Резолюція Європарламенту: що це було?
Резолюція Європарламенту: що це було?

Резолюція Європарламенту: що це було?

15:12, 10.06.2011
9 хв.

Якими б не були “технічні” досягнення в переговорах щодо створення ЗВТ чи лібералізації віз, без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно...

9 червня Європейський парламент схвалив чергову резолюцію щодо ситуації в Україні. Цього разу – в рамках пункту 122 Правил процедури Європарламенту, відповідно до якого проводяться дебати з питань порушення прав людини, демократії та верховенства права. Назва резолюції – “Справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду” – промовляє сама за себе. Що ж означає цей документ для України?

ЄвропарламентПоява українського питання на порядку денному Європарламенту буквально через два тижні після “невеличкої війни”, влаштованої Генеральною прокуратурою з колишнім прем’єром Юлієм Тимошенко в день приїзду в Київ очільника Газпрому пана Міллера, може викликати подив. Справді, незважаючи на оголошення про вердикт суду щодо затримання Тимошенко для проведення слідчих дій, прокуратура обійшлася “малою кров’ю”, вирішивши не застосувати судову постанову на практиці. Підстав для того було досить багато: оголошення викликало резонанс не лише в Україні, і в підсумку генеральний прокурор Віктор Пшонка був вимушений зустрічатися з послами європейських країн, щоб пояснити їм ситуацію навколо справи Тимошенко.

З іншого боку, резолюція Європарламенту стала логічним продовженням у черзі висловлюваних очільниками ЄС занепокоєнь щодо вибіркового правосуддя та переслідування опозиції. Спроба затримати екс-прем’єра 24 травня викликала відразу кілька різко критичних коментарів від депутатів Європарламенту. А президент цього представницького органу Єжи Бузек чітко назвав справу проти Тимошенко політично вмотивованою. «Я стурбований новинами про рішення суду щодо затримання колишнього прем`єр-міністра Юлії Тимошенко. Контекст і умови цього рішення посилюють занепокоєння щодо політичної природи цієї справи», - заявив він увечері 24 травня.

Відео дня

Уже через день, 26 травня, речник Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон поширив заяву, у якій також висловив занепокоєння ситуацією навколо опозиційного політика. "ЄС уважно спостерігає за останніми подіями у справі Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду України. На прохання Верховного представника голова делегації ЄС у Києві підтримує контакт з українською владою щодо останнього рішення суду від 23 травня про арешт Тимошенко. Ми також висловлюємо наше занепокоєння припущеннями про політичну вмотивованість цих справ", - сказано в заяві. Поява цього документа викликала помітне роздратування в українського Міністерства закордонних справ, яке в той самий день оприлюднило свою відповідь: “Ми виходимо з того, що негативні інтонації в коментарях окремих європейських політиків обумовлені браком інформації про реальний хід антикорупційних розслідувань в Україні, який українська сторона готова компенсувати”.

Не відомо, чи намагався МЗС якимось чином “компенсувати” “брак інформації”, однак поява в Європарламенті подання про розгляд ситуації навколо переслідування представників політичної опозиції викликало неабияку активність представників зовнішньополітичного відомства. Уже у вівторок, 7 червня, посол України при ЄС Костянтин Єлисєєв у Страсбурзі активно намагався лобіювати зняття українського питання з порядку денного, або хоча б схвалення більш м’якої резолюції щодо подій в Україні.

Не вийшло.

Варто зазначити, що в самому Європарламенті українське питання вкотре викликало конфронтацію передусім між “народниками”, котрі мають серед “сестринських” партій в Україні опозиційні “Батьківщину”, “Нашу Україну” та “Народний рух”, та соціалістами, які в середині жовтня минулого року підписали меморандум про взаєморозуміння з правлячою Партією регіонів. Подані від “народників” та соціалістів проекти резолюцій були кардинально протилежними. Так, група народних партій, що є найбільшою в Європарламенті, запропонувала висловити стурбованість у зв’язку зі збільшенням випадків вибіркового переслідування представників політичної опозиції в Україні, а також наголосити на неадекватності запобіжних заходів, застосованих, зокрема, до Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Соціалісти ж, у свою чергу, пропонували закликати «членів колишнього уряду Юлії Тимошенко співробітничати з Генеральною прокуратурою коректно і з повагою, утримуватися від надання дезинформації та від необґрунтованих звинувачень державної влади”, а також пропонували привітати заяви президента України Віктора Януковича про те, що корупція загрожує модернізації української економіки, конституційним правам і свободам громадян України.

Уже під час дебатів 9 червня один з авторів “соціалістичної” резолюції Крістіан Вігенін пояснив: “Це не наша справа – втручатися у внутрішні справи”. І звинуватив “народників” у тому, що ті, мовляв, обрали політичну конфронтацію. Під цим обвинуваченням слід розуміти небажання представників “народної партії” пом’якшити формулювання в підсумковому документі.

Зрештою, на голосування було винесено три проекти резолюції: проект від групи об’єднаних лівих, який обмежувався загальними словами щодо необхідності поважати принцип верховенства права та проведення неупередженого й незалежного розслідування, проект соціалістів з “осанною” правлячій команді в Україні та спільний проект від груп “народників”, лібералів та “зелених” із критикою щодо вибіркового переслідування, яка зрештою і була підтримана депутатами.

Через наявність трьох варіантів резолюції головуючий проводив голосування картками. У підсумку, за критичний варіант проголосували 37 депутатів, проти – 16, утрималися – 7.

Такий результат голосування вже дав підстави депутатові від Партії регіонів Вадиму Колесніченку заявити, що вона, мовляв, не відображає думки більшості депутатів Європарламенту. “Один нюанс: Європарламент – це 737 депутатів, а за цю резолюцію проголосувало 37. Навіть немає 4%”, - сказав він. “Тільки дайте населенню ці цифри, і все стане на свої місця. Це називається "класична маніпуляція громадською думкою”, - додав депутат.

Проте якщо маніпуляція і справді має місце, то однозначно не в результатах голосування.

Справа в тому, що в кожній політичній групі Європарламенту є свої фахівці з питань зовнішніх відносин, які відповідають за підготовку та узгодження проектів відповідних резолюцій. Проекти обговорюються на засіданнях груп, і їх офіційне представлення без згоди членів групи просто не може відбутися. Таким чином, якщо порахувати кількість членів груп “народників” (264 депутати), лібералів (85) та “зелених” (55) – отримаємо 404 голоси, що становить більш як половину від складу парламенту. І це тільки “чиста” арифметика, без урахування позицій тих депутатів, котрі не входять до парламентських груп, а також депутатів від груп європейських консерваторів та реформістів (56) та “Європи свободи і демократії” (27), які на рівні груп не визначилися зі своєю позицією і не пропонували проектів резолюції.

Що ж до відносно незначної кількості голосів, зазначимо, що, по-перше, у Європарламенті кожен голосує за себе, тому 40 депутатів просто не можуть дати 400 голосів, на відміну від Верховної Ради України. По-друге, повноваження Європарламенту у сфері зовнішньої політики до сьогодні суто консультативні. По-третє, слухання з питань порушення прав людини завжди збирають не дуже велику кількість депутатів, можливо, ще й через те, що традиційно проводяться в останній день сесії парламенту, однак від того ставити під сумнів легітимність ухвалених за підсумками дебатів резолюцій нікому, принаймні в Європі, на думку не спадає.

Звичайно, не варто переоцінювати вагу резолюції Європарламенту, однак і недооцінювати її теж не слід.

Під час виступів у залі Європарламенту не лише критично налаштовані депутати, а й представник Євро комісії (цього разу її представляв комісар з питань енергетики Гунтер Еттінгер), висловлювали занепокоєння ситуацією в Україні.

У своїй промові комісар нагадав, що наприкінці травня Єврокомісія оприлюднила доповіді щодо прогресу країн-сусідів за 2010 рік. “Наша оцінка (щодо України. – Авт.) полягає в тому, що нічого суттєво не змінилося”, - сказав пан Еттінгер. При цьому він окремо наголосив на тому, що передумовою для подальшого зближення України з ЄС залишається повага до прав людини, демократії та гарантованого Конституцією принципу верховенства права. І ось це, насправді, має стати черговим серйозним сигналом українській владі про те, що якими б не були “технічні” досягнення в переговорах щодо створення зони вільної торгівлі чи лібералізації візового режиму, однак без базових цінностей очікувати на справжню політичну асоціацію з ЄС марно.

Сергій Воропаєв

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся