«Білі нитки» у справі Тимошенко: не вміють «шити» чи просто бояться?

Якби у 2009-му людям пояснили, що пенсії можна виплатити тільки «кіотськими грошима», Україна б збунтувалася? Волала б на вулицях: ні! Краще озеленення!?

Якби у 2009-му людям пояснили, що пенсії можна виплатити тільки «кіотськими грошима», Україна б збунтувалася? Волала б на вулицях: ні! Краще озеленення!?

Неначе мало було шоу з «відеофіксацією оголошення про підписку про невиїзд». Після пред`явлення Юлії Тимошенко звинувачення з формулюванням «з особистих інтересів виплачувала пенсії» слідчий виглядає останнім дурнем. А Генпрокуратура – зграєю злостивих дурнів, готових за першим свистком переслідувати неугодних новому начальству, але не здатних придумати для цього хоч якийсь переконливий привід.

Регіонали (ті, що розумніші) болісно підбирають слова, і здається, вже готові плюнути на спроби пояснити, чому в справі Тимошенко «немає політики». Ті, кого Бог силою не обділив, – явні жертви первісних інстинктів – красуються на фото- і відеокадрах з «розблокування» Верховної Ради (і вимкнення світла не допомогло). Головний диригент фракції ПР своїми мантрами, мовляв, все пройшло ввічливо, толерантно і в рамках закону, доводить пресу до сказу, і в результаті наривається на персональний бойкот... Поки створюється стійке враження, що вся репресивна машина Януковича у поті чола працює на персональний імідж Тимошенко – жертви політичних переслідувань і особистої помсти більш фартового конкурента на виборах.

БЮТ же в непримиренній боротьбі за свободу свого лідера буквально кістьми лягає. Справа доходить до заяви лідера фракції Івана Кириленкапро готовність зняти всі політичні вимоги, лише б «Верховна Рада звернулася в Генпрокуратуру з проханням змінити Юлії Тимошенко запобіжний захід». Подібного прагнення йти до кінця БЮТ не демонстрував ні під час битви проти ратифікації Харківських угод, ні коли боровся за інтереси малого бізнесу з азаровським Податковим кодексом. Адже йшлося про ту саму підписку про невиїзд, яку Тимошенко, за її власними словами, не підписувала і вважає недійсною. Втім, навіть після того, як потішна підписка перетворилася на цілком реальний документ, а статус Тимошенко змінили з підозрюваної на обвинувачену, явна невідповідність масштабів проблеми і рішучості її подолати продовжує різати око. Особливо якщо врахувати, що Юлія Володимирівна – особа не просто публічна – її без перебільшення в Україні кожен собака знає, та і не тільки в Україні. Значить, того поширеного варіанту, що  «по дорозі до слідчого впав на сходах, вранці подзвонили родичам і попросили забрати тіло з моргу», на відміну від пересічних громадян, їй боятися нічого. У ситуації, що склалася, питання викликає поведінка як властей, так і представників опозиції.

Гроші знайшлися, так у чому ж справа?

«Справу про кіотські гроші» Україна з самого початку зрозуміла «неправильно». І було б дивно, якби було інакше. Тимошенко не упустила випадку повернути ситуацію в свою користь. За рахунок цих грошей вона, мовляв, пенсії своєчасно виплачувала, і якщо це все, що на неї зуміла накопати нинішня влада, то в цьому злочині вона згодна скільки завгодно бути обвинуваченею. Та й бютівці розстаралися і виклали в Інтернеті копії довідок Держказначейства, з яких виходить, що витрачені «не на ті цілі» гроші спокійно лежать на рахунках. Ну хай не на тих же, так і що?

Цікавий момент: з довідок Держказначейства виходить, що ті самі 200 мільйонів євро, через які Тимошенко зараз тягають на допити, конвертовані в 2,3 мільярда гривень, станом на 12 листопада 2010 року знаходяться на рахунках №№ 311290106 і 311260107 спеціального фонду держбюджету. І можуть бути використані «виключно на здійснення витрат по КПКВК 6351020 «Державна підтримка заходів, направлених на зниження обсягів викидів (підвищення абсорбації) парникових газів, розвиток міжнародної співпраці з питань зміни клімату» на діяльність з озелененню». У той же час 200 мільйонів євро «кіотских грошей», як випливає з виписки Держказначействавід 11 вересня 2009 року, були взяті з рахунка 311290106 загального фонду держбюджету. І конвертовані Нацбанком в гривню, причому комісія НБУ склала 1 мільйон 162 тисячі 785 гривень.

Отже, питання: чому одержані від продажу квот на промислові викиди 200 мільйонів євро в 2009-му числилися в загальному фонді держбюджету? Їх ніхто й не збирався витрачати ні на яке «озеленення», а планували в ручному режимі затикати дірки в бюджеті, що тріщав по швах? Якщо проблема виплати пенсій стояла настільки гостро, що прем`єр вимушена була піти на злочин, лише б люди свої гроші одержали, то чому Тимошенко не могла попросити главу НБУ відконвертувати необхідні країні гроші «за так»? Очевидно ж, що в цьому випадку мільйон з хвостиком з бюджету не пішов би. Він був зайвим? Якби ж...

Із опублікованих в Інтернеті звернень Пенсійного фонду виходить, що всі одержані в результаті операції з «кіотськими грошима» кошти, і навіть з лишком, Пенсійний фонд випросив на «покриття касових резервів» всього лише за 14, 15, 16, 17 і 18 вересня 2009 року. У ПФ заткнули дірку розміром у 2 мільярди 345 мільйонів гривень! І це – не враховуючи 69,7 мільйона дотацій Пенсійному фонду за ті ж 5 днів. Але і уряд Тимошенко, і вона особисто весь 2009 рік браво рапортували, що ситуація в ПФ – просто чудова, стабільнішою й бути не може. Куди в такому разі за тиждень ухнули понад 2 мільярди 400 мільйонів? Допустимо, без них ПФ, і справді, завалився б, так навіщо треба було дурити людей розповідями про те, як Тимошенко в період кризи ефективно веде господарство? Якби людям на пальцях пояснили, що окрім як «кіотськими грошима» пенсії виплачувати нічим, Україна б збунтувалася? Вийшла б на вулиці з криками: ні! давайте краще кущі саджати!?

Думається, все набагато простіше: вітчизняна влада – і колишня, і нинішня (і майбутня, поза всякими сумнівами) – не прагнуть обтяжувати «маленького українця» знаннями про те, як, коли і з якою метою гроші в бюджеті перекладаються з кишені в кишеню. Мовляв, ти свій маленький гріш (зарплату, пенсію, дотацію і т.д.) одержав вчасно? Ну, чи не з дуже великим запізненням? От сиди і радій... Немачого всякими нецікавими речами людям голову забивати. Знаєте, слідуючи такій логіці, час вже офіційно дозволити всім, хто має доступ до держфінансів, – від прем`єра до співробітників казначейства і розпорядників держкоштів, прокручувати «тимчасово вільні» гроші. Тільки взяту суму поверни на місце, а навар – це святе. От побачите, «безглуздих» кримінальних справ в рази менше стане.

Крав по чину – підстава для амністії?

З логікою Тимошенко, її прихильників і всіляких екс-, стосовно яких порушені кримінальні справи чи ведеться слідство, теж можна погодитися. Місцями. Дійсно, чому в державі, де пишним цвітом квітне корупція, чиновники їздять на авто вартістю в десятки їх офіційних декларацій і не забувають «прописати» собі доплати і компенсації за принципом «мелочь, а приятно», підставою для кримінального переслідування стає «нецільове використання коштів» з подальшим їх поверненням? Безпідставна видача нагородної зброї? Надання квартири водієві міністра в обхід заслужених черговиків того ж міністерства? Або, прости господи, порушення громадського порядку з псуванням мікрофона у ВР? Невже інших приводів не знайшлося? Ось вже деякі політики починають відкрито висловлюватися, мовляв, 20 тисяч для міністра – хіба це крадіжка?

Чом би тим же самим регіоналам, раз вже взялися переслідувати Тимошенко і (вибірково) членів її команди, не пригадати екс-прем`єру закупівлю чудодійного препарату «Таміфлю» по в рази завищених цінах? Чи автомобілі «швидкої допомоги», щодо яких Тимошенкопопереджали, що в них ноші для перевезення хворих фізично запхати неможливо? Чому не підняти розпорядження (до речі, за 2009 рік) про відкликання із Стокгольмського арбітражу доказової бази, яка свідчила на користь України? Що, за словами самої ж Тимошенко, призвело до мільярдних збитків країни. Чому не запитати, нарешті, з яких таких доходів виріс «скромний будиночок» екс-прем`єра? О! До речі, а чому, коли Тимошенко прийшла до влади, ніхто з уряду Януковича так і не сів, хоча його команда «крала 60 доларів у секундубез перерви на сон, їжу і відпустку» і в результаті «вкрала більше ста тонн грошей»? Внаслідок непомірної любові до ближнього  нинішньої опозиції?

А не тому, що політики, незважаючи на декларовані відмінності, чудово розуміють, що сидять в одному човні? І всі названі, ще й як зрозумілі людям причини, після логічного завершення однієї кримінальної справи можуть спонукати суспільство і далі цікавитися, звідки узялася решта будиночків, квартирок, машинок, годинничків і костюмчиків? І яка вже тоді буде різниця, хто сьогодні влада, а хто опозиція? Адже завжди і у всі часи представники будь-якої влади, скажімо, на тих же держзакупівлях мають справу з компаніями, які прагнуть пропхнути свою продукцію. В ідеалі – в тендері з одним учасником. Та і про кіпи фінансових документів з грифом «для службового користування» можна нагадати будь-кому, що хоч раз бував на високому посту, яку б відвертість він «там» не декларував.

Думається, особливо складних причин того, що подібні справи не просто смердять політикою, а политичні напоказ (щоб вже точно ніхто не помилився), шукати не варто. Та українська влада, яка зважиться «здати з потрухами» своїх попередників, висунувши серйозні звинувачення, підкріплені фактами, які зрозуміє і правильно оцінить суспільство, звичайно ж, буде захищена від підозр в організації переслідування за політичними мотивами. Але де гарантія, що їхні наступники у високих кріслах не вчинять з ними так само?

Олена Перегуда