Політична криза і фактор Мороза

Гарантія стабільності Мороза – у підтриманні політичного конфлікту... Мороз усвідомлює, що це його лебедина пісня, тому так натхненно співає... На сторінках новітньої історії України він себе бачить батьком парламентаризму... Експертні оцінки

„Зрадник”, „майстер інтриги”, „батько політичної реформи”. Ці всі означення стосуються одного політика. За два роки він пройшов політичний шлях від учасника Майдану до одного зі стовпів антикризової коаліції. У сучасній політичній ситуації його роль набирає дедалі більшої ваги, хоча рівень електоральної підтримки його політичної сили, згідно з дослідженнями соціологів, навпаки, падає.

Країна вже два тижні спостерігає епопею з оприлюдненням та опублікуванням закону про Кабінет міністрів, що став каменем спотикання в конфлікті між Президентом та коаліцією. Вирішальну роль у цій історії відіграє його підпис.

Слабкий чи сильний? Послідовний чи ні? Зрадив чи відстояв свою позицію? Розквіт політичної кар’єри чи її „лебедина пісня”? Ми поцікавилися в політиків та політологів.

Юрій Костенко, голова УНП:

ЦЕ НЕ СИЛА ЧИ СЛАБКІСТЬ ПОЗИЦІЇ, ЦЕ ПОЛІТИЧНЕ ПРОСТИТУЮВАННЯ

Мороз не брав участі в Майдані. Він використав Майдан виключно для того, щоб провести себе і свою партію на парламентських виборах. Саме тому на президентських виборах він пішов проти Ющенка, знаючи, що це безнадійна справа, саме тому після своєї поразки Мороз прийшов до Ющенка, коли найімовірнішою стала його перемога. У такий спосіб він створив собі умови, щоб за допомогою Ющенка увійти у владу. На превеликий жаль, Ющенко не зрозумів цих тактичних кроків Мороза й віддав йому вагомий шмат влади, до здобуття якої Мороз не мав жодного відношення.

Що ж до сьогоднішньої ситуації, коли Мороз пішов на співпрацю з олігархами, то тут не треба мати ілюзій – це для нього природний стан. Коли кажуть, що Мороз когось зрадив, то можу сказати, що знаю його з 90-го року, і він нікого не зраджував. Це його позиція. Він бачить Україну виключно зі свого крісла Голови ВР, а не з позицій національних інтересів та української державності. Тут чиста кон’юнктура, а не ідеологія та переконання. Незалежною Україною переймається дуже обмежена кількість політиків, більшість використовує її або для власного збагачення, або для здобуття певної посади.

Мороз не думає про те, що своїми кроками він перекреслює майбутнє СПУ, співає свою політичну лебедину пісню. Можливо, якщо перенесуть вибори Президента в парламент, він ще раз зіграє на виборах. Це те, що його може цікавити. З відходом від політики Мороза його партія приречена на відмирання, бо він використав СПУ замість того, щоб зробити з неї потужну соціал-демократичну силу.

Політичні позиції людей, які грають на тимчасових протиріччях, ніколи не бувають сильними. Мороз вдало використав так звану „золоту акцію”, але ця позиція може дуже швидко бути втрачена, якщо „Регіони” домовляться або з НУ, або з БЮТ. Мороз відразу стане непотрібним, і його почнуть викидати з усіх розкладів. Тому його позицію не можна оцінювати як сильну чи слабку, це скоріше політичне проституювання.

У плані перспективи для Партії регіонів цікавішою є Тимошенко, яка, за різними оцінками, отримує до 20% голосів виборців, але вона теж ненадійний партнер, бо має точно такі ж, як Мороз, особисті інтереси. Тому правильніше розглядати питання, чи піде Тимошенко на співпрацю з ПР, а не навпаки. Якщо вона втрачатиме позиції, то може знайти вихід у співпраці з ПР. Якщо буде набувати, то намагатиметься грати власну політичну гру. Про ідеологічні розбіжності тут не йдеться, бо усі фракції в парламенті – це представники інтересів великого капіталу. Вони лише риторикою маскують свою сутність – одні говорять про регіональні інтереси, інші (Тимошенко) – про соціал-демократичні, а НУ – про ліберальну політику. Але сутність у них одна. Що ж до Мороза і комуністів, то вони на підхваті у цих мега-блоків.

Чому ж зараз ПР і БЮТ намагаються розіграти біполярну модель – партія влади і опозиція? Для того, щоб завжди бути при владі. Сьогодні ПР при владі, а БЮТ – в опозиції з великими повноваженнями. Завтра вони поміняються місцями, але зі своїми повноваженнями все одно будуть при владі й матимуть доступ до державних ресурсів. Для України така модель – найгірше, що тільки може бути. ПР і БЮТ ведуть постійну політичну співпрацю, вона прихована від суспільства. Але подолання вето на закон про Кабмін цю співпрацю висвітлило.

Мороз думав, що в статусі Голови ВР зможе п’ять років бути арбітром, сподівався, що з часом народ забуде про його альянс з ПР, а він себе утвердить як великий державотворець, але закон про Кабмін, який порушує Конституцію щонайменше у 6–8 статтях – це вже юридична відповідальність. І якщо сьогодні це питання не буде порушено, то до нього завжди можна повернутися – не завжди ж бандити правитимуть. Тому, думаю, Мороз боїться відповідальності за порушення закону. Наскільки мені відомо, зараз іде торгівля між командою Президента й Партією регіонів щодо виходу з ситуації із законом про Кабмін – чи це буде через внесення кількох статей, котрі суперечать Конституції, на повторне голосування (що потребує 226 голосів – простої більшості), чи це буде звернення до Конституційного Суду.

Андрій Шкіль, народний депутат (БЮТ):

МОРОЗ УСВІДОМЛЮЄ, ЩО ЦЕ ЙОГО ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ, ТОМУ ТАК НАТХНЕННО СПІВАЄ

Помиляються і ті, хто вважає Мороза руйнівником Помаранчевої коаліції, і ті, хто вважає його одним з найпослідовніших політиків. Помаранчеву коаліцію зруйнував не він, а ті, хто її не будував. Мороз просто зловжив обставинами й використав ситуацію на свою користь. Зрадив він лише своїх виборців, бо я, приміром, і не сподівався від нього на якийсь кращий вчинок, як і багато інших.

Мороз зараз у ситуації між Ющенком та Януковичем почувається дуже добре.

Присутність Мороза на Майдані й те, що він робить зараз, – це холодний, залізний розрахунок, так само, як і в його тодішнього заступника Юрія Луценка. Лише розрахунок – жодних емоцій.

Думаю, що в СПУ безперспективна ситуація у плані електоральних успіхів. Майбутнє самого Мороза зараз у тумані. Нинішня його позиція – дуже сильна, напевне, найсильніша в державі, бо позиція того, хто перебуває між двома силами, завжди найсильніша, адже він використовує і слабкість, і силу обох сторін. Але трагедія цієї ситуації в тому, що цей стан змінний. У Мороза немає жодних підстав сподіватися, на те, що він знову посяде ту позицію, яку має зараз, – у парламенті наступного скликання. Жодних. І це ще раз підкреслює, що зрада не дає постійного прибутку. Він чудово усвідомлює, що це його лебедина пісня в політиці, саме тому він її так натхненно співає.

Те, що Мороз не обіцяє ухвалення закону про опозицію у другому читанні без змін, лише озвучує аксіому, що жоден великий регламентуючий закон – такий, як закон про опозицію, – не проходить від першого до останнього читання без змін. І це нормально. При цьому я не сумніваюся, що закон про опозицію буде ухвалено. Щоправда, Морозові цей закон, звичайно, не знадобиться.

А те, що Мороз не публікував закон про Кабмін за своїм підписом, свідчить лише про одне: він насолоджується своєю владою. Йому це дуже подобається, і він чітко демонструє, як може діяти в позиції між Президентом і парламентом, і як буде. Це вже не золота акція СПУ в парламенті, це вже золота акція самого Мороза як спікера між двома гілками влади в Україні. Зараз його позицію навряд чи щось похитне, і майже однозначно можна стверджувати, що він буде спікером до кінця каденції цього парламенту.

Щодо того, є закон про Кабмін правовим чи не зовсім правовим актом, то це нехай вирішує Конституційний Суд, до якого треба звернутися. Для цього не треба чекати опублікування закону. Для повторного вето немає жодних підстав – жодна буква в законі змінена не була. Він формально не діє, але він буде оприлюднений, у цьому немає жодного сумніву. Але жоден закон не може суперечити Конституції. Якщо закон їй суперечить, виправляються або новими законами, або підзаконними актами. Так робиться в усьому світі. Просто нам треба вирішувати, що краще – беззаконня чи поганий закон.

У даній ситуації Морозу нічого боятися, бо за ним стоїть 370 голосів народних депутатів. Він жодної відповідальності не несе. Думаю, він просто витримує паузу: вам закон треба, вам не треба, а вирішую я. За Станіславським, паузу може перетягнути тільки поганий актор, у хорошого вона задовгою не буває.

Андрій Єрмолаєв, політолог:

НА СТОРІНКАХ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ВІН СЕБЕ БАЧИТЬ БАТЬКОМ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

Сьогодні питання про те, хто є не номінальним, а фактичним політичним лідером парламентської коаліції – спікер чи прем’єр, – залишається відкритим. Мороз і Янукович є двома конкурентами за цей символічний статус. Після призначення на посаду Голови ВР, враховуючи те, що його партія виконує помітну ідеологічну функцію, часто виступає з ініціативами, Олександр Мороз намагається виконувати функцію не лише спікера, а й політичного лідера антикризової коаліції. Це проявляється насамперед у його політичних ініціативах, в оцінках, у спробах визначати стратегічні цілі та правила політичної гри, що є прерогативою не посадової особи, а саме політичного лідера. Гадаю, саме в цьому полягають особливості трансформації Олександра Мороза за останнє півріччя, і не виключаю, що він від самого початку, претендуючи на крісло Голови ВР, розраховував саме на таку роль лідера коаліції. Інша справа, що з точки зору презентації державної політики це лідерство пов’язують з Віктором Януковичем як керівником першого коаліційного уряду. Ця конкуренція між прем’єром і спікером негостра, латентна, хоча часто Мороз виглядає більш помітним, принаймні в медійному просторі.

Якщо вже говорити про інтригу інституційної боротьби за владу, то вона точиться не між Президентом і Кабміном, як про це часто пишуть ЗМІ, а між Президентом і парламентською коаліцією, оскільки мова йде про конкуренцію за контроль над виконавчою владою. І роль Мороза як диригента парламенту є суттєвою.

Я віддаю належне Морозові як політику. Політичний успіх – це не електоральний успіх, як часто вважають наші доморощені політики. Мовляв, чим більше згріб голосів – тим краще. Якби це було так, то можна зняти капелюха перед мажоритарниками, які завдяки пакункам з гречкою збирали по 96% голосів. За такою логікою саме вони є політичними лідерами.

Мороз уже починає формувати свою політичну спадщину, якою він вважає парламентську модель. Ще коли він був Головою ВР при Кучмі, точилася досить гостра боротьба щодо основ зовнішньої та внутрішньої політики. Саме тоді Мороз боровся за право законодавчого органу формувати державний курс і доводив, що Конституція в редакції 1996 року це дозволяє. У цьому питанні він якраз є дуже послідовним. Мабуть, на сторінках новітньої історії України він себе бачить батьком парламентаризму. Думаю, що й на політичні союзи він ішов, виходячи з того, чи ці сили підтримують ідею парламентаризму, чи лише борються за владу.

Не бачу ґрунту для розмов про зраду: люди просто ділили владу, не змогли задовольнити інтереси Мороза, і він поділив владу з іншими, – ось і все. Якщо ж оцінювати Мороза, починаючи з 90-х і закінчуючи сьогоденням, то, як на мене, він один з найпослідовніших політиків у реалізації власної моделі.

Думаю, що коли Мороз отримав крісло Голови ВР, для нього перестав бути принциповим склад коаліції. Він і зараз допускає, що склад коаліції може розширитись. Головне для нього – зберегти оцей дуалізм: посаду Голови ВР і статус лідера коаліції як інструменту правління. Інша справа, що як лідер коаліції Мороз не зможе ствердитися, бо презентує політичну силу, яка сама переживає кризу, внаслідок чого йому важко підкріплювати свої ініціативи. В СПУ спостерігається „великий вихід”, як свого часу в НДП. Подивіться, скільки колишніх соратників Мороза нині опинилися в інших таборах – так, що часто теледебати перетворюються на зведення рахунків колишніх соціалістів, що сумно, бо команда соціалістів була однією з найбільш злагоджених, і буквально за півтора року вона розсипалася. Причина внутрішніх сварок – кон’юнктура: і Йосип Вінський, і Юрій Луценко, і ситуація довкола Рудьковського – це все пов’язано з бажанням не прогадати з власною ставкою і кар’єрою.

Мороз отримав посаду Голови ВР, яка цілком адекватна його досвіду та політичному хисту. З цим, очевидно, усім доведеться миритися до кінця каденції цієї Верховної Ради.

Нинішня дискусія довкола оприлюднення закону про Кабінет міністрів справді має процедурні вади. Коаліція, і Мороз у тому числі, декларують, що проблем з законом немає, але враховуючи „білі плями” законодавчих процедур, Мороз не хотів би стати уособленням цього конфлікту, коли б на нього посипалися всі горіхи. Оскільки Мороз бачить себе батьком парламентської республіки, йому не хотілося б бути її руйнівником. Він переживає за власний імідж.

Імовірний варіант розвитку подій – опублікування закону з відповідними гарантіями Президентові того, що конфліктні моменти будуть зняті прийняттям відповідного закону в перші дні роботи сесії. У цього варіанта є одна вада, яка, власне, і полягає в потребі опублікувати закон під відповідальність Мороза. Можливе переголосування закону простою більшістю разом з поправками як новий закон. Але тут існує імовірність блокування цієї процедури новими конфліктами.

Гадаю, у сухому залишку буде оприлюднення закону при пом’якшеній позиції коаліції. Можливо, буде заява про готовність ухвалення законодавчих ініціатив, котрі погоджуватимуться з Президентом. Це може бути заява коаліції чи пакет зустрічних пропозицій.

Юрій Якименко, директор політико-правових програм центру ім. Разумкова:

ГАРАНТІЯ СТАБІЛЬНОСТІ МОРОЗА – У ПІДТРИМАННІ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

У діях Мороза завжди була певна логіка. Коли він приєднався до коаліції на підтримку Віктора Ющенка, то висунув низку вимог, серед яких головна – проведення політреформи. Саме це було лейтмотивом його діяльності ще з середини 90-х років, тобто після прийняття Конституції. Коли помаранчеві сили почали демонструвати бажання відійти від принципів політреформи, Мороз зробив свій вибір на користь антикризової коаліції, яка, навпаки, була зацікавлена в її збереженні.

Але, безумовно, дотримання своїх політичних принципів – не єдиний мотив діяльності політика. З точки зору політичних цінностей, які людина має поділяти, у поведінці Олександра Мороза справді очевидні нестиковки та неузгодження. Легітимація уряду Януковича, спостерігання, як владна команда формується за недемократичними принципами і до того ж людьми, які ще недавно були його політичними опонентами, – характеризує його вже не стільки як політика, а як особистість.

Я б не сказав, що теперішнє спікерство Мороза – це його лебедина пісня. Також не вважаю катастрофічним падіння рейтингу СПУ. За даними наших грудневих досліджень, якби вибори до парламенту відбулися найближчим часом, то СПУ таки набирає 4–5% серед тих, хто готовий прийти на вибори. У середовищі самих соціалістів фігура Мороза – головний стимул для підтримання зв’язків з партією. Сьогодні СПУ ототожнюється не з певним набором ідеологем чи програмними засадами, а саме з постаттю Мороза, яка освячує всі дії партії та її політику. Тому будь-які пояснення Морозом тих чи інших своїх кроків виглядають для його однопартійців переконливо.

Думаю, що поведінка Мороза, який остерігався ставити свій підпис під законом про Кабмін і вимагав цього від Президента, зумовлена правовими підставами. Їх ігнорування вже може бути кваліфіковано як перевищення повноважень. Мабуть, у Секретаріату Президента були правові аргументи, які утримували ситуацію. Якби їх не було, ніхто б не зволікав з публікуванням закону.

З одного боку, Мороз справді досяг того, чого хотів, – політреформу впроваджено в життя. З другого, соціалісти претендують на роль „золотої акції”, але в ситуації, що склалася, позиції Мороза досить хисткі. Ситуативні союзи ПР з іншими політичними силами можуть у будь-який момент змінити конфігурацію, і, найімовірніше, що Мороз не збереже свою позицію. Гарантія стабільності та збереження крісла Голови ВР для Мороза – це утримання суперечностей та недопущення сепаратних переговорів між коаліцією і Президентом та НУ, з одного боку, і між коаліцією та БЮТ – з другого. При цьому Мороз демонструє зовнішню позицію миротворця, політика, завжди налаштованого на компроміс.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News