Дострокові вибори, скасування реформи, нова коаліція?

Приводом для розпуску парламенту може стати рішення районного суду... Для Тимошенко позачергові вибори – стратегічний сценарій, а для Ющенка – ігровий... Експерти – про варіанти розвитку подій

Президент непрозоро натякнув на можливість скасування політреформи та розпуску парламенту. З цього приводу ми поцікавилися думкою експертів.

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень „Софія”:

ПРЕЗИДЕНТ ОБРАВ КРИЗОВИЙ ТАЙМ-АУТ ЯК АЛЬТЕРНАТИВУ КРИЗОВОМУ СЦЕНАРІЮ

Опозиційні сили сьогодні справді розраховують на реалізацію кризового сценарію. Для цього потрібні певні умови, які полягають в очікуванні політичних та економічних негараздів у першому кварталі 2007 року, можливого соціального невдоволення. Це невдоволення може бути пов’язане не лише з проблемами ЖКГ, які лежать на поверхні, а й з ситуацією в деяких базових галузях промисловості, зокрема в хімічній, що може різко погіршитися у зв’язку зі зростанням ціни на газ. Наслідком цього можуть бути фінансові тромби, зупинення виробництва й так зване маятникове безробіття.

На цьому прогнозі, власне, будується стратегія кризового сценарію, в основі якого – використання соціального невдоволення. Як наслідок – спричинення парламентської кризи, якій сприятимуть конфлікти у складі антикризової коаліції та можливий її розпад, що буде використано для розпуску парламенту.

Які ходи можливі для реалізації сценарію? Формування тимчасового передвиборчого опозиційного об’єднання, поява нових лідерів, які зараз просуваються як спадкоємці Майдану (зокрема Юрія Луценка), і підготовка політичних сил з уже відомими брендами до дострокових парламентських виборів. Я маю на увазі „Нашу Україну”, а також ще не розкручений бренд „Вперед, Україно!” або ж, як варіант, передвиборче об’єднання демократичних сил на основі „Нашої України”.

Проте ще не факт, що важкий перший квартал наступного року виллється в організоване соціальне загострення. Не слід плутати характеру громадської активності у 2004 році, коли на першому плані були справді проблеми політичної, економічної свободи, з ситуацією початку 2007-го, коли порядок денний визначатиметься питаннями соціальної справедливості й протестними популістськими настроями. Це інша атмосфера і, відповідно, інший запит на політику.

Не бачу достатніх передумов для того, щоб прибічники ідеї дострокових парламентських виборів змогли зорганізуватися. Показник довіри до всіх без винятку політичних брендів сьогодні надзвичайно низький. І це стосується не лише „Нашої України”. Ми фіксуємо як мінімум застій у рівні підтримки БЮТ, а це означає, що ресурс для нарощування його електоральної бази дуже малий. Ще більше запитань викликає спроба створити нові політичні проекти чи об’єднання, бо будь-яке нове утворення тупцюватиме по тій самій електоральній базі – ресурсу для її нарощування немає. Тож якщо спроба організувати позачергові парламентські вибори навесні 2007 року і вдасться, то є дуже висока імовірність повторення результатів 2006-го, а то й значно гірших показників для опозиційних сил.

Інші версії організації кризової ситуації, як-от скасування політреформи, здаються ще менш імовірними.

Можна організувати кризовий сценарій, але навряд чи вдасться досягти бажаного результату – блокування парламенту й організації дострокових виборів. У будь-якому разі це не буде лінійний реванш опозиції. Буде інший процес, значно складніший для країни, більш кризовий. Розрахунок на парламентську кризу може спричинити ефект доміно – спроба прийняття рішення про розпуск парламенту може спричинити вже конституційну кризу, війну рішень і взаємне блокування діяльності, яка унеможливить виконання гілками влади своїх конституційних обов’язків. Сьогодні є процедурні проблеми, але все ж таки гілки влади виконують свою роботу. Головною ж загрозою такого сценарію може стати криза самої президентської влади.

Крім того, політичні конфлікти в центрі призводять до відцентрових тенденцій у регіонах, оскільки регіональні еліти сприйматимуть конфлікти в центрі як слабкість центру і, відповідно, перебиратимуть владу на себе.

На мою думку, сценарій розпуску парламенту не є на сьогодні бажаним для Президента. Він, як і раніше, намагатиметься досягти довгострокового стратегічного консенсусу – це його бажання, а також бажання тих сил, на які він реально спирається.

А Президент спирається насамперед на так званих інвесторів революції – на ті економічні сили, які були зацікавлені провести  зміни в економічній системі і які сьогодні презентують президентську гру – Індустріальний союз Донбасу, „ЄвразХолдинг” (російська компанія з великими інтересами та спільним бізнесом в Україні; до неї причетний новопризначений перший заступник секретаря РНБО Валерій Хорошковський) і група „Приват”.

Так само політику “антикризової” коаліції визначають кілька потужних фінансово-промислових груп, що презентують східні еліти. Я думаю, що бажання домовитись у цих двох центрів впливу є й сьогодні, але щоб після гри, пропонованої опозицією, повернутися до процесу досягнення домовленостей, потрібен певний тайм-аут. Цей тайм-аут зараз і взято. Тому нинішню ситуацію я б назвав кризовим тайм-аутом, який є альтернативою кризовому сценарію з боку Президента.

Що робить Президент? Він повертає під своє керівництво партію „Наша Україна”, кинувши всіх тих, хто хотів грати в опозиційну гру.

На мою думку, Президент сьогодні просто використовує хитання опозиційних сил, це йому вигідно. Йому не потрібні дострокові вибори, йому потрібні загрози, які допоможуть взяти реванш мирним шляхом. Що ж до співпраці з Тимошенко, то Президент, найімовірніше, розглядає варіант технологічної, ситуативної співпраці. Кусаючи коаліцію, БЮТ виконує чорнову роботу, але якщо для БЮТ ця робота – інструмент для наближення дострокових виборів, то для Президента – засіб посилити власні позиції на весну 2007 року. Він свідомо використовує нинішню нестабільну ситуацію, аби з переформованими силами повернутися навесні до торгів з “антикризовою” коаліцією, суттєво піднявши планку цих торгів. Я не виключаю, що з боку Президента буде висунуто ультиматум – або він підтримує радикальні настрої і реалізує сценарій парламентської кризи, або ж, як варіант, відбувається зміна складу коаліції із залученням до неї НУ і, можливо, нового пропрезидентського проекту. На основі нової коаліції буде сформовано й уряд, що реалізуватиме політику, запропоновану передовсім Президентом. Неважко уявити й склад такого уряду – він буде більш молодий і „драйвовий”.

Ціна питання. За такого сценарію дуже важко буде лівим силам. Я не виключаю, що ці сили бунтуватимуть і намагатимуться вийти з переговорів. На це теж є розрахунок президентської команди. І ще один розрахунок полягає у вимушеній, примусовій внутрішній реформації Партії регіонів. Адже насправді у ПР ситуація не менш складна, ніж у НУ, за тієї різниці, що в „Нашої України” процеси відбуваються публічно, а в Партії регіонів – тихенько, зціпивши зуби. На сьогодні “Регіони” не утвердились як партія, це скоріше певна федерація інтересів.

Не можна виключати, що розрахунки Президента і його команди не справдяться і повториться ситуація осені 2006 року – перманентна криза з недієздатним парламентом. У цьому разі цілком імовірним варіантом розвитку подій є підготовка парламентських виборів на весну 2008 року. Виграний час дасть змогу відновити сили й рейтинг НУ.

Тому вважаю, що імовірність дострокових виборів навесні 2007 року – не перевищує 10%, зміна формату коаліції та оновлення складу уряду – 50%, дострокові парламентські вибори навесні 2008 року в разі, якщо не вдасться досягти компромісу, – 40%.

Кость Бондаренко, керівник київського Інституту проблем управління ім. Горшеніна:

ПРИВОДОМ ДЛЯ РОЗПУСКУ ПАРЛАМЕНТУ МОЖЕ СТАТИ РІШЕННЯ, СКАЖІМО. БРОВАРСЬКОГО СУДУ

Думка про те, що у квітні-травні 2007 року будуть проведені позачергові парламентські вибори, виношується багатьма опозиційними політиками. Можливі три сценарії розвитку подій.

Перший – це переговори з Морозом і відтворення формату “помаранчевої” коаліції, що виглядає цілком імовірним, особливо після того, як Мороз, усупереч волі коаліції, проголосував за визнання Голодомору геноцидом.

Другий варіант – це виведення з коаліції комуністів, які, побачивши, що Мороз шляхом такого шантажу заробив для себе певні дивіденди, і собі взялися шантажувати “регіоналів” ультиматумами з вимогою відкликати ті чи інші ухвалені законопроекти.

Третій варіант – це власне розпуск парламенту, приводом для якого може стати, скажімо, рішення Шевченківського, Печерського чи Броварського суду... У зв’язку з тим, що з вересня по грудень не було призначено міністра з надзвичайних ситуацій і уряд не був сформованим, Президенту має формальну підставу розпустити парламент...

Для того, щоб сценарій повторних виборів став прийнятним, необхідно реанімувати партію „Наша Україна”. Зміна керівництва політради НУ свідчить про те, що Віктор Балога має розчистити авгієві конюшні в партії і приготувати плацдарм для приходу Юрія Луценка. Таким чином Ющенко хотів би запобігти створенню іншого політичного проекту й акумулювати всі пропрезидентські сили під брендом „Наша Україна”. Можливо, він хотів би, щоб до цього проекту на чолі з Луценком приєдналася „Пора”, а також проект ім. Катеринчука, а він сам був би при цьому почесним головою.

Цікаво, що в травні-червні 2006 року, коли до Ющенка приходили люди й казали, що ми хочемо робити новий проект, Президент відповідав: це чудово, от тільки туди треба взяти, умовно кажучи, Єханурова, Безсмертного, Порошенка та інших.

Сьогодні Віктор Ющенко дещо з іншим розумінням підходить до оновлення „Нашої України” – за рахунок нового змісту та нових людей. Він вважає, що партія зможе втримати й навіть поповнити свій електорат, якщо в списку партії не буде помаранчевих олігархів, „любих друзів”, співаків, танцюристів, артистів та інших „весільних генералів”, а будуть імена політиків, котрі витримали випробування часом і довели свій авторитет.

До речі, особистий позитивний рейтинг Луценка на сьогодні становить 23,6%. Це приблизно такий самий рейтинг, як і в самого Ющенка. І той принесе свій рейтинг у будь-який проект, до якого вирішить приєднатися.

Сам Луценко стоїть на роздоріжжі, вирішує, чи за кілька місяців очолити „Нашу Україну”, яка є вже готовою структурою, чи ж починати будівництво нової структури з нуля. Обидві перспективи мають чимало ризиків. Задумом Партії регіонів, коли вона наполягла на звільненні Луценка, було саме виштовхнути його у політику для того, аби він створив власний політичний проект, який би розпорошив електорат Тимошенко.

Луценко зустрічався з Тимошенко саме для того, щоб засвідчити, що він не збирається ділити з нею електорат і хоче домовитися про план співпраці. Можливо, Луценко сподівається домовитися про об’єднання, хоча він, здається, ще не до кінця усвідомлює рівень політичних амбіцій Юлії Володимирівни, яка за жодних умов не погодиться бути на других ролях. Для самої ж Тимошенко важливо було з’ясувати, на яких саме умовах пропонується об’єднання. Ситуативною об’єднувальною платформою для них може бути перспектива розпуску парламенту. Тому станом на сьогодні не виключено, що вони й знайшли порозуміння.

Віктор Ющенко, найімовірніше, розглядає на сьогодні всі варіанти й проводитиме ще дуже довгі консультації. При цьому цілком можливо, що не дасть ходу жодному зі сценаріїв.

На мою думку, імовірність позачергових парламентських виборів навесні існує становить 50%, перманентної кризи впродовж усього наступного року – 30%, зміни формату коаліції – 20%. Якщо говорити про наявність у тій чи іншій політичній силі двох основних складників – партії війни й партії миру, то з приходом Віктора Балоги (а в майбутньому і Юрія Луценка) у „Нашій Україні” перемагає саме партія війни, яка навряд чи зможе піти на компроміси з Партією регіонів. 

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

ДЛЯ ТИМОШЕНКО ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ – СТРАТЕГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ, А ДЛЯ ЮЩЕНКА – ІГРОВИЙ

У політиці є ігрові сценарії, а є стратегічні. Стратегічний сценарій – це єдино можливий сценарій, на який політична сила робить справді серйозний розрахунок і для реалізації якого залучає всі наявні ресурси. Ігрові сценарії мають зовсім іншу мету: вони покликані викликати реакцію на пропонований варіант розвитку подій з боку опонентів, прозондувати настрої у стані політичних супротивників, їхні наміри.

Так ось дострокові вибори для Тимошенко є стратегічним сценарієм, реалізувавши який, вона зможе відіграти все, що втратила, – перше місце в помаранчевому таборі й посаду прем’єр-міністра. Для Ющенка дострокові вибори – ігровий сценарій, мета якого – заручитися підтримкою тієї ж Тимошенко, подивитися, як на такий варіант розвитку подій реагуватимуть Мороз (а він реагує нервово), “регіонали”, комуністи й усі зацікавлені гравці.

Заява про можливість дострокових виборів мобілізує і суспільство, і самих політичних гравців, переводить політику зі стану пасивних очікувань у стан надій і сподівань.

Для Ющенка позачергові вибори не можуть бути єдиним сценарієм. Якщо «Наша Україна» не вийде зі стану перманентної кризи, якщо не буде впевненості, що помаранчеві сили підуть на вибори об’єднаним списком, то навіщо тоді дострокові вибори?

Стратегічним же сценарієм для Президента, на мій погляд, залишається намагання створити широку коаліцію, але, по-перше, без комуністів, по-друге, за умови розпаду нинішньої коаліції, по-третє, за умови серйозної трансформації, політичної консолідації та посилення «Нашої України» політиками нової формації. Очевидно, що сьогодні саме така трансформація і відбувається.

А те, що Тимошенко обговорює не з Балогою, а з Луценком можливості співпраці, ще раз свідчить: у Президента є кілька варіантів сценарію. Якщо Партія регіонів і соціалісти злякаються дострокових виборів, то можуть піти на розпад цієї коаліції та на формування нової – у складі соціалістів, Партії регіонів та «Нашої України», але без висування на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича. Буде інший прем’єр – Арсеній Яценюк чи Віталій Гайдук, тобто фігура, котра зможе задовольнити інтереси поміркованої бізнесової частини Партії регіонів, яку представляє Ахметов, соціалістів, які втомилися від зависання між Партією регіонів, з одного боку, та загрозою дострокових виборів, що їм нічого доброго не обіцяють, – з другого. Варіант широкої коаліції в оновленому складі при домінуючій ролі «Нашої України», при неполітичному прем’єрі – професіоналі й технократі, – цілком реальний.

Партія регіонів, зокрема ті еліти, які представляють великий бізнес, також на сьогодні не зацікавлена в розпуску парламенту, у дестабілізації ситуації і в нових витратах.

Отже, імовірність дострокових виборів навесні 2007 року, на мою думку, становить 30%, дострокових виборів восени 2007-го – 30%, створення широкої коаліції за участі «Нашої України», Партії регіонів та соціалістів (за умови прем’єрства Яценюка чи Гайдука) – 40%.

Роксолана Галич

УНІАН в Google News