Нове вбрання Тимошенко-Януковича

Дуже вже високі ставки були зроблені бютівськими штабами на дві «спецоперації»: на коаліцію з ПР і на дострокову відставку президента Ющенка...

Минулий День Святої Трійці став якщо і не Днем зішестя Духу Святого на апостолів, то вже точно - днем найнесподіваніших одкровень.

Віктор Янукович

Ще зранку прозвучала заява Віктора Януковича. Повідомлення екс-прем`єра, залишаючи осторонь красу стилю, зводилося до того, що, по-перше, Партія регіонів не має наміру брати участь у переформатуванні уряду - до президентських виборів. І, по-друге, що він має намір у цих виборах - не внутріпарламентських, а справжніх, всенародних, - взяти особисту участь.

Як ми вже писали, виведення Януковича «з гри», а також перенесення на ПР хоч би частини відповідальності за зростання економічних і соціальних проблем було основним завданням БЮТ у переговорному процесі. Таким чином, заява лідера «регіоналів» зробила подальше продовження переговорів щодо «ширки» фактично безглуздим. Що й констатувала Юлія Тимошенко ближче до вечора - в своєму повторному привітанні зі святом «своїх дорогих» співгромадян.

Леді прем`єр постаралася надати подіям свою власну інтерпретацію. Виглядало малопереконливо. Досить відзначити явну недодуманість декількох ключових положень.

Дивно звинувачувати в «небажанні конкурувати» Януковича, який саме зібрався на прямі вибори, відмовившись від «неконкурентного» обрання в Раді.

Не витримує критики і твердження «Наша політична сила йшла на великі, небачені компроміси. Ми поступалися всім». Тому що прем`єрським кріслом вона поступатися абсолютно не збиралася, а скидання ющенківських міністрів і губернаторів - це ніяк не тягне на жертву. Навіть якщо віддати ці пости «донам» - як компенсацію за розділення відповідальності.

Хто виступав головним «кидалою» в переговорах (Тимошенко стверджує, що ПР), які тягнулися без кінця, - теж питання спірне.

Але детальний розбір заяви Юлії Володимирівни зараз не важливий. Важливіше інше. Всі ці та інші численні «ляпи» і «натяжки», разом з «ябедничаннням» про вимогу Януковича підвищити планку вікового цензу - свідчать про небувалий сплеск розчарування і, як наслідок - погано контрольованого роздратування.

Навіть голий король з казки Андерсена в аналогічних обставинах проявив набагато більше витримки і продовжив церемонію, простуючи під своїм балдахіном ще величніше, ніж раніше.

Але дуже вже високі ставки були зроблені бютівськими штабами на дві «спецоперації»: на коаліцію з ПР і на дострокову відставку президента Ющенка.

Юлія Тимошенко

Ні для кого, окрім Тимошенко, сенсу в кожному з цих проектів не було анінайменшого. Це були такі дивні взаємозв`язані і взаємозалежні «розводки». Так на картинах Ешера сплетіння ілюзорних та ірреальних образів створює ілюзію реальності картини в цілому.

Проект «широка коаліція», який луснув, як мильна булька, автоматично обіцяє ту саму долю й проекту дострокових президентських виборів. Для розчарування у Юлії Володимирівни є всі підстави.

Втім, дивно у всій цій історії те, що мильні міхури все-таки лопнули. Тому що останніми роками «розводка на умняк» була головним, мало не єдиним і найефективнішим прийомом політичної інтриги на столичному Олімпі. Саме інтриги, тому що політикою, як такою, у нас не займалися вже давно.

І навіть дивно, що Віктор Янукович так несподівано і так різко вискочив з мишоловки. Схоже, річ у тому, що дуже вже старалися загоничі. І перестаралися. В останні дні пресинг йшов вже абсолютно відкрито. Може, це і зламало весь план.

Чому вони тягнуть? - ще напередодні задавалися питанням допитливі експерти. У сенсі - чому вожді ПР і БЮТ, замість того, щоб урочисто проголосити свій непорушний союз на століття, темнять, торгуються і виступають із суперечливими заявами?

Складних відповідей пролунала сила-силенна. Не прозвучала чомусь одна - найпростіша, найочевидніша. Яка, що називається, лежить на поверхні.

«Сердечна Згода» ПР і БЮТ (французькою - «Entente cordiale», тобто Антанта) затягувалася тому, що Віктора Федоровича ніяк не виходило умовити, щовін просто зобов`язаний - для своєї ж вигоди! - відмовитися від усяких політичних перспектив.

Йому здавалося не дуже адекватною компенсацією, що деякі з його однопартійців одержать посади і комерційні преференції і що Юлія Тимошенко збереже своє прем`єрство на невизначено довгий термін.

Віктор Янукович і Олександр Мороз

Тобто обіцянки і обіцянки щодо президентського поста він чув. Але вірити не поспішав. Можливо, інтуїтивно. А можливо, пам`ятав повчальну історію вождя СПУ Олександра Мороза. Той у 2005 році благословив партійних функціонерів на міністерські і губернаторські пости, а сам залишився рядовим депутатом, оскільки спікерська посада - єдина, яка личила йому за статусом, - була у той час зайнята.

Соратники ж - і ті, хто місця одержали, і ті, кого обійшли увагою - звичайно, вже не так зважали на вождя, який опинився за бортом політичного процесу. І поступово переорієнтовувалися - хто на Ющенка, хто на Тимошенко. Вже в процесі парламентських виборів обіцяною Морозу посадою торгували всі підряд, заразом витягуючи з-під нього і партію. Це не була наперед спланована змова - просто природний хід подій. А далі сильно скривджений Мороз зробив свою «велику зраду», розмінявши на спікерство високе звання «совісті нації». Що, у свою чергу, привело до провалу СПУ на дострокових виборах 2007 року.

У програмі «Свобода слова» я запитав у Нестора Шуфрича як у видного функціонера ПР і пристрасного агітатора за «сердечну згоду» з БЮТ: якою у цьому контексті особисто йому бачиться подальша доля Віктора Януковича? Нестор Іванович від відповіді ухилився. Порадив лише за Віктора Федоровича не турбуватися. Я вже якраз не турбувався абсолютно, мені було просто цікаво. І хай собі в кулуарах базікали, що позбавлення від Януковича - мало не головний бонус «Антанти», що затівається.

Щоб розвіяти сумніви і тривоги вождя ПР, паралельно використовувалася і «спецоперація» №2: спроба переконати Віктора Ющенка достроково скласти з себе президентські повноваження.

Строго кажучи, саме по собі припинення цього президентства цілком тягне на великий плюс. Але - єдиний. Тому що всі аргументи і розмови про порятунок таким чином української демократії і т.д. - нісенітниця несусвітня. Розрахована навіть не на ідіотів, а на таких кінчених недоумків, перед якими навіть прикидатися не треба, якими недоумками ти їх вважаєш.

Ключова теза цієї аргументації - про терміни внесення змін до Конституції - вона взагалі на кого розрахована? Це аргументація за Марком Твеном: «Він оперував цифрами - це дуже добре. Він користувався формулою – двічі по два чотирнадцять, від десяти відняти два буде тридцять п`ять. Цифри діють чарівно, з їх допомогою завжди можна переконати освічену публіку».

Ну, не зовсім завжди. Все-таки ще багато людей знають, що нинідіючі кардинальні поправки в Основний Закон були прийняті 8 грудня 2004 року. В один день. Чесно кажучи, я не пам`ятаю - чи за одним заходом. Або, у виконання букви закону, спікер (тоді це був все той же Володимир Литвин) після голосування оголосив: «Сесія закрита! Нікому не розходитися! Наступна позачергова сесія, покликана підтвердити прийняті конституційні поправки починається за 3 хвилини!»

Звичайно, тоді це було зроблено за повної (вільної чи мимовільної) підтримки переважної більшості депутатського корпусу. Але ж зараз йшлося про це саме. Про досягнення повної, найповнішої консолідації. Інакше і мову вести не було б про що.

Тому залишимо осторонь шумовий фон розмов про порятунок демократії від оголошеного проекту коаліційної Конституції. А ось що могло б відбутися насправді?

Очевидно - вибори Президента України восени, у вересні-жовтні, в крайньому випадку - в листопаді. Це - єдиний період, коли у Юлії Тимошенко буде хоч скільки-небудь реальний шанс виграти. Слабкий шанс - але він буде.

Янукович, Тимошенко, Ющенко

Пригадаємо минулий рік. До осені дещо притупилися спогади про весняне і літнє страшне зростання цін - зазначте, яке відбувалося ще до всякої кризи, на яку після того поспішно все списали. Почався (і знову почнеться) сезонний осінній підйом - незначний, але приємний. Не варто забувати і про виняткову здібність Юлії Володимирівни, що визнається всіма, навіть найбільш злісними недоброзичливцями, - до спурту, до максимальної самомобілізації, що дає вражаючі результати, - в 2006-му, в 2007 роках - після найбільш дискредитуючих акцій, пов`язаних якраз із «регіоналами».

Таким чином, якщо у Тимошенко і може з`явитися шанс - те тільки восени. І зовсім не випадково під виглядом жарту БЮТ вже намагався перетягнути президентські вибори на жовтень.

Наростаюча інтенсивність розмов про можливу відставку Ющенка, крім того, грала свою роль і в «коаліційному» проекті. Особливо істеричні нотки в стилі «Не встигнемо! Запізнимося! Не посіємо - не зберемо!» - так лисиця Аліса і кіт Базіліо тягнули дурника-Буратіно на Поле Чудес. Щоб ощасливити його і взагалі - піти з ним «на великі, небачені компроміси».

Куди не встигнемо? Чому запізнимося? Істерика не сприяє появі питань. Тим більше - пошуку відповідей. Це були такі «мессиджі» Януковичу: не комизься і підписуй! Швидко! Ще швидше! Час закінчується! «Шеф! Усе пропало!»

Ну так так. Ще три хвилини, і Ющенко як візьме, та як відмовиться від президентства, за яке чіпляється щосили, - так само, або майже так само, як Тимошенко - за своє прем`єрство.

Декілька слів варто сказати про неодноразово вже згадуваний страшний проект конституційних змін, які затівали «коаліціанти». Я, зокрема, зовсім не впевнений в тому, що «витік» сенсаційного (вже вкотре!) і абсолютно одіозного тексту цієї «антинародної змови» відбувся саме з комп`ютера леді прем`єр-міністра. Просто тому, що абсолютно не уявляю: навіщо б йому було там знаходитися?

З комп`ютера одного з бютівських «спецштабів» - це куди ймовірніше. Тому що цей текст... Ну, все в ньому якось вже занадто. Як у монстра з «Телемахиди» Тредіаковського:

…Чудище обло, огромно, стозевно и лайяй

Из челюстей, что своих кровь блюет ядовитою смолью,

Коя могла б заразить живущих всех земнородных…

Ні, текст, звичайно кошмарний, - я говорю про проект поправок. Але кошмарний надміру. Найімовірніше, «злив» цього страшного плану був цинічною спробою прищепити суспільству і політикуму специфічну модель «Стокгольмського синдрому». Добре відому за «чорнушними» бойовиками, де нещасну жертву залякують до такої міри, що вона благає лиходіїв: «Тільки не вбивайте!» - і готова потім мало не дякувати насильникові, коли він «всього лише» продає її в бордель де-небудь у Гонконзі.

Тому, якби суспільство дуже вже болісно реагувало на «переворот», то від деяких, найодіозніших положень могли би відмовитися. Або хоч би декілька з них пом`якшити. Демонструючи тим самим свою безмежну демократичність.

Поки всього цього не сталося. Не відмінилося, тільки відкладено - як дав зрозуміти Віктор Янукович і як прямо сказала в своєму зверненні Тимошенко. Ігри в демократію набридли їм обом. І ця обставина дуже зближує двох видатних, та й усіх інших наших політиків.

Валерій Зайцев, «Новые Грани», спеціально для УНІАН