З'їзд Батьківщини: «Як не любити її – княгиню Ольгу 3-го тисячоліття»

Тимошенко перервалася, і на екрані з`явилося обличчя Ющенка та його злобний прогноз... Турчинов розповів про нарікання євреїв... «Її не позбулися ні восени, ні влітку, ні взимку»... Репортаж

Тимошенко перервалася, і на екрані з`явилося обличчя Ющенка та його злобний прогноз... Турчинов розповів про ремство євреїв... «Її не позбулися ні восени, ні влітку, ні взимку»...

Сьогодні в Києві відбувся з`їзд партії “Батьківщина”, присвячений 10-річчю її створення.

Дрес-код: костюми і вишиванки

Якщо ви не в змозі примусити себе повірити бодай єдиному слову Юлії Тимошенко, ви все одно полюбите з`їзди БЮТ або її партії «Батьківщина». Там завжди є якась родзинка, він завжди проходить на якійсь незвичайно високій емоційній ноті, він бере за душу навіть професійних циніків і залишає легке відчуття провини, що це не твоя партія.

Ось, наприклад, дрес-коди таких заходів... Коли після минулих виборів прийшла на зустріч депутатів БЮТ місцевих рад, я здивувалася величезній кількості жінок, які вклали своє не завжди шикарне волосся в косу навколо голови. На одному з минулих партійних з`їздів народ радісно вбирався в партійні футболки, найпопулярніший варіант XXL «Великі хлопчики за Юлю». На цей з`їзд народ прийшов у костюмах або у вишиванках. Вишиванки були різні, дорогі з дуже складним узором, і простенькі – із сіромашною машинною вишивкою, куплені дешево в ближчому сільпо. Пригадавши, як свого часу фракція БЮТ – від піонера до мільйонера – на відкриття парламентської сесії з`явилася в білих светрах з бютівською символікою, я подумала, що ці вишиванки – немов спущений з центру по регіонах дрес-код.

Про музику... Музичний супровід – це окрема річ. Якщо на одному з минулих з`їздів щосили грав духовий оркестр в білих костюмах, то нині включали музичний запис. Весь звичайний репертуар, легка класика, Руслана, не було тільки однієї пісні – про Юлю. Здається, її часто включали минулого року. Я подумала, що так тут борються з культом особи.

Делегати були щасливі. Вони перед початком заходу купували каву в буфеті Міжнародного виставкового центру, що на Лівобережній, і жваво щось обговорювали. Я спробувала з`ясувати, чи планують потім їх відвезти на поляну для святкування, як обіцялося раніше, але делегати мені сказали, що організатори подбали про те, щоб їм було на що попоїсти. Суму на відрядження не уточнили. Не засуджуватимем за це, було б непривабливо – запросити людей з регіонів на 10-річчя партії і не пригостити. Якщо цікаво, самі множте шість тисяч на суму одноденного відрядження плюс транспорт, оренда залу. Партійне будівництво всім завжди дороге.

Тимошенко взяла Бастилію

Об одинадцятій нуль-нуль зайшла прем`єр Юлія Тимошенко. Поки йшла до сцени, народ з ближніх лав шаленів і жадібно тяг руки до лідера. Гарна вона, з променистою усмішкою, в білій сукні, практично завжди виступає без суфлера. Привітала, сказала, що всім нам сьогодні потрібно пригадати минуле і окреслити майбутнє, і навіщось запросила на сцену молодіжну організацію «Батьківщини».

Це було щось новеньке. Молодь колоною пройшла до залу, запустила під стелю кульки у вигляді сердечок, а їх керівник подарував Юлії Володимирівні кришталеве темно-червоне серце. А потім пішли кадри з історії Молодіжної організації «Батьківщини». Текст за кадром розповів, що саме молодіжні організації «Батьківщини» були душею Майдану, але в той момент до «обрання справжнього Президента» залишалося ще цілих шість років. Тобто на увазі, що справжній Президент має бути обраний в 2010 році. Вгадайте хто?

Молодь на сцені не затрималася, далі лунали вітання від лідерів і чиновників Європейської народної партії – саме членом цієї сім`ї нещодавно стала українська партія «Батьківщина». Європолітики різного калібру не шкодували компліментів, пояснювали нам, що це саме Юлія Володимирівна змогла подолати кризу в Україні, і висловлювали впевненість, що на наступних виборах саме вона переможе, і навіть обіцяли приїхати особисто її підтримати. Кожен наступний месидж переконував нас, що саме такий лідер потрібний Україні. Напевно, ці рясні європейські привітання були для того, щоб переконати делегатів, що лідер «Батьківщини» залишається европейски орієнтованим лідером. Попри, так би мовити, мерзенний поголос про загравання з Москвою. Генеральний секретар Союзу за народний рух, президент парламентської групи Франція–Україна Тьєррі Маріані зробив ще символічніший комплімент. Сказав, що йому дуже приємне, що 10-річчя «Батьківщини» проходить в день Національного свята Франції, в день взяття Бастилії.

Ющенко сказав: дефолт, дефолт, дефолт...

Потім виступила сама прем`єр-міністр. Не знаю іншого такого політика, який би умів протягом години з половиною утримувати увагу шеститисячної аудиторії. Вона розповідала про те, як створювалася «Батьківщина», як ішла в підпілля, як заарештовували її активістів, як партія боролася проти злочинного режиму, як кувалася перемога цієї політсили.

Захоплююча історія, хоча якщо чесно, деякі деталі біографії лідера були випущені, деякі прикрашені, загалом, це були елегантно нанизані і правильно підібрані факти історії партії. А сама присутність в кадрі Юлії Володимирівни – то в скромній дубляночці під час акції «Україна без Кучми”, то з розпущеним волоссям на Майдані – додавала цій історії якогось зворушливо особистого виміру. Не певна, що буде правильним у день офіційного святкування ювілею (сама партія була створена в березні 1999 року) нагадувати про деякі нестиковки чи про роль представників «злочинного режиму» в кар`єрі лідера партії.

Напевно, неправильно. Тому повернімося до її виступу.

Юлія Тимошенко ввела в свою риторику те, що вже давно звучало з вуст її прихильників на телеефірах. «Старі команди не створили інноваційну модель розвитку, вони не модернізували економіку. Вони “чисто по-пацанськи” ділили країну. Нам дісталася країна із застарілими фондами, з нульовими балансами, в якій вкрай важко було проводити реформи». Далі йшов список звершень Кабміну, з яких виділю три більш-менш правдивих. У країні вчасно виплачуються пенсії і зарплати, і країна день у день платить за газ Росії, країна змогла вийти на ринок продажу квот, передбачених кіотським протоколом.

У якомусь місці Тимошенко обірвалася, і на екрані з`явилося обличчя Ющенка та його прогноз, що незабаром в країні не виплачуватимуть пенсії, зарплати і що буде дефолт. При цьому був створений ефект, що запис заїло, і слово “дефолт” було повторене кілька разів. Президент виглядав злостивим пророком. «Країна справді була близька до такого стану, але ми не дали йому статися», – повідомила Юлія Володимирівна.

Далі вона іронічно зазначила, що команда професорів (останнє слово вона сказала з натиском) рветься до влади. «Адже те, що потрібно робити зараз, в умовах кризи, не написане в жодному підручнику, цього не вивчали, цього не знають навіть нобелівські лауреати. Ми все робимо і створюємо з чистого аркуша, а все, що роблять вони, це чорний тягнучий монолітний піар», – запевняла прем`єр. І треба визнати, чорний піар януковичів – нічого порівняно з первородним піаром Юлії Володимирівни.

Далі прем`єр-міністр чітко окреслила свої плани в конституційному процесі. Виграти вибори, провести референдум, щоб визначити, яким повинен бути лад – парламентський чи президентський, а потім міняти Конституцію. Виходячи з інтонації, попри декларовану впевненість в перемозі на президентських виборах, відчувалося, що Тимошенко не втратила симпатій до парламентської республіки. Ну і, звичайно, вона послала легке вибачення за плановану недавно “ширку” з регіоналами: «Я намагалася зібрати цю зграю котів в одну команду, але нічого не вийшло». Що ж, вона чесно оголосила свої плани. І якщо її промова – це обкатка передвиборної риторики, то вона буде такою. «При мені всі бюджетні виплати проводяться вчасно. Ніхто в світі не знає, що робити далі. Моя команда багато чому навчилася, багато що вміє. Ми – команда саламандр, яка стає дедалі сильнішою, ми сильніші, ніж усі спецнази, котики, ястребы, беркути, ми переможемо».

Її не позбулися ні восени, ні влітку, ні взимку

Далі виступив Олександр Турчинов. У першого віце-прем`єра і соратника Юлії Тимошенко безумовно є дар проповідника. Він розповів історію про те, що євреї, які йшли в Землю Обітовану, ремствували, хотіли повернутися назад у рабство. Вони так і не стали вільними. «Ми повинні стати вільними, наша партія вичавлювала з себе рабів на асфальті, в наметах. Ми стали вільними. А вільні люди не беруть хабарів, не видають ліцензій на вічне користування землями, вільні не бояться», – якби він пустив по колу церковний кухоль, я б поклала туди десятку – добре говорив.

Усі наступні делегати з регіонів, виступали так, ніби вони самі були київськими політиками. Вони не особливо торкалися справ у регіонах, але в дещо старорежимній манері переказували тяжкий шлях «Батьківщини» і хвалили Юлію Володимирівну. Хтось вголос дарував їй білий вірш, написаний сільським вчителем, хтось говорив, що після ухвалення закону про престижність шахтарської праці шахтарі називають її своєю хресною, хтось дякував за розвиток спорту і повторював: ви станете Президентом.

Не знаю, мабуть, так і повинно бути в політичних партіях: самозречена відданість лідерові. Але подеколи від солодких оцінок судомило щелепу.

Пробачмо першого Президента України Леоніда Кравчука. Спочатку він багатозначно сказав, що коли вона прийшла до парламенту, він до неї придивлявся. (Народ пожвавішав). Але потім став розповідати, як Юлія Володимирівна боролася з майже укоріненим кланом, як цей клан садив її у в`язницю. Чекайте, Леоніде Макаровичу, ваші ж друзі по фракції до цього клану належали, ЗМІ контролювали, та й Юлю не без їх відома садили. Гаразд... У всіх президентів України коротка пам`ять. Леонід Макарович, так само, як всі європейці повторив, що це саме Юлія Володимирівна відвела країну від провалля. І згадав деяких інших політиків, які не більше ніж шумовий ефект, які живцем померли і зруйнували статус Президента.

Право майже завершальної серенади отримав лідер парламентської фракції БЮТ Іван Кириленко. «Усі політики, як зграя, об`єдналися проти однієї. А вона вистояла. Тому що в серці полум`яна любов. А як її не любити? Спочатку вони сподівалися позбутися її восени, потім – взимку, потім пророкували навесні. А весна вже прийшла. І нам вже нічого не страшно. Тому що вона вистояла всім смертям назло, де ніхто б не витримав. І як не любити її, княгиню Ольгу третього тисячоліття, яка заслужила княжити – і перед Богом, і перед людьми».

Отакі панегірики співали делегати. У рядах сиділи поважні політики з Народного руху і «Нашої України». Цікаво, ким вони почувалися, коли Юлію Тимошенко зі сцени називали єдиним чоловіком і джентльменом в українській владі?

З`їзд прийняв резолюцію, головним пунктом якої стало рішення про те, що команда «Батьківщини» йде на вибори. Посипалися конфетті, почали виконувати пісню про Україну. Юлія співала разом з солістом, в залі їй плескали і притупували члени партії. Простий народ кинувся на сцену, торкнутися лідера. Мені здавалося, що на моїх очах вибирають Президента України. Стало ніяково, оскільки картина видалася знайомою. Якась жінка, всі чотири години простоявши на сцені з квітами, через охорону таки передала свої букети Юлії Тимошенко. Виводити лідера допомагав добрий десяток охоронців.

Я вийшла на вулицю. Слабенький пікетик селянського вигляду, в якому перед початком тримали плакати: «Батьківщина святкує – підприємці гинуть” зник. На дворі стояла величезна кількість дорогих машин. Все, як і слід представникам народної партії.

Маша Міщенко