Четвер,
17 серпня 2017
Наші спільноти

В Україні ділять владу: управлінський хаос руйнує надії

Слухаючи Януковича і спостерігаючи його маневри на політичній сцені, отримуєш в уяві образ чесної старої колгоспної коняки, яка ретельно вчилася виступати на цирковій арені, але опанувала лише високе мистецтво бігу на місці...

В Україні всі питання про майбутнє незмінно тягнуть за собою екскурси у минуле. Скажімо, маршрут, який пролягає через електронні ворота безпеки в Будинку уряду: спочатку до ліфта радянського стилю, потім на сьомий поверх, де посадовці шепочуться, прохачі терпляче чекають, а оббиті двері відкриваються безгучно. Прем’єр-міністр наближається з глибин свого кабінету.

„Привіт”, - каже Віктор Янукович.

На мить здається, що час тут зупинився. Янукович одного разу вже був прем’єром, коли спалахнула так звана Помаранчева революція і сотні тисяч людей пройшли вулицями Києва, дрижачи від холоду, співаючи і вимахуючи помаранчевими прапорами. Їхні зусилля зрештою повалили корумпований режим Януковича. Це сталося два роки тому.

Янукович був головною мішенню народної люті, коли натовпи виходили на вулиці, щоб протестувати проти фальсифікації виборів та кумівства, проти корупції і нездатності режиму розслідувати замовні вбивства своїх опонентів. Українці протестували проти всього, що на їхню думку підтримувала політика Президента Леоніда Кучми та його ймовірного наступника Януковича.

Після того, як Верховний Суд країни анулював результати виборів через їх спотворення порушеннями, Янукович був переможений у повторному другому турі голосування. Він визнав поразку і пішов у відставку з посади прем’єр-міністра у січні 2005 року. Але 4 серпня 2006 року, лише 19 місяців потому, він повернувся на пост прем’єр-міністра, після свого висунення особисто Віктором Ющенком, новим Президентом і старим заклятим супротивником Януковича.

Ці двоє чоловіків з того часу правили спільно, у чому було більше суперництва, ніж відносин співробітництва. Президент писав прем’єр-міністрові обурені листи („Я вимагаю, щоб Ви звернулися до фактів, котрі я надав”), публічно критикував маневрування Януковича, спрямоване на блокування членства України в НАТО, а наприкінці листопада нажахав Вашингтон, погрожуючи заборонити запланований візит прем’єр-міністра до Сполучених Штатів на тих підставах, що той відчув себе надто самостійним.

Запеклі конкуренти

Прем’єр-міністр, зі свого боку, наполягав на тому, щоб парламент, контрольований його коаліцією, став відповідальним за зовнішню політику. Коли наприкінці листопада Янукович поїхав, щоб зустрітися зі своїм російським колегою Михайлом Фрадковим, український міністр закордонних справ, союзник Ющенка, лише випадково дізнався про цю поїздку від журналістів. Хоча Ющенко трохи пізніше наклав вето на зміщення з посади Януковичем прозахідного головного дипломата країни, міністру закордонних справ все одно не давали бути присутнім на засіданнях Кабміну.

Янукович наполягає, що все це, схоже на роботу аматорського лялькового театру на загальнонаціональній сцені, є просто неуникним наслідком „коабітації (співжиття) по-українському”, „перехідного етапу” у процесі, через який повинні тепер пройти раніше ворогуючі табори президента та прем’єр-міністра. На думку Януковича, ефекти тертя між цими двома групами не були серйозними. „Немає ніяких ворожих маневрів, немає і ворожого настрою. Є лише багато емоцій”, - каже Янукович.

І є відчуття байдужості серед більшості населення. Ніби товстий шар лави вкрив все, що сталося в Україні в 2004 році, створивши кірку, яка майже поховала мрії про більшу свободу, правду та процвітання. Більше, ніж будь-коли, ця розділена країна, яка простягається від Карпат до Азовського моря і від Криму до Прип’ятських боліт – колись житниця Радянського Союзу, а тепер критичний трубопровід для природного газу, який транспортується до Західної Європи – здається, страждає від неможливості знайти своє місце на континенті.

Президент хоче вести свою країну до членства в НАТО, а прем’єр-міністр у даний час виступає проти цього плану. Президент обіцяв покінчити зі старою системою, системою, яку прем’єр-міністр практично втілює. Президент хоче бачити розквіт української економіки услід за постреволюційним різким спадом, але прем’єр-міністр є прихильним до вугільних та сталевих магнатів його рідної російськомовної Донецької області, які очікують, що він залишить недоторканними їх самих та їхні мільярди, які вони загребли у 1990-х роках.

Як кажуть циніки у Києві, те, що схоже на хаос, насправді – демократія у дії. Розчаровані шкодують, що те, що почалось як чесне народне повстання, закінчується як летаргічний компроміс на найвищих рівнях управління.

Янукович наполягає, що не має ніяких проблем з Президентом – не має нічого проти Ющенка, який у грудні 2004 року, постраждавши від наслідків серйозного отруєння діоксином після обіду з керівником української розвідувальної служби, поклав частину провини за спробу „політичного вбивства” на Януковича.

„На людському рівні я відчуваю симпатію до нього з того дня, коли я дізнався про його отруєння”, - каже Янукович, дивлячись на події з відстані часу.  -„Але про все, що я знаю про цей випадок, я дізнався у ЗМІ”.

Президентські вибори у листопаді 2004 – ще одна суперечлива проблема між двома чоловіками. У той час роздратований Ющенко сказав конкурентові: „Ви повинні визнати, що Ви і Ваша команда вкрали три мільйони голосів”. Сьогодні Янукович наполягає: зрозуміло, що не було ніяких „масових виборчих фальсифікацій” і що справа включає у найліпшому випадку „індивідуальні порушення з обох боків – тому що люди ще не були призвичаєні до демократичних стандартів”.

Трансформований американським консультантом

Новий Віктор Янукович є незворушним, навіть більше, ніж у минулому. Він підбирає свої слова ретельно, тримає під контролем вираз обличчя і уникає використовувати тип тюремного жаргону, завдяки котрому став раніше сумновідомим. Кремезний чоловік шести футів і шести дюймів на зріст, родом з вугільно-сталевого Південно-Східного регіону країни, Віктор Янукович засвоїв цей урок.

Його радники свідомо роблять непомітною свою присутність в офісі на першому поверсі будинку номер 4 на Софійській вулиці в Києві. Ніяких написів на дверях, ніякого дзвоника, ніяких охоронців. Чоловік, який керує офісом – Філ Гріффін, як і більшість фінансованих США учасників „хрестового походу” за збільшення рівня демократії та прозорості у Східній Європі, зберігає мовчанку з приводу своєї роботи.

Мовчанка Гріффіна є зрозумілою, оскільки він працює на Пола Манафорта. Манафорт – тип кулуарного політичного оператора, який діє, але ніколи не з’являється у заголовках. Обережний гросмейстер управління політичними кампаніями, Манафорт працював у Білому домі при президенті Джеральді Форді, а пізніше допомагав керувати виборчими кампаніями президентів від Рональда Рейгана до Джорджа Буша. Він також зробив успішну кар’єру як лобіст, маючи таких клієнтів як філіппінський диктатор Фердінанд Маркос та лідер ангольських бунтівників Йонас Савімбі.

2005 року Манафорт отримав запит з України. Його останнє призначення мало потягнути за собою трансформацію Віктора Януковича з невдахи-кандидата у президенти, привида, який був вигнаний з ганьбою з української політичної сцени, на державного діяча, який може принести порядок у найбільшу країну Європи.

Виявилося, що команда Манафорта зустрілася з меншим викликом, ніж вона, можливо, очікувала. Колишній комуніст Янукович має репутацію людини стійкої, але відкритої для порад – фактично ідеальне сполучення з американської політичної точки зору. Американські геостратеги на чолі з Джоном Хербстом, послом США в Україні, висловили свої застереження щодо Ющенка ще під час президентських виборів 2004 року. Хоча він виглядав респектабельним, але Ющенко мав репутацію ексцентричного одинака.

Але завдяки зусиллям Манафорта та інших радників Янукович був повністю „переупакований” як раз вчасно до парламентських виборів у березні 2006 року. Він тепер носить більш динамічну на вигляд коротку стрижку, темно-сині костюми і пасуючі до них шовкові краватки, він став умілим у зачаровуванні преси. „Я був ошелешений, коли побачив його вперше після відсутності” – каже журналіст з прес-пулу прем’єра. „Він тепер говорить багато, але не каже нічого зайвого” – каже інший журналіст. „Раніше ви могли сказати, що він думає, дивлячись йому в очі. Ті дні минули”.

Партія Регіонів Януковича взяла у березні більшість у парламенті, обійшовши альянс пересварених між собою революційних героїв Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. На відміну від російських політичних радників, які були відповідальними за його політичну невдачу у 2004 році, „люди калібру Пола Манафорта ніколи не дають порад, які можуть призвести до порушення закону”, каже Янукович сьогодні. „Вони кажуть вам, чого очікують виборці”.

Новий Янукович став обережним, вправно обгортаючи свою риторику навколо двох центральних тем – „демократія” і „реформи” – і рідко забуваючи згадати, що майбутня роль України має бути роллю „моста” між Європою та Росією. Його мета полягає в тому, щоб послати Заходові месидж примирення, не розчаровуючи при цьому своїх друзів та прихильників на Сході. Слухаючи сьогодні цього колишнього функціонера комуністичної партії і спостерігаючи його маневри на політичній сцені, отримуєш в уяві образ чесної старої колгоспної коняки, яка ретельно вчилася виступати на цирковій арені, але у процесі опанувала лише високе мистецтво бігу на місці.

Від в’язниці до прем’єр-міністра

Янукович пройшов довгий шлях для людини, яка вважалася не більше ніж головорізом з району пивоварного заводу шахтарського містечка Єнакієве поблизу Донецька. Втративши матір у ранньому віці, Янукович виховувався бабусею і скоро отримав репутацію буйного підлітка у забрудненому вугільно-сталевому регіоні своєї юності.

Колишні другі в Єнакієвому кажуть, що Янукович та його компаньйони були відомі „пиятиками, лайкою та крадіжками хутряних шапок”. Він був засуджений до кримінального покарання у вигляді ув’язнення після двох серйозних інцидентів у 1967 та 1969 роках. Обидва випадки були пов’язані з насильницькими діями під час суперечок, у другому випадку були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості. 1972 року, невдовзі після виходу з тюрми, він одружився і закінчив свою освіту.

Політичні конкуренти Януковича вважають, що розуміють глибинні причини його казкової кар’єри, яка досягла найвищої точки на посаді губернатора Донецької області та прем’єр-міністра. Григорій Омельченко, член парламенту від Блоку Юлії Тимошенко і ветеран розвідувальної служби каже: „Янукович був з КДБ. Він був завербований після того, як вийшов із в’язниці”. Його однопартієць Олександр Турчинов, який очолював СБУ, українську наступницю КДБ, до вересня 2005 року, каже, що через зобов’язання зберігати таємницю він може коментувати лише „неофіційно”. За словами Турчинова, „є ознаки того, що Янукович був із КДБ”.

Сам Янукович знаходить ці обвинувачення настільки абсурдними, що він навіть обговорював їх у телевізійній програмі разом з Ющенком. Наклепницькі кампанії – звичайний політичний інструмент у пострадянській Україні, засіб убезпечення у боротьбі за владу. „Кожен має скелет у своєму клозеті або труп в аптечці” – каже один з провідних українських журналістів Юлія Мостова (тижневик „Дзеркало тижня”). У якості симптома вона згадує останній хіт „Океану Ельзи”, культового ансамблю, який стартував у дні Помаранчевої революції – тому що це сигнал, лебедина пісня досягненням революціонерів, які штурмували барикади у 2004. У ліричній пісні, яка викликала сенсацію національного масштабу, співак пояснює, „чому я не піду з ними далі”.

Парламентські групи, каже Мостова, навіть групи Тимошенко та Ющенка, були обдурені кастою політичних діячів, які визріли як „базарні дилери” у 1990-х без найменшого розуміння „потреб держави і суспільства в цілому. Вони провели все своє життя, думаючи виключно про себе”. Стара цифра – більше 300 мільйонерів у парламенті – дві третини всіх його членів – була вочевидь перевищена у новому складі після березневих виборів.

Ющенко здається безпомічним

Сперечаючись у деталях, але майже безпомічний в цілому, Віктор Ющенко спостерігав, як досягнення народного повстання 2004 року поступово демонтуються. Конституційні реформи грудня 2004 року, ратифіковані в останні дні ери Кучми, сильно скоротили президентські повноваження на користь парламенту та уряду. Питання, як інтерпретувати ці реформи, стало предметом запеклого протистояння.

Журналіст Мостова вважає, що існують також психологічні причини слабкості Президента. Ющенко, загадковий „милий хлопчик з душею бухгалтера”, який залюблений у бджільництво та народне мистецтво, чоловік, зовнішність якого була такою чудовою, що змушувала „західноукраїнських селянок злітатися, немов мухи”, так і не подолав руйнівного ефекту отруєння діоксином на своєму обличчі.

Проте у пориві хоробрості Ющенко віддалив від себе „любих друзів” – колишніх патронів, товаришів по зброї і підлабузників з непомірними „его” та малим поліичним досвідом, заміняючи їх прагматиками. Заступник керівника президентської адміністрації тепер колишній міністр економіки. Його бос – бізнесмен з Карпат, людина, яка є настільки ж тіньовою, наскільки й успішною і яку західні спецслужби пов’язували кілька років тому з організованою злочинністю.

Чим запеклішою стає їхня повсякденна конкуренція, тим більш схожими стають Ющенко і Янукович у виборі методів та персоналу. Нова людина Ющенка на чолі Ради національної безпеки та оборони Віталій Гайдук, потужний донецький промисловець і колишній віце-прем’єр, до недавнього часу був членом керівництва партії Януковича. Крім того, Гайдук був заступником Януковича, коли той був губернатором Донецької області.

Незважаючи на перехід у ворожий табір, Гайдук, який боїться преси, досі не має ніяких труднощів у призначенні зустрічей з Януковичем щоразу, коли просить про них. Спільний досвід уроженців Донецька, індустріального серця країни, продовжує їх об’єднувати навіть через партійні кордони.

Багато хто з помірно дискредитованих індустріальних баронів з Донецької області, іноді в оточенні водіїв, прибиральниць і служників, тепер мають місця і вплив у парламенті в Києві. Парламент гарантує їм недоторканність від судового переслідування за колишні злочини. Ця стратегія була винайдена Рінатом Ахметовим, кардиналом Південного Сходу, найбагатшою людиною країни і президентом донецького футбольного клубу „Шахтар”, який сподівається реорганізувати ринок сталі, вугілля та коксу у своєму регіоні. Ахметов був достатньо люб’язним, щоб запропонувати кандидатів своєму другу Януковичу.

Захищені мільйонери

Ахметов, рудий татарин із хлопчачою статурою, відомий своєю холодною вдачею, вочевидь бачить Януковича як людину, яка може забезпечити його політичним впливом, яка не стоятиме на шляху його бізнес-інтересів, буде захищати ринок від жадібних російських олігархів і яка не торкатиметься правового статусу-кво тіньових приватизаційних оборудок, здійснених у 1990-х. Але Янукович може зробити ці речі, лише перебуваючи при владі.

Ось тут і з’являється Пол Манафорт. Як кажуть, Ахметов найняв Манафорта у 2005 році, задовго до виборів, щоб той допоміг гарантувати повернення Януковича до політичної влади – і план спрацював. Тепер, коли Янукович разом з комуністами та соціалістами утримує незначну більшість у парламенті, ризик того, що старі рани від новітньої історії країни знову відкриються, є незначним. Достатньо говорить уже той факт, що колишній керівник державної газової компанії, рушійної сили скандалу навколо мільярдів, вкладених у будівельні проекти, пов’язані з доправленням російського газу в України, був призначений на пост міністра енергетики. Голова Центральної виборчої комісії, звільнений з роботи у грудні 2004 року, був винагороджений посадою в юридичному комітеті. У парламенті він сидить плече у плече з генеральним прокурором епохи Кучми, чия колишня роль полягала в тому, щоб служити юридичним щитом для правлячого класу.

Янукович, оточений колом колишніх співзмовників, які влаштувалися у парламенті, обнадієний „любовними листами” з Москви та дружніми переговорами у Вашингтоні два тижні тому, здається чудово почуває себе і всередині країни, і за кордоном.

Але куди спрямована ця розділена країна? „На Захід”, - каже Янукович не зморгнувши оком. „Спочатку ми маємо приєднатися до СОТ. Рішення буде досягнуте у лютому”. Наступний пункт його порядку денного, каже Янукович, це „зона вільної торгівлі з ЄС”. Він також хоче нової десятирічної угоди щодо „дорожної карти України до ЄС”.

У якості маленької поступки тим, хто ще сумнівається, прем’єр-міністр, будучи у Вашингтоні, видав фразу зі свого нового „ящика з сюрпризами”. Не може бути виключене подальше політичне дозрівання. „Так само, як в Україні не може бути надто багато демократії, тут не може бути забагато свободи”.

Вальтер Майр, Шпігель (Німеччина)

Переклав Микола Писарчук

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку