Як чиновник з МЗС України висік сам себе і свого начальника на додачу

«Російська влада мала законні претензії щодо ліквідації Федеральної автономії українців». Це заявив не російський прокурор, а керівник департаменту МЗС України Волошин...

«Російська влада мала законні претензії з ліквідації Федеральної автономії українців». Це заявив не російський прокурор або міліціонер, не патріот із товариства «Русские идут», а керівник департаменту інформаційної роботи Міністерства закордонних справ України, Олег Волошин.

Олег Волошин

МЗС України голосом свого чиновника бреше, нахабно і безсовісно. Йдеться про долю української громадської організації в Росії, яку два тижні тому російська влада «ліквідувала». Вже саме слово «ліквідація» з бандитського тюремного сленгу або жаргону сталінського НКВС.

Чому, наприклад, не «припизунила» - тимчасово до усунення помилок або переобрання ради? Після того, як Міністерство закордонних справ України, за прикладом своїх російських колег, надало б юридичну і фінансову допомогу, зібрала б керівників регіональних організацій в Москві, знайшла б адекватних керівників цієї поважаної і численної організації?

За що «ліквідували»? За організацію заходів у пам’ять про Голодомор в Україні, за конференцію «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку». До речі, в проведенні цих акцій, як і в багатьох інших, участь брав колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в РФ, нинішній шеф Олега Волошина та й сам Волошин, тоді прес-секретар посольства.

А ось друга програмна заява пана керівника департаменту.. Вона взагалі приголомшує своїм цинізмом. Схвалюючи рішення російського суду щодо «ліквідації» український чиновник запевнив, що «якби громадські організації етнічних росіян в Україні так само порушували наші закони, ми б ставилися до цього не менш жорстко».

Мені це нагадало історію старенької, яка в простодушній релігійній затятості підкинула полінце у вогонь багаття на якому «був засуджений до спалювання» Ян Гус. O sancta simplicitas («свята простота»), - вигукнув, який збожеволів від болю, ідеолог чеської реформації.

Юному дипломатові всього лише треба перейти площу перед будівлею, в якій він працює. Зайти в секретне відомство, яке займається національною безпекою України, і почитати доповіді «інформаторів» про те, чим займаються російські культурні організації, наприклад, у Криму.

Втім, для того, щоб знати про це, можна подивитися й архіви МЗС, щоб насолодитися нотами протесту, депеші про російських персон нон-грата. Почитати, за що і чому їх оголошували небажаними і відправляли додому. Та навіть просто почитати кримські газети!

І останнє, Олег Волошин учить, що «ситуація зміниться тільки тоді, коли інтереси діаспори представить могутня і ефективна громадська організація» в Росії. Дуже своєчасна і яскрава ідея.

Проте «ситуація» зміниться, коли МЗС України примусить своїх колег у Росії підписати двосторонній договір про підтримку національної діаспори, приділяти хоч би невелику увагу своїм землякам, не забуде, що вони у нас є. Заразом Рахунковій палаті треба перевірити, на що йдуть ті жалюгідні фінансові крихти, закладені в бюджеті, на підтримку української діаспори за кордоном.

Тоді й можна буде офіційно фінансувати культурні програми українців за кордоном, а не звинувачувати їх у незаконній політичній діяльності.

Об`єктивності ради, слід особливо підкреслити, що Олег Волошин був найталановитішим і войовничим прес-секретарем в історії посольств України в Москві. Його не “жалували” «друг України» Костянтин Затулін, лідери «Росії молодої» і «Нашисти», «Местные» за те, що він завжди реагував на їх витівки на адресу України, завжди точно підбирав формулювання.

Волошин зіграв значну роль у тому, що Костянтин Грищенко став міністром. Саме він забезпечив хорошу інформаційну ауру російських журналістів навколо українського посла. Оскільки загальновідомо, що сам Костянтин Іванович журналістів не жалує, деколи ображає своєю неувагою і приниженнями. До речі (і це класика) – без журналістів про благі справи чиновників ніхто не дізнається.

Олега Волошина, керівника департаменту інформаційної роботи Міністерства закордонних справ України, я знаю особисто. Він був успішним журналістом, але, як то буває, став чиновником, який живе зовсім за іншими законами і принципами, сформульованими Талейраном.

І ще простіше. Аксіома. Міністерство закордонних справ будь-якої країни круто міняє курс державного корабля залежно від гастрономічних, вибачте, політичних переваг і смаків президента країни.

Але в нашому випадку Олег Волошин, як гоголівська унтер-офіцерша, висік сам себе і свого начальника на додачу. Але незрозуміло, навіщо чиновникові-дипломатові займатися самовикриттям?

Віктор Тимошенко