Три складники переговорного процесу та передвиборчі маніпуляції

Дострокові вибори мають відбутися не як заявлене Президентом покарання у спробі спотворити результати волевиявлення українців. А лише як добровільна згода парламентських сил використати вибори для переформатування влади...

Як можна зрозуміти з останніх повідомлень ЗМІ та (найменше) з пояснень учасників перемов, дискусія робочої групи з підготовки “правової бази” для проведення дострокових виборів точиться навколо трьох блоків питань.

Зустріч Президента України Віктора ЮЩЕНКА з робочою групою щодо підготовки до позачергових парламентських виборів

Блок перший – про доступ до майбутньої влади: безпосередньо технологія проведення дострокових виборів.

Блок другий – про “спадок”, який візьме із собою нова Верховна  Рада від попередниці. Тут ідеться про статус законів та інших рішень, ухвалених після указу Президента про розпуск ВР депутатами від коаліції.

Блок третій – про власне стартовий механізм запуску дострокових виборів. Ідеться про запровадження через внесення змін до Конституції такого способу оголошення дострокових виборів, як “саморозпуск” ВР шляхом голосування конституційною більшістю.

Згадані три блоки питань загалом означають, що дострокові парламентські вибори мають відбутися не як заявлене Президентом “очищення”, а тим більше покарання винних у спробі викривити результати попереднього волевиявлення українців, а лише як добровільна згода парламентських сил використати вибори для можливого переформатування влади.

Сам, сам, сам...

Вочевидь, зміщення цього акценту кардинально змінює сам сенс дострокових виборів, оголошених Президентом як запобіжний захід проти узурпації влади. Новий акцент підкреслить не політичний і вже тим більше не морально-етичний сенс цих виборів, а суто технологічний підтекст чергового використання народу.

Ні, це не той випадок, коли “сама, сама, сама...” Якби “сама”, то для цього не треба конституційних змін.

У світі форма саморозпуску парламенту, у тім числі й з технологічною метою маніпуляції поточними настроями виборців, здійснюється регулярно. Але механізми “саморозпусків” повністю відповідають тим, які закладено в нашій Конституції в статті 90, тобто або не сформуванням коаліції та уряду, або їхнім розпадом, або демонстрацією непрацездатності парламенту.

У нашому ж випадку пропонується внесення зміни до Конституції, яка б передбачала спеціальне голосування, і не простою, а конституційною більшістю, за саморозпуск ВР. Одразу очевидно, що пошук таких 300 голосів навіть теоретично, і не в теперішніх умовах, вимагає якоїсь незрозумілої мотивації. А в нашому випадку кризи просто є способом затягти час і втягнути конфліктні сторони у змову.

Але йдеться передусім про те, аби перекреслити саму ідею покарання парламенту за спробу узурпації влади. Ба більше, голосування конституційною більшістю за проголошення дострокових виборів є фактично протилежністю ідеї “антиузурпації”, себто актом, що якраз і передує наступній узурпації, лишень у розширеному вигляді...

У спрощеному вигляді це виглядає так: Президент не хотів 300? Так ось вони.

А вже конфігурація цих 300, якщо вони конституйовані, – значення не має. Урешті, як не крути, а йдеться про об’єднання зусиль коаліції та опозиції.

Чи виправить коаліцію трудова колонія?

Абсолютно відповідають цій ключовій меті – остаточно знівелювати причину кризи й застосовані проти неї заходи Президента – й інші блоки питань, що обговорюються в робочій групі.

Так, проект повторної легалізації актів, ухвалених розпущеним парламентом, хоча й виглядає як свого роду визнання нелегітимності роботи ВР після 3 квітня, але в підсумку призводить до такої собі “амністії” коаліції – щось на кшталт виправлення в трудовій колонії.

Справді, за цей період коаліція напрацювала чималеньку кількість законів. Це не лише зміни до бюджету з великим соціальним внеском, а й земельний кадастр та багато чого іншого, у чому ще треба розібратися економістам. Урешті, Верховна Рада просто регулярно призначала суддів усіх рівнів, чия сумнівна легітимність тепер, розійшовшись по країні, обіцяє остаточно доруйнувати судову систему, наче вірус... І з цим таки треба щось робити.

Віктор Ющенко

Тим більше, що пункт про дострокове припинення діяльності парламенту під час дії указу, із забороною цьому парламенту працювати, залишається найменш обґрунтованим в указі Президента.

Саме тому питання про легітимність розпущеної ВР аж до початку роботи новообраного парламенту потребує виключно рішення Конституційного суду. Треба зазначити, що другий указ Президента, власне, свідчить про те, що Ющенко готовий до вердикту КС у цьому пункті не на свою користь. Тим більше, що це жодним чином не змінює позиції та аргументації щодо дострокових виборів як таких.

Але повернення легітимності розпущеному парламентові через домовленості й спеціальне голосування – це зовсім інше. А саме – буквальний торг коаліції з Президентом уже не за легітимність, а просто за зміст ухвалених законів.

Як там казав Ющенко: грабіжники винесли сейф, їх затримала охорона, і вони запропонували просто повернути награбоване на місце, а охорона не погоджується? Тут концепція змінюється: пропонується “сейф” відкрити разом і поділити його вміст...

Особливо якщо в пакеті, за участю фракцій опозиції, – це вже щось на кшталт подолання вето на так і не підписані Президентом акти... Дуже нагадує деякі пропозиції спікера Мороза до Конституції, якими він взагалі волів би знизити бар’єр подолання вето Президента простою більшістю...

Чи робитимуть ПР, БЮТ та НУ “під себе”?

Ну й, нарешті, блок питань щодо проведення виборів.

Реєстр виборців, спроби потенційних аутсайдерів із коаліції повернути в закон бар’єр явки електорату, а опозиції – знизити обсяг порушень, які можуть призвести до невизнання їхніх результатів... Залишені без практичної реалізації розмови про відкриті списки тощо...

Усе це зрозуміла превентивна передвиборча боротьба, властива українському політикумові зміна правил гри під себе перед кожними виборами. Дуже далека від просто технологічного вдосконалення. Але потребуватиме коментаря лише по досягненню остаточного результату.

А ось пункт про підвищення прохідного бар’єра для партій та блоків на цих дострокових виборах заслуговує окремого розгляду саме в контексті досягнення мети “очищення”, заявленої Президентом та опозицією на початку кризи.

Олександр Мороз

Дозволю собі стверджувати, що підвищення прохідного бар’єра остаточно нівелює цю мету, зокрема щодо головного “винуватця” – соціалістичної партії. Оскільки в цьому разі СПУ матиме всі підстави стверджувати, що її програш у виборчій кампанії є не наслідком покарання з боку виборців, а результатом помсти опонентів та тепер уже зради колишніх союзників з ПР.

Та й саме введення підвищеного бар’єра шляхом змови НУ, БЮТ та ПР обидві ліві партії – комуністи й соціалісти – ще на етапі виборчої кампанії зможуть використати як доказ застосування проти себе політичних “переслідувань”. Чи треба згадувати, що це, за українською традицією, лише поверне їм симпатії прихильників усіх ображених...

Ну а вже щодо спроби трьох найбільших сил монополізувати та перерозподілити все політичне поле, причому в час найбільшого розчарування суспільства саме в ключових гравцях, – так ця очевидна маніпуляція навіть не потребує додаткових коментарів. Крім одного: вона лише вкотре відсуне справжню структуризацію суспільства на базі програмних принципів політичних сил та відповідальності за їхнє дотримання.

На тлі наведених тенденцій підготовки до дострокових виборів начебто найцікавіше питання про їхню дату насправді виглядає зовсім нецікаво, оскільки є лише останнім дрібним формальним штрихом до решти маніпуляцій.

Мета яких – повністю відірвати питання “що робити?” від питання “хто винен?”, а отже – максимально зберегти засадничі принципи безпринципної української політики на майбутнє.

Ірина Погорєлова