Наша Україна із ЗАТ перетвориться на ВАТ?

Якщо другий етап третього з’їзду був лише першим етапом до самознищення “Нашої України”, то політична ніша цієї партії має високу ціну й не залежиться на ринку...

Якщо перебіг подій на з’їзді “Нашої України” за своїм драматизмом заслуговує на екранізацію під тужливо-романтичною назвою на кшталт “Останній Майдан”, то сам сухий сценарій скидається більше на черговий бізнес-проект.

Від Катеринчука врятував Луценко

Цей проект полягає в тім, що партію запропоновано не просто звільнити від статусу “закритого акціонерного товариства”, як сказав на першому етапі з’їзду Президент Ющенко, але зробити це завдяки об’єднанню з іншими політичними силами шляхом, як висловилися б бізнесмени, додаткової емісії акцій та їхнього продажу на електоральній біржі.

У перекладі ж на “мову Майдану” це було названо міністром Луценком проведенням “чорних рад” активістів помаранчевого супротиву 2004 року в усіх дружніх партіях з метою створення нового лідерського проекту, який сам Луценко погодився очолити навесні.

Залишмо наразі без уваги зверхність Луценка: рейтинги – страшна річ. Особливо коли їх читає сам Президент...

Безпосередньо ж для з’їзду пропозиція Луценка зіграла роль антикризової технології, такого собі “зустрічного вогню”.

Саме ця ідея, закинута буквально під ноги “розкольникові” Катеринчуку, фактично “врятувала” ситуацію на з’їзді. Адже ідея “праймеріз” виявилася ще більш радикально-демократичною, ніж ініціатива Катеринчука про обрання лідера партії з’їздом.

А головне – вона стала третьою, додавшись до двох попередніх форм визначення керівництва: традиційно-статутного обрання ради партії за попереднім планом президії і нетрадиційного “прямого” обрання голови партії за планом Катеринчука.

Як і всяка антикризова технологія, ідея Луценка спрацювала на хвилі емоцій, штучному цейтноті та браку контраргументів. Як квінтесенція виборчих та парламентських маніпуляцій – вона примітивно розтягла голоси там, де вони могли становити реальну загрозу.

Спочатку вона дезорієнтувала декого з адептів Катеринчука, який насправді мав або майже мав на старті серед делегатів потрібні для зміни статуту 2/3 голосів, але не зумів скористатися цим, оскільки не наважився одразу запропонувати саме себе в ролі кандидата на посаду такого лідера.

А пізніше, вдало підтримана й фактично доведена до абсурду вже наприкінці зібрання членами президії НУ, зокрема паном Порошенком, ця пропозиція просто настрахала делегатів потребою негайно передати власні повноваження таких собі “виборників” – безпосередньо рядовим партійцям на місцях.

І вони, делегати, від гріха подалі, швидко проголосували за попередньо підготовлений президією проект складу ради партії.

Можна додати, що й сам “розкол”, який пан Катеринчук називав оновленням партії, був ним погано зорганізований не лише через неготовність балотуватися на лідера “Нашої України”, а й відсутністю інших кандидатур, причому не з-поза меж партії, а від партійних осередків, які підтримували прямі вибори голови з’їздом.

Ще гірше, що Катеринчук у своїх передз’їздівських тезах пропонував обрати в такий спосіб офіційним головою партії президента Ющенка – всупереч Конституції та й просто без його на те згоди. Це вже була відверта провокація.

Головною її ознакою є розпалювання кризи без будь-якого можливого результату.

Навпаки, “чорні ради” від Луценка мають протилежний підтекст – велика “демократична” буча зі заздалегідь визначеним результатом.

Де “Майдан, барабан і весна” – щось на зразок Універсалу для Януковича, себто обгортка. Лишень для просування фактично призначеного лідера не через парламентські, а через “майданні” процедури.

Звісно, наразі для самого Луценка його вихід на арену “Нашої України” має й інший, більш актуальний кон’юнктурний зміст. Це демонстрація свого начебто значного політичного потенціалу антикризовій коаліції та ще більше БЮТу – аби не квапились розв’язати міністрові внутрішніх справ руки усуненням його з посади.

А ось послуга, надана Луценком “любим друзям” з “Нашої України”, що дала їм змогу, навіть отримавши від з’їзду недовіру, утримати партію від розколу та навіть зберегти в ній своє керівництво, – це вексель. Сплатити його Луценко вже запропонував Безсмертному, як золотій рибці на побігеньках: щоб той заходився організовувати для майбутнього лідера “чорні ради”...

Тож цікаво, як саме теперішні лідери “Нашої України” оцінюватимуть пропозицію Луценка  – за “захмарними” персональними рейтингами, наданими соціологами колишньому польовому командирові, чи за твердим 6%-вим результатом Соцпартії в березні 2006 року, якій Луценко також надавав свій імідж “в управління”.

Протестне середовище чи лібералізм з неоконсерватизмом?

А ще ціна залежатиме від того, як, власне, “акціонери” цього все ще ЗАТ вимірюють свій особистий політичний капітал. Чи вони готові знов розчинити його в протестному середовищі “майдану”, чи все ж, як планувалося, притримуються ідеї лібералізму й навіть, за деклараціями Безсмертного – неоконсерватизму.

Пояснити останнє буде складно не лише виборцям, а й простим партійцям. Особливо якщо зауважити, що справжній ліберальний і навіть неоконсервативний політичний проект зовсім не має бути лідерським, для нього важливіші програми та бренди.

У цьому сенсі з’їзд “Нашої України” дещо просунувся, схваливши додатки до програми партії й задекларувавши в них положення Універсалу, ревізію конституційної реформи, а також остаточно закріпивши за собою назву “Наша Україна”. Якщо особисто Віктор Ющенко не вимагатиме назад свою “інтелектуальну власність”, – цього досить, аби принаймні зберегти електоральне ядро партії.

Ставка на майданно-протестний електорат означатиме легке повернення до примітивних виборчих технологій, розрахованих на “біомасу”, а не свідомих виборців, причому у вторинному, порівняно з БЮТ, варіанті. Та ще й з перспективою “розмити” контрольний пакет акцій і врешті просто втратити все.

Але це – логіка саме партійного життя, за визначенням чужа психології бізнесменів, котрі мають за правило позбуватися обтяжливої “нерухомості”, особливо коли вона втрачає біржову ціну.

Тож наразі ситуація є тестом для “любих друзів”, що утримують партію, на справжнє відокремлення в їхній свідомості політики від бізнесу. Принаймні – бізнесу швидких дивідендів.

Одночасно це тест і для всієї фракції “Нашої України” в парламенті, яка або “попливе”, або не “попливе” до лав коаліції своїми частинами, починаючи з “групи Кінаха”, – залежно від того, як вони зрозуміють результати минулого з’їзду.

Партія отримала “вольную”

Що стосується Президента Ющенка, то своїм ставленням до партії він позбавив її справжніх стимулів для боротьби за повну ревізію конституційної реформи, себто для повернення президентської форми правління. Це, звісно, не означає, що депутати від “Нашої України” не подадуть відповідну ініціативу до КС...

Але тепер у “Нашої України” – саме такої, як вона є, хіба що з розширенням впливу місцевих організацій, – набагато більше стимулів зосередитися на формуванні свого “тіньового уряду”, аби вести його до влади в наступних парламентських виборах як єдину команду.

Власне, саме ця ідея, озвучувана чільниками партії задовго до першого етапу з’їзду, могла викликати ревнощі Ющенка й призвести до того, що сталося.

Але нині, коли партія фактично остаточно отримала “вольную” від свого почесного голови, сам процес для неї спрощується. Аж до того, що призначене вже на цей тиждень перше засідання “нової” ради партії може фактично визначитися і з потенційним тіньовим прем’єром в особі глави ради, і з тіньовими міністрами – в особі президії.

В усякому разі це потребувало б перш за все припинення внутрішньої конкуренції у “правлінні” ЗАТ, що, у свою чергу, підвищило б і довіру до нього з боку всього “підприємства”, припинило б загальний розвал і навіть, можливо, невдовзі й падіння рейтингів. Ось тоді можна буде і “допемісію” провадити на власних умовах.

Ну, це все має бути відомо людям, які досі позиціонують себе як першокласні менеджери... Питання – чи всі вони зацікавлені у збереженні партії так, як декларували на з’їзді.

Якщо ж його другий етап був лише першим етапом до самознищення “Нашої України”, то нема проблем: політична ніша цієї партії має високу ціну й не залежиться на ринку.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News