборців з програмою побудови в Україні феодалізму чи любого їхньому серцю рабовласницького суспільства. Але як посадові особи вони зобов’язані керуватися чинним законодавством, допоки воно не скасовано у спосіб, передбачений чинною Конституцією України .

– Кілька місяців тому під час прес-конференції у лікарні Ви переконували журналістів, що й досі вірите в Президента. Вони виходили з палати й жартували, що це як за часів Сталіна, коли людям читали вироки, а вони казали: „Хай живе Сталін!”. Вірите й досі?

– Вірю, що Президент не має повної інформації про все, що відбувається в країні. І вірю, що він поважає Закон та Конституцію. А рішення суду не виконує виключно через спотворену інформацію або відсутність інформації про те, що воно набуло законної сили і згідно з Конституцією України є обов’язковим для негайного виконання, незважаючи на касаційну скаргу, яка ґрунтується не на законі, а на чергових інсинуаціях президентських юристів. Для мене особисто є позитивним той сигнал, що Президент підписав указ про поновлення на посаді голови Білозерської райадміністрації, звільнення якого суди також визнали незаконним. Щоправда, знадобилося рік і вісім місяців, доки ці судові рішення були виконані. Скільки доведеться чекати мені – побачимо. Оптимізму додає той факт, що апологети впровадження стандартів рабовласницького суспільства у відносинах державної служби вже не мають впливу, бо їх звільнено.

– Не важко плисти проти течії? Не всі розуміють вашу впертість, а дехто навіть засуджує.

– Для мене демократичні цінності та мета побудови правової демократичної України важать значно більше ніж ставлення до мене людей, які цих цінностей не сприймають, чи моя особиста доля. За ці цінності все своє життя боровся мій 80-літній батько, який пройшов і сталінські концтабори і, незважаючи на вік, від початку й до кінця відстояв Майдан.

Після звільнення я позбавлений можливості втілювати в повсякденній роботі ці цінності, дарма що маю цілком працездатний вік, досвід, освіту й знання, які й не снилися ініціаторам мого звільнення.

Коли я вже був народним депутатом, отримавши інженерну, економічну, юридичну та управлінську освіту, пройшовши виробництво, роботу в районній державній адміністрації та Кабінеті Міністрів, – дехто з них ще займався дрібним рекетом або переховувався за кордоном від покарання за цілком конкретні кримінальні злочини...

Але добитися, щоб після мене в Україні нікого більше не звільняли безпідставно, я зможу. Навіть якщо це буде мій останній вклад у будівництво правової держави. Хоча прикро, що на це доводиться витрачати стільки часу, який можна було б витратити більш ефективно...

– Доки Ви в процесі очікування – чим займаєтеся і чим плануєте займатися надалі?

– Я є депутатом обласної Ради, отже, зв’язку з областю не втрачаю.

Крім того, я очолюю Київську обласну організацію Української народної партії. Наша партія зробила висновки з поразки, яку ми отримали на виборах. З іншого боку, є підстави вважати, що значна частина виборців, котрі сповідують національно-демократичні погляди, уже зрозуміли, що, підтримавши фальшиві гасла олігархічних партій і блоків, вони залишилися не представлені в парламенті й непропорційно представлені в місцевих радах. Отже, на наступних виборах ця помилка має бути виправлена. Над цим і працюю.

Розмовляв Олександр Калініченко

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку