Тягнибок у вертепах грає Ірода, Болдирєв постить ікрою, Цимбалюк підкидає кутю

"Не знаю, чому ця кутя була така смачна... може тому, що у нас попри більшовицькі заборони була така таємниця – святкування Різдва"...  Різдво у житті політиків

Різдво прийде піснями колядок, особливим настроєм Літургії, вертепами, відвідинами друзів, різдвяними стравами. Цього дня в православних церквах та у греко-католиків відбудуться служби. Священики – монахи всіх монастирів служитимуть всенічну, а потім – ранішні Служби (від двох до п’яти літургій – у всіх по різному), матимуть святкову трапезу, пізніше вітатимуть свого настоятеля та отримувати від нього якісь солодкі подарунки. В усіх храмах будуть дитячі ранки та вертепи, а дорослі (церковні і не дуже церковні люди) намагатимуться урвати хвилинку, щоб ще раз побувати у храмі.

Сьогодні ми розпитали про Різдво наших політиків. Але тих, про яких ми точно знаємо, що вони його святкують, і що вони до нього готуються.

Олег Тягнибок, лідер партії “Свобода”, в родині якого було три греко-католицьких священники:

РІЗДВО УСВІДОМЛЮЮ, ВІДКОЛИ Я СЕБЕ ПАМ’ЯТАЮ

Скільки я пам’ятаю себе, стільки пам’ятаю та усвідомлюю Різдво. У нас завжди була родинна традиція святкувати усі національні та релігійні свята. Різдво - моє улюблене свято з дитинства. Ми навіть ялинку не ставили на Новий рік, а прибирали на Різдво перед Святою вечерею. Цей день строгого Посту, а вже після того, як сходить перша зірка, то можна сідати до столу і вечеря, хоч пісна, але багата. Під обрус потрібно покласти трошки сіна, бо ж Христос народився в яслах. На столі повинні стояти свічка та калач. Мама завжди пекла калач сама. Ми з братом з дитинства після того, як прибрали ялинку, мали зобов’язання накривати на стіл. На столі стояла пісна їжа, дванадцять страв. Зараз мої діти із задоволенням рахують ці страви, як робив це колись я. На столі стоїть червоний борщ з вушками з грибною начинкою, різна риба (оселедець, заливна), вареники з картоплею, гречкою, до них грибний соус, голубці з рисом, солодкі вареники з маком та чорносливом та кутя. Після вечері, під час якої переповідалися якісь різдвяні історії, після того, як їсться кутя, то можна почати колядувати. Є колядники, які приходять додому, яких ми радо зустрічаємо. Потім ми йдемо до бабусі, якій є 90 років, у неї збирається вся родина. Ми хочемо спробувати її куті та заколядувати. Зранку в день Різдва ми йдемо до церкви. Це може бути Михайлівська церква, яка є ближчою до нашої хати, може бути церква Іоанна Хрестителя у Шевченківському гаї, куди ми любимо ходити, і де з дружиною брали шлюб, ще ходимо до церкви Ольги та Єлизавети.

Моя родина багато страждала під час радянської окупації, тож  мене деколи запитують, чи я пробачив це, чи не маю я персоніфікованої образи на росіян. Ні, я не маю. У моїй життєвій позиції та поглядах немає бажання помсти, є лише бажання відновити історичну справедливість щодо мого стражденного народу та відновити національну пам’ять.

Я ще не знаю, хто прийде колядувати. Ми пускаємо всіх, хто приходить. Зазвичай, це представники молодіжних патріотичних організацій, які організовують вертепи. Я свого часу у студентські роки теж ходив із вертепом, власне ми в кінці 80-х років на початку 90-х років відроджували цю традицію, мені зазвичай випадала роль царя Ірода. Мене гримували під царя Ірода. Ми навіть в заборонені радянські часи теж колядували, пам’ятаю, приходимо до наших викладачів годині в першій-другій ночі... А зранку о дев’ятій приходимо складати йому іспит, сесія випадала на Різдво. Тоді викладачі спочатку жартома нам казали: “Прийшли студенти, які замість готуватися до екзамену по ночах із вертепами ходять”. Але приймали іспит.

Бо для кожної родини велика честь та велика приємність, коли приходить багато колядників.

Юрій Болдирєв, народний депутат України (ПР):

НА РІЗДВО Я ЗАВЖДИ СТОЮ ВСЕНІЧНУ, Я В ЦИХ ПИТАННЯХ - ЛЮДИНА, СХИЛЬНА ДО ФАНАТИЗМУ

Я хрестився у 1998 році, як казав намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Павло, хрестився з язичників. До того на початку 80-х років я практикував буддизм, а потім багато років індуїзм, але в результаті внутрішньої праці прийшов у християнство. Бо ортодоксальне християнство, яке у нас називають православ’ям, все-таки, як на мене, найбільш гуманна з усіх релігійних систем, тому що тільки у християнстві Бог приносить себе у жертву. У деяких інших язичницьких системах бога приносять у жертву інші боги задля, скажімо так, правильного розвитку Всесвіту. Але так, щоб Бог сам приносив у жертву свого Сина за гріхи людей, немає ніде, окрім, як у християнстві. Християнство - найбільш гуманна релігія, наскільки взагалі релігія може бути гуманною. Тому що будь-яка релігія - це вчення для живих, як жити, щоб не загубитися у Царстві мертвих.

Після того, як я охрестився, у перші роки я почав дуже фанатично поститися, їв в основному кашу,  але зараз вік своє бере. Я тоді підірвав здоров’я. Тому останнім часом духівник дозволяє мені полегшення, тобто можу їсти рибу. В принципі, десь п’ятнадцять років тому був виданий указ нині покійного патріарха Олексія другого (у зв’язку із тим, що із здоров’ям народу все гірше) про те, щоб у семінаріях під час постів студентам давали рибу. Але на монахів це не поширювалося, вони мусили поститися без риби.  Тому, зважаючи на цей указ багато хто з віруючих, у тому числі і я, дозволяють собі такі полегшення у вигляді риби та інших морських продуктів. За церковним каноном ікра - ще більш припустима, ніж риба. Оскільки, коли писався Типікон (Типікон – церковно-богослужбова книга, яка містить порядок здійснення церковних служб та правила постів – УНІАН), про різні морепродукти не було ніяких свідчень.  (Гадаю, там де його писали, з морепродуктами були незнайомі). Якщо там про морепродукти нічого не написано, то на них нема заборони.

Останні п’ять років я причащаюсь на Різдво. А вже другий рік поспіль причащаюся перед тим ще й на Новий рік. У ніч на Різдво я буду стояти всенічну у дивовижному Покровському храмі 19 століття із дуже гарними мозаїками. Я дуже його люблю. Відколи я хрестився, на Різдво та на Пасху я завжди ходжу на служби тільки вночі. Я в цих питаннях - людина, схильна до фанатизму. І взагалі – я сова. Мені не важко не спати вночі, тому я дуже люблю нічні служби. Більше всього на світі я люблю нічні служби у печерах Києво-Печерської Лаври. Якщо умовити намісника, то можна служити Літургію одразу ж після дванадцятої ночі. Просто на це слід отримати особливе благословення.

Михайло Цимбалюк, губернатор Львівської області:

МИ ВІДРОДИЛИ ТРАДИЦІЮ ЗАПРОШУВАТИ НА СВЯТА В ГАЛИЧИНУ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ

Різдво на Галичині в кожній родині попри весь відомий обряд відбувається неповторно. Для моєї родини у Святвечір дружина готує дванадцять пісних страв, обов’язково, коли зійде перша зірка, ми з сином йдемо на вулицю. Він при цьому несе глиняний або дерев’яний посуд, в який налита свячена вода, там є гілочка з пшениці та вівса, якою ми окропляємо всю хату. Після того слід дати їсти всій худобі. Правда, вся наша худоба - це собака та кішка, тож ми спочатку даємо їсти їм. Потім ми накриваємо стіл. На столі повинен стояти дідух, це такий сніп, який символізує добробут дому. Під столом повинно бути сіно, краще – отава. На столі ставиться калач, а під калачем – часник, як символ очищення від поганого. Потім всі молимося Отче наш. Зараз молитву читаю я, як старший в домі, до того був батько дружини. Потім  кожен підіймає догори ложку. А я дерев’яною ложкою зачерпую кутю з миски та підкидаю її догори. Тоді кожен намагається впіймати хоча б крихту своєї ложкою. Кожен має скуштувати кутю, а вже тоді ми вгощаємося всіма дванадцятьма стравами. Ви всі ці страви знаєте. Вони для всіх однакові, але у нас обов’язково: білі гриби із підливою з борошна та мариновані. Ще голубці гречані, вареники. Як закінчили вечеряти, то слід заколядувати: “Бог предвічний народився”. А після того можуть заходити колядники. У нас в родині з 6 по 8 січня - день відкритих дверей, про це всі знають. Ми готуємо купюри з однаковим номіналом для колядників. Колядувати приходить вся малеча з округи. Обов’язково приходять представники церковних громад, і православних, і греко-католицьких. Вони колядують. Я даю пожертву на церкви. Наступного дня я йду на службу у собор Святого Юра. В цей день розговляємося. Дружина моя прекрасно готує те пече. Мої наулюбленіші пляцки - з маком та яблуками. В ці дні відвідуємо батьків.

До речі, ми на Західну Україну запросили дітей з Луганської та Донецької області, які проживають в родинах Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей. Ця традиція була започаткована в 90-х, а потім призабута. У 2010 році ми її відродили. А ще обов’язово відвідую Почаївську Лавру. Це наша велика святиня, куди я завжди їжджу, щоб дякувати.

Ольга Герасим’юк, народний депутат України (НУ-НС):

ОСТАННІ РОКИ СВЯТКУВАЛИ У ЛЬВОВІ, ТЕПЕР ЇДУ ДО ГРУЗІЇ

У моєму радянському дитинстві Різдво було підпільним. Але воно було, бо його святкували моя бабуся та дідусь. Вони готували нам кутю та розповідали про свято. Не знаю, чому ця кутя була така смачна, чи від того, що туди давали горіхи з власного дерева та використовували мед зі своєї пасіки, чи може від того, що у нас попри більшовицькі заборони була така таємниця – святкування Різдва. У школах в ці дні влаштовувалися прибирання та лекції, але, відбувши прибирання, я йшла святкувати Різдво. Я  завжди вірила бабусі. А традиції у нас в родині козацькі: татова мама співала у церковному хорі, дідусь з боку мами був членом церковної спільноти. Цю церкву більшовики розгромили, багатьох віруючих відправили на Урал. Я тримаю сорочку прабабусі Марії, вона керувала всім в домі, так було у козацьких родинах.

Взагалі до Полтавщини, де ми жили, враховуючи козацьке минуле нашого краю, у радянської влади були особливі вимоги. Бо там залишався дух свободи. Полтавщина до революції була золотокупольна, туди особливо щільно селили наркомівські осередки.

Я завжди пам’ятаю смак куті, і мій син навчився готувати кутю змалечку. Святвечір святкували, навіть коли жила у комунальній квартирі. Пам’ятаю, як не сутужно жила, завжди готувала дванадцять пісних страв. Скажу чесно, що відчувши брак знань про обрядовість свята, я брала книгу Воропая “Звичаї українського народу” та поповнювала свій багаж знань та своє святкування. Останні роки я святкувала Різдво у Львові, а цього року на сам Святвечір лечу до Грузії та святкуватиму там. Перший раз зустрічаю Різдво поза межами країни. Різдво особливе, це не просто новорічна вечірка, воно має глибокий зміст. Воно особливе не лише в стравах, та в їх періодичності, хоча традиція вибудовує людину, а в участі духу.

Олена Мігачова