Тимошенко і Янукович домовилися більше не панькатися з Ющенком?

Це шантаж: або дострокові вибори, або вся влада переходить до Януковича... Тимошенко відкинула з гри третього гравця – Президента... Вона губить свою кар’єру власними руками...

Останній сесійний день у парламенті додав градусів незимовій жарі. Унаслідок політичної домовленості між “антикризовою” коаліцією та БЮТ Верховна Рада подолала вето Президента на закон про Кабінет міністрів, прийняла закон про імперативний мандат та закон про опозицію (у першому читанні). Злагодженій роботі конституційної більшості не завадило навіть блокування трибуни представниками фракції “Наша Україна”, яка зрештою залишила залу засідань на знак протесту.

Про що свідчить факт спільного голосування важливих для держави законів двох ідеологічних противників?

Оцінки політологів

Олесь Доній:

Це шантаж:  або дострокові вибори, або вся влада переходить до Януковича

Сьогоднішнє голосування можна вважати ознакою остаточної деідеологізації української політики й практики політичних кульбітів. Чого варті домовленості „трійки” – Ющенка, Мороза і Януковича, якщо через два дні, усупереч задекларованим натякам на домовленість щодо прийняття узгодженого з Президентом закону про Кабмін, парламент долає вето Президента, „протягує” свій закон внаслідок фактичного утворення нової широкої коаліції?

Щодо позиції Юлії Тимошенко, то я б не назвав її послідовною. Це позиція силового тиску на Президента, чи шантажу – або дострокові вибори, або вся реальна влада, тепер уже з благословення Тимошенко, передається в руки Януковича. Тимошенко взяла курс на утвердження двопартійної системи. З цим пов’язана і її спроба узаконити себе як опозицію, для чого приймається відповідний закон, з тією ж метою ухвалюється закон про імперативний мандат для місцевих рад – аби утримати свою партію в регіонах від розколу.

Очевидно, що корпоративні інтереси вкотре взяли гору над ідеєю єдності демократичних сил, не кажучи вже про загальнонаціональні цілі, які й досі мали не велике значення для українських політиків.

Після того, що відбулося сьогодні, ще більш очевидною стає необхідність виникнення в Україні політичної сили нової якості. Нинішній політикум демонструє візантійську модель підкилимної боротьби та непрозорих домовленостей, які не залежать ні від волі виборців, ні від попередніх домовленостей.

З другого боку, ані президентський, ані урядовий варіанти закону про Кабмін не врегульовують остаточно відносини між урядом та Президентом. Закон не містить механізму перетікання повноважень, а скоріше – затвердження наявного порядку з певними стримувальними факторами – не для президентської влади, а радше для амбіцій щодо її розширення.

Не думаю, що сьогоднішнє голосування серйозно вплине на розстановку сил – протистояння триватиме, кілька законів кардинально нічого не вирішують. Більше того, сьогоднішній хід БЮТ дає підстави припускати, що будуть і інші домовленості з коаліцією, а це ще більше підштовхуватиме Президента до співпраці з Партією регіонів. Можна говорити про перманентний політичний конфлікт, який не залежить від прийняття того чи іншого закону. Проблеми – у рівні свідомості українських політичних еліт.

Михайло Погребинський:

Тимошенко відкинула з гри третього гравця – Президента

Відбулося те, чого можна було очікувати, зважаючи на безкомпромісну позицію Віктора Ющенка. У нього неодноразово була можливість продемонструвати готовність до компромісу, натомість він займав жорстку позицію навіть у питаннях, відповідь на які очевидна й не потребує звертання до Конституційного суду, як, скажімо, щодо міністра закордонних справ. Якщо компроміс з однією з сил неможливий, то суб’єкти політичного процесу можуть об’єднатися в іншій комбінації, що й було зроблено.

Сьогоднішні голосування, безумовно, не є компромісом, а незаперечною перемогою однієї із сторін, здобутою за допомогою зацікавленої в законі про опозицію Юлії Тимошенко. І те, що ця перемога відбулася, не є добре, оскільки в умовах становлення нової політичної системи в державі варто за будь-яких умов шукати компромісні рішення. Не виключаю, що якісь пункти закону про Кабмін може скасувати Конституційний суд, але не весь закон.

Крок Тимошенко політично логічний і, безумовно, виграшний. Вона хоче бути другим гравцем на політичному полі. І якщо зважати на рівень підтримки електорату, то саме так воно і є. Тимошенко відкинула з гри третього гравця, оскільки він не підкорявся правилам, які влаштовують двох.

На сьогодні у владі є дві призові посади – Президента і прем’єра. Тимошенко зараз є другою, а в перспективі хоче стати першою політичною постаттю в державі, і якусь одну з цих посад вона має намір виграти. І робить для цього те, що вважає за потрібне. Електорат її любить і любити не перестане. Що б вона не робила – її рейтинг не падає. Я сам вважав – і помилявся – що перебування в опозиції знизить її рейтинг. Цього не сталося.

П’ятничне голосування в парламенті – це фіксація реальної розстановки сил у державі і в політикумі. Як ці події вплинуть на розгортання політичної ситуації, сьогодні сказати важко. Можливо, Ющенко зрозуміє реальну розстановку сил і піде в переговорах з антикризовою коаліцією на певні компроміси, скажімо, закінчить епопею з Борисом Тарасюком чи визнає, що МВС – прерогатива Кабміну, а Кабмін, своєю чергою, погодиться, що СБУ – прерогатива Президента, тощо. Баланс повноважень цілком можливий.

Андрій Єрмолаєв:

Нашій Україні треба було діяти, а не гратися в критику політреформи

Прийняття законів про Кабмін, опозицію та імперативний мандат створило справді нову політичну реальність. Якщо ця сесія парламенту починалася з появи нового феномена в українській політиці – правлячої коаліції, то завершиться вона фактичною появою ще одного феномена парламентської моделі – опозицією. Опозиція отримала, принаймні в першому читанні, законопроект з достатньо потужними інструментами впливу на владу.

Думаю, що насправді, з точки зору змісту закону про Кабмін, градус емоцій у дискусії навколо нього перебільшений – суттєвих „наїздів” на чиїсь повноваження там немає. Закон визначає лише процедуру реалізації повноважень. Є деякі процедурні моменти, які можна обговорювати, але вони не порушують Конституції і основ політичного ладу.

Кажу без особливого захоплення, але все ж таки те, що сьогодні відбулося в парламенті, можна сприймати як політичний крок уперед, оскільки ці закони розвивають парламентсько-президентську модель політичного устрою. На жаль, фракція „Нашої України” програла цю гру – і тактично, й ідеологічно. Для того, щоб вести активну гру, потрібно було, по-перше, бути більш адекватними тій позиції, яку займає сам Президент, а по-друге, потрібно було працювати на випередження. Сьогодні „Наша Україна” захищалась і тому програла. Але програвати почали не сьогодні, а тоді, коли замість роботи на випередження щодо пакету законів, які б урегульовували діяльність і Кабміну, і Президента, і коаліції, і опозиції, у власній версії гралися в критику політреформи.

Для того, щоб не прийти до сьогоднішнього сценарію, треба було виконувати Універсал, але не в тих декларативних 20 пунктах, якими зараз сторони дорікають одна одній, а в тих останніх пунктах, де сторони зобов’язалися всі рамкові питання Універсалу вирішувати на круглих столах, у тому числі й щодо політреформи.

Не хотілося б, щоб сьогоднішні події в парламенті розігрувалися як черговий раунд протистояння Президента й парламенту. Президент, безумовно, може звертатися до Конституційного суду, але я б висловив обережні сумніви, що суд внесе радикальні зміни в закон про Кабмін.

Якщо оцінювати хід Тимошенко в термінології гри в шахи, то це – хід конем, який змінює конфігурацію фігур і розклад сил. Тимошенко – хороший тактик, вона вдало використала ситуацію і в електоральному плані, і в плані політичному. Жодного союзу Тимошенко з “антикризовою” коаліцією не виникло, але вона послідовно відвойовує статус центру опозиції і її одноосібного лідера, тобто робить те, про що багато говорили, але не змогли зробити “нашоукраїнці”.

Думаю, що нинішнє голосування не принесе ніяких системних криз, воно лише задасть нові процедурні правила гри між політичними силами та бюрократичними апаратами. Це не є креативна подія для політичних чи передвиборчих змін, але це є креативна подія для формування нового політичного ландшафту. БЮТ отримав законодавчу базу, яка визначає її як центр опозиції, і влітку ми побачимо, як Тимошенко використовуватиме цей статус.

Віктор Небоженко:

Тимошенко губить свою кар’єру власними руками

Перше, про що свідчить сьогоднішнє голосування, – у країні вперше за багато років сформувалася стійка конституційна більшість. Уже двічі БЮТ і “антикризова” коаліція проголосували спільно проти Президента. Якщо антипрезидентські коаліції завжди існували в нашій буйній Верховній Раді, то стійка конституційна більшість – це щось цілком нове. Тепер дуже важливо, хто і як скористається цією зброєю – чи Партія регіонів, чи БЮТ, чи Мороз, адже хід БЮТ різко підсилює Мороза – він зі зрадника-одинака перетворюється на політичного піонера у створенні різнобарвної широкої конституційної коаліції. Учинок БЮТ знімає з його виходу з помаранчевої коаліції негативний ореол.

Безумовно, у виграші Партія регіонів, яка показала, що політичні погляди членів парламенту змінюються залежно від політичної ситуації, а не від очікувань електорату чи ситуації в країні.

Нова конституційна більшість тепер, умовно кажучи, може робити все що завгодно, у тому числі й завершувати політреформу без участі Президента і, тим більше, без участі НУ, яка взагалі потрапляє у політичний відстійник, бо навряд чи буде представлена в новій опозиції так, як вона собі це уявляла.

Те, що сьогодні було проголосовано закон про імперативний мандат, виглядає важливішим за прийняття закону про Кабмін. Щоправда, цей закон не дасть ради буйному Черновецькому – тут Тимошенко помиляється, але він дуже сильно вдарить по планах створення нових політичних сил у регіонах.

Таким чином, 12 січня – дуже важливий день, який засвідчив величезний і рішучий крок від парламентсько-президентської до парламентської республіки. Але саме ця обставина закриває перспективи і Тимошенко, і Януковичу на сильну президентську владу. Якщо Тимошенко мріяла про президентство, то вона занапащає свою кар’єру власними руками, можливо, не усвідомлюючи цього (Ющенко теж думав у грудні 2004 року, що приймає „ситуативне” рішення щодо змін до Конституції, а в результаті ми отримали те, що маємо сьогодні). Якщо ж вона зробила ставку на парламентаризм і знищення президентської форми правління в Україні, то при її рейтингу та популярності вона не постраждає від „тактичного” голосування за закон своїх ідеологічних опонентів. Партія регіонів теж від цього не постраждає – в обох жорстко визначений електорат, який довіряє своїм лідерам, не зважаючи ні на що.

І, безумовно, цей день – дуже сумний для Президента. Якщо ще два дні тому він приймав у себе прем’єра і спікера, то сьогодні їм уже не потрібні зустрічі з Президентом. Вони мають конституційну більшість, яка сьогодні приймає дуже важливі для країни рішення. Якби йшлося про рішення щодо маргарину чи спиртного, то можна було б говорити про суто „тактичні” ходи. У даному разі йдеться про надзвичайно серйозні речі. І не так уже й важливо, що скаже Конституційний суд, основне, що з’явилась колективна воля 300 депутатів. Навіть якщо фігуранти сьогоднішніх подій не розуміють до кінця, що відбувається, то це не применшує їх важливості в історії України – ми впевнено рухаємося в бік парламентаризму.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News