Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя: "Механізм не видавати особу у нас є… Є достатньо юридичних підстав, щоб відмовити не тільки РФ, а будь-якій іншій країні"

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя в інтерв’ю УНІАН розповів про те, чому повернення до України деяких високопосадовців - від Януковича до Онищенка - майже неможливо здійснити каналами Інтерполу, навіщо Україна продовжує співпрацювати з російським бюро і чи має механізми для того, щоб не видавати РФ учасників АТО з російським громадянством.

Останнім часом слова «Інтерпол» та «екстрадиція» стали гучніше лунати в інформаційному просторі України. Цьому, зокрема, посприяв скандал щодо участі співробітника Інтерполу та Європолу Головного управління Нацполіції в Києві у викраденні людини і здирництва на десятки тисяч гривень. А також цікавинки «добровільної екстрадиції» з Панами в Україну відомого екс-керівника Держагентства з інвестицій часів президента Януковича Владислава Каськіва, який підозрюється українськими правоохоронцями в розкраданні і службовій підробці, та якого суд відпустив під заставу.

На жаль, розмова УНІАН з начальником Департаменту Інтерполу та Європолу Національної поліції України, генералом поліції Василем Неволею відбувалася до цих подій. Втім, окрім справи Каськіва, щодо якої співрозмовник агентства не став вдаватися в деталі через те, що «вона продовжується, давайте дочекаємося її завершення», в інтерв’ю Василь Неволя розповів про неможливість задіяти інструменти Інтерполу у справах Януковича і Ко, у чому полягає проблема екстрадиції до України Олександра Оніщенка, про співпрацю з російським бюро Інтерполу і навіщо вона потрібна, та чи є в України інструменти для того, щоб не видавати Росії учасників АТО з російським громадянством.

Хто з українських екс-чиновників, суддів, силовиків часів Януковича ще залишаються у розшуку Інтерполу?

Давайте почнемо з категорій. Ви одразу хочете з’ясувати, скільки силовиків, суддів, чиновників топ-рівня, високопосадовців колишнього режиму знаходяться в розшуку, але хочу попередити, що ми не ведемо обліку за такими категоріями. Тому що це важко навіть науково обґрунтувати, хто відноситься до високопосадовців, а хто не відноситься до високопосадовців. Тобто, чи, наприклад, районний прокурор вже високопосадовець, чи такому статусу не відповідає.

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя / Фото УНІАН

І взагалі принцип роботи нашого підрозділу і організації в цілому – кожна справа розглядається окремо і кожна особа розглядається як окрема особа. А далі ми в процесі роботи, встановлюємо, який статус має та чи інша особа.

Тоді давайте по персоналіях. Наприклад, як щодо фігурантів справи колишнього голови ліквідованого Міністерства доходів і зборів Олександра Клименка? Чи був хтось знайдений, чи ми будемо їх повертати?

Були знайдені і поверталися. Але це питання кожної конкретної справи.

І скільки цих людей?

Можу вам назвати лише загальну кількість людей, які зараз перебувають в розшуку з ініціативи України. Це 2 763 особи. Станом на сьогодні, на момент нашої розмови. Незалежно від статусу цих людей.

Проти скількох з цих осіб Інтерпол застосовує «червоні» картки?

2016 – арешт і подальша екстрадиція, 297 – встановлення місцезнаходження і 450 – безвісти зниклі особи…

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя / Фото УНІАН

Розшук каналами Інтерполу є найбільш відомим, популярним, багатьма вважається навіть єдиним. Але це лише один з механізмів і каналів, для встановлення місцезнаходження особи. У нас є певні принципи, яких ми намагаємося дотримуватись у своїй діяльності. Базових не так багато, вони закріплені у двох статтях Статуту організації. Якщо коротко, то стаття друга говорить про дотримання принципу нейтралітету і розслідування справ тільки загально кримінального характеру, у відповідності до декларації про дотримання прав людини. Тобто організація себе позиціонує як політично нейтральна і незалежна, яка керується загально кримінальним законодавством і декларацією про загальні права людини. Стаття третя поглиблює розуміння, у чому, власне, полягає цей принцип нейтралітету. А полягає він в тому, що організації категорично забороняється будь-яке втручання у справи політичного, військового, релігійного і расового характеру.

Маєте на увазі, що більшість справ Януковича і Ко мають політичне забарвлення?

Останнім часом популярною стала метода: як тільки стоїть питання про відповідальність чи розшук, не задумуючись, підтягуються мотиви політичного переслідування. Звісно, те, що людина декларує, не означає, що так є насправді. Але перевірку треба проводити, бо це є аргумент, який підлягає вивченню і оцінці.

Тому ще один принцип важливий - організація дотримується індивідуального підходу, тобто справа вивчається окремо, по кожному фігуранту. Детально досліджується весь контекст.

Наприклад, як у справах по Майдану. Мені неодноразово доводилось пояснювати, чому комісія по контролю файлів Інтерполу відмовила у оголошенні у розшук, наприклад, Януковича, Захарченка, Ратушняка та інших. Зручно нам це визнавати, чи не зручно, але об’єктивно, з точки зору незалежного спостерігача, всі події відбувалися в контексті політичних процесів, які на той час мали місце в нашій країні. І ці політичні процеси були пов’язані зі зміною влади. Для експертів, які не з середини оцінюють цю ситуацію, а оцінюють її з точки зору міжнародної організації, в принципі, тут все достатньо зрозуміло, це - політичний процес. І здійснювати розшук людей, які займали посади у державі, у тому числі, в правоохоронних органах, в тому числі, «Беркутівців», буде не правильним з точки зору Статуту і правил обробки даних організації.

Але, все ж, якщо ми хочемо притягнути цих людей до відповідальності, це якось можна зробити?

Через інші механізми міжнародної співпраці, які можуть бути задіяні. Це двосторонні механізми Генеральної прокуратури, чи, можливо, створення окремих міжнародних інституцій.

Давайте поговоримо про свіжіші справи. Нещодавно в українських ЗМІ з’явилась новина, що досьє на відомого суддю Чауса з’явилось на сайті Інтерполу…

Я не бачив повідомлень про начебто оголошення його в міжнародний розшук. Тут є якась неточність. Адже у міжнародний розшук він був оголошений давно. А те, що він був затриманий у Молдові – це вже інше.

Розкажіть на цьому прикладі, яка подальша процедура - від затримання до екстрадиції?

Власне на етапі встановлення місця перебування особи, яка знаходиться в розшуку і її затримання, закінчується поліцейський етап роботи, оскільки поліція своє завдання виконала: встановила місце знаходження, затримала і помістила розшукувану особу, згідно законодавства тієї чи іншої країни, до відповідної установи для затриманих… Далі особа представляється до суду. І суд вирішує питання, надавати згоду на передекстрадиційний арешт, чи ні.

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя / Фото УНІАН

Передекстрадиційний арешт - це такий захід, передбачений Європейською конвенцією про видачу правопорушників. В ній йде мова про те, що на 40 діб (як правило, бо може бути й менше) застосовується передекстрадиційний арешт. Він потрібен для того, щоб сторона, яка запитує екстрадицію, встигла підготувати відповідний пакет документів і надати його тій стороні, яка здійснила затримання. Якщо за цей період сторона, яка ініціює екстрадицію, встигає надати документи, тоді цей термін вже не діє і розпочинається, власне, процедура екстрадиції.

Вона може тривати, залежно від законодавства тієї чи іншої країни різний період: два місяці, три, півроку, а може навіть довше. В кожній країні це регулюється власним законодавством, тому терміни різні.

А якщо, наприклад, не встигли надати документи з доказами?

Тоді це є однією з підстав для звільнення особи. Але якщо подали із запізненням, або з’являються якісь нові факти, це знову може бути підставою для затримання.

Чи були такі прецеденти, коли Україна не встигала подати такі документи?

Були, але їх вкрай мало. Це взагалі унікальні ситуації, які бувають вкрай рідко. На моїй пам’яті, таке було, хіба, один раз за 10 років.

Але бували ситуації, коли країна відмовляється від надсилання запиту на екстрадицію через різні юридичні обставини. Це теж бувало вкрай рідко, але бувало.

І якими можуть бути причини, щоб відмовитись від екстрадиції злочинця, якого ми самі подаємо у розшук?

Буває, що на етапі, коли людину затримали і відбувається вивчення матеріалів для направлення документів на екстрадицію, виявляється, що якісь є прогалини, чи недостатньо доказів. Тоді готується відповідне аргументоване послання про те, що ми не будемо запитувати про екстрадицію.

А якщо документи на екстрадицію зібрані і вчасно направлені…

Якщо документи на екстрадицію своєчасно надійшли, починається сам процес. Але, знову ж таки, може бути прийняте рішення або задовільнити запит про екстрадицію, або відмовити в задоволенні запиту на екстрадицію (з різних причин). У випадку, коли запит задовольняється, починається технічний етап.

Рішення про екстрадицію приймається різними інстанціями, так званими компетентними органами. У нас це ГПУ та Міністерство юстиції. Після того, як рішення прийняте, дається доручення, наприклад, поліції, забезпечити це рішення технічно. І потім, виконуючи це доручення, ми, як поліція, домовляємося з нашими партнерами в тій, чи іншій країні, де саме (зазвичай, це якийсь аеропорт), в який день, і в який час буде здійснено передачу затриманої особи. Формується конвойна група, вона вилітає, за домовленістю, в ту країну, яка задовольнила клопотання, і проводиться передача.

Повертаючись до Чауса, на якому етапі зараз його справа?

Йде процедура розгляду молдовською стороною доказів, підстав і обґрунтувань, які надала наша сторона, для вирішення питання про задоволення чи відмову у видачі.

Ви говорили, що доволі часто фігуранти справ пробують подавати їх як політично вмотивовані. Але, наприклад, справа Олександра Оніщенка – суто економічна. Чому ж його досі не затримано, чи давав Департамент запит щодо нього? Наразі складається враження, що, попри те, що знаходиться у розшуку, він почуває себе доволі вольготно.

У розрізі питань щодо справи Олександра Оніщенка, матеріали щодо якого надходили з НАБУ, мушу знову нагадати про механізм розгляду питань Інтерполом. Для того, щоб дотримуватись принципів нейтралітету, політичної незаангажованості, Інтерпол має відповідну структуру. І в ній передбачена наявність відповідного органу – комісії з контролю файлів Інтерполу. Це орган, який розглядає скарги від фігурантів справ.

Фото УНІАН

Ця комісія розглядає запити і заяви осіб, які не погоджуються з тим, що їх об’явлено в розшук каналами Інтерполу. І на це вони мають повне право. Хоча, як правило, одним з перших мотивів, вони озвучують мотив політичного переслідування. При цьому також можуть наводитися певні процесуальні моменти, а також моменти, які стосуються доведеності вини в тому чи іншому кримінальному провадженні.

У справі, про яку ми ведемо мову, комісія дійшла висновку про невідповідність певних процесуальних моментів…

Процедури вручення підозри і таке інше?

Не будемо заглиблюватися. Моменти, які стосуються процесуальних особливостей і дій, які мали бути зроблені, які були зроблені, але які не відповідають правилам обробки даних Інтерполу.

Це справа, яка ілюструє поглиблений підхід комісії до вивчення кожної ситуації окремо. Я не маю права заглиблюватися в коментарі стосовно конкретних обставин, але про них добре відомо нашим колегам з НАБУ та з ГПУ.

Тобто ця комісія дійшла висновку, що…

…Здійснення розшуку каналами Інтерполу не відповідатиме правилам організації.

Тому ми й Оніщенка не можемо повертати в Україну через Інтерпол?

Незалежно від підстав, суть рішення [комісії з контролю файлів Інтерполу] у тому, що канали і механізми Інтерполу, за таких обставин, які викладені у даних матеріалах, залучатися не можуть. А якщо є можливість, то, будь ласка, користуйтесь іншими каналами. Це не означає, що, якщо виникнуть якісь підстави для апеляції, або інша ситуація, ми не зможемо звертатися до організації повторно. Залучати Інтерпол можна, але ми вже будемо зобов’язані надавати нові аргументи. Ті, які вже перевірялися, ми більше використати не можемо. Вони вже своє відпрацювали.

Ще одна гучна економічна справа – справа Фірташа. Хто, на вашу думку, має так зване право першої ночі, у разі, якщо його вирішать видати – Україна, США чи Іспанія?

Тут можна розмірковувати виключно теоретично, виходячи з загальних знань про положення європейських конвенцій та двосторонніх угод. Україна до цієї справи не дуже причетна. Лише виключно в тому контексті, що він (Фірташ, - УНІАН) – громадянин України. Адже в розшуку він перебував не з ініціативи України.

Питання, кому передавати фігуранта, буде прийматися країною, яка має озвучити рішення про видачу або не видачу. Це - Австрійська республіка.

Уявімо, що обидва запити – США та Іспанії – знайшли позитивне вирішення (хоча це ще питання). Загалом, якщо говорити не про громадянина України Фірташа, а про гіпотетичного громадянина «Ікс», щодо якого буде прийняте позитивне рішення, то виникає питання конкуренції екстрадиції – кому першому видавати. І тут є декілька критеріїв. По-перше, час подання. Хто перший звернувся, той має перевагу. По-друге, тяжкість скоєного злочину. Якщо якась країна надала запит про якийсь дріб’язковий злочин, а інша – про серйозніший, то видається тій країні, де злочин серйозніший. Але рішення приймає країна, де затриманий фігурант.

У контексті різноманітних економічних злочинів і розшуку осіб за такі злочини, цікавить також арешт їхнього майна.  Хто відповідальний за те, що в Європі не арештовуються активи тих, хто є в розшуку від України? Який взагалі механізм такої роботи? Хто повинен цим займатись – суд, поліція тощо?

Я дуже схематично можу про це розповісти, тому що це не завжди робота Інтерполу і навіть поліції. Майно і арешт майна  - це питання окремих процедур.

При затриманні фігуранта, питання щодо особи і її майна відразу розводяться в різні боки. Особа - це особа. Нею займаємося по процедурі екстрадиції. А майно потребує окремих запитів, окремих звернень, окремих процедур щодо його арешту. Навіть такого майна, яке вилучено при затриманні, не кажучи вже про рахунки і т.д. Тобто це питання вирішується в окремому порядку і він дуже складний.

Зараз знову актуальною стала тема множинного громадянства, яке, де-юре, в Україні заборонено, а де-факто - існує. Як бути, якщо особу, яка розшукується та має, наприклад, громадянство України та США, затримують в третій країні? Чи існує у такому разі ймовірність видачі?

Спробую вам пояснити на прикладі України. Для України і переважної більшості країн важливо дотримуватися положень, які, як правило, закріплені в Конституції, - про невидачу власних громадян. Україна своїх громадян не видає. А, натомість, ми рекомендуємо тій країні, яка хоче видачі нашого громадянина, передати нам матеріали відповідного кримінального провадження, аби тут, на території України, у відповідності до нашого національного законодавства, здійснювалося правосуддя.

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя / Фото УНІАН

Отже, тут важливо з’ясувати, що особа не є громадянином України. А скільки в неї інших паспортів, вже не має значення. Навіть не має великого значення, чи є у неї паспорт тієї країни, яка просить видачі. Головне, щоб не було громадянства країни, яка здійснює видачу.

Чи дійсно європейці вивчають умови перебування в Україні для тих, по кому отримують запити на екстрадицію?

Сама ця перевірка можлива і здійснюється, але не в процесі вивчення матеріалів підрозділами Інтерполу. А в процесі вирішення питання про екстрадицію. Наприклад, у нас була ситуація, коли Італія  відмовила Україні у видачі і одним із аргументів було те, що умови утримання в українських в’язницях, на які посилався захисник розшукуваної особи, не відповідають певним стандартам. Це було не вирішальним, але такий аргумент наводився.

Тобто, в процесі екстрадиції вивчається все, оскільки країна, яка видає, бере на себе відповідальність за подальшу долю і умови утримання виданої особи.

Під час нашої розмови ви неодноразово згадували про те, що, коли з’являються якісь нові факти щодо тієї або іншої особи, можна заново подавати запит на її розшук. У чому причина того, що нові факти нашими силовими органами, які повинні готувати таку документацію, не надаються вчасно? Так можна «розшукувати» людину нескінченно довго, хоча вона буде постити фото в соцмережах і робити заяви для ЗМІ…

Це питання не зовсім в моїй компетенції і мені не дуже коректно його коментувати. Але, очевидно, що наші працівники, проводячи слідчі дії в тих умовах нормативного регулювання, в яких вони працюють і перебувають, зобов’язані дотримуватись КПК. І, крім того, дотримуватись порядку, передбаченого правилами Інтерполу. Тому, коли виникає черговий ґвалт, що Інтерпол не оголошує в розшук якихось осіб і через те «всьо пропало», це не відповідає дійсності. Тому що, насправді, Інтерпол – організація, яка не відповідає за те, притягнута особа до відповідальності чи не притягнута. Це, в першу чергу, відповідальність правоохоронних органів країни.

Існує думка, що запити України в штаб-квартирі Інтерполу блокують представники Росії. Чи відповідають такі чутки реальності?

Мені доводилося неодноразово чути таку думку. Але це думка з тієї ж категорії, як і ті, що, мовляв, Інтерпол безпідставно не бажає оголошувати когось в розшук, ба більше – Інтерпол не оголошує, тому що в організації засіли росіяни і все блокують. Насправді це зовсім не так. Оскільки система прийняття рішень і оцінки матеріалів щодо оголошення в розшук така, яка не дозволяє одноосібно вирішувати це питання будь-кому. Незалежно від того, яке громадянство має той чи інший працівник організації.

Один з віце-президентів Інтерполу дійсно має російське громадянство. Але це не означає, що він проводить політику РФ, і має якісь важелі, щоб проводити цю політику в діяльність організації. Про принцип нейтралітету я вам казав.

По-друге, принцип формування виконавчого комітету [Інтерполу] збалансований таким чином, щоб підтримувалась рівність представництва континентів, регіонів і щоб його робота була зваженою і збалансованою.

Ніякого особливого «права вето» жодна країна не має. Кожен чиновник, який претендує, або займає якийсь пост в організації, навіть рядову посаду у секретаріаті, підписує так звану декларацію про лояльність. Це такий текст, який зобов’язує працівника бути представником організації, а не своєї країни. Підпорядковуватись правилам організації, а не рекомендаціям уряду чи інших установ своєї країни.

Тим не менш, нещодавно у ЗМІ пройшла інформація, що Росію підозрюють у зловживанні механізмами Інтерполу… Виходить, якісь країни все ж роблять спроби зловживати?

Так, це є. Це достатньо відомий факт, і він є предметом обговорення не тільки в самій організації, а був, періодично, предметом розгляду ОБСЄ, та й журналісти різних країн зауважують на подібні факти. Мова йде взагалі про проблеми зловживання інструментами Інтерполу. Оскільки, при бажанні, потенційно така можливість існує. Але хочу наголосити, що організація це розуміє і здійснює активні заходи, щоб цього уникнути, запобігти, не допустити.

Саме тому зараз, по-перше, значно жорсткішою стала система оцінки матеріалів, зокрема, на оголошення розшуку. По-друге, приймаються відповідні рекомендації і рішення Генеральної асамблеї. І, по-третє, є група країн, які ніде офіційно не фігурують, крім документів ОБСЄ (там, до речі, можна знайти і Росію, і Казахстан, і Україну, і країни Латинської Америки), які здійснювали колись чи нещодавно якісь спроби зловживати системою Інтерполу.

Але, як я вже казав, існує і загальна система посиленого моніторингу. За певними критеріями. Наприклад, коли якийсь запит присилає РФ, це вже означає, що його потрібно ретельно перевірити. Нерідко і наші запити теж піддаються такій перевірці. Це все йде в контексті загального прагнення організації уникнути ситуацій, коли та чи інша країна спробує зловживати системою.

Чи існує співпраця між бюро Інтерполу України та Росії?

Співпраця існує. І зараз канал Інтерполу залишився практично єдиним каналом для обміну інформацією з російськими правоохоронцями.

Тобто, якщо Росія зробить до нас запит, наприклад, щодо учасників АТО, які мають громадянство РФ, ми їх віддамо?

Тут необхідно чітко розділяти, що війна із Росією, будемо називати речі своїми іменами, відбувається в різних сферах. Протистояння існує і в сфері правоохоронної діяльності, в тому числі. Тому, коли ми говоримо про АТО, про учасників АТО з різних боків, ми не сприяємо видачі або здійсненню розшуку. Коли ми бачимо, що РФ намагається оголосити в розшук, наприклад, за якісь злочини в зоні АТО (надумані чи ні), ми, звичайно, відмовляємо у співробітництві.

Але запити такі вони роблять?

Роблять. Роблять також запити по Криму. Там вони взагалі утворили «філіал» національного бюро Інтерполу в РФ. Ми доводили цю інформацію до відома центрального офісу.

Про що саме йде мова, коли ми говоримо про запити по Криму?

Дивіться. Крим – окупована територія України. Тому всі дії, які відбуваються на цій території, з точки зору нашого законодавства - не законні. В тому числі, оголошення в розшук осіб каналами Інтерполу «філіалом» або російським бюро Інтерполу, якщо злочин було скоєно на території Криму. Такі запити ми вважаємо незаконними і не можемо співпрацювати у цьому питанні.

Тобто, існує можливість не видавати особу, яка розшукується та не реагувати на запити з РФ?

Так. Так само і вони не реагують на наші.

Механізм не видавати особу у нас є. У тому числі, коли особа переслідується за політичними мотивами, коли закінчилися терміни давності, наприклад, притягнення до відповідальності, коли за той злочин, за який особа затримана, в Україні, не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, коли є якісь договірні зобов’язання України перед іншими країнами не видавати, коли особа має статус біженця…

Є достатньо юридичних підстав, щоб відмовити не тільки РФ, а будь-якій іншій країні.

А чи інформує Росія Україну про те, що розшукує того чи іншого українця?

Коли я говорив про те, що канали Інтерполу – практично єдині для обміну інформацією з правоохоронними органами РФ, я мав на увазі те, що раніше цих каналів було дуже багато. Починаючи з регіональних підрозділів, закінчуючи - на рівні держави, адже Україна була учасником так званого Міждержавного інформаційного банку. Тобто, крім розшуку каналами Інтерполу, між нашими країнами існував ще розшук в межах країн СНД. Вся інформація акумулювалася в цій організації. Але коли почалися бойові дії, РФ одразу почала маніпулювати цим банком, оскільки фізично він знаходиться в Москві і адмініструється, відповідно, російськими фахівцями.

Начальник Департаменту Інтерполу та Європолу Василь Неволя / Фото УНІАН

Вони почали на облік у цей банк ставити і військовослужбовців, і наших громадян, кого вважали за необхідне, кого хотіли якимось чином обмежити в правах… І це було одним з мотивів для того, щоб Урядом України було прийнято рішення щодо виходу з цього банку і припинення будь-якого співробітництва в рамка структур СНД. Таке рішення було прийнято, якщо не помиляюсь, у лютому 2015 року, і з того часу ми не бачимо, що відбувається у цьому банку.

Тобто українцю, який забажав би дізнатись, знаходиться він у російській базі розшуку, чи ні, отримати таку інформацію неможливо?

Є внутрішній національний облік РФ і цей, міжнародний. Національна поліція України, як державний орган, доступу до цих банків не має. Тому сподіватися, що громадянин може кудись звернутися і побачити, що він у розшуку, не можна. От, Гриб (19-річний Павло Гриб зник 24 серпня поточного року в Білорусі, 7 вересня стало відомо про те, що він знаходиться в СІЗО російського міста Краснодар за звинуваченням у тероризмі, - УНІАН), поїхав, і тільки після затримання дізнався, що він у розшуку.

То, може, існує сенс повністю розірвати зв’язок з РФ? Чому зв’язки з Інтерполом Росії у нас досі не обірвані?

По-перше, обидві країни перебувають у складі Інтерполу. Тому це вже є підставою для того, щоб продовжувати взаємодію.

А, по-друге, інколи це має ефект і позитивний результат для нас. Наприклад, з останніх справ, в РФ були затримані підозрюваний у нападі на інкасаторів у Чернігові (напад на інкасаторське авто стався восени 2015 року, три інкасатори загинули, їхня машина була спалена, а з неї зникла готівка в понад 15 млн гривень, - УНІАН),  а нещодавно – убивця відомого кікбоксера Лащенка. Вони були затримані в РФ, видані і притягнуті до відповідальності.

Тут просто треба бути уважними. Незважаючи на те, що Інтерпол – організація нейтральна і аполітична, треба бути уважними і дивитися самим, щоб РФ не маніпулювала цим каналом.

Кого Росія видавала нам за останні 3,5 роки? Кого ми видали їй?

Протягом січня-вересня 2017 року на території РФ встановлено місцезнаходження 149 осіб, які розшукуються правоохоронними органами України. Та 72 особи, які розшукуються правоохоронними органами РФ установлено на території України. Крім того, встановлено 36 розшукуваних транспортних засобів – там, і 33 - у нас. Узгоджено і прийнято рішення щодо передачі з РФ до України 12 засуджених громадян.

А якщо мова йде про екстрадицію, то за указаний період з Росії в Україну видано 11 осіб, а з України до РФ - 4.

А як йдуть справи з контролем на кордоні? Чи можна відразу визначати, розшукується людина по лінії Інтерполу, чи ні?

Можна. Із серпня 2015 року ця система працює. Ми розпочали цей проект в серпні 2015 року в пілотному режимі, станом на сьогодні точна цифра пунктів пропуску, на яких система працює - 157. Маються на увазі і аеропорти, і автомобільні та пішохідні переходи.

Система працює і вона ефективна. Зараз вона, в принципі, є одним із основних інструментів реалізації завдань міжнародного розшуку каналами Інтерполу. Оскільки дуже багато осіб, перетинаючи кордон, не знають, що така система існує.

Працює вона таким чином: коли наш прикордонник, наприклад, в «Борисполі», проводить паспортом по рідеру, автоматично запит йде в базу даних Генерального секретаріату Інтерполу у Ліоні. Якщо інформація про розшук підтверджується, особа виводиться з загального потоку на другу лінію контролю, проводиться додаткова перевірка і якщо підтверджується, що ця особа дійсно перебуває у базі даних розшуку, вона передається поліції. Поліція і прикордонники повідомляють нас, і далі ми вже забезпечуємо подальші дії.

А як часто ГПУ, СБУ або НАБУ звертаються до Інтерполу напряму, в обхід Національного бюро Інтерполу?

Поодинокі спроби є і, можливо, будуть існувати в майбутньому. Але це від незнання системи роботи Інтерполу.

Структура організації побудована таким чином – Генеральна асамблея – вищий орган, представницький виконавчий орган, Генеральний секретаріат – постійно діючий офіс в Ліоні, і далі йдуть вже національні центральні бюро. В кожній країні вони забезпечують інформаційний обмін. І тому весь інформаційний потік спрямовується виключно цими каналами. Але ми не можемо знати, що задумає хтось з наших колег.

Та навіть якщо вони подали щось без нас, то відповідь приходить через нас з проханням передати їм. І ми все одно бачимо, що був запит.

Але ж Інтерпол приймає такі запити від «сторонніх», а не від національного бюро?

Інтерпол може прийняти, а може і не прийняти. Якщо незначний запит, можуть розглянути, але відповідь все одно відправлять через нас. Це нормальна процедура. За її правилами мають грати всі, хто хоче використовувати цей механізм.

Наостанок, назвіть ТОП-3 екстрадицій Інтерполу в Україну та з України за останній рік, які ви вважаєте найбільш помітними?

Та їх було чимало. Я їх на «топи» не ділю. З тих, що пам’ятаю, окрім тих, що я вже сьогодні називав, справа Шепелєва (екс-депутат Верховної Ради Олександр Шепелєв розшукувався Україною за підозрою в скоєнні умисного вбивства та в розкраданні коштів «Родовід Банку» в особливо великих розмірах, - УНІАН). Від нас нещодавно видали в Штати Халупського, який вважався у них одним з топ-шахраїв (Владислав Халупський перебував у розшуку за скоєння ряду злочинів, у тому числі, шахрайство з цінними паперами та зговорі з ціллю відмивання коштів на суму близько 30 млн доларів, - УНІАН). Останнім часом кількість екстрадицій різко зростає, тому що працює система на кордоні.

Якщо скласти список і подивитися, то можна знайти багато цікавого. Просто ми сприймаємо це як звичайну роботу.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News