Ківалов: Звання «Юрист року» розглядаю як стимул до ще інтенсивнішої роботи

Це оцінка, в першу чергу, реалізації нашою командою судової реформи, яку проводить Президент України. Минулого року я теж став «Юристом року – державним діячем – 2009»...

Це оцінка, в першу чергу, реалізації нашою командою судової реформи, яку проводить Президент України. Минулого року я теж став «Юристом року – державним діячем – 2009»...

На запитання журналіста відповів народний депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов.

Пане Ківалов, недавно ви стали володарем премії «Людина року» в номінації «Юрист року», отримання цієї нагороди стало для вас несподіванкою?

Так. Чесно кажучи, я до останнього сумнівався. Але я не ставлюся до цього, як до лаврового вінка. Всеукраїнська премія «Людина року» - це, на мій погляд, і визнання, і своєрідний аванс довіри. Але, ви знаєте, кому багато дають, з того багато і питають. Тому, перемогу в номінації «Юрист року» слід розглядати як стимул до ще інтенсивнішої роботи.

А як Ви дізналися про те, що Ви – один з номінантів?

Мені сказала мій прес-секретар, а їй подзвонили з дирекції конкурсу. У дирекції конкурсу пояснили, що премія вручається за підсумками минулого року і Ківалов став одним з найактивніших депутатів-юристів.

А це дійсно так?

Так, за минулий рік я подав більше 100 законопроектів, частина з яких стали законами. Причому, я сам не вів строгий облік законопроектів, які подавав. Це, до речі, вже не вперше: минулого року я, як виявилось, переміг у конкурсі Союзу юристів України і став «Юристом року – державним діячем – 2009». А цього року «Юристом року – 2010» мене визнала «Юридична практика». Її мені з редакції газети принесли на роботу, в Раду, принесли диплом і дуже красиву картину, стилізовану під старовину.

Просто у нас, у Комітеті з питань правосуддя, розглядається багато законопроектів і проектів постанов ВР. Я особисто завжди вношу багато пропозицій. Виявляється, громадськість про це знає.

Що стосується «Юриста року», то я думаю, що це оцінка, в першу чергу, реалізації нашою командою судової реформи, яку проводить Президент України. Насправді це не особисто моя нагорода, а великого колективу – і народних депутатів, і всього секретаріату нашого Комітету, і юристів, і небайдужої громадськості. Давайте пригадаємо, що ми вже більше десяти років намагалися прийняти ключові закони судової системи. І лише в 2010 році – вдалося.

А що для цього було потрібно?

Бажання.

А що, більше десяти років бажання не було?

Значить, не було. Не варто, напевне, в тисячний раз розповідати, як у нас у країні все заполітизовано. І як все вимірювалося політичною доцільністю. Не скажу, що ми сьогодні від цього повністю пішли. Але масштаби – не співставні. І те, що ми, все-таки, прийняли Закон «Про судовий устрій і статус суддів» - красномовне тому підтвердження. Політика, безумовно, присутня, але не витісняє все інше.

Влітку цього року виповниться рік, як в Україні працює судова реформа. Які на Ваш погляд перші результати реформи, що потрібно удосконалити і які потрібні зміни в судовому законодавстві виходячи з перших підсумків?

Реформа – апріорі працювати не може. Це не «реформа» працює, а реформовані суди. Тобто функціонує нова судова система. Вищезгаданим мною законом передбачено багато нововведень у системі судового устрою. Зокрема, необхідно було в найкоротші терміни створити новий Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Це новий суд, який тепер наділений повноваженнями Верховного Суду?

Це дещо утрирувана думка. Поява цього суду привела у відповідність всю систему судів загальної юрисдикції з нормою Конституції, де йдеться про те, що судова система будується на підставі як принципу територіальності, так і принципу спеціалізації.

Ви уявляєте, що означає «створити новий суд»? Треба сформувати штат суддів, секретаріат, знайти приміщення, технічно забезпечити роботу суду і т.д. Хоч і з труднощами, але це було зроблено.

Створено нову Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС). Цей важливий орган судової влади, де більшість складають судді, наділений повноваженнями з проведення відбору кандидатів на суддівські посади. Крім того, комісія також визначатиме саму програму і порядок підготовки таких кандидатів.

 На сьогоднішній день вже змінено порядок підготовки кандидатів у судді - відповідно до європейських стандартів. 24 лютого набув чинності Закон щодо спеціальної підготовки суддів. Організацією цього процесу займатиметься Національна школа суддів, яка створюється при ВККС і функціонуватиме під контролем судової влади. Тобто рекомендації Венеціанській комісії в частині, що стосується підготовки суддів, повністю враховані. Кілька днів тому, з 28 березня Вища кваліфкомісія оголосила перший набір кандидатів на посаду судді, який відбуватиметься вже за новою процедурою.

А кандидатів у судді відбирає не Верховна Рада?

Ні, звичайно. Верховна Рада займається обранням суддів безстроково, а до відбору кандидатів у судді ніякого відношення не має. Логіка тут проста: вивести кандидатів у судді, а надалі – і суддів – з-під політичного впливу. Неважливо чийого. Хочу також відзначити, що і Президент, і парламент позбулися повноважень призначати членів ВККС. Таким чином, я підкреслюю, реалізується одна з ключових рекомендацій Венеціанській Комісії.

Склад оновленої Вищої ради юстиції вже сьогодні, без зміни Конституції, максимально наближений до Європейських стандартів: з 20 членів ВРЮ – дев`ять – судді (чинні або у відставці) і два прокурори. Кворум, необхідний для ухвалення рішень у ВРЮ, як і передбачено міжнародними стандартами, складається з суддів і прокурорів.

Я вважаю, що за півроку дії нової системи, прогрес очевидний. По-перше, ми приводимо сам механізм дії судової системи у відповідність з кращими європейськими канонами. По-друге, реформа все-таки струсила всю судову систему, нагадала деякій частині суддів про їх професійні обов`язки. Я практично упевнений, що це дасть поштовх у підйомі авторитету судів. Довіра до судів у нас була катастрофічно низькою. Сподіваюся, тепер ситуація зміниться. Принаймні, всі передумови для цього є.

Скажіть, а тяганина в судах колись припиниться?

Це - одне з головних завдань реформи – здолати судову тяганину. Існують відведені терміни на розгляд справ. Наприклад, за загальним правилом адміністративну справу в суді першої інстанції мають розглянути впродовж розумного терміну, але не більш, ніж протягом місяця. Максимальний місячний термін також передбачений для розгляду справи в апеляційній інстанції. І недобросовісні судді справи тепер, як би вони не хотіли, не зможуть нескінченно пускати «по сто першому колу». Один з ключових моментів – відповідальність судді за тяганину, за незаконне рішення і так далі. Раніше відповідальність теж була, але якась віртуальна. Звільнити суддю, що порушив, наприклад, присягу, було практично нереально. Зараз ситуація змінилася. До того ж тепер скасовано подвійну касацію. Ця реформа, в основному, дуже не подобається (зі зрозумілих причин) суддям і дуже подобається людям, які приходять до суду за відновленням справедливості.

А коли закінчиться процес реформування судової системи?

Це залежатиме від багатьох чинників. З прийняттям Закону «Про судовий устрій і статус суддів» – одного з основних, визначальних законів системи – ми дали старт реформі. Саме цей документ визначає правила. А це найважливіше, щоб були правила, був продуманий грамотний механізм.

Звичайно, це ще не крапка в реформі. Зміни до законодавства вже вносилися, за рекомендаціями Венеціанській комісії. Вона, до речі, чотири рази давала свої висновки з питання судової реформи – в 2001, 2007, березні і жовтні 2010 року. І ще вноситимуться зміни. Адже система, не тільки судова, будь-яка – це живий механізм. І в процесі експлуатації видно її достоїнства й недоліки. Від недоліків треба позбавлятися. Для цього і потрібно вносити зміни до законів.

Так це може тривати безкінечно... А якщо часто вносити зміни, це не позначиться негативно на стабільності судової системи, не розхитає механізм?

Я не закликаю вносити зміни часто. Але систему треба максимально наблизити до довершеної. Хоча, довершеного, ідеального закону не буває. Ну, це вже питання зі сфери права.

Що стосується внесення змін, то, наприклад, найближчим часом ми плануємо внести пропозицію про заборону всіх видів нагород для суддів і про удосконалення процедури залучення їх до дисциплінарної відповідальності (чіткіше визначення права на захист в дисциплінарному провадженні; закріплення неможливості голосування члена ВККС, який виступає з доповіддю з відповідного питання). І перевірку кандидатів ми запропонуємо проводити дещо інакше. Зараз якраз ми обговорюємо цей механізм.

Ще одну пропозицію збираємося внести. Суть його в тому, щоб позбавити апеляційні суди можливості відправляти справи на новий розгляд до судів першої інстанції, щоб справи не «ходили по колу». Це, до речі, до Вашого питання про тяганину в судах.

 Зауваження Венеціанської комісії, так само, вивчивши і проаналізувавши, треба враховувати в нашому законодавстві. Це постійна законотворча робота.

А як мінятимуться повноваження і статус Верховного Суду України?

У парламенті прийняли в першому читанні законопроект, направлений на зміну повноважень Верховного Суду України, так само з урахуванням рекомендацій Венеціанській комісії. Остаточної редакції цього законопроекту поки немає, але можу сказати, що до цього проекту вже надійшло більше трьохсот пропозицій. І лише після скрупульозного вивчення кожного з них, можна буде говорити про винесення законопроекту в зал для голосування.

Президент говорив про необхідність другого етапу адміністративної реформи, який має стосуватися місцевих органів влади. Що повинне стати першочерговим у реформуванні місцевих органів влади?

Думаю, що метою другого етапу адміністративної реформи буде досягнення ефективної, доступної і прозорої системи місцевих органів влади.

На жаль, часто саме «на місцях» політика держави перекручується. Я не дарма на перше місце поставив ефективність. Адже кому, як не місцевим властям, бути в курсі насущних проблем громадян і хотіти (!) їх вирішити. Якщо є у представників влади бажання працювати, то й можливості обов`язково знайдуться. Крім того, найважливішу роль грає чітко збудована вертикаль влади і розподіл фінансових бюджетних потоків між «центром» і «на місцях».

Розроблений Вами законопроект про мови в Україні дістав неоднозначну оцінку як усередині країни, так і за її межами. Зокрема Венеціанська комісія відзначає преференції для російської мови. На ваш погляд, яким чином можна знайти компроміс із противниками цього законопроекту? І які фундаментальні положення в законі міняти не можна. Наскільки взагалі назріла необхідність прийняття цього закону?

По-перше, законопроект про мови №1015-3 внесено народними депутатами Олександром Єфремовим, Петром Симоненком і Сергієм Гриневецьким. Як бачите, представниками різних фракцій парламентської більшості. Це говорить про зацікавленість у такому законі різних політичних сил, а не якоїсь одної. По-друге, цей документ направлений на використання української мови як державної в усіх сферах суспільного життя. Крім того, закон покликаний захистити і розвивати як російську, так і інші регіональні мови.

Венеціанська комісія, дійсно дала неоднозначну оцінку законопроекту про мови. Там вважають законопроект незбалансованим, а його ключові положення розкритикували, вказавши на конституційну норму про державну українську мову. Захист російської мови, запропонований у законопроекті, стурбував європейських експертів, вони побачили в цьому можливість її підсилення в шкоду українській. Але це не так. З українських конституційних положень виходить обов`язок країни забезпечити права людини на вільне використання мов. І навіть сама Комісія відзначила, що цілі і принципи законопроекту відповідають Конституції України і в цілому співзвучні з принципами, що містяться в базових міжнародних угодах. Суперечності очевидні.

А чим вони пояснюються?

Питання не до мене. Є моменти, з яких Комісія об`єктивно підійшла до деяких моментів. Перш за все, мовна ситуація в Україні названо складною і асиметричною, тобто в пропорційному відношенні більше етнічних українців, які знають досконало і насправді використовують російську мову, ніж етнічних росіян, які досконало володіють і використовують українську мову. У висновку вказано, що така ситуація, коли російська мова має домінуюче становище через її особливої історичної основи, заслуговує серйозної уваги при визначенні насущних потреб і пріоритетів української мовної політики.

Мені б хотілося підкреслити, що Венеціанська комісія, нарешті, визнала загальновідомий факт, що російська мова має в Україні історичну основу. Погоджуюся так само з тезою, що російську мову необхідно включити в Конституцію нашої країни як другу державну. Я, безумовно, підтримую необхідність негайного врегулювання мовного питання в Україні. Але рішуче заперечую проти решти висновків Комісії. До речі, я детально виклав у Венеції свої зауваження письмово.

І в Україні, і, особливо, за кордоном повинні знати правду. У законопроекті не сказано ані слова про яке-небудь штучне посилення російської мови, тим більше на противагу українській. Єдина його мета – це на законодавчому рівні, раз і назавжди, відохотити і можливість кому-завгодно, влаштовувати цькування російської мови і російськомовного населення.

Освічені люди розуміють, що саме в мирному співіснуванні російської, української та інших корінних мов і культур на території України, їх взаємному збагаченні і повазі – запорука процвітання країни. Все можна врегулювати, регламентувати порядок вживання мов і створити нормальну обстановку. Наприклад, у Національному університеті «Одеська юридична академія» вивчення юридичних дисциплін здійснюється трьома мовами: українською, російською і англійською, і, завдяки цьому, ніколи в нашому колективі не може виникнути так звана мовна проблема.

Судова реформа має своєю метою боротьбу з корупцією в судах. Але в Україні постійно виникають скандали про корупцію саме в судовій системі. Які, на вашу думку, існують захисні механізми в законодавстві проти корупції і що потрібно удосконалити?

Думаю, від вашої уваги не вислизнуло, як завзято влада узялася за викорінювання корупції. Скандали з хабарництвом в судах чути все частіше. Так це не тому, що корупції стало більше, а тому, що боротися з нею почали ефективніше і прозоріше. Пам`ятаєте «Місце зустрічі змінити не можна»? Епізод з вкраденою шубою в театрі? Там Жеглов сказав приблизно таку фразу: «Порядок у країні визначається не наявністю злодіїв, а вмінням влади їх знешкоджувати». Бачите, часи змінюються, а принципи – залишаються.

За різними міжнародними даними в Україні поки досить високий рівень корупції. Суди – це частина держави. Вони такі самі, як і вся країна. Проте, сьогодні очевидним є

 і для Вас, і для мене, що рівень корумпованості серед суддів швидко падає. Тут, я вважаю, колосальна заслуга правоохоронних органів.

Не стану применшувати і роль Вищої ради юстиції в боротьбі з корупцією в судах. Адже щорічно у ВРЮ надходять тисячі скарг на порушення суддями своїх обов`язків. Тільки у 2010 році їх надійшло більше 10 000.

Процес реалізації відповідальності суддів показував протилежну динаміку: за 2008 рік за порушення присяги було звільнено 12 суддів, а за весь 2009-й рік – всього 3. І навіть ці лічені судді, користуючись застарілим законодавством, відновлювалися на посаді. Акти про звільнення суддів відмінялися місцевими судами по всій країні. Можете собі уявити? Верховна Рада звільнила, а суд Хацапетівки – відновив!

 Виходила парадоксальна ситуація: суддю не можна було звільнити, що б він не зробив. Навіть подання генпрокурора у Верховну Раду про затримання або арешт судді припинялося судами і не допускалося до розгляду в парламенті! Новий закон розгляд таких справ відносить до виняткової компетенції Вищого адміністративного суду України. Критики тут - предостатньо. Мені це так дивно: адже якщо ти суддя, хабарів не береш і брати не збираєшся, якщо не порушуєш присягу судді – чого тобі турбуватися?!

Сьогодні на Вищу кваліфікаційну комісію покладаються великі надії: вона, крім своєї участі в призначенні суддів на посади, займатиметься і дисциплінарною відповідальністю, аж до рекомендації звільнення суддів. Отже органи, вибрані з`їздом суддів, займуться і чисткою суддівського корпусу.

А скільки судді заробляють?

Це найважливіше питання. Ми працюємо над тим, щоб судді заробляли достатньо для того, щоб не було корупційної спокуси. Цьому повинні сприяти і нові положення про матеріальне забезпечення суддів. Особисто моя позиція: суддя повинен заробляти багато. Навіть початківець, на першій інстанції.

Принципово, щоб зарплата судді росла автоматично – залежно від стажу, заслуг і так далі. Цей механізм має бути прописаний законодавчо до дрібниць, щоб мінімізувати вплив на суддю з боку голови суду. Раніше заохочення судді, соціальні блага, наприклад, премія, квартира – залежали від голови суду.

Таким чином, використовуються всі можливі механізми для того, щоб суддя і жив гідно, і прислухався тільки до закону – і батіг, і пряник.

Правосуддя - це не тільки судова система. Але й правоохоронні органи. Недавно в Росії замість міліції створили поліцію. Як ви вважаєте, чи не варто зробити подібне в Україні і чи потребує реформування правоохоронна система України в цілому?

Я вважаю, що зміною назви нічого тут добитися не можна. Завжди важливішою є суть, а не вивіска. Вся система потребує реформування. Повинен бути ефективний механізм функціонування системи внутрішніх справ, чітко визначені повноваження, структура, підзвітність і так далі. Тут потрібне розуміння, що структура – специфічна, дуже не проста. Займатися реформою цієї структури, втім, як і будь-якої іншої, повинен той, хто в ній щось розуміє. Некомпетентність робить жахливі речі. Я хочу особливо підкреслити, що беручись за реформу чогось треба завжди думати про наслідки.

Крім того, не треба забувати, що йдеться не тільки про міліцію. В Україні діє ціла система правоохоронних органів державної влади – органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури, податкової міліції і тому подібне. При цьому, їх функції визначені і розмежовані законами і законодавчими актами, які регулюють їх діяльність.

Ми вже з Вами говорили сьогодні про адміністративну реформу. Нагадаю лише, що одним з пріоритетних напрямків державної політики є якраз реформування правоохоронних органів.

А коли можна буде побачити оновлену систему правоохоронних органів? Чи є на сьогоднішній день якась прийнята концепція цієї реформи?

На моє якнайглибше переконання, прив`язуватися до якихось певних термінів реформування – є помилкою. Ми ж із ковбасою маємо справу, яку потрібно випустити до такого-то числа в кількості стількох-то тонн! Затягувати, звичайно, не треба, але і рубати з плеча – у жодному випадку. Зрозумійте, ніхто не зацікавлений в тому, щоб зберегти застійні процеси. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що всі – і всередині системи правоохоронних органів, і громадяни, яким доводиться через обставини мати справу з правоохоронцями, – хочуть, щоб система була прогресивною, зрозумілою і логічною. Між іншим, критики цієї системи усередині системи – значно більше, ніж іззовні. Ніхто так не знає її недоліків, як люди, які в ній працюють.

 А частинами або етапами міняти нічого не можна. Підхід повинен бути комплексним, у контексті реформування всієї правоохоронної системи України. Її стратегічні напрями мають бути визначені концептуально. При цьому необхідно врахувати відповідні рекомендації експертів і Парламентської асамблеї Ради Європи.

І останнє. Планом заходів у виконання зобов`язань України перед Радою Європи, затвердженим Президентом України, визначено необхідність розробки концепції реформування правоохоронних органів, яка повинна проходити, в першу чергу, з урахуванням положень нового Карно-процесуального кодексу.

Виконання вказаного завдання здійснюватиметься протягом року після прийняття цього Кодексу. А Кодекс уже не за горами, він – на підході.

Розмовляв Іван Петренко

УНІАН в Google News