Чорноморський газофлот: що робити з Севастополем

Чорноморський газофлот: що робити з Севастополем

Частина майна, яку орендує ЧФ, просто «розсмокталася» або пішла на збагачення флотського начальства й чиновників... Каналізація Севастополя ллється просто в море... Пропозиції для влади та опозиції

Частина майна, яку орендує ЧФ, просто «розсмокталася» або пішла на збагачення флотського начальства й чиновників... Каналізація Севастополя ллється просто в море... Пропозиції для влади та опозиції

Чи викрадуть Януковича прибульці

10 травня в Києві було створено Комітет захисту України, покликаний скоординувати дії опозиції у протистоянні курсу Віктора Януковича на радикальне зближення з Росією.

В установчій декларації цього органу окреслені головні цілі і завдання, зокрема, відстоювання територіальної цілісності і суверенітету нашої держави, захист свобод і гідності громадян, припинення антиукраїнської гуманітарної політики, відсіч спробам встановлення іноземного контролю над стратегічними підприємствами і галузями промисловості, боротьба за збереження євроатлантичного вибору України тощо.

Із заяв, які виголосили представники Комітету, зрозуміло, що головне практичне завдання – повалення режиму Віктора Януковича шляхом організації всеукраїнського руху опору, проведення акцій громадянської непокори та ін.

На старті Комітет не зміг об’єднати усіх помітних політиків демократичного табору. Тим не менш, дещо ошелешена стрімкими діями нової влади опозиція потроху мобілізується. І зараз надзвичайно важливим є питання «що робити», тобто які практичні дії будуть започатковані і яку тактику досягнення мети буде обрано. Бо від цього залежатиме загальний успіх і сталість результатів.

Юлія Тимошенко вже закликала розпочати процедуру імпічменту Януковичу, який, на її думку, зрадив національні інтереси й заподіяв великої шкоди державі. Очевидно, що за нинішніх умов це лише мобілізуюче гасло і засіб триматися в інформаційному полі, оскільки втілити задум практично неможливо.

Звичайно, можна ще сподіватися, що наляканий масовими виступами людей по всій країні Віктор Янукович добровільно піде у відставку. Але з таким самим успіхом можна сподіватися, що його викрадуть прибульці.

Тому єдиним більш менш реальним шляхом для опозиції вплинути на державний курс є повернення у владу через послідовну перемогу на місцевих (очевидно, початок 2011 р.), парламентських (2012 р.) та президентських (2015 р.) виборах.

Не будемо забирати хліб у політологів і розмірковувати, чи можливо це і за яких умов, або чи будуть дострокові вибори, чи не будуть. Зупинимося на іншому.

А саме на ствердженні тези, що загальний успіх опозиції неможливий і малокорисний для України без реалізації величезної кількості малих справ на місцях. Причому не стільки публічно-мітингових, скільки буденних, рутинних, нудних і малопомітних перетворень оточуючого суспільного середовища. Бо без них немає сенсу розпочинати боротьбу, адже через дуже короткий час все повернеться назад…

Уявіть, що настали 2012–2015 рр. Опозиція перемогла на всіх фронтах. Країну на чергових або дострокових виборах очолив надзвичайно патріотичний євроатлантично налаштований президент. Зрадницькі «харківські угоди» скасовано прогресивною більшістю у Верховній Раді на підставі відповідної ухвали незалежного Конституційного Суду.

Що далі? Нова влада зіткнеться з суворою реальністю. Залишимо за дужками питання, що робити з отриманими знижками на російський газ, хоча посол РФ в Україні Михайло Зурабов уже делікатно натякнув: звичайно, газофлотські угоди можна скасувати, але тоді всі матеріальні блага, отримані від Росії, скоріше будуть зараховані в державний борг України. Подібних питань виникне безліч і в авіаційній, ядерній, енергетичній сферах, у питаннях кордонів, якщо Янукович сотоваріщі в нинішньому темпі й у нинішній спосіб укладатимуть домовленості з Москвою.

Не будемо гадати, у якому економічному стані буде Україна на той час, хоча сподіваємося на краще. Але дещо знаємо напевне.

Невід’ємною частиною України так само залишатиметься місто Севастополь. Де зараз проживає близько 380 тис. осіб (з яких, за твердженнями експертів, від 10 до 20 тис. осіб мають подвійне громадянство).

Якщо взяти найкращий сценарій для України й уявити, що в найближчі роки збільшення російської присутності не відбудеться (буде лише заміна кораблів 1:1 абощо), а навпаки, збережеться прогресуюча тенденція до скорочення флоту, то все одно ми матимемо місто, де кілька десятків тисяч людей, які у квітні отримали якусь перспективу на 5–10–25 років для своїх родин, бурхливо святкували ухвалення угод і які не палають особливим коханням до України, раптом цю перспективу втратять.

Не будемо повторювати мантри про купу «іржавих російських бляшанок», які не впливають на геополітичну ситуацію в регіоні. Не йдеться про велику політику. Ідеться про абсолютно приземлені, людські речі.

Очевидно, що, навіть скасувавши угоду 2010 р., повернувшись до угод 1997 р. і маючи формальну можливість за рік до закінчення цих угод попередити Росію про відсутність бажання їх продовжувати, фізично вплинути на ситуацію в місті у 2012–2015 рр. буде неможливо. Бо пізно. Росія абсолютно заявить, що виводити флот нікуди, бо база в Новоросійську не готова. Настрої севастопольців особливо пояснювати не треба. Істерики різнобарвної п’ятої колони так само передбачити неважко.

Отже, поваливши Януковича, опозиція опиниться перед необхідністю продовжити перебування флоту. Не важливо – на рік, три, п’ять. Не важливо, що це можна буде виправдати «зрадою» попередньої влади, так само як зараз угоду щодо флоту виправдовують «зрадою» Тимошенко під час підписання газових угод у 2009 р. Факт залишиться фактом – «ніхто нікуди не йде». І не йти може дуже довго…

Безвихідь? Зовсім ні! Але лише за однієї умови. Якщо паралельно з роздмухуванням вогню громадського спротиву, частина зусиль противників Януковича буде спрямована на лобіювання змін, маленьких перетворень на місцях, без яких загальний політичний успіх не матиме сенсу.

Хтось може сказати, що це дрібниці, і головне отримати загальну перемогу. А там, мовляв, розберемося. У тому то й справа, що «розібратися» не вдасться, як не вдалося за минулі 18 років, а треба буде підлаштовуватись під обставини. Звичайно, для політиків питання де вони перебувають – у владі чи опозиції – принципове. Але для країни це може бути лише зміна вивісок.

Отже, якщо новостворений Комітет та інші можливі антигазофлотські утворення ставлять за мету не просто зміну тіл у кріслах, а прагнуть реального результату для країни, вони мають вкладати зусилля в нудні, непафосні, буденні речі в тих сферах де, на їхню думку, сталося нехтування національних інтересів.

На прикладі Чорноморського флоту і Севастополя вважаємо, що до програми дій будь-якої структури, що прагне скасувати квітневі угоди, мають увійти щонайменше такі чотири вимоги-напрямки, за якими опозиція повинна всіляко тиснути на владу й формувати відповідну громадську думку.

Чим менше російських військових, тим краще

Перше. Незважаючи на те, скільки років ще має затриматися ЧФ РФ на нашій території (до 2017 р. чи до 2042 р.), алгоритм остаточного вирішення питання його базування – однаковий. Головна й необхідна вимога – поступове зменшення фізичної присутності російських військових у Криму та Севастополі.

На даний момент склалися такі умови, що навіть за формального продовження терміну перебування російської бази на території України є достатньо важелів реально розпочати процес скорочення російської присутності, ввести його до певного ритму.

Значну частину роботи в цьому напрямку із задоволенням виконає діюча влада. Але опозиція повинна поставити це питання на жорсткий контроль.

На території Севастополя російський флот займає понад 3,6 тис. га землі, тисячі будівель, понад 10 км причалів і багато чого іншого. Такий величезний майновий комплекс для забезпечення потреб флоту просто непотрібний. І не буде потрібний ніколи.

До кінця 2010 року на ЧФ РФ планувалося скоротити 500 офіцерських посад та кілька тисяч цивільних фахівців. Щоправда, посол РФ в Україні Михайло Зурабов зазначив, що курс на скорочення флоту в нових умовах може бути переглянутий.

Штучне вилучення з господарського життя Севастополя такого величезного обсягу об’єктів суттєво стримує економічний розвиток міста. Зараз Севастополь отримує з державного бюджету України 107,6 млн. грн. як компенсацію за базування ЧФ РФ. А хоче отримувати як мінімум удвічі більші, і це питання міська влада активно лобіює в Києві. Оскільки «живих грошей» Україна за оренду не отримує, це означає, що кожен мешканець нашої держави, у тому числі противники флоту, своїми податками платять Севастополю за російську базу. Це привід замислитися.

Питання інвентаризації флотського майна і його поступової передачі українській стороні вже давно перезріло. Його багато разів порушували на різних рівнях.

Яскраве свічення актуальності: на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради, де було прийнято рішення підтримати «харківські угоди», лідер севастопольських комуністів Василь Пархоменко заявив таке: «Я думаю, Черноморский флот с пониманием отнесется к тому, что мы должны сегодня пересмотреть и уточнить границы базирования ЧФ РФ на территории города Севастополя, потому что мы знаем, что для его (Севастополя) развития нужны площади». Через пару днів з подібною заявою виступив голова Севастопольскої міськдержадміністрації Валерій Саратов, який одночасно є лідером місцевих “регіоналів”.

Як заявив у одному з останніх інтерв’ю екс-міністр оборони Олександр Кузьмук, ще у 2007 р. 50% цієї інфраструктури могло перейти до України. Чому цього не сталося – питання багатоаспектне. У чомусь недопрацьовувала українська сторона. Але був і страшенний спротив з боку росіян, які й чути не хотіли про якусь інвентаризацію. За таких умов частина майна просто «розсмоктувалася» або в темну використовувалася для збагачення флотського начальства і людей, що змогли з ним домовитись.

Зараз ліквідовано важливий психологічний момент: оскільки оренду формально продовжено до 2042 р., у російського керівництва є можливість без втрати обличчя розпочати передачу частину військових об’єктів українській стороні. Бо тепер це буде виглядати не як «втрата Севастополя», а як «оптимізація».

Отже, спостерігаємо певний консенсус. Місцева влада – обома руками “за”. Центральна – так само. Росіянам у нинішній ситуації буде важко відмовитися. Завдання – побудувати процес системно, за чітким графіком.

Опозиції слід максимально піднімати цю тему, контролювати дії влади, зокрема, щоб у процесі розробки програм соціально-економічного розвитку Севастополя, які пообіцяла російська влада, передбачалися не тільки асигнування на облаштування російських об’єктів, а й на оптимізація присутності росіян в Севастополі.

Успіхи на цьому напрямку будуть стовідсотково в інтересах України. Нехай політики потім змагаються, хто більше цьому прислужився.

Демілітаризація міста

Друге. Слід вимагати продовження курсу на диверсифікацію і демілітаризацію економіки Севастополя. На даний момент частка всіх надходжень від ЧФ РФ становить 14–16% загального бюджету Севастополя. І вона з року в рік зменшується. Не тільки тому, що флот скорочується, а ще й тому, що розвиваються інші сектори економіки.

У сьогоднішньому Севастополі десятки тисяч людей ніяк не залежать від ЧФ РФ. І багато з них без особливого ентузіазму сприйняли новини про продовження угод. Бо ці люди вижили в «лихі 90-ті», зуміли розбудувати власні справи, покладаючись тільки на себе, а зараз вони знову на роздоріжжі, бо «концепція помінялась».

Щоб невійськовий складник розвивався, потрібно створювати умови.

Зокрема, Севастополь має найглибший в Україні незамерзаючий порт. Тому, є потенціал перетворення міста на великий центр морських перевезень. Вузьке місце в цьому плані – брак причалів, які зараз перебувають у віданні ЧФ, та потреба розширення пропускних можливостей залізниці, будівництва другої колії.

Так само гарні позиції в Севастополі має аграрний сектор та переробна промисловість. Вони мало асоціюються з містом-героєм, але стрімко зміцнюють свою присутність.

Певні резерви є й у туристичного сектору. Тут камені спотиканні – брак нормальних готелів та супутньої інфраструктури, а також ганебний стан міських комунікацій – водогону, каналізації. Наприклад, з 30 млн. м. куб. стоків, які за рік продукує Севастополь, 20 млн. не проходять біологічної очистки! Фактично каналізація впадає прямісінько в море, де з таким задоволення купаються гості міста.

Отже, є великий фронт робіт. Очікують розгляду проекти законів про статус міста Севастополя, про створення зони з особливим економічним режимом. Опозиція має артикулювати ці речі, фіксувати національні інтереси й підштовхувати владу до дій.

Є ще й ВМС України

Третє. Критично важливим є розвиток Військово-Морських Сил України. ВМСУ – це так само частина колишнього радянського флоту, вік і стан наших кораблів, м’яко кажучи, нічим не кращий за російські.

Питання оновлення плавскладу є дуже гострим. Частково цьому має зарадити будівництво серії нових українських корветів, яке розпочнеться (якщо будуть гроші) на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві.

Але щоб до часу, коли корвети будуть побудовані, на нашому флоті залишилися офіцери, слід радикально покращити їхні соціальні умови. Це стосується і житла, і зарплати, яка в українській моряків в кілька разів (інколи – на порядок!) нижча, ніж у російських колег у тому ж званні й з тим же колом обов’язків. Зараз українські моряки змушені почуватися бідними родичами.

Прийнятий бюджет 2010 р. жодних сподівань на краще не залишає. Але слід змагатися, щоб з 2011 р. ситуація поступово змінювалася.

Ще одне конкретне завдання – доведення до ладу Морської доктрини України. Це питання другий уряд Тимошенко блискуче провалив. Формально виконуючи рішення РНБОУ від 16 травня 2008 р., введене в дію відповідним указом президента Віктора Ющенка, урядовці розробили проект Морської доктрини України до 2035 р. Його було затверджено постановою Кабміну № 1307 від 7 жовтня 2009 р. Але текст цього документа настільки «порожній» (і це в уряді прекрасно розуміли), що після прийняття його три місяці (!) не публікували. Фактично морська доктрина України «зідрана» з аналогічного російського документа, але з української «версії» видалили всі практичні механізми втілення морської політики. Вийшов текст про те, як «космічні кораблі бороздять простори Большого театру».

Цей документ, а також низка передбачених у рішенні РНБО законів, до яких руки взагалі не дійшли, мали дати імпульс розвитку України як морської держави. При чому як військової складової, так і цивільної (зокрема суднобудування, портів тощо). Цього не сталося, тому статус, коло завдань і відповідна стратегія розвитку ВМСУ залишаються не до кінця зрозумілими.

Опозиціонери можуть отримати другий шанс вирішити це завдання, підготувати необхідні документи й підштовхувати владу до їх прийняття.

Курси для дорослих

Четверте. Необхідно продовжувати курс на м’який неконфліктний розвиток всього українського в Севастополі. Без надмірного українізаторського пафосу. Наголос має бути зроблений на цілком конкретні речі, корисні місту. Мова йде про підтримку Українського військово-морського ліцею, який було відкрито торік. Про добудову багатостраждальної української гімназії, яку нині обіцяють здати до навчального року 2011/2012 р. Про розвиток філій українських вишів, що створені за останні роки в Севастополі.

Безперечно, тільки-но українську гімназію буде відкрито, туди буде стояти черга батьків, як це сталося в Сімферополі.

Окреме питання – розвиток української мови. Адже зараз у Севастополі простіше вивчити китайську чи японську, ніж українську. Акцент має робитися на створенні курсів для дорослих. Бо в місті є достатньо людей, котрі розуміють, що знання мови – це конкурентна перевага, незважаючи на якісь ідеологічні забобони. Але дорослому знайти можливість для вивчення мови практично неможливо.

І не треба нікого примушувати. Люди самі гроші заплатять. Головне – організувати. Шляхів – багато. Найбільш продуктивний – організовувати довготривалі поїздки «місіонерів», учителів української мови з україномовних регіонів. Учителів можна відбирати за конкурсом, виділяючи їм стипендію. Десять учителів, що працюватимуть у міжсезоння (з вересня по травень) дадуть у сто разів більший ефект, ніж 10 мітингів.

Таким чином, якщо опозиція ітиме таким шляхом, то вона значно спростить собі життя після майбутньої перемоги. Вуличні акції – це святе. Але не треба нехтувати такими невеликими кроками, бо саме на них ґрунтується успіх.

Це й буде і «український прорив», і «десять кроків на зустріч людям» одночасно. Бо зменшення фізичної присутності російського флоту, критична маса людей, які «не годуються» з нього, зміцнення українських осередків створять іншу картину. І коли опозиція прийде до влади, навіть якщо їй доведеться продовжити базування флоту, це буде зовсім інша ситуація…

Такий підхід, звісно, з певною корекцією, можна застосувати до будь-якої сфери з тих, до яких тягнуться руки з Кремля. Головне – не втрачати час, не сподіватися, що це зробить хтось інший.

Олексій Копитько, керівник проекту «ФЛОТ2017», для УНІАН

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter