Як прожити на 907 гривень у місяць: третій тиждень експерименту...

Це – дурдом... Бажання з`їсти щось солодке іноді таке сильне, що, здається, можу знепритомніти... По-справжньому хочеться м`яса...  Розповіді "піддослідних"

УНІАН продовжує писати про експеримент, що його проводить Національний форум профспілок України (далі НФПУ). П`ятеро українських громадян погодилися на пропозицію прожити місяць на офіційний прожитковий мінімум. Це люди з різних регіонів України, різних професій, четверо з яких – з невисоким рівнем достатку. НФПУ публікує детальний звіт учасників про те, як вони витрачають гроші, ми ж вирішили доповнити його своїми враженнями від спілкування з добровольцями.  З 1 жовтня прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на рівні 907 гривень. Згідно з діючими державними стандартами, рядовий українець може дозволити собі з`їсти впродовж місяця 165 г сала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів і огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів і ягід.  За альтернативними оцінками НФПУ прожитковий мінімум становить 2356 гривень.

Про те, як жили і скільки грошей витратили учасники експерименту у перші два тижні, ви можете прочитати тут.  

Яким був третій тиждень для людей, які зобов`язалися втиснути всі свої місячні витрати в 907 гривень?

З`ЇДАЮ ПОЛОВИНУ РАЦІОНУ, ЖИВУ УПРОГОЛОДЬ...

Сергій Чижов, голова обласного комітету конфедерації Вільних профспілок, 48 років, Запоріжжя:

Пройшов третій тиждень. У мене залишилося десь 50 гривень. Рівно на проїзд на наступний тиждень. Те, що я їм зараз, це десь половина необхідного раціону. Живу фактично впроголодь. На цьому тижні з голодування (після нападів панкреатиту) почав активно їсти білкову їжу. Купую грамів 250 копчених ребер, половину кладу в гороховий суп, половину так з`їдаю. Яйця подешевшали, зараз коштують 6 гривень 80 копійок за десяток. Моя дружина каже, що це половина необхідного мені раціону. Якби у мене не було підніжного корму зі свого саду, яблук і горіхів, можна було б взагалі загнутися. Це – дурдом. Я своїм колегам з НФПУ кажу, що мінімальний прожитковий мінімум - це якесь віртуальне поняття уряду для нарахування зарплати. Потрібно, щоб уряд, зібравшись з профспілками, мінфіном, мінекономікизапровадили коефіцієнт: помножити мінімальну зарплату на 1,2. 

Адже я, вибачте, не витрачаю ні копійки ні на одяг, ні на туалетний папір. Я живу,зокрема, із запасів. Але якщо раптом захворію, неможливо навіть уявити, на що купувати ліки. Адже зараз немає безплатної медицини, як немає безплатної освіти.

Потрібно, щоб всі ці чинники вносилися до формування прожиткового мінімуму. Але що говорити про уряд?.. Всі уряди останніх років, це – уряди великого капіталу. Вони, думаючи про гіпотетичне підвищення мінімалкии, відразу розраховують, як повинні будуть платити зарплату на своїх підприємствах.

Живу я звичайним життям. Ходжу до судів, зараз відбулася серія звільнень. Так, я оскаржую звільнення, іноді допомагаю поновитися людям.  Адже теж беззаконня, держава зобов`язує суди розглядати справи про звільнення в місячний термін, а у нас вони рік-півтора крутяться.

Щоденник витрат якось організовує день. Раніше я так чітко не планувався. Недавно сходив за грибами. Але коли прийшли, подивилися телепередачу про масові отруєння - і відмовилися їсти. Тільки час угробили. Раніше гарбузи їв тільки взимку, а зараз і вони пішли в хід.

ПРОЖИВУ, І НАВІТЬ ТРОХИ ВІДКЛАДУ НА ЧЕРЕВИКИ

Ганна Покотило, вчителька української мови і літератури, село Вовчинець Івано-Франківської області:

Я живу, як більшість людей. Економлю. Моя їжа: картопля, каша, хліб, вареники, пісний суп. У перші два тижні схуднула на три кілограми, а потім перестала. Від каш і хліба особливо ніхто ніколи не худнув. Люди навколо ставляться до мене з розумінням і співчуттям. Адже я стала публічною персоною. Розповідаю, як у нас в селі розбазарюються землі, як вісімнадцять ділянок було роздано в сільраді, люди на город не можуть землю одержати, як односельці не можуть отримати категорію потерпілих, всі мене підтримують. А сільрада мені тільки погрожує, після виборів, мовляв, розберемося. 

У мене залишилося більше трьохсот гривень. Але я не заплатила за газ, наступного тижня ще гривень тридцять піде на проїзд. Хоча іноді я з Івано-Франківська, де викладаю в школі, додому в село йду пішки. На чому не можу заощадити, це на мобільному зв`язку. У мене хвора мама, і коли міняється погода, я обов`язково повинна їй подзвонити, іноді дзвоню учням, це сорок гривень  в місяць. Я думаю, що проживу на гроші, які залишилися. І навіть трохи відкладу на черевики. Зараз важко знайти взуття дешевше за триста гривень. Отже, за два місяці назбираю.

ЗАОЩАДИТИ МЕНІ ДОПОМОГЛА ХВОРОБА

Іван Місяць, охоронець у приватній фірмі з міста Біла Церква:

Три дні цього тижня я хворів, провів у ліжку. Тому від нервів і слабкості нічого не міг їсти. Серйозно заощадив, хоча трапилися несподівані витрати. Довелося купити на вулиці сосиску в тісті, і знову, відчувши гостре бажання з`їсти щось солодке, купив два пакетики соку і бісквітики по гривні дев`яносто. Бажання з`їсти щось солодке іноді таке сильне, що, здається, можу знепритомніти. Вчора став видужувати, з`явився апетит, влупив півкаструлі картоплі. На ліки грошей не витрачав. Колись я прийняв пігулки від грипу, і у мене серйозно розболілися нирки. Отже, у мене алергія на ліки. Та і лікарям не довіряю. П`ю чай з медом. У мене залишилося 350 гривень. Отже, я точно доживу до кінця місяця. Тим паче, що у мене ще є картопля, яку я купив дешево, всього по чотири гривні за кілограм. 

ВЖЕ ХОЧЕТЬСЯ М`ЯСА, А КНИЖКИ ЧИТАЮ В ІНТЕРНЕТІ

Євгенія Суярко, журналістка з міста Суми:

На останні десять днів мені залишилося 180 гривень. На поточному тижні витратила 162 гривні. Купила цибулюк, моркву, семилітрове відро маслят  за 33 гривні. Зробила велику каструлю картоплі з грибами, і літрову банку законсервувала. На сніданки купила твердий сир, масло плюс пішли гроші на проїзди. Бабуся дала мені трохи квасолі, на вихідних зварю суп. Фруктів не дуже хочеться, а помідори в супермаркетах страшненькі і дорогі.

Сало ще лежить в холодильнику. Але по-справжньому хочеться м`яса. Загалом, на книжки грошей не витрачаю, благо, Інтернет задовольняє якісь запити, тут є і книги, і публіцистика. Але виникають витрати, які я не можу собі дозволити. Наприклад, закінчується мій тижневик, новий куплю після експерименту. Подруга народила, так хочеться подивитися на дитину, але прийти до малюка без подарунка не можу. Мені з однієї косметичної кампанії принесли пензлик для макіяжу, я давно замовляла. Теж дозволили розрахуватися після експерименту. Добре, що мені не потрібний одяг, все було з минулого року.  І якось вчасно прийшла пізня осінь, закрили літні майданчики в кафе, з друзями зустрічаємося вже вдома.  Вони жартують, намагаються підгодувати. Колеги знайшли фото, на якому якийсь наш перекус у редакції, я стою там з тарілкою капусти. Я думаю, що витримаю експеримент, правда, важко передбачити майбутні витрати, попереду ще десять днів. Поки я обмежуюся тим, що беру з собою тільки двадцять гривень.

Від автора:  Учасники пройшли дві третини шляху експерименту. Насправді втиснути витрати в 907 гривень заради эксперименту - це простіше, ніж реально жити на цю ж суму з місяця в місяць. На що звернула увагу: наші учасники або не хворіють, або не лікуються, тобто не витрачають гроші на ліки. (Подумала, що «алергія на всі ліки» у випадку з Іваном, це свого роду, захисна реакція організму на неможливість їх купити).

Я не помітила в щоденниках учасників експерименту не тільки витрат на одяг і книги, тут немає витрат і на пральний порошок, зубну пасту, засоби особистої гігієни. Тобто прожити на 907 гривень, це всього лише проїсти 907 гривень за умови, що іноді тебе пригощають друзі чи родичі. Через десять днів закінчується експеримент, після якого ми напишемо підсумковий матеріал. Напевно, якщо колись уряд захоче почути не ті профспілки, що в палацах, і не профспілкових олігархів, а справжніх профспілкових лідерів, ті зможуть взяти з собою щоденники героїв наших матеріалів, які прожили на втановлений державою мінімум. Ці розповіді – аргументи проти довгих і незрозумілих фраз політиків, які, застосовуючи тіньові схеми і крадучи з бюджету, люблять повторювати фразу, що «нам пора припинити жити не по кишені і зупинити свято витрат для населення».

Леся Дідковська

УНІАН в Google News