Чи повернеться майбутній президент Франції обличчям до України?

Саркозі не має того поблажливого ставлення до Москви, яке характерне для Ширака – великого прихильника класичної російської літератури. Він набагато краще за інших французьких політиків відчуває небезпеку агресивної російської експансії...

Ніколя Саркозі, Сеголен Руаяль

Поки українці розбираються, чи варто переобирати парламент, французи розпочали планову ротацію влади. У розпалі – підготовка до другого туру президентських виборів, призначених на 6 травня. За півтора місяця, у червні, країна переобиратиме депутатів Національної Асамблеї і десь до липня матиме новий уряд. Політична еліта оновлюється на всіх рівнях: на вищому представницькому, законодавчому та виконавчому.

Історії схотілося, щоб цієї весни українці та французи водночас визначали своє ставлення до політики та політиків. Безумовно, паралелі можливі лише відносні: надто різним є загальний політичний та економічний контекст у обох країнах, надто несхожі проблеми мають розв’язувати українське та французьке суспільства.

Проте збіг у періоді політичного самоусвідомлення, що завжди відбувається з більшою чи меншою гостротою в кожній державі, де очікуються вибори, дають змогу поставити кілька актуальних для України питань щодо тих змін, які відбудуться у Франції. Скажімо, наскільки керівництво однієї будь-якої європейської країни здатне унеможливити ймовірну українську інтеграцію до НАТО та ЄС? Наскільки традиційно зорієнтована на партнерство з Росією Франція здатна, після відходу від влади президента Жака Ширака, сформувати нову, неупереджену політику щодо Києва? Наскільки, нарешті, повністю оновлена при владі політична еліта Французької Республіки буде готова позитивніше дивитися на сам процес розширення ЄС та НАТО, зважаючи на те, що масова суспільна думка налаштована до всіх нових розширень негативно?

Крім засадничих, політичних питань, французькі вибори ставлять перед українцями й питання практичніші. Чи відкриватимуться в Україні філіали французьких фірм, які б пожвавили наявний ринок праці? Чи важко буде записатися на навчання до французьких вузів? Чи буде легше або важче здобувати шенгенську туристичну візу? Що, власне, зміниться у відносинах двох країн після того, як до влади стануть новий президент, парламент, уряд?

Ніколя Саркозі

Зараз програми та висловлювання обох кандидатів на посаду Президента Франції не містять розгорнутих міркувань про зовнішню політику і, зокрема, про її східноєвропейський напрямок. Переможець першого туру Ніколя Саркозі (31,18% голосів) не раз проголошував, що йому приємніше потискати руку Бушу, аніж Путіну, і що стосовно України та Грузії є доцільним, не поспішаючи, розпочати діалог про можливий вступ до НАТО та ЄС. Натомість Сеголен Руаяль (26,87% голосів) жодного разу публічно на українські теми не висловилася, а щодо самого принципу подальшого розширення Євросоюзу відбулася загальними словами про „інтереси загальної безпеки в Європі, якими не можна нехтувати”.

– Існує велика різниця між бажанням кандидата в президенти потискати руку тому ж Путіну та Бушу та обов’язками лідера держави й нації, – вважає завідувач відділу внутрішньої політики французької щоденної газети „Круа” Матьє Кастане. – На стадії політичної кампанії часто висловлюються обіцянки, які сподобаються виборцеві, але не є придатними до втілення. Звичайно, за нового президента Франція не перестане розвивати системні відносини з Росією. Але це буде інша політика уже тому лише, що її здійснюватимуть ментально інші люди. Ані Саркозі, ані Руаяль не є політичними наступниками пана Ширака. У французькій політиці відбувається сьогодні засадничий процес: зміна політичних поколінь. 70-річні політики йдуть із політичної сцени, їхнє місце заступають 50-річні. Ці люди динамічніші, вони інакше бачать світ, інакше спілкуються, інакше виховувалися.

На думку політолога Франсуа Верне, імовірний прихід до влади Ніколя Саркозі обіцяє інше бачення східноєвропейської проблематики вже тому, що Саркозі за походженням – угорець, син політичних емігрантів:

– Саркозі не має того поблажливого ставлення до Москви, яке характерне для Ширака – великого прихильника класичної російської літератури. Це дуже прагматичний політик, питання енергетичної залежності від російського газу не можна скидати з рахунків, він не стане піддавати ризикові енергетичну безпеку Франції. Проте Саркозі набагато краще за інших французьких політиків відчуває небезпеку агресивної російської експансії. Недарма від був одним із перших, хто привітав перемогу української Помаранчевої революції тоді, коли дипломатичні радники Ширака обережно „радили” журналістам „не дратувати Росію надмірними симпатіями до України”.

Наскільки потужні шанси в Саркозі на перемогу в другому турі? За суто математичними розкладками, його позиції набагато кращі, ніж у Сеголен Руаяль. Навіть якщо Франсуа Байру – кандидат, який дістав третій результат у першому турі виборів – відмовився закликати свій електорат підтримати того чи іншого кандидата, психологічно та світоглядно центристи ближчі до класичних правих, яких представляє Саркозі, ніж до соціалістів. З п’яти соціологічних опитувань, які відбулися в перші два дні після першого туру, три чітко прогнозують перехід голосів Байру до кандидата правих сил. До того ж його, очевидно, підтримає частина тих, хто проголосував за ультраправого Жана-Марі Ле Пена. Знову-таки, мало шансів, аби ультраправі віддали голоси за кандидатку від соціалістів.

Сеголен Руаяль

Проте, соціологи та інші експерти не виключають і „сюрпризу від Сеголен.”

– Країна прагне очевидних, наявних змін. А жінка-президент – такого в сучасній французькій політиці ще не було, – розмірковує знайомий італійський журналіст, акредитований у Парижі. – Я не здивуюсь, якщо французи, які настільки цінують елегантність, вирішать, що на міжнародній арені їх має представляти чарівлива жінка. Що, врешті, може бути банальнішим за чоловіка-президента?

Франція не лише бажає змін, але й готова до них. На нинішніх виборах, уперше за останні тридцять років, виборча активність досягла 86%. Пам’ять про попередні президентські вибори 2002 року, коли до другого туру вийшов кандидат від ультраправих Жан-Марі Ле Пен, далася взнаки. Французи не лише прийшли на виборчі дільниці, але й перестали масово використовувати бюлетені для голосування задля висловлення негативних емоцій. Якщо за минулих виборів протестні голоси становили понад третину бюлетенів та розподілилися між ультраправими та ультралівими кандидатами, то цього разу є очевидною тенденція до поміркованості. Третім кандидатом став центрист Франсуа Байру, а лідер ультраправих, уперше за останні чверть століття, не здобув нові голоси, а навпаки – втратив їх, здобувши 11%, порівняно з 18% у 2002.

Ще одна важлива суспільна тенденція, яку висвітили президентські вибори – це, як написала французька „Фігаро”, „подорослішання пересічного виборця”. „Якщо за всіх попередніх виборів у першому турі голоси розподілялися з-поміж численних дрібних кандидатів, то нині перші чотири політики сукупно зібрали 86% голосів. Для порівняння – у 2002 перші чотири кандидати спільно мали 61%”.

Чи зуміє скористатися нова українська влада (яку, можливо, буде сформовано, якщо позачергові парламентські вибори в Україні таки відбудуться) новою ситуацією у французькому політикумі? Принаймні шанс розпочати відносини з нової сторінки обіцяє з’явитися.

Алла Лазарєва, для УНІАН, Париж