Степан Богданович міняє професію

Зрозуміло, що Президентові вкрай було необхідно заблокувати роботу КС і відвернути несприятливі для себе рішення. Але чому такою ціною? Хто подавав йому ці „милі” кандидатури? Автора! Невже для того, щоб убити дракона, потрібно стати драконом?

Степан Гавриш

Прочитавши про призначення Степана Гавриша суддею Конституційного Суду, автор мимоволі протер очі і з недовірою перечитав повідомлення ще раз. Але ні. Повідомлення інформаційної стрічки явно не було чиїмось невдалим жартом. Хоча мав би і не дивуватися після поновлення Святослава Піскуна на посаді генпрокурора. Як казав один шекспірівський персонаж, „в безумстві сьому є своя система!”

Перед очима промайнули зримі віхи „славного” політичного шляху фахівця з правових аспектів охорони природного довкілля, який чомусь вважає себе неабияким магістром юридичної елоквенції.  Ось Степан Богданович низенько схиляється перед тодішнім усесильним „директором парламенту” і фактичним керівником виборчого штабу Леоніда Кучми Олександром Волковим. І таки запобігає ласки у потужного лобіста, проходить на посаду віце-спікера парламенту. Ось він ніжно обіймає на прощання звільненого з посади першого віце Віктора Медведчука, який покидає своє крісло у президії ВР.

Ось Степан Богданович силкується втримати прокучмівську парламентську більшість. Кидається у сесійній залі від одного депутата до іншого, натикаючись на непарламентські вислови. Щохвилини дістає мобільника і дзвонить усе тому ж Віктору Володимировичу, нині „сірому кардиналу”, главі кучмівської адміністрації: „Вітя! Що робити? Вони мене не слухають!” „Здані” депутати злобно зиркають на „стукача” і знехотя чимчикують на Банкову до Медведчука – за нагінкою.

Ось Степан Богданович намагається пояснити зачудованому неймовірною кількістю мудрованих словес українському народові усі неймовірні переваги так званої „політреформи” імені Кучми-Мороза-Медведчука. Разом із Сан Саничем Гавриш стає співголовою спеціальної конституційної комісії, проводить „громадянські форуми”, світиться мало не щодня на телеекранах, рясно фігуруючи у „темниках” в якості „важливого й актуального”.

Ось Гавриш безпомічно дивиться на табло Верховної Ради – до виконання вікопомного завдання Кучми-Медведчука забракло нещасних шести голосів. А тоді б Ющенкові з такими по-іудейському обрізаними президентськими повноваженнями – хоч і не балотуйся! Але не вийшло. Довелося збиратися на Банковій і приймати рішення „з нововідкритих обставин”. І одразу ж саме Степана Богдановича Кучма-Медведчук призначають шпрехтшталмейстером, який десь поблизу туалету АП дає неоковирний синхрон на дрижачу напіваматорську камеру, з якого можна зрозуміти, що парламентсько-урядова коаліція висуває єдиного кандидата у президенти Віктора Януковича. Запис негайно розвозять на всі телеканали і пускають в ефір.

Ось Степан Богданович у властивому йому „гіллястому” стилі агітує за Януковича і проти Ющенка. Навіть на мітингах виступає, доводячи простацьку біло-блакитну аудиторію до стану ступору. У не меншому ступорі перебувають судді Верховного Суду України, намагаючись перетравити аргументи Степана Богдановича на користь перемоги Віктора Януковича у другому турі президентських виборів. Саме Гавриш був представником Януковича на цьому судовому процесі. Як кажуть, саме його неймовірна юридична майстерність переконала Віктора Федоровича більше ніколи не мати ніяких справ із Степаном Богдановичем.

Ось Гавриш гордо йде на парламентські вибори-2006 на чолі нікому не відомої Всеукраїнської політичної партії „Центр” у складі блоку „Не так!” разом з „фартовими” соціал-демократами об’єднаними, „посиленими” такими колоритними особистостями як Юрій Бойко та Валентина Довженко. Фарт їм зрадив, навіть Олег Блохін з Нестором Шуфричем не допомогли. Стверджують, що Степан Богданович дуже просився у список БЮТ, але „пролетів” повз нього. І навіть ображався, що Богдан Губський, ще один автор ідеї „третього терміну Кучми”, туди потрапив, а йому – зась!

З недавнього інтерв’ю Гавриша: „Жоден з принципів, котрі були проголошені Ющенком на Майдані, не були реалізовані”; „Політичне оточення грається президентом”.

Без коментарів.

Василь Костицький

На цьому тлі призначення Василя Костицького на ту ж таки посаду судді КС виглядає більш-менш „по-божому”. Подумаєш, був членом фракції СДПУ(О). Це тепер взагалі виглядає як чеснота.

Подумаєш, на посадах заступника голови Державної судової адміністрації, заступника міністра фінансів, керівника Державної іпотечної установи віддано проводив політику Кучми-Медведчука. Так у нас всі вийшли із „шинелі Кучми”.

Подумаєш, перед звільненням з посади керівника ДІУ у листопаді 2005 року правління установи за результатами перевірки КРУ Мінфіну поширило заяву, у якому обвинуватило Василя Костицького у дестабілізації роботи компанії й нецільовій витраті грошових ресурсів. "Після призначення (у травні -Ъ) члени правління так і не змогли отримати жодного  документа про фінансово-економічну діяльність організації, а збитки ДІУ на 1 червня склали 270 тисяч гривень,- говорилося у повідомленні ДІУ.- Такий стан справ унеможливив  проведення емісії цінних паперів і використання залучених коштів для рефінансування".

Крім того, правління обвинуватило Василя Костицького у здійсненні необґрунтованих платежів на користь "Інституту законодавчих прогнозів і правової експертизи", засновниками якого є подружня пара Костицьких, а також у купівлі автомобіля "Mazda 6" за бюджетні гроші й розміщенні коштів ДІУ на депозитних рахунках "Укрексімбанку" під мінімальні 6,5% річних (середня ставка за річними терміновими депозитами в українських банках складала в жовтні 2005 10,2%).

Але хіба це масштаби? Так, кількасот тисяч доларів. Суду, вочевидь, і зусиль було шкода на такий дріб’язок. Справа заглухла після подачі Василем Васильовичем заяви про звільнення.

Зрештою, мають же бути у нас сімейні традиції: адже брат Василя Михайло відбув свій строк на посаді судді КС. Чому ж родичу не можна?

Зрозуміло, що Президентові вкрай було необхідно заблокувати роботу Конституційного Суду і відвернути несприятливі для себе рішення. Але чому такою ціною? Хто подавав йому ці „милі” кандидатури? Автора!

Невже мав рацію старий і мудрий Євген Шварц? Невже для того, щоб убити дракона, потрібно стати драконом?

P.S. А ще чомусь згадується чудовий мультик про село Простоквашино. Там недолуге телятко дресирували під мисливського собаку і командували йому „Гаврюша, фас!” Теля намагалося когось уполювати, але без особливого ефекту. Рогами зуби не заміниш...

Микола Писарчук