Росія отримує ще один важіль для шантажу України?

Москві вдалося вколоти Київ, обігнавши його на шляху до СОТ і зберігши низку преференцій для своїх виробників… Президенту Ющенку, на відміну від Путіна доводиться мати справу з практично неконтрольованим парламентом…

В неділю громом з ясного неба прозвучала новина: Росія і США підписали двосторонній протокол про приєднання РФ до СОТ, завершивши таким чином тривалий процес отримання згоди всіх країн-членів Світової організації торгівлі, що є однією з обов`язкових умов  членства в світовому торговому клубі.

Залишаються ще деякі питання з Грузією і Молдовою. Проте, як заявив директор Департаменту торговельних переговорів Мінекономрозвитку РФ Максим Медведков, ці країни не «вступали в тарифні переговори, тому що перебувають в зоні вільної торгівлі з Росією». Тобто, або підписання двосторонніх угод з цими країнами, попри грізні заяви Тбілісі і Кишенева, є формальністю, або зовсім не потрібне. Але судячи з тону заяв російських урядовців, максимум неприємностей, що можуть чекати на Москву – утрясання юридичних неув`язок. Причому в строгій відповідності з правилами, прийнятими у всесвітньому торговому клубі.

ЗМІ північного сусіда святкували перемогу. Ще б пак, переговори з США виявилися найскладнішими для Москви. Доходило навіть до загроз з боку Росії, яка заявляла про готовність вийти з переговорного процесу, якщо Вашингтон не перестане використовувати своє членство у СОТ як важель тиску на Москву (йшлося про наміри Росії отримає право ветеринарного контролю над американськими експортними поставками свинини і яловичини).

Двосторонній протокол Росія і США планували підписати ще на саміті Великої «вісімки» в Санкт-Петербурзі влітку цього року. Проте тоді процес зірвався через небажання сторін погоджувати комплекс ветеринарних заходів. Вголос президенти двох країн підганяли переговорників, вимагаючи завершити процес узгодження всіх нестиковок не пізніше середини листопаду.

Москві вдалося вколоти Київ, не тільки обігнавши його на шляху у СОТ (Україна до цих пір не підписала два двосторонніх протокола: з Тайванем і Киргизією; Киргизстан вимагає визнання Україною боргу у розмірі 27 млн. дол., нібито виниклого на початку 90-х років в результаті діяльності зовнішньоекономічних суб`єктів СРСР). Але й зберігши низку преференцій для власних виробників. Так, глава міністерства Економічного розвитку Росії Герман Греф в Ханої похвалився перед журналістами:   "Нам вдалося отримати той рівень тарифів, який перед нами ставився як цільовий по всіх позиціях, що були принципові для нас, зокрема по сільському господарству".

М`ясні квоти для сільгоспвиробників Москва зберегла до 2009 року. А за необхідності зможе подовжити їх і після закінчення цього терміну. «В середньому на 3% знизяться митні ставки по промислових товарах і приблизно на 3% – на постачання сільгосппродукції», – заявив Греф на брифінгу після підписання протоколу про завершення російсько-американських переговорів по СОТ.

Експерти поки що не коментували домовленості про зниження ввізних мит на іноземні автомобілі з 25% до 15%, і з 20% до 10% – на літаки. Проте, як на неосвічений погляд, семирічного терміну, відведеного на ці зміни, має сповна вистачити на те, аби російська промисловість пристосувалася до нових умов. Про зиски, які, зрештою, одержить споживач, говорити, вочевидь, немає потреби. Втім, “вмовляння” незадоволених (якщо такі ще залишилися) виробників російських авто- і авіаційної техніки – проблема Володимира Путіна.    

Для України закінчення процесу підписання Росією двосторонніх угод про приєднання до СОТ чревате ексцесами зовсім іншого характеру.  

По-перше, не варто скидати з рахунків проблему “внутрішнього опору” вступу України у СОТ. Вона була і залишається. І не тільки ліві політичні партії висловлюють свою незгоду з цим курсом. Скажімо, буквально напередодні представники Асоціації українських банків заявили, що зміни в Закон «Про банки і банківську діяльність», ухвалені Верховною Радою в межах заходів з приведення українського законодавства у відповідність з вимогами СОТ, – руйнівні для економіки країни. Більше того, зміни до закону порушують принцип рівної конкуренції, оскільки надають зарубіжним банківським організаціям значні преференції в порівнянні з вітчизняними. До цих пір протидія бізнес-груп виражалася не так явно, як, припустимо, опір вступу у СОТ Компартії. Проте пройдена Росією віха сповна може послужити поштовхом до появи в ЗМІ замовлених “жахіть”, що живописатимуть, що може зробити Росія вже в якості члена СОТ з Україною – кандидатом в члени.   І все це під гаслом: “А воно нам треба”?

По-друге, “жахіття” сповна можуть стати реальністю, якщо Україна не встигне почати оформлення свого членства у СОТ  до того часу, коли Росія завершить всі формальні процедури отримання членства у всесвітньому торговому клубі. У такому разі може постати питання про виконання Києвом додаткової умови – підписання двостороннього протоколу ще і з Москвою. Нагадаємо, що для отримання членства у СОТ обов`язковою умовою є отримання згоди на це всіх діючих членів клубу.

Прецедент вже був. Голова грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе наполягала на тому, що Грузія має нагоду (і повинна!) перешкоджати вступу у СОТ  Росії доти, поки не буде розв’язано проблему порушення Росією принципу вільної торгівлі. Йшлося про російську заборону на імпорт грузинських вин і мінеральних вод, який Тбілісі вважає несправедливим.

І ніхто не може гарантувати, що «старший брат» не забажає використати ситуацію, що змінилася, аби “станцювати камаринського” на євроінтеграційних спрямуваннях України. Взаємних претензій, які можуть бути використані як привід для затягування переговорів, – більше ніж достатньо. М`ясомолочні війни, до кінця не з’ясовані кордони, досі не закрита тема газового консорціуму – це лише мала частина того, до чого могла б прискіпатися Москва.

Отже “синхронізація” вступу у СОТ, про яку багато мовилося за підсумками візиту до України російського прем`єра Михайла Фрадкова в другій половині жовтня, попри масу отриманих від експертів суперечливих оцінок, в перегонах на виживання могла б стати додатковою гарантією для Києва. Проте, представники “міністерського корпусу” як України, так і Росії без втоми заперечували факт досягнення угод в цій області.

По-третє, якраз напередодні підписання російсько-американського двостороннього протоколу по СОТ Еро Хейнялуом, міністр фінансів Фінляндії, яка зараз головує в ЄС, на фінансовому форумі в Мельбурні заявив, що Росія не повинна використовувати поставки енергоносіїв як засіб політичної боротьби. Майбутнє підвищення цін на газ для Грузії і України, що аргументується прагненням Газпрому ввести практику ринкових розрахунків зі всіма споживачами, істотно турбує не тільки Європу, але і НАТО. І якщо перша печеться про власну економічну безпеку, то в НАТО Москву підозрюють в прагненні підсилити контроль над цінами на енергоносії, створивши картель країн-постачальників природного газу.

Як би там не було, синхронізація або відставання від Москви на шляху у СОТ раз і назавжди позбавить Київ тимчасової стратегічної переваги. Україна буде вимушена вирішувати газове питання або суто економічними методами, або за рахунок політичних поступок, як це відбувалося раніше.

Втім, у Києва поки що зберігається шанс якщо не випередити, то не настільки істотно відстати від Москви, щоб це починало ставати проблемою. На думку міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, предметно говорити про завершення процесу вступу України у СОТ можна буде в лютому наступного року. Шанси Росії на отримання членства до недавнього часу (тобто до підписання протоколу з США) оцінювалися як перша половина 2007-го. Проте необхідно враховувати, що Президенту Ющенку, на відміну від Президента Путіна доводиться мати справу з практично неконтрольованим парламентом.

Що ж до необхідності виграти в цих перегонах на виживання, як це вже неодноразово відбувалося з вітчизняними законотворцями, може привести до того, що на розгляд Ради потраплятимуть “сирі” законопроекти. І це дасть формальний привід почати черговий виток протистояння парламенту і Секретаріату Президента під гаслом “продаж України Заходу оптом і уроздріб”.

Загалом, як би не було це неприємно усвідомлювати, але кількість перепон на українському шляху до СОТ в обставинах, що склалися, схоже, значною мірою залежить від того, чи вдасться Президенту домовитися з «антикризовою» парламентською більшістю.

Олена Перегуда  

УНІАН в Google News