У наметовому містечку донецьких мешкають навіть недонецькі

Наметове містечко в Маріїнському парку – вже третє на рахунку біло-блакитних після Помаранчевої революції. Перше було на підтримку Колесникова, друге виникло під час парламентських виборів. Хто вони, жителі містечка номер три?

На сьогодні Маріїнській парк практично повністю обжитий прихильниками «антикризової» коаліції (оновленої). У наметове містечко звозять дедалі новіших мешканців, дрова, мінеральну воду, харчі. Одні персонажі сидять на траві і з похмурим виглядом розпивають алкоголь, інші – жваво облаштовують вже не перший за ліком після Помаранчевої революції «біло-блакитний» табір: перший був розбитий на підтримку кримінального переслідування донецького діяча Бориса Колесникова, друге виникло тут під час парламентських виборів. І ось табір номер три. Активісти обв`язують блакитною стрічкою дерева, пишуть гасла «Тимошенко – геть з України!», обживають «Наметове містечко імені Євгена Кушнарьова» під словами «Харків говорить «Так!» єдності країни!» В цілому можна сказати, що «регіоналів» чимало, зараз вони не виглядають, як біло-блакитні ворони серед «помаранчевого» міста, як це було в 2004-му.

З приводу наметових містечок один знайомий пожартував, що українцям вже час створювати спеціальні фірми з організації акцій громадянської непокори і продавати свої послуги за кордоном. На бігбордах можна писати так: «Організовуємо акції громадянської непокори з нуля. Швидко, якісно, ефективно! Вони обов`язково здадуться!» Але нас як журналістів-гуманістів цього разу цікавила не політика, а самі люди, що живуть у наметовому містечку.

Більшість кочівників – люди з донецького регіону. Їх везли автобусами, які припарковані на в’їздах до столиці. Проте ми вирішили пошукати недонецьких товаришів. Це було не так просто, але нам вдалося.

Ніну, Свєту, Наташу привезли до Києва з селища міського типу Гончарівськ, що на Чернігівщині. Вони кажуть, що на їх малій батьківщині панує розруха, виживати доводиться тільки за рахунок сільського господарства. У містечку, щоправда, розміщена танкова бригада, де вони працюють, але життя все одно тяжке. Жінки сподіваються на діючий уряд, тому й рушили на Київ. 

Ніна, Світлана, Наталя

– Прибули сюди тільки сьогодні. Їхали дві з половиною години, – кажуть вони. – Напевно, сьогодні ж поїдемо додому. Але може статиться так, що залишимося ночувати.

– У наметах?

– Ні, у нас тут є родичі, хоча, якщо щось, готові провести ніч-другу і в наметах. Так вже було, ми регулярно їздимо на акції протесту з 2004 року. На жаль, Київ подивитися навряд чи вдасться: весь час забере мітинг.

Ірина Хамула і Роман Пилипчук живуть в Шумському районі Тернопільської області. Вона у вільний від поїздок на акції час сидить з дитиною, він - учень дев`ятого класу. У цих людей свої претензії до «помаранчевих».

Ірина Хамула

– Ми – віруючі УПЦ Московського патріархату, – каже Ірина. – Але нашу храм – церкву святої Трійці, захопили місцеві жителі. Вони взяли нашого настоятеля в полон, і, скувши ланцюгами, тримали у себе п`ять годин, знущалися з нього. Він заробив інфаркт після цього, лежав в лікарні, потім голодував в храмі п`ятдесят п`ять днів. Я вже тут тиждень, ночую в наметі. За весь час кілька разів прогулялася по всьому Києву. Залишуся в містечку до самого кінця. 

Роман Пилипчук

Про свій побут Роман розповів, що приїхав сюди вчора, ніч провів у наметі, почувається добре. Ходив до Лаври.

– Годують тут смачно. Сьогодні була каша, котлети, булочки, кефір, – каже він.

Михайло Паньків, що живе в містечку вже четвертий день, садівник з Каховки, Херсонщина, цікавий тим, що до Києва потрапив уперше.

Михайло Паньків

– Столиця справила на мене погане враження: тут зібралися тільки багачі, багато розкішних машин, дорогі будинки. У Каховці життя набагато простіше і бідніше. З іншого боку, коли проїздив Хрещатик, зрозумів, який це красиве місто. Щоправда, на екскурсії ще не ходив – не було часу, я зайнятий: роздаю листівки. По ночах в наметі буває трохи холодно, але терпимо, рятують спальні мішки.

Під керівництвом підприємця Ірини Пермінової з Вишневого, Київська область, 17 осіб.

Ірина Пермінова

– Це моє третє наметове містечко, – каже вона. – Перше був, коли виступали за Колесникова, друге, – під час парламентських виборів. І багато людей з тих, яких ви тут бачите, виступали зі мною ще тоді. Я допомагаю їм тим, що приношу сюди з дому консерви, одяг, беру до себе додому хлопців, щоб вони могли помитися, відпочити. Добре, що до Вишневого поруч. Сама ночую в наметі, не можу залишити своїх друзів. Після того, як все закінчиться, покажу їм Київ, але поки немає часу.

Наталія Пилєва, співробітниця приймальної Партії регіонів в Солом’янському районі, – киянка, проте теж ночує в наметі:

Наталія Пилєва

– Я маю можливість ночувати вдома, але знаю, що повинна бути тут, з цими людьми. Коли є можливість, я воджу їх містом, показую Київ. На жаль, узяти до себе людей, щоб помитися, не можу: вдома у мене – «помаранчеві». І я не хочу, щоб через моїх товаришів загострювалася обстановка в сім`ї.

Антон Зікора, фото Дмитра Стаховського