Ющенко оточений корумпованими урядовцями, купленими Кремлем

Ющенко оточений корумпованими урядовцями, купленими Кремлем

Розслідування його отруєння зайшло в безвихідь… Уся таємна інформація з України швидше доходить до Москви, ніж до президентського кабінета… Повноважень Президента майже не видно... Виборчу кампанію його партія вела незграбно…

Їдьте до Києва - і тільки скажіть, що вам призначено зустріч з Президентом Віктором Ющенком, як негайно вас засиплють порадами, пропозиціями та проханнями. Одна жінка благала мене: «Скажіть йому, хай попросить американців дати грошей на «Радіо Свобода». Автор однієї з книг дав мені примірник, попросивши передати Президенту. А один український журналіст порадив не питати Ющенка, чи знайшли вже того, хто спробував його отруїти під час жорстокої боротьби за президентське крісло в 2004 році – бо, безперечно, особа злочинця йому і так чудово відома. Набагато цікавіше, сказав він, було б запитати одразу, чому, власне, Президент досі приховує цю важливу інформацію від громадськості.

Не знаю, що на мене так подіяло... Швидше за все, напівістерична атмосфера, що оточувала Президента - наджорсткі заходи безпеки; зустрічі то скасовувалися, то переносилися; величезна кількість телефонних дзвінків від різноманітних помічників і співробітників, - але я відчувала себе так, ніби маю зустрітися з якоюсь надсвітовою постаттю всевладдя, з політиком, здатним зробити будь-що, тільки клацнувши пальцями. І на певному рівні українці справді вважають, що їх Президент саме такий: чи свідомо, чи підсвідомо, але вони думають, що їх лідер, обраний демократичним шляхом, такий само всевладний, якими були свого часу комуністичні лідери; що він має в своєму розпорядженні такі ж бюрократичні ресурси і навіть такий же доступ до таємної інформації. Він може зробити так, що американці дадуть грошей на «Радіо Свобода»; щоб допомогти вижити тому чи іншому видавництву; він має можливості маніпулювати інформацією про найпідступніші злочини - все в одній особі.

Але, звичайно (і Ющенко сам це пояснює), у нього немає ні таких ресурсів, ні таких можливостей. Я зустрілася з ним в його кабінеті, претензійно-палацову обстановку якого відтіняє величезна колекція предметів української народної творчості, що належить Президенту.

Перше, про що він розповів мені - що розслідування його отруєння зайшло в глухий кут. Коли він тільки прийшов до влади, генеральний прокурор України, котрий ще зберігав вірність колишній владі, яка прийшла після комуністів, всіляко затягував справу, топтався на місці і врешті-решт дозволив головному свідкові виїхати до Росії. Сліди того отруєння помітні на обличчі Президента донині. Українська влада, за його словами, просила росіян видати цього свідка для допиту. І чим же все закінчилося?

- Чим бачите, - знизує плечима Ющенко.

Якщо не складаються відносини з впливовим сусідом, це може неабияк зіпсувати кар`єру президента будь-якої країни. Але для Ющенка ситуація набагато серйозніша. Мало того, що сам далеко не всесильний - він оточений корумпованими діячами, багатьох з яких легко перекуповує переповнений нафтодоларами Кремль, а більшість до того ж лояльні до колишнього посткомуністичного проросійського режиму. Оскільки Ющенко - Президент в парламентській політичній системі, його повноваження обмежені у будь-якому разі, але в такій системі, де таємна інформація, потрапивши до рук його поліції, буде швидше передана до Москви, ніж до президентського кабінета, їх взагалі майже не видно.

Ситуація навряд була б кращою навіть якби російська влада справді хотіла, щоб Ющенко залишився при владі. Але вона, навпаки, ніколи не приховувала своєї нелюбові до Ющенка, оголошеного переможцем виборів тільки після Помаранчевої революції - масових демонстрацій, яких бояться самі росіяни.

Про цю проблему Ющенко говорить дуже обережно. Рішення Росії відключити Україні газ у січні, за його словами, було «подією, що не сприяла зміцненню наших відносин», а свої особисті відносини з Президентом Росії Володимиром Путіним оцінює як про «дуже добрі». Він прагнув по можливості позитивно озиватися і щодо спроб Росії й України вирішити свої давні суперечки: щодо кордонів, російських військово-морських баз на території України і навіть з історичних питань, наприклад, голоду в Україні в 1930-і роки, який українці вважають спробою геноциду, а росіяни - не визнають взагалі. З цих питань створюються комісії, працюють комітети, проте, як визнає Ющенко, чогось конкретного дійти наразі не вдається.

Таке становище стало одним з чинників, через які політична партія Ющенка так погано виступила на нещодавніх парламентських виборах (які він сам, до речі, вважає «найуспішнішими в історії України», оскільки це були перші вибори, проведені «без будь-яких звинувачень у підтасовках на адресу влади»). І справді, в оточенні Ющенка багато хто дивується, наскільки невміло його партія проводила передвиборчу кампанію. Ситуацію посилив і розкол в середовищі «помаранчевої коаліції», групі політиків, які привели його до влади 2004 року. Ющенко сам зізнався мені, що багатьом в Україні коаліція здавалася «політичним ідеалом», і ці люди, бачачи, що економічні й політичні розбіжності почали виявлятися між різношерстими групами «помаранчевих» з того самого моменту, як вони об`єдналися і зробили Ющенка Президентом, розчарувалися в них.

Та все ж не можна не сказати, що несподівано широка прірва, яка виявилася між надзвичайно високим рівнем очікувань прихильників Президента та його реально надзвичайно обмеженою владою, стала джерелом такого ж глибокого розчарування в ньому самому як в Президенті. Коли після інтерв`ю я повернулася додому, всі мої київські знайомі буквально засипали мене питаннями: що він сказав? чому не звинуватив нікого в підтасовках на виборах? чому реформи тягнуться так довго? Вони думають, що за всіма бідами стоїть якась змова, що гальмуванню змін у політиці й економіці напевно є якесь таємне пояснення. Але правда, як мені видається, набагато простіша.

З одного боку, сам-самий у своєму величезному кабінеті сидить Ющенко. З іншого - стоїть Україна, країна, де 50 мільйонів людей. А між ними тисячі людей - урядовців, політиків, журналістів, бізнесменів, фінансово і особисто зацікавлених у збереженні старого прогнилого статус-кво. Отже, якщо подивитися, що ще має зробити Україна, Помаранчева революція здається лише порівняно легким початком шляху.

"The Washington Post", США, 12 квітня, Енн Аппельбаум

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter