Що спільного між газовою трубою, вавілонським царем і Україною

Набукко – одне з імен вавілонського царя Навуходоносора. У боротьбі за владу з власною позашлюбною дочкою втратив було розум і ледве не сам трон, але вчасно отямився... Чи чекає такий хеппі-енд Україну?

Два послідовних візити керівників України – В.Ющенка та В.Януковича – до Румунії та Туреччини відповідно, є, звичайно,  простим збігом в часі і терміни їх навряд чи погоджувалися між Президентом та главою уряду.

Проте обидві поїздки на південь досить  чітко демонструють те, що  чорноморська засмага є надзвичайно важливою для зміцнення загального тонусу нашої держави. При цьому суттєво доповнюючи чи навіть нівелюючи російське загартування, у тому сенсі, що на південному напрямі Київ може виступати ініціатором, креативником  якихось рухів, тоді як на східному – завжди і послідовно є лише веденим об’єктом.

І Румунія, і Туреччина на очах стрімко перетворюються (чи майже перетворилися) з окраїни Європи на впливових регіональних лідерів. Обидві країни надзвичайно ефективно діяли протягом 90-х років минулого сторіччя на всіх векторах розвитку – від створення нових промислових потужностей до посиленого використання рекреаційного потенціалу. Якщо Логан – це ще начебто Рено (by Renault), то відпочинок десь поблизу Констанци – вже ексклюзив.

Особливої ваги обом держава додає участь у проекті Набукко – спорудження газопроводу  для постачання палива з родовищ Каспійського регіону до Центральної і Західної Європи. Іран, Азербайджан,  Туреччина, Болгарія, Румунія, Угорщина, Австрія виявили бажання стати етапами цього газопроводу вартістю майже 6 млрд.дол. і потужністю до 30 млрд. куб.м. на рік. Значення його для європейського ринку надзвичайне   з огляду на бажання зменшити на ньому вплив російського  чинника. В Європейській стратегії енергетичної безпеки цьому газопроводу відводиться помітне місце.

Відповідно в ході реалізації цього проекту зростає і вага країн-учасниць його, які набуватимуть статусу енергетичних донорів Старої Європи.

Віктор Ющенко і Траян Бесеску

В ході своїх переговорів з румунським президентом В.Ющенко, як повідомляється,  підтвердив інтерес України до розвитку газотранспортного проекту Набукко і висловив намір надати Румунії письмові пропозиції. 

Але наскільки реальними є шанси України стати членом цього перспективного клубу країн-транзитерів, чи не спізнилися ми на цей поїзд взагалі? Ще два роки тому в уряді Ю.Тимошенко визрівала ідея про приєднання України до даного проекту, при уряді Ю.Єханурова Мінпаливенерго та НАК «Нафтогаз України» опрацювали план дій щодо диверсифікації джерел енергопостачання.

Як і в багатьох подібних випадках, ці наміри залишаються  лише намірами. В гучному документі «Енергетична стратегія України на період до 2030 року»  скромно зазначається: «Існують пропозиції декількох варіантів поставок газу з Прикаспійського регіону, зокрема з використання газопроводу Набукко. Для забезпечення диверсифікації поставок природного газу в Україну галузевими Програмами буде передбачатися подальше вивчення цього питання».

Натомість план фінансування  будівництва газопроводу в Європейському союзі вже затверджено  у червні 2006 року, інвестиційний портфель сформовано. З іншого боку, варто задуматися, наскільки учасники проекту Набукко  зацікавлені в розширенні кількості його членів. Обсяги поставки  газу з регіону Центральної Азії далеко не безмежні, як і пропускна здатність самої труби, з іншого боку новачки Євросоюзу -  Болгарія та Румунія – знаходяться у географічно вигіднішому положенні, ніж Україна, для прокладання траси газопроводу  і навряд чи  схвально сприймуть якісь пропозиції Києва підставити своє плече у цьому проекті.      

Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Центру ім. О.Разумкова  вважає, що «поки що існує лише теоретична можливість участі України в цьому проекті». Проект Набукко, зазначає він,  є проектом найвищого пріоритету для Європейського Союзу, його  визначено як загальноєвропейський. Відповідно здійсненню цього проекту надається максимальна політична підтримка, формуються  джерела фінансування  будівництва.

Проте з огляду на те, що постачальниками газу для цього газопроводу мають бути Азербайджан, Іран, у подальшому Ірак, Сирія, можливо Туркменистан, то на сьогодні вимальовуються певні проблеми з його наповненням.

Це стосується насамперед Ірану, навколо ядерної програми якого існує політична напруженість. І незважаючи на те, що Іран займає друге місце у світі за запасами природного газу, його участь у цьому проекті досить проблематична.

Участь Туркменистану також під запитанням, оскільки для транспортування газу потрібно будувати газопровід через Каспійське море, що тягне за собою значні фінансові витрати.

Таким чином, зберігається певна невизначеність щодо наповнення газопроводу, принаймні у площині дотримання термінів  реалізації проекту в 2011 році.

 В.Саприкін також вважає, що розмова  про проект Набукко з румунською стороною є дещо не за адресою, оскільки відповідні пропозиції треба подавати не до Бухареста, а до Європейської комісії чи консорціуму Набукко, до якого входять національні компанії Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини та Австрії.

Європейський Союз розробляє власні енергетичні проекти, і бажання України в цьому аспекті можуть бути як враховані, так і ні, каже експерт.

«Тобто наразі можна говорити лише про політичні пропозиції участі України в цьому проекті, але, на жаль, немає жодних технічних оцінок нашого можливого під`єднання до труби.

 Додам, що кожен кубометр газу з майбутнього газопроводу вже розписаний, як по транзитних країнах, так і для Австрії, для якої передбачається найбільший обсяг. Отже, зробити перерозподіл  газу при входженні України в цей проект буде досить складно, і треба проводити консультації як з консорціумом, так і з кожною країною окремо.

  Для цього час начебто є,  але і зробити належить багато. Наразі мені не відомо, чи якійсь організації, чи інституту в Україні зроблено замовлення на підготовку ТЕО участі України у проекті Набукко» - зазначив В.Саприкін.

Набукко – одне з імен вавілонського царя Навуходоносора. У боротьбі за владу з власною позашлюбною дочкою втратив було розум і ледве не сам трон, але вчасно отямився і повернув собі, висловлюючись сучасним канцеляризмом,  повноваження.

Чи станеться такий хеппі-енд в Україні, принаймні відносно диверсифікації джерел енергопостачання?

Протягом останніх років Київ, декларуючи пріоритетність європейського напряму свого політичного розвитку, поступово втрачав темп та ініціативу на  цьому шляху, здається, вже довівши всім, що якраз і може бути послідовним у своїй непослідовності.

Віктор Ющенко і Траян Бесеску

Президент  Румунії Т.Бесеску  у розмові з В.Ющенком  відзначив роль своєї країни як партнера України на шляху євроінтеграції. "Перша справа, яку ми повинні зробити: щоб Румунія стала містком між Україною і Європейським Союзом",  - зазначається в офіційних повідомленнях.

Десь ми вже чули про такі містки...  - З Варшави, звичайно.  Отже, тепер маємо аж двох промоутерів наших інтересів в Європейському Союзі, з одним , щоправда, будемо позиватися  у Міжнародному суді через острів Зміїний, з іншим – долати непросту історичну спадщину.

Олег Савицький