В.Ющенко: Нація має вийти на конституційну реформу з відповідальними пропозиціями

Складається враження, що в парламенті та уряді поставили за мету сформувати авторитарну модель управління країною... Ексклюзивне інтерв’ю УНІАН

Президент України Віктор Ющенко дав ексклюзивне інтерв’ю Інформаційному агентству УНІАН

ПОЛІТИЧНА РЕФОРМА НЕ ДОПОМОГЛА СФОРМУВАТИ СИСТЕМУ ПРОТИВАГ У ВЛАДІ

– Пане Президенте, Ви неодноразово говорили про можливість винесення питання щодо конституційної реформи на референдум. Чи означає це, що Ви втратили надію на вдосконалення політичної реформи і бачите вихід у прийнятті нової Конституції? Якщо це так, то хто стане автором нової Конституції і коли цей референдум може відбутися?

– Сьогодні українське суспільство, український політикум, провідні політичні, громадські сили відчувають, що Україна вступила у фазу інституційної незбалансованості. Між ключовими інститутами влади порушено поля повноважень, втрачено важелі противаг. Це дає змогу одній стороні цього трикутника йти шляхом авторитаризму, що однаково небезпечно як для авторів такої моделі, так і для всіх, хто відчує її на собі. Чи заради цього ми йшли на Майдан, чи заради цього виборювали 16 років тому незалежність?

Отже, маємо почати з чесної відповіді самим собі: політична реформа не допомогла сформувати систему противаг у вищій владі в Україні. Як виходити з цього стану? Є два шляхи. Один, коли  парламент через ініціативу 150 депутатів уносить пропозиції  змін  до  Конституції, скликає конституційну комісію в рамках парламенту. Другий варіант – зміни в Конституцію вносяться за ініціативою Президента. Це також передбачено Конституцією.

Давайте проаналізуємо – чому ставлення народу до конституційних змін, здійснених 2004 року, вкрай негативне? Чому сам порядок внесення змін розділив владу та народ, створив враження, що Конституція пишеться для когось, а не для держави та її громадян? Тому що вже на першому, ключовому, етапі має демонструватися широка відкритість, публічність проекту з моменту створення комісії. Процедура ж унесення змін 2004 року була окреслена параметрами парламенту...

Треба працювати через значно публічнішу комісію, яка може бути сформована за участю сил парламенту, уряду, громадських ініціатив, авторитетних людей в українському суспільств. Комісія розроблятиме пропозиції, ці пропозиції Президент вносить до парламенту, парламент, відповідно до Конституції, створює парламентську конституційну комісію, яка в межах регламенту забезпечує процедуру подання, розгляду в стінах самого парламенту. Парламент також робить акцент на змістовній частині цих змін... Тільки така модель забезпечує залучення вже на перших стадіях реформи широкого кола людей, чого не може забезпечити парламентська комісія, оскільки вона є суто технологічна.

Отже, ми почуємо позицію громадськості, провідних політичних сил,  владних інститутів, а парламент ухвалить своє рішення.

Як максимально зробити цей процес публічним і прозорим? Я вже казав  про можливість проведення на певному етапі референдуму про зміст конституційних змін, щоб ми не повторили помилок 2004 року, коли пропозиції мали втаємничений характер. Їхній публічний розгляд не допускався навіть у парламенті. Переконаний, що для будь-якого громадянина це принизливо. Так діяти з основним законом неможливо. Тож  сьогодні я і акцентую увагу на тому, що цьому процесові слід надати публічності та відкритості шляхом створення публічної комісії, яка сформує відповідні пропозиції. Переконаний, що цю комісію не може очолювати ні Президент, ні Голова Верховної Ради, оскільки не повинно виникнути найменшої підозри в тому, що Конституцію хтось пише під себе. Нація має вийти на таку реформу з продуманими, відповідальними та збалансованими пропозиціями.

Важливе застереження. Стратегічно неправильно підігрівати в суспільстві думку про формування декількох конституційних комісій. Наприклад, є ініціатива створити комісію на рівні громадських інституцій, у парламенті лунає ідея створити парламентську комісію, яка й так має бути створена, оскільки без неї технічно неможливо розглядати зміни й доповнення в Основний Закон.

Але ми говоримо про перший етап, що має максимально мобілізувати бажання, волю та прагнення різних політичних і громадських сил, сторін, котрі представляють державні інституції. Тож украй важливо, щоб на першому етапі ми домовились про створення єдиної комісії з розробки змін та пропозицій до Конституції.

Чи не краще прийняти нову редакцію Конституції? Напевне, справді, легше було б увійти в правильну фазу балансів повноважень відповідних владних національних інститутів, спираючись на цілісний, створений, так би мовити, з чистого аркуша, Основний Закон країни. Але для цього треба мати дуже сильну консолідовану волю в парламенті, в уряді, у політичних силах. На жаль, атмосфера, яка склалася, не відповідає таким завданням. Немає такого рівня консолідації та солідарності, який привів би до спільного бачення такого проекту.

– Яку роль може зіграти в цьому процесі ініційований Вами круглий стіл?

– Я залишаюся на тій позиції, що ми маємо ініціювати проведення круглого столу з питань конституційної реформи, виконання положень Універсалу. На останній зустрічі з прем’єром, Головою Верховної Ради проговорювалися задуми проведення круглого столу щодо Універсалу, оскільки саме Універсал дає відповідь на план дій найближчих року-двох. Безумовно, цей план дій передбачає внесення змін та доповнень до Конституції, і логічно, що другою тематикою круглого столу має стати питання конституційних змін. На мій погляд, починати треба з тактичної тематики. Підбити підсумки виконання положень Універсалу та сформувати подальші кроки, які б забезпечили його виконання.

– Чи визначено дату проведення такого столу?

– Попередньо говорили про третю декаду лютого – першу декаду березня. І я наполягатиму, щоб він був проведений.

– Чи слід розуміти, що Ви ведете мову про консультативний референдум, а не про референдум, на якому може бути остаточно ухвалено Конституцію?

– Так, очевидно. Кожна людина має стати співучасником цього процесу, її консультативна позиція буде давати м’який акцент на те, що планується зробити у форматі конституційної реформи.

Нинішня гостра полеміка стосується того, що реформа, започаткована 2004 року, ставила за мету зміну конституційного ладу – перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. Це була думка чотирьох діячів, котрі керували тоді владою та деякими політичними силами... Ще акцент 300 чоловік (ідеться про дві третини депутатського корпусу, необхідних для ухвалення конституційних змін – Ред.)...  Але ж не 36 мільйонів...

Хто відповідає за це рішення?

Це дискусія про те, яка модель є ліпшою для кожної країни. Свою долю взяти від сусіда й скалькувати не можна. Необхідне відчуття внутрішніх політичних, владних, конституційних механізмів. Є своя традиція, формування певної культури... Це десятки речей та обставин, котрі дають змогу в той чи іншій історичний момент тій чи іншій нації казати: для нас такий лад ліпший. Акцент цих змін не можуть давати один чи триста політиків, ідеться про залучення громади, кожного громадянина – як він думає про модель управління цією країною. Тоді може бути довірливий процес під час формування відповідних пропозицій та їх розгляду в парламенті. Тому така апеляція до нації, до народу тільки посилить процес формування гармонізованих змін і доповнень до Конституції.

– Усе ж таки дозвольте уточнити: чи бачиться Вам можливим затвердження Конституції на референдумі, чи це тільки порада з народом?

– Я вважаю що найкраще, якби ми йшли в площині норм і процедур Конституції. Сьогодні багато звучить пропозицій про Конституційну асамблею, тобто крайні форми реакції на ситуацію, яка склалася. Я готовий до такої дискусії, але ми ще не почали полеміку на початковій фазі як слід. Нам треба зрозуміти позицію сторін. Якщо цьому курсу буде сформовано супротив чи неконструктивний підхід, тоді до народу треба буде апелювати сильніше. Я знаю, що кожна сторона має відчути потребу в організації цього процесу в рамках процедур, котрі передбачені чинною Конституцією, і це буде найкраща атмосфера для роботи комісії.

СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО В ПАРЛАМЕНТІ ТА УРЯДІ ПОСТАВИЛИ ЗА МЕТУ СФОРМУВАТИ АВТОРИТАРНУ МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ КРАЇНОЮ

– А Ви вірите, що нинішня коаліція парламентських сил піде на співпрацю в цьому питанні?

– Думаю, суспільство з кожним днем все більше розуміє: якщо ми не організуємо цей процес зараз, через півроку, рік у нас будуть набагато гірші обставини... І тоді вже будуть вимагатись рішучіші радикальні методи, щоб організувати цей процес, і апелювати набагато сильніше до єдиного джерела влади в Україні – до народу.

– Чи може йтися про розпуск парламенту?

– Я б не хотів такого... Ми повинні відчувати обов’язок, шукати вихід і здорові, хороші компроміси, які б сприйняв виборець, сприйняла громада. Я б не хотів, щоб ми виходили на крайні моменти розвитку такого сценарію. Я їх не виключаю, але не я буду пропагандистом таких сценаріїв, тому що парламент має виконувати свою функцію. Найкращий парламент – це працюючий парламент.

Те, що зараз твориться в парламенті і в уряді, – відчуття таке, що ці люди поставили собі за мету сформувати авторитарну модель управління країною. Вони не слухають здорового голосу, пропозицій з тих чи інших питань, які лунають як у парламенті, так і поза парламентом. Я переконаний, що така політика недовговічна, вона не принесе користі Україні. Але це вже відповідальність не моя, а тих лідерів, котрі організували таку роботу.

– Вікторе Андрійовичу, парламент не горить бажанням затверджувати Віктора Короля та Володимира Огризка на посадах голови СБУ та МЗС. Які Ваші дії, якщо ці кандидатури будуть відхилені, чи вноситимете Ви їх повторно?

– Це є ті владні преференції, які наявні в Президента. Він здійснює керівництво зовнішнім політичним курсом держави, несе відповідальність за безпеку та оборону України. І коли ми говоримо про те, що конституційна норма вимагає від Президента формування кадрової політики, я наполягатиму, що це є президентська кадрова політика. Якщо не призначать Огризка, то буде виконувач обов’язки – та людина, яка буде поставлена Президентом на цю ділянку роботи. Те саме стосуватиметься СБУ. Я не підтримуватиму тих рішень, що їх демонструють парламент і уряд.

– Інших кандидатур Ви не пропонуватимете?

– З позицій сьогоднішнього дня – ні. Я хочу почути від парламенту, чому їх не влаштовує кандидатура Огризка – людини, яка останні 10–15 років у українській дипломатії займає провідне місце, який працював на важливих дипломатичних ділянках, який має досвід, що має небагато людей в Україні. Чому людина, яка відповідає національним інтересам, через чиїсь корпоративні чи особисті погляди, не може бути призначена на цю посаду?

Ми говоримо про національні інтереси, а не корпоративні. Хотілося б, щоб було розуміння на рівні національних інтересів

ЖОДНИХ ЗАКУЛІСНИХ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ГАЗУ Я НЕ СПРИЙМАЮ

– Хотілося б торкнутися теми газотранспортної системи, відомих заяв Президента Путіна про можливість обміну активами між Україною та Росією, закону щодо обмеження з маніпуляціями газотранспортною системою... Чи підпишете ви його? Від урядовців звучали заяви, що ініціативи про обмін акцій української ГТС на право видобувати газ у Росії, походять від Вас...

– Повноважень вести переговори щодо долі української газотранспортної системи я нікому не давав – ні прем’єру, ні міністру палива та енергетики, добре розуміючи, що українська газотранспортна система – це є елемент національної безпеки. Закон я, безумовно, всіляко підтримуватиму й підпишу його (На момент виходу інтерв`ю закон підписано. – УНІАН )... Тому що він відповідає національним інтересам України.

Жодних закулісних переговорів я не сприймаю як Президент. Вони відразу стануть публічними, якщо проводитимуться за моєю спиною.

Але хотів би підкреслити: є нагальна потреба в тому, щоб в українсько-російських стосунках, коли ми говоримо про співпрацю в галузі енергетики, був сформований план дій, який задовольнятиме державні інтереси обох сторін. Нині такого плану дій нема. Наші відносини після того, як український парламент декілька років тому проголосував за газотранспортний консорціум, були заморожені на тому етапі – з невідомою долею цього консорціуму і без серйозних ініціатив у інших сферах. Давайте запитаємо себе, чи вигідно Україні тримати таку фазу відносин з Росією, коли з півдня і з півночі навколо України розгортаються такі енергетичні проекти континентального характеру? Україна, на жаль, до них не залучена. Ми повинні проводити активну політику в цій сфері й пропонувати українські можливості, які мають бути враховані в розвитку європейського енергоринку.

Тому логіка, за якою повинен працювати уряд, – це формування такого портфеля відносин на найближчі роки, який би активізував транзитну роль України, та підняття рівня енергобезпеки України.

На мій погляд, тут можна про багато проектів говорити. Ми говорили про перспективи перекачування російського газу до Європи – на роки... Ми повинні закріпити цю позицію на таких ділянках, як Богородчани – Ужгород; експерти говорять про можливість підвищення пропускної спроможності всієї газотранспортної системи на 20 мільярдів кубів за рахунок додаткової капіталізації цієї ділянки. Це варто розглядати. Які принципи, які умови, я не кажу зараз – це тема для окремих технічних переговорів. Актуальним для нас є тема газопроводу Олександрів Гай – Ужгород і далі до Європи. Я думаю, ми можемо говорити про розвиток нових нафтотранспортних коридорів.

І це я вважаю першочерговими завданнями уряду... Але ні про жодні інші речі, про якісь утаємничені моделі використання газотранспортної системи України поки я тут на Банковій не може йти мова...

– Чи порушуватимете Ви ці питання під час майбутньої зустрічі з Путіним?

– У нас була розмова на енергетичні теми, коли ми зустрічалися в Києві, про те, що нам треба активізувати переговорний процес з тих напрямків, які можуть бути актуальними для обох країн. У нас не було розмови про газотранспортну систему України. Ми не вважали за потрібне на рівні президентів торкатися цієї проблеми. А якщо хтось із уряду володіє революційними пропозиціями, – то хай скаже про них.

ПРО ЗАБОРОНУ В’ЇЗДУ ОКРЕМИХ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН У РОСІЮ МИ ГОВОРИТИМЕМО З ПУТІНИМ

– А дата Вашої зустрічі з російським Президентом уже відома?

– Триває доопрацювання плану дій 2007–2008 років. Своє бачення ми надіслали до адміністрації Президента Росії, і, я так думаю, що найближчим часом вони будуть погоджені на відповідному рівні. Певно, зустріч відбудеться у березні.

– Чи говоритимете Ви на таку делікатну тему, як заборона в’їзду в Росію політиків, наприклад, Петра Порошенка?

– Хотів би підкреслити, що кожна людина, яку б посаду вона не займала, не має права принижувати честь і гідність нашої держави. Нашої нації. Будь-які висловлювання, які суперечитимуть цим міжнародним принципам, знаходитимуть адекватну реакцію в українських діях. Хотів би, щоб ми говорили тут ясно.

До певних осіб були застосовані заходи обмеження в’їзду в Україну, бо наявні факти недоброзичливих висловлювань на адресу України. Ці факти можна спростувати щирими діями, відповідними кроками, але не ультиматумом, не протидією, яка стосується певних українських політиків. Певно, ми будемо про це говорити з Президентом Росії.

Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО ЗАВЖДИ МОЖНА СТАТИ ВИЩЕ ОБРАЗ І ПІТИ ДАЛІ

– 31 березня відбудеться з’їзд Народного Союзу “Наша Україна”. Петро Порошенко висловив думку, що Ви маєте очолити партію. А кого Ви бачите на чолі “Нашої України?

– Партія перебуває у стані відродження. Ми чесно поговорили про багато речей, які сталися в партії.

Багато тих дій, які були вчинені проти “Нашої України” як політичної сили, абсолютна більшість тих дохлих котів, які нав’язали на партію, – це дії брехливі, спровоковані, які не відповідали змісту, духу самої партії. “Наша Україна” стала заручником внутрішньокоаліційної боротьби за місце під сонцем (очевидно, ідеться про коаліцію, що не відбулася: БЮТ – “Наша Україна” – СПУ. – Ред.). У коаліції після зради соціалістів, після категоричних розмов із БЮТ стало зрозуміло, що в цій коаліції такий рівень взаємної довіри... Я сам особисто пережив багато приватних моментів – від використання політичної марки “Наша Україна” і закінчуючи речами, що просто недостойні уваги. Кожному з тих, хто був коло мене на Майдані, я запропонував посаду,  причому на такому рівні, що для багатьох із них аналогічної пропозиції вже не буде. Але це свідчення того, що я разом із Майданом поділяв довіру до цих людей.

Але сталося те, що сталося. Кожний обирає собі дорогу. Я не змінив своїх поглядів. І цим хочу показати своє глибоке переконання, що ідея “Нашої України” є вірною.

Ця партія має унікальні цілі для українських інтересів, вона поєднала в собі патріотизм із курсом євроінтеграції, реалізації послідовних економічних реформ, високо соціального характеру внутрішньої політики, формування незалежного поступу для країни. Я думаю, що не кожна політична сила може похвалитися такими маяками й переконаний, що за цими ідеями буде переможене майбутнє, як би там не було.

Партія сьогодні виходить на підйом, приходять нові люди, котрі ясніше й доступніше можуть декларувати такі цілі. Я щиро відданий їй. Я високо ціную той внутрішній демократизм, який присутній незалежно від того, чи вона була в славі, чи в хулі. Ми слухали кожного.

І, можливо, тому мені боляче слухати різні коментарі про одне й те ж, бо це політична сила, до якої входять кілька партій і треба поважати позицію кожного.

Партія зараз оновлюється. Персональний вибір лідера партії може зробити тільки з’їзд. У нас буде на з’їзді відверта постановка цього питання, і ви будете свідками, як воно буде вирішуватись. Щоб у вас не склалось враження, що сьогодні тут, на Банковій, чи Ющенко, чи Балога тасують карти, кого зробити керівником партії. Кого люди скажуть – той і буде (очолювати партію.–Ред.).

– А якщо люди скажуть, що Ви маєте очолити?

–  Значить, буде так. Як скажуть, так і буде.

– “Наша Україна” разом з БЮТ задекларували єдність дій у багатьох питаннях. Чи може в цих політичних сил на наступних виборах бути єдиний список?

– Я радий, що цей діалог почався з вибачень, з прощення. Ниточка сіпнула за серце, за почуття... Я переконаний, що це шанс, який треба цінувати. У будь-якому разі, коли ми говоримо про організовану позицію, то треба говорити і про організовану опозицію. Тоді країна буде в балансі, тоді не буде тих прорахунків, що були зроблені, на жаль, і за рахунок сил опозиції. Я маю на увазі неконституційний закон про уряд, який ми будемо відхаркувати, вибачте, ще довго. Чи рішення, пов’язані з наглядовими радами, у тому числі й Нацбанку. Ми повертаємося до феодалізму такими рішеннями. Це не потрібно. Це не послуга Україні. Якраз механізм коаліції (опозиційних сил. – Ред.) допоможе не допускати таких помилок.

– Вікторе Андрійовичу, багато писалося про Ваші домовленості з Юлією Тимошенко. Чи велися переговори з Юлією Володимирівною про розподіл посад тощо?

– Сьогодні безперспективно говорити про речі, що знаходяться за горизонтом. Сьогодні треба говорити про тактику, яка сягає двох-трьох найближчих років. Тільки такий план дій допоможе повернути довіру, формувати взаєморозуміння, можливість говорити про щось більше.

Я не виключаю такої розмови, але це буде згодом. Я впевнений, що завжди можна стати вище образ і піти далі. Бо глибоке розчарування було викликано у виборців рівнем стосунків, рівнем довіри.

Гадаю, уроки зроблені. Сьогодні ми маємо змогу бачити в парламенті два крила, які представляють українську політику. Рух країни вперед може відбуватися тільки в умовах діалогу влади та опозиції...

Над інтерв’ю працювали Олександр Харченко, Олена Гітлянська, Володимир Ільченко

УНІАН в Google News