Хто купить Рєпіна, якого виставляють на торги?
Хто купить Рєпіна, якого виставляють на торги?

Хто купить Рєпіна, якого виставляють на торги?

13:29, 18.03.2010
15 хв.

Кучма не був поціновувачем мистецтва, але зараз у нього гарна колекція... Колекціонерами є Порошенко, Губський, Фельдман, Шаров, Табачник, Семиноженко... Інтерв’ю з аукціоністом...

Кучма не був поціновувачем мистецтва, але зараз у нього гарна колекція... Колекціонерами є Порошенко, Губський, Фельдман, Шаров, Табачник, Семиноженко... Інтерв’ю з аукціоністом...

Публічні аукціони живопису, виявляється, проводяться не тільки на Заході. В Україні нарешті цей бізнес теж почав виходити з підпілля.

Відео дня
Ріпин І. «Три дами за рукоділлям», 1911 р.

Аукціонний дім «Корнерс» 27 березня проводитиме тринадцяті торги, на яких продаватиме, зокрема, картину Іллі Рєпіна «Три дами за рукоділлям». Віктор Федчишин – ліцитатор (аукціоніст) Аукціонного дому „Корнерс”, експерт із живопису, відповів на запитання УНІАН.

КУЧМА НЕ БУВ ПОЦІНОВУВАЧЕМ МИСТЕЦТВА, АЛЕ ЗАРАЗ У НЬОГО ГАРНА КОЛЕКЦІЯ

Пане Вікторе, на вашому аукціоні продаватиметься картина Рєпіна. Чому її власник (імені ви не розголошуєте) вирішив виставити його на продаж? Рєпін йому набрид чи просто потрібні гроші?

Віктор Федчишин
Не думаю, що Рєпін може набриднути... Взагалі-то ми не запитуємо про таке. Мабуть, колекціонер має кілька робіт цього майстра, а на кошти від продажу цієї просто хоче купити щось іще цікавіше для себе. Але сподіваюся, це цікаве коли-небудь знову опиниться в нас.

Яка його стартова ціна?

Заявлений естімейт – 120 – 150 тисяч доларів…

Це буде наш тринадцятий аукціон, проте ми вперше вирішили відкрити для преси аукціонні зали й показати, що власне буде виставлено на торги.

«Корнерс» від самого початку був організований як аукціонний дім. Ми в тіні ніколи не були й завжди декларували свою діяльність як діяльність аукціону. Можу сказати, що ми перший дім, який відкрито почав влаштовувати торги. Вони в нас проходять раз у квартал, і ми є до певної міри індикатором ринку.

Ми ніколи не бралися рекламувати свою діяльність, бо й так клієнтів не бракує. Але цього разу нам дуже пощастило, бо до рук потрапила унікальна добірка, «на чолі» з картиною Рєпіна. Стало якось шкода, що шедевр перейде від одних рук до інших, і суспільство цього не помітить. Звісно, мало хто може дозволити собі мати у власній колекції Рєпіна, але подивитися на нього матимуть можливість усі бажаючі.

Крижицький К.«Сонячний зимовий день», 1906 р.

Як узагалі проходить процедура відбору картин для аукціону?

Ми співпрацюємо з багатьма приватними колекціонерами. Картинна колекція – як живий організм, бо її власник завжди може одну роботу поміняти на іншу. У нього може змінюватися концепція, бо на першому етапі колекціонування людина хоче збирати все, купує все, що подобається. Тільки з часом вона доходить до „своєї теми”, наприклад до імпресіоністів, експресіоністів чи закарпатських художників. Чи хоче мати лише певних західноєвропейських художників… Тобто людина поступово викристалізовує для себе, що вона хоче збирати. Тоді починається момент, коли вона, так би мовити, шляхом купівлі-продажу обмінює свої надбання на те, що їй потрібно. Колекціонери, сидячи на аукціоні, щось продають і водночас купують.

Платонов С.«Тягнуть сіті», II чверть  ХХ ст.

Кожен, хто має більш-менш цінні картини може продати їх через ваш аукціон?

Так… Перед аукціоном у нас є два місяці на те, щоб люди принесли роботи й ми з поміж них відібрали найцікавіше... Звісно, картин пропонується завжди більше, ніж ми їх виставляємо на торги…

На аукціон може потрапити будь-хто?

Так, проте для цього треба зареєструватися під час передаукціонної виставки, надати документи, що посвідчують особу та деякі інші особисті данні.

Беркос М.«У квітнучому саду», 1916 р.

Які ціни фігурують на ваших торгах?

Намагаємося, щоб ціни були різні, аби залучити якомога більше різних клієнтів... На найближчих торгах лоти оцінюються від 300 доларів до 120-150 тисяч (це за Рєпіна).

Які могли б назвати шедеври, що пройшли через ваші руки?

За той час, що ми торгуємо, через нас пройшло дуже багато імен першої величини, усі класики українського живопису. Ми продавали Пимоненка, Васильківського, Левченка, Бурлюка, Глущенка, Шишка. Були також російські митці: Крижицький, Орловський, Шильдер, Верещагін, Похітонов... Багато відомих імен, але Рєпіна ще не продавали...

Труш І.«Квіти», 1920-і рр.

Кого з відомих в Україні людей ви могли назвати справжніми поціновувачами мистецтва, крім, звісно, екс-президента Ющенка, який славиться своїми мистецькими уподобаннями?

Ющенко, звісно, поціновувач, але, його приваблює трохи інша тема. Наскільки мені відомо, класичний живопис не входить у коло інтересів Віктора Андрійовича. Його більше цікавить археологія, якісь історичні об’єкти. Він не відвідує такі виставки…

Напевне, йому дарували живопис, як і будь-якому іншому президентові, але сам він не купує картин.

А нинішній президент Віктор Янукович?

Ще не знаю... Але людина такого високого рангу, навіть якщо не є цінителем, усе одно має декларувати, що вона ним є. Тому що це, так би мовити, bon ton. Політична, бізнесова, наукова еліта не повинна зізнаватися, що не цікавиться мистецтвом. Це все одно, що сказати: «Я не читаю книжки». Звісно, не обов’язково бути колекціонером, але цікавитися – безперечно, треба.

Мінаш Ж.«Ню», II третина ХХ ст.

Ви гадаєте, що не цікавитися мистецтвом – це соромно?

У світі так прийнято, що люди певного рівня повинні бути готовими підтримувати розмову про мистецтво. Це правила етикету…Також надзвичайно престижно дарувати твори мистецтва, такі подарунки прийняті на найвищому державному рівні, серед впливових бізнесменів тощо.

Наші високопосадовці дуже дбають, аби в їхніх кабінетах висіли не якісь постери, а хороший живопис.

Навіть ті, хто до певного часу зовсім не цікавилися мистецтвом, після того, як їм подарувати якусь картину, змушені при наймі про неї щось знати, а потім це виливається у дещо більше – мистецтво затягує, стає насущною необхідністю.

Так було з Леонідом Кучмою. Він не належав до поціновувачів, але йому дуже багато дарували, і в нього були радники, котрі підказували, що купувати на подарунки. У результаті Кучм має непогану колекцію живопису. Його дочка і зять, як відомо, теж захоплюються мистецтвом, і не тільки сучасним...

Колекціонерами є Петро Порошенко, Богдан Губський, Олександр Фельдман, Ігор Шаров, нинішній міністр освіти й науки Дмитро Табачник, а віце-прем’єр Володимир Семиноженко навіть сам малює і залюбки відвідує виставки. Бізнесмени Віктор Пінчук, Ігор Воронов, Андрій Адамовський (нещодавно в Музеї російського мистецтва була чудова виставка з його особистої колекції).

Глущенко М.«Останній сніг», 1971 р.

АРТИСТИ НЕ ХОДЯТЬ НА ВИСТАВКИ І НЕ ДУЖЕ ЦІКАВЛЯТЬСЯ МИСТЕЦТВОМ

А як щодо «зірок» - артистів, співаків? Вони купують живопис?

На жаль, наші поп-артисти здебільшого не можуть дозволити собі такі дорогі придбання... Та, власне, вони й не дуже й цікавляться живописом. Не можу зараз пригадати, щоб хтось із них просто відвідував художні виставки, навіть якщо це безкоштовно. Крім, Олега Скрипки і Фоми...

Артисти – люди публічні, їм потрібно щось говорити, відповідати на запитання преси… Можливо, вони просто бояться здатися недостатньо обізнаними, розчарувати публіку тим, що не розуміються на картинах.

Столяренко П.«Бузок у дворі», 1990-і рр.

Картини кочують з однієї приватної колекції до іншої… І майже ніколи не потрапляють звідти в музеї, скоріше навпаки… Кажуть, що багато цінних творів мистецтва в наших музеях давно замінені на копії, а оригінали пішли по руках…

Це зовсім не так.... У нас прекрасні музеї і чудові колекції. Наприклад, зараз у Національному музеї проходить унікальна виставка «Імпресіонізм в українському мистецтві», але, на жаль, вона мало рекламується, про неї не знають…

Наші музеї дуже багаті на колекції, але дуже бідні щодо можливостей їх експонувати.

Параджанов С.«Східна казка», 1980-і рр.

МИ ЖИВЕМО В КУЛЬТУРНОМУ ГЕТТО

На нашому ринку живопису є шедеври світового, скажімо,європейського мистецтва?

Так, але на жаль, наш внутрішній ринок дуже бідний на предмет розмаїття... Бо ми живемо дуже замкнуто, у такому собі культурному гетто, відсторонено від світового обігу творів мистецтва.

А це тому, що в Україні просто діють драконівські закони ще з часів СРСР, за якими надзвичайно важко пересувати твори мистецтва через кордон, і не лише для продажу чи купівлі, а й навіть просто для експонування.

Місяць тому я мав колосальну проблему, коли допомагав своїм друзям з Франції, які привезли в наш Національний музей картину на експертизу. Вони придбали роботу Глущенка, а їм хтось висловив сумнів щодо її справжності, тому вони захотіли привезти її сюди на експертизу, бо лише українські фахівці можуть визначити справжність цього художника. У результаті, картина таки виявилася підробкою. До речі, це вперше з-за кордону привозили роботу на експертизу.

…Так ось, мої друзі повних два дні витратили на те, щоб розмитнити картину для тимчасового ввезення в Україну. Вони були змушені заповнити купу паперів і заплатити 550 доларів за саму процедуру розмитнення.

Це так принизливо, коли іноземні громадяни бояться наших органів, наче чимось завинили перед ними. Тому іноземці й не проводять у нас жодних виставок.

Ройтбурд О.«Без назви», 1998 р.

Невже наші колекціонери нічого не купують на аукціонах за кордоном?

Купують, і дуже багато, але не ввезуть це сюди. Інакше будуть змушені витрати багато часу, аби довести, що картина має легальне походження, та ще й заплатити сорок відсотків від суми вартості (20% – ПДВ, 20% – митний збір, так вимагає законодавство)...

А щодо вивезення предметів мистецтва з України, то, за нашими законами, це практично неможливо, якщо вони можуть бути внесені до «реєстру культурних цінностей». Як не дивно, такого реєстру в природі не існує. Він передбачений, але його нема. А критерії належності до такого реєстру законом взагалі не прописані і лежать у гіпотетичній площині…

Ми не інтегровані у світовий арт-ринок, тому що ускладнено переміщення культурних цінностей, наш антикварний ринок вважається „чорним”, непублічним. Донедавна офіційно в нас не було проведено жодного аукціону. Всесвітня асоціація антикварів CINOA (її членами є 54 країни) не радить колекціонерам шукати щось в Україні.

Українське мистецтво набуває нині великої популярності для інвестування. Але купувати твори українських художників наші колекціонери їздять у Європу. Відповідно, попит народжує пропозицію, і дедалі частіше спливають підробки українських митців. Європейці не звертаються до наших фахівців. Їх просто не знають. Бракує елементарного спілкування між професіоналами: поїздок на виставки, конференції, аукціони…

Грісо Ф.-А.«Новий сюртук», кінець XIX – початок ХХ ст.

ВЕКСЕЛЬБЕРГ КУПИВ ЯЙЦЯ ФАБЕРЖЕ, БО ЇХ ЗАМОВЛЯВ КОЛИСЬ РОСІЙСЬКИЙ ЦАР

Але ж із Заходу картини потраплять на наш ринок. Їх ввозять нелегально?

Так, інколи ввозять напівлегально, але, гадаю, це лише кілька відсотків від того, що купують наші співвітчизники за кордоном.

Картина – це, втому числі, предмет інвестування. Громадяни, які мають за кордоном квартири, яхти й будинки, відповідно, можуть собі дозволити тримати там такі об’єкти інвестиції. Тим більше, що це найвигідніше вкладення, порівняно із валютами, цінними паперами, нерухомістю.

До речі, для зберігання творів мистецтва також існують спеціальні дипозитарії в банках.

З України ж до контрабанди справді цінних речей вдаються рідко, бо в нас насправді залишилось не так вже й багато предметів, цінних у світовому чи бодай європейському контексті. Часом ми чуємо про начебто боротьбу з контрабандою цінностей, по телебаченню передають, що затримали якусь жіночку з іконою чи чолов’ягу з монетами. Але ми жодного разу не чули про перехоплення якоїсь справді сенсаційної роботи.

На жаль, Україна завжди були під кимсь, і цінні речі вимивалися звідси задовго до нас...

У нас дуже мало творів західного мистецтва, які могли б зацікавити когось за кордоном. А щодо українського мистецтва, то воно цікавить передусім українців. І так має бути. Найбільше твори мистецтва цінуються в тій країні, з якої походить художник. І українці, і росіяни купують за кордоном здебільшого своїх митців.

Чому російський бізнесмен Вексельберг купив яйця Фаберже? У Європі було багато ювелірів високого ґатунку, але Фаберже обслуговував російських царів і ці яйця, відповідно, найцінніші саме для російської культури.

Наші ікони та інші православні цінності не користуються шаленим попитом серед колекціонерів за кордоном, як хтось собі думає, а ті, що користуються, прямують за межі України зовсім не тими шляхами, де їх можуть виявити й затримати звичайні правоохоронці.

МУЗЕЇ БОЯТЬСЯ ПРОВОДИТИ ЕКСПЕРТИЗУ СВОЇХ ЕКСПОНАТІВ?

Чи є в Україні сучасні можливості визначати оригінальність творів мистецтва?

Є безліч підходів, методик… Ми як аукціонний дім мусимо гарантувати нашим покупцям справжність творів.

В Україні донедавна фактично не було можливості для колекціонерів одержати послуги технологічної експертизи. Фактично єдине місце, де це робили – Національний реставраційний центр. Там такими дослідженнями вже дуже давно займаються надзвичайно досвідчені фахівці, але перш за все вони обслуговують державний музейний фонд і, безумовно, фізично не можуть задовольнити попит всіх бажаючих. Та й обладнанню, на якому вони працюють скоро мине півстоліття

Тому з’явилося коло людей, котрі вирішили створити Бюро науково- технологічної експертизи «Арт-Лаб» і придбали найновіше обладнання.

Воно дає змогу „зчитати” інформацію з будь-якого мистецького витвору: з фарфору, металу , не кажучи вже про графічні твори та живопис; визначити його вік та склад. Воно «бачить» картину наскрізь, технологія така, що не потрібно псувати витвір (наприклад відлущувати шматочок фарби), - усе відбувається за допомогою променя, безконтактним методом.

Шере Ж.«Екіпажі на площі д’Етуаль», 1898 р.

І скільки коштує така експертиза?

Від восьмиста до двох тисяч гривень. Усе залежить від складності роботи…

Бюро має велику кількість баз даних (американську, японську, російську) з пігментів фарб… Це дає можливість миттєво встановлювати, чи міг певний художник у такому-то році, пишучи таку-то картину, використовувати конкретні фарби.

На жаль, Україна таких баз даних по фарбам, якими працювали наші класики, поки що не має. Наші музеї ще не прийняли рішення щодо співпраці з цього питання.

Проте технологічна експертиза – це лише перший етап загальної експертизи. Потім потрібен спеціаліст з техніки живопису - реставратор... Ще наступний крок експертизи – дослідження мистецтвознавця. Він на основі підсумку усіх попередніх досліджень і спираючись на власний досвід і знання як правило і виносить вердикт.

Звісно, що в нас дуже мало спеціалістів із західного мистецтва, і ми в Україні можемо проводити здебільшого лише технологічну експертизу картин європейських художників. Проте закордонні фахівці можуть використовувати в подальшому результати лабораторних досліджень нашого бюро, адже вони повністю відповідають міжнародному протоколу

Чи звертаються до цієї лабораторії наші музеї, аби встановити справжність свої експонатів? Хоча, напевне, вони не можуть дозволити собі таку розкіш…

Лабораторія якраз і вийшла з пропозицією робити для музеїв такі дослідження безкоштовно. Але – нажаль: ще жоден музей на це офіційно не погодився...

Розмовляла Оксана Климончук

 

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся