Лавринович, розповідаючи про виборчий закон, оперує анекдотичними даними

В Україні 90 мільйонів виборців?.. Просту технологію підмінили хаосом... Зміни до закону вносилися з однією метою... Фактично це підготовка до рейдерської атаки на демократію...

В Україні 90 мільйонів виборців?.. Просту технологію підмінили хаосом... Зміни до закону вносилися з однією метою... Фактично це підготовка до рейдерської атаки на демократію...

Нещодавно почитав на сайті УНІАН інтерв’ю з віце-спікером Олександром Лавриновичем, у якому він захищає внесені нещодавно зміни до закону про вибори Президента. Мені стало і смішно, і сумно...

В Україні 90 мільйонів виборців?

Перший віце-спікер, пояснюючи, чому в новому законі дозволено виборчим комісіям навіть у день голосування втручатися у святая святих – список виборців, бідкається, що в країні немає Державного реєстру виборців. Щоб зрозуміти “об’єктивність” інтерв’юйованого, слід просто зайти на офіційний веб-сайт ЦВК.

Там є безліч матеріалів щодо Державного реєстру. ЦВК останні півроку, починаючи з 18 травня, відколи почалося первинне уточнення списків виборців, майже щоденно десятками тисяч знаходить у списках “двійників”. Триває щоденна, нудна робота. А твердження пана Лавриновича про наповнюваність Держреєстру лише на тридцять чи сорок відсотків не витримує критики. ЦВК офіційно оголосила, що в Держреєстрі 36 мільйонів 590 тисяч виборців. І якщо б його наповнюваність становила сорок відсотків, то виходить, що в нас дев’яносто мільйонів громадян, які можуть голосувати? Безвідповідально називати такі цифри.

Зауважу, перше планове уточнення реєстру виборців уже пройшло. На 1 грудня заплановано ще одне планове уточнення. Тож несерйозно для держчиновника на основі якихось анекдотичних даних щодо 40 відсотків формувати негативне ставлення людей до такого важливого документа, як єдиний реєстр виборців.

А повертатися до формування списку органами МВС чи Мін’юсту – це просто кам’яний вік. Уже на виборах 2006-го та 2007 років, коли списками виборців займалися так звані “робочі групи”, що були прообразом органів ведення державного реєстру, якість списків зросла в десятки разів. Кількість судових звернень знизилася також у десятки разів. Стверджую це відповідально, бо на останніх виборах, як експерт, я об’їхав десятки дільничних та окружних комісій, а раніше був автором кількох посібників для членів дільничних та окружних комісій. Моя оцінка підтверджується даними статистики ЦВК та збірниками судових рішень.

На нинішньому етапі уточнення списку виборців проходить важче, бо міністерства і відомства мають надавати ЦВК відомості щодо уточнення. А вони зволікають. Лише в МВС 30 відсотків картотеки складено на паперових носіях, а в Криму 90 відсотків картотеки – російською мовою. Тобто є робочі моменти...

Проблеми слід усувати й не переводити їх у політичну площину. Бо, наприклад, у ЦВК її члени всі до одного займали позицію щодо підтримки Державного реєстру. А в Центрвиборчкомі представлено всі політичні сили.

Я б хотів зробити маленький прогноз. Списки, складені на основі держреєстру, будуть якісними й не даватимуть можливостей для фальсифікацій, тим більше масових і системних. Звичайно, можуть бути помилки, пов’язані з перекладом, із суб’єктивними труднощами. Окремі помилки на тридцяти шести мільйонах – припускаю. Але є досить механізмів, аби уникнути та виправляти їх.

Просту технологію підмінили хаосом

...Та головне запитання, на яке не відповів пан Лавринович, – чому вони вчинили такий хаос із технологією уточнення списків виборців. Для чого було надавати право вносити зміни в список виборців у день голосування? Він каже, що на минулих виборах не знайшов себе у списках... Я теж свою доньку в списках не знайшов. Але для цього передбачено процедуру уточнення списків заздалегідь. Нам усім надіслали на домашні адреси повідомлення з проханням “уточнити себе” в списках. Якщо “не знайшов себе в списках”, – це не підстава заплутати все взагалі.

Наш колектив, який написав багато посібників з технології виборчого процесу й забезпечив своїми матеріалами практично всі виборчі дільниці, починаючи з виборів 2002 року, зараз теж пише посібник у рамках проекту ОБСЄ. Ми не можемо збагнути, для чого було так заплутувати просту та ясну процедуру! Раніше десятки тисяч працівників комісій розуміли що слід робити з уточненням списку виборців. Треба робити так і так... А сьогодні ми – ідеологи навчання – не зовсім розуміємо, що робити. Їхнім законом сказано: дільнична комісія розглядає скаргу невідкладно та приймає рішення... Що таке “невідкладно”? Члени дільничної виборчої комісії мають сидіти там безвилазно? Яке, власне, рішення може приймати дільнична комісія? Бо про право внести зміни в список нічого не сказано.

Зате є таке: якщо комісія знайде помилку, то звертається до органів Державного реєстру. А для чого членам дільничної комісії приймати рішення, якщо вся її функція полягає в тому, щоб передати помилку до органів Державного реєстру? Я б хотів, щоб автори написали: яке рішення має прийняти виборча комісія? у який термін? що таке “невідкладно”? Сотні тисяч людей сидітимуть у виборчих комісіях. Якщо їм приноситимуть скарги, то що вони мають робити? Законодавці до пуття нічого не пояснили рядовим співробітникам, водночас бездумно ламали створений раніше механізм. Кожен голова дільничної комісії чинитиме так, як вважає за потрібне. Суди тим більше будуть паралізовані.

Лавриновичу достатньо два дні?

Далі, пояснюючи, чому скоротили термін розгляду скарг у суді до двох днів, пан Лавринович каже, що це не та категорія скарг, яка потребує довгого вивчення, і якщо суд хоче затягнути рішення, неважливо, дається йому два чи п’ять днів.

Складні справи за підсумками голосування, за публікаціями в ЗМІ іноді й за п’ять днів розглянути важко. Якби діяла норма розгляду справи за два дні, то БЮТ у 2007 році не була б і зареєстрована. Окружний суд тоді розглянув їхню справу, і суд тривав рівно п’ять днів. А за два дні – просто б її не розглянув. Усі резонансні справи, які розглядалися у 2007 році, ледь-ледь укладалися в п’ять днів. Жодна справа щодо підсумків голосування в грудні 2004 року – січні 2005-го (“третій тур” президентських виборів), квітні 2006-го (парламентські вибори), жовтні 2007-го (парламентські) не вклалася у п’ять днів. А те, що, за словами пана Лавринович, начебто все можна зробити за два дні, – неправда. Усі справи тривали сім – дев’ять днів. Партія регіонів на “третьому турі” дала шістсот файлів документів і доказів. Їх перерахування зайняло цілий день.

Дейл Карнегі казав, що за всіма рішеннями приховано мотиви публічні – для загального вжитку – і внутрішні. Тому хай дарують автори нового закону, але всі проаналізовані зміни до закону про вибори Президента вносилися з однією метою – підготувати двом найбільш зорганізованим політсилами поле для виборів. Фактично ця підготовка стала рейдерською атакою на демократію.

Олександр Барабаш