Греція стала жертвою європейської міфологї?

Німеччина ставить грекам риторичне запитання: чому німці мають працювати до 67 років, щоб утримувати греків, які виходять на пенсію в 55?.. Що відбувається в Греції…

Німеччина ставить грекам риторичне запитання: чому німці мають працювати до 67 років, щоб утримувати греків, які виходять на пенсію в 55?.. Що відбувається в Греції…

ПРИБИРАЛЬНИЦІ ЗІ СТАТУСОМ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ

Нарешті Україна може гордо дивитися у вічі своїм європейським партнерам. Балансування на межі банкрутства перестало бути ознакою Росії чи України. У цьому місяці нездатність Греції сплатити зовнішні борги та втримати дефіцит держбюджету на рівні трьох відсотків, які вимагає єврозона, актуалізувала питання, чи взагалі Євросоюз має ту саму економічну надвагу, яку йому приписують.

У відповідь на цей виклик євробюрократи спромоглися лише запропонувати режим спостереження за грецькою економікою.

Іронія долі для Греції полягає в тому, що однією з причин її жалюгідного стану економіки став сам ЄС. Точніше ті тенденції розвитку, які Брюссель заохочував у нових країнах-членах. Нагадаємо, що протягом 70-80-х років у ЄС, а також у Світовому Банку та МФВ загальновизнаним рецептом допомоги країнам, що розвиваються, була реалізація їхньої відносної переваги – дешева робоча сила у випадку з Кореєю та Китаєм, легка промисловість, курортне або сільське господарство, як у Греції.

Таким чином, значна кількість допомоги ЄС надавалася для розвитку відповідних сфер економіки та будівництва доріг, бізнес-центрів. Унаслідок цього менше уваги приділялося розвиткові важкої промисловості, судно- та машинобудування скорочувалося, судновласники емігрували в Лондон та офшори. Це призвело до того, що основними статтями прибутку в Греції стали легка промисловість, туризм, сільське господарство та сфера послуг. Десятки підприємств по країні закривалися й перетворювалися на центри розваг, туристичні комплекси та конференц-центри.

Але це становило лише половину проблеми. Другою її половиною стали особливості політичного розвитку країни. У 1981 році до влади в Греції прийшов Усегрецький соціалістичний рух – ПАСОК на чолі з Андреасом Папандреу. Від нього – випускника Гарварду з блискучою кар’єрою в економічних дисциплінах -  очікували успішної економічної трансформації країни. Але результат був досить несподіваний. Папандреу почав проводити радикальну соціальну політику. Певно, далися взнаки нереалізовані мрії часів студентства, коли він захоплювався троцькізмом. За часів Папандреу значно зріс державний сектор. Навіть прибиральниці вулиць отримали статус держслужбовців.

СИМУЛЯЦІЯ РОЗВИТКУ

Крім соціал-популізму, проблемою розвитку Греції стало те, що допомога ЄС вливалася в країну без відповідної соціальної трансформації. Унаслідок цього системи родинних, дружніх або місцевих зв’язків інституціоналізувалися в бізнесі й політиці.

Отримуючи субсідії від ЄС та США під інфраструктурні проекти, Папандреу під час їх розподілу активно проявляв свою прихильність до друзів та однодумців. Корупційні механізми розподілу державних субсидій і тендерів задавали тон усій корупційній вертикалі «згори донизу». Часто кількість субпідрядників на інфраструктурних проектах збільшувала бюджет удвоє-втроє. Фактично конкуренція серед економічних гравців перетворювалася не на змагання в якості, а на боротьбу за доступ до державних субсидій.

Можна сказати, що у 80-90-і роки Греція була радше країною яка симулювала розвиток, а не розвивалася. Такою ж симульованою була цифра 2,3% дефіциту бюджету, яку Греція продемонструвала Єврокомісії напередодні введення євро. Знизити дефіцит бюджету Греції дали змогу великі обсяги будівництва напередодні Олімпіади 2004 року.

Загалом у ХХІ столітті основні сфери грецької економіки усе ще не позбулися пут соціалізму. Сільськогосподарська галузь отримувала значні субсидії від ЄС і доволі часто їхній розмір вираховувався залежно від площі оброблюваних земель. Це підштовхувало фермерів розширювати розміри ділянок, а не покращувати ефективність виробництва, або займатися прямими приписками. Тобто сільгоспвиробник декларував, що обробляє, скажімо, 60 га, реально ж мав справу з шістьма гектарами. Дотації на сільськогосподарське виробництво ділилися, відповідно, між виробником і тим, хто фіксував приписки. Галузь дедалі більше замикалася на сировинні товари.

Щодо туризму, то порівняно низький рівень сервісу й стара інфраструктура стали на заваді розвиткові цієї сфери. Виконавши культурну «програму мінімум», німці та голландці віддають перевагу Туреччині та Іспанії. Легка промисловість перемістилася в інші країни Балкан чи в Китай, де дешевша робоча сила.

Фінансові потоки звичайно поверталися в Грецію через Кіпр або Швейцарію, значна кількість надприбутків осідала на особистих рахунках великих підприємців.

Намагаючись пожвавити приватний сектор, уряд вводив додаткові субсидії для малого й середнього бізнесу, але розподіл допомоги для запуску дрібних і середніх підприємств відбувався теж за корупційними схемами.

Очевидно, що така ситуація не могла тривати вічно.

Подібно до того, як у США достатньо було витягти одну цеглину з фінансової піраміди, аби вона рухнула, так і в Греції однієї-двох цеглин теж цілком вистачило… Торік ситуація погіршилася внаслідок фінансової кризи, через яку значно скоротилися доходи від туризму та банківського сектора. Легка промисловість зменшила внески до бюджету. На цьому тлі представники міжнародних фінансових інституцій та банків не змогли надати Греції чергові позики й транші. Греція навіть нездатна була обслуговувати свій борг. Тобто дійшла до дефолту.

ЧИ ВРЯТУЄ СИТУАЦІЮ ЖОРИК?

Георгос Папандреу

За іронією долі розбирати завали Андреаса Папандреу судилося його синові – Георгосу. Проблема в тому, що впоратися з дефективною економікою не могли навіть правоцентристи, котрі були при владі останні шість років. Багато з політиків гадали, що Георгос Папандреу, інтелігент, якого називають «Георгакіс» ( тобто Жорик) і який зростав під впливом батька, не зможе впоратися з такими надзавданнями. Проте соціаліст Папандреу заявив про свою налаштованість на проведення болісних реформ у економіці країни. Він заморозив зарплатню держслужбовцям, навіть намагався знизити мінімальну заробітну плату. Звичайно, це викликало бурю незадоволення. По країні прокотилася хвиля страйків, але це на вплинуло на уряд соціалістів. Близькі до уряду репортери підкреслювали, що в страйках брали участь держслужбовці, чиїм привілеям покладено край.

Водночас кількість страйкарів у приватному секторі – значно менша. Цей сектор не так обурюється, як державний, і навіть радіє з приводу того, що нарешті привілейовані групи держслужбовців повернуться до простих греків обличчям, відчують проблеми на собі. Принаймні соцопитування показують, що більш як половин греків розуміють: треба починати економити.

Хоча, як кажуть соціологи, розуміючи таку необхідність греки, проте, не квапляться реєструвати свої надприбутки й сплачувати відповідні податки. Адже Греція, як каже прислів’я, - це дуже бідна країна з заможними громадянами.

Та навіть грецькі радикал-реформатори розуміють, що будь які реформи можуть дати результати щонайменше через рік. А поки що Греції, як повітря, необхідні кредити, аби перекрити дефіцит бюджету. Звичайно, вона звернулася до своїх європейських партнерів по допомогу. Але після низки скандалів, коли виявилося, що греки надавала хибну економічну інформацію Єврокомісії та Європейському центробанку, європейські партнери вчинили жорстко. Європейський центробанк, який контролюють значною мірою німці, відмовився допомагати грекам.

Показовою стала реакція багатьох німецьких експертів. Перифразуючи Тетчер, вони поставили грекам риторичне запитання: «Чому німці мають працювати до 67 років, щоб утримувати греків, які виходять на пенсію в 55»?

Папандреу намагався умовити німців, пояснивши, що Греція не може взяти кредити в МВФ чи в приватних фінансових структур, оскільки їхні кредити занадто дорогі. Папандреу підкреслив, що Греція не просить грошей німецьких платників податків, а просто закликає ЄС виявити солідарність і дати кредити під низький відсоток, аби Греція могли реформувати економіку. Більш того, заступник міністра закордонних справ, відомий націонал-реаліст Теодорос Пангалос зайняв ще жорсткіщу позицію і почав вимагати від Берліна кредитів, оскільки німці, мовляв, ще не сплатили Греції відшкодування за окупацію та вивезені скарби. Але німці цей аргумент не сприйняли.

З іншого боку, прогрецькі експерти намагалися поставити знак рівності між провалом грецької економіки та репутацією євро. Але європейці не купилися на цей аргумент. Зате почули у відповідь від своїх опонентів «заспокійливу фразу» - мовляв, економіка Греції становить менш як відсоток від загальноєвропейської економіки. Тому німці кажуть, що грекам варто припинити шантажувати ЄС сценаріями дестабілізації європейської валюти й краще попросити гроші від Міжнародного валютного фонду та погодитися на відповідні процедури жорсткого контролю над економікою з боку МВФ. Згідно з деякими джерелами, соціалісти розуміють, що це єдиний вихід, але намагаються створити враження, що реформи нав’язано ззовні, а не соціалістами.

У чомусь грецька риторика таки принесла результати: днями єврокомісар з питань економіки Олі Рен відвідав Афіни й провів низку зустрічей з грецькими посадовцями. У результаті пан Рен оголосив, що рада міністрів економіки ЄС предметно обговорить пакет фінансових заходів для оздоровлення економіки Греції.

Очевидно, що євробюрократи пресували греків, аби забезпечити для себе безпрецедентні повноваження для контролю за грецької економікою. Як відомо, всяка бюрократія намагається розширити зону свого впливу, і євробюрократи, звісно, не виняток.

ЄВРОПИ ХОЧЕ НАВІТЬ РОСІЯ

Навіть затяті прибічники євразійства в Москві чи жорсткі «реалісти» в Пекіні, напевне, розуміють, що втілення європейських стандартів організації життя й праці створює найкращі умови для розвитку держави. Недаремно діти китайських комуністів та вітчизняних олігархів отримують освіту в Британії і США, а префікс «євро-» (-вікна, -стандарт, -ремонт тощо) став ознакою якісного та елітного товару. Жити як у Європі хочуть не тільки Україна, а навіть Росія і Китай.

Проте той факт, що Європа живе багато й гармонійно не означає, що Європейський Союз має магічний рецепт визначення шляху країн до демократії та вільного ринку.

Цей аргумент часто використовується Москвою, яка хоче закріпити своє панування на пострадянському просторі й умовити держави колишнього Союзу повернутися до російських інтеграційних проектів.

Проте різниця між висновками які роблять росіяни, і тим, що пропонує автор, величезна. Росіяни, посилаючись на вади євробюрократії, пропонують іти назад, до «колиски братських народів». Але не можна ототожнювати європейські стандарти й цінності з невдалою політикою ЄС. Євросоюз - це не один міжнародний гравець, а складний процес, у якому щодня погляди поляків конфліктують з позицією німців, інтереси греків протистоять амбіціям бюрократів з різних інституцій, політиці національних урядів, тискові лобістів. Це живий політичний процес, якого так боїться Росія і без якого неможливе економічне процвітання на теренах Європи.

Всеволод Самохвалов, Центр міжнародних відносин Кембриджського університету