Чи стане Україна відстійником для нелегалів?

Угода про реадмісію нарешті примусить з’ясувати масштаб проблеми... На темі нелегалів зростуть профашистські партії... Це виклик для української економіки на кшталт підвищення ціни на газ... Експертні оцінки

18 червня в Брюсселі Україна в особі прем’єр-міністра Віктора Януковича підписала з ЄС пакет угод. Одна з них – про спрощення процедури надання віз громадянам України, друга – угода про реадмісію, згідно з якою нелегальні мігранти, що потрапили до ЄС з території України, будуть нам повернуті. Які наслідки очікують Україну у зв’язку з підписанням угоди про реадмісію, ми поцікавилися у експертів.

Валерій Чалий, Центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова:

УГОДА НАРЕШТІ ПРИМУСИТЬ З’ЯСУВАТИ МАСШТАБ ПРОБЛЕМИ

Угода про реадмісію ще потребує ратифікації українським парламентом і європарламентом. На мій погляд, саме до ратифікації цієї угоди українським парламентом необхідно дочекатися ратифікації аналогічної угоди з Росією, підписаної на рівні міністрів Цушка і Лаврова 22 грудня 2006 року. У такому разі можна буде говорити про створення спільного реадмісійного простору, що значно спростить роботу з нелегалами.

До речі, незрозуміло, чому вже підписана угода про реадмісію досі не з’явилася у відкритих джерелах в Україні. Без остаточного варіанта угоди важко аналізувати наслідки. Суспільство має знати, що саме підписувалося, ще до ратифікації угоди українським парламентом.

Угоду про реадмісію потрібно розглядати й аналізувати в пакеті  з угодою про спрощення візового режиму. Ми все ж таки домоглися певних поступок з боку ЄС щодо видачі віз, а також щодо введення в дію угоди про реадмісію (через два роки після ратифікації – у частині, що стосується осіб з третіх держав). Розвести ці дві угоди виявилося практично неможливо, хоча Україна довгий час на цьому наполягала.

Україна також відстояла свою позицію в тому, що необхідні будуть чіткі підтвердження, що нелегали потрапили до ЄС саме з території України, а це не так просто. Тобто здебільшого йтиметься не про тих, хто, умовно кажучи, хто вночі потай переплив Чорне море, а потім пішки перетнув Карпати (таких нам одразу повертають з прикордонних територій), а про людей, які цілком легально потрапили в Україну, наприклад, за короткостроковою візою, для того, щоб вступити до вузу. Студент не вступає до вузу, але не повертається. Те ж саме стосується й осіб, котрі легально з України в’їжджають до ЄС і там втрачають право на перебування.

Прописано порядок ідентифікації, правила транзитного проїзду в разі повернення нелегала в Україну.

ЄС виділятиме Україні кошти на облаштування кордонів, а це десятки мільйонів євро. Паралельно буде створюватися система бар’єрів для нелегалів у самій Україні, адже абсолютна більшість тих, хто потрапляє до ЄС з території України, – це не українці, а транзитні нелегали.

Європа робить те, що має робити. Те саме має робити й Україна. Така угода простимулює Україну до того, щоб приділити увагу режимові кордонів, а також боротися з корупцією. Адже не секрет, що існують налагоджені канали переправлення нелегалів.

У нас сьогодні навіть достовірної статистики немає. Підписання угоди принаймні спонукатиме нас до виявлення реальних масштабів проблеми. Якщо ми не будемо так легко допускати проникнення нелегалів на територію України, то й не виникатиме потреба потім депортувати їх на батьківщину коштом держави – а це близько 1000 доларів на кожного. Основна проблема не в тому, що мігранти осідатимуть в Україні, а в тому, що витрати на їхнє утримання і депортацію ляжуть на бюджет.

На мою думку, розмови про перетворення України на «відстійник» нелегалів – непрофесійні й аморальні. Адже ми говоримо про людей, які не від доброго життя покинули батьківщину, переважно вони тікають із зон конфліктів. Є міждержавна проблема, і її треба вирішувати. Треба створювати законний простір, співпрацювати з іншими державами. Зрештою, без цього ми ніколи не зможемо вступити до ЄС.

Україна справді стає більш привабливою для життя. До речі, дослідження фіксують зростання кількості людей, які цілеспрямовано залишаються в Україні. І в цьому контексті нам треба дивитися на проблему міграції ширше. Можливо, потрібно буде запровадити певне квотування – когось відправляти на батьківщину, а когось адаптовувати й працевлаштовувати, щоб ці люди приносили користь Україні. Ми зацікавлені в тому, щоб до нас люди потрапляли законно.

Сергій Данилов, Центр близькосхідних досліджень:

НА ТЕМІ НЕЛЕГАЛІВ ЗРОСТУТЬ ПРОФАШИСТСЬКІ ПАРТІЇ

Передусім треба пам’ятати, що Україна – далеко не найбільший транзитер мігрантів. З Близького Сходу й Африки через Україну проходить дуже мало нелегалів – існує значно простіший і коротший «середземноморський» шлях: через Балкани, Італію, Іспанію. «Український» шлях для них – допоміжний.

Через України до Європи йдуть нелегали – з Молдови, Росії, Центральної Азії, Китаю, меншою мірою – з Пакистану, Індії. Нелегали з колишнього Союзу, до речі, потрапляють в Україну без віз.

Не думаю, що із уведенням у дію договору про реадмісію ситуація з кількістю нелегальних мігрантів у самій Україні суттєво зміниться. Для абсолютної більшості нелегалів Україна – транзитна територія. Я відвідував центр тимчасового утримання нелегальних мігрантів на Закарпатті й особисто спілкувався з мігрантами, тому знаю, що вони по 4–5 разів роблять спроби потрапити до Західної Європи. Їх висилають в Україну, але вони пробують знову й знову.

Теоретично затриманих нелегалів мають депортувати з країни, але на практиці, оскільки коштів на депортацію немає, – то їх трохи потримають, потім випускають. Вони побродять-побродять, потім хтось влаштується тут (таких абсолютна меншість), а більшість знову спробує пробратися через кордон. Багато хто просто не зможе нікуди виїхати, і не маючи ні копійки в кишені, просто поповнять лави декласованих елементів в Україні.

Де-факто реадмісія вже діє, Україна має відповідні угоди з нашими західними сусідами, але її дія обмежена переважно прикордонними територіями. Тепер процедура повернення мігрантів в Україну буде дещо швидшою й простішою і стосуватиметься всіх країн ЄС, а не лише тих, з якими межує Україна.

Про необхідність підписання такого договору говорили давно, причому не в Брюсселі чи Страсбурзі, а саме в Києві. На жаль, нам не вдалося відокремити питання спрощеного надання віз від договору про реадмісію.

Для Європи договір про реадмісію – важливе питання. Для України спрощення візового режиму – питання значно меншої ваги. Практика ще покаже, чи настільки суттєвим для українців буде спрощення візового режиму, щоб заради цього йти на такі суттєві поступки. За наш підпис під договором про реадмісію ми могли б отримати, на мою думку, важливіші дивіденди. Чому ми на це пішли? Можливо, тому, що комусь дуже хотілося продемонструвати поступ у відносинах з Євросоюзом. Думаю, що тут зіграла роль низка суб’єктивних і загальнополітичних факторів.

У підписанні цього договору я не вбачаю катастрофи, хоча певні негативні наслідки будуть. Збільшення кількості мігрантів, які будуть затримуватися в Україні, потребуватиме від держави видатків.

Усі деталі угоди ще невідомі. На попередніх переговорах ішлося про значну технічну та фінансову допомогу з боку ЄС в облаштуванні кордонів та пунктів утримання нелегалів, але наскільки ця допомога буде дійова, покаже практика.

Крім того, у більш віддаленій перспективі ми можемо зіткнутися з проблемами культурно-гуманітарного характеру. Населення України щороку зменшується на 600 тисяч. Без залучення мігрантів з інших країн Україна приречена на вимирання, а вже в найближчій перспективі нинішніх 40-літніх на пенсії нікому буде годувати. Мігрантів залучати все одно доведеться. Питання лише в тому, чи цей процес буде регульований чи безконтрольний. Європа хоч і потерпає від засилля мігрантів і намагається обмежити їх приплив, проте добре розуміє, що в середньостроковій перспективі без іммігрантів працювати буде нікому. Нам потрібно готуватися до життя у мультикультуральному суспільстві.

З іншого боку, на цій темі можна буде чудово спекулювати й маніпулювати свідомістю українців, роздмухуючи ксенофобію. Будуть рости, як гриби, партії ультра-правого профашистського типу.

Наталія Шаповалова, Центр перспективних досліджень:

ЦЕ ВИКЛИК ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ НА КШТАЛТ ПІДВИЩЕННЯ ЦІНИ НА ГАЗ

Для того, щоб договір про реадмісію з ЄС не перетворився на проблему для України, потрібно, щоб набув чинності аналогічний договір, підписаний з Росією, а він ще не ратифікований російською Думою. І на цій стадії не виключені проблеми й затримки. До того ж він ніде не опублікований, тому важко судити про його зміст, тому не відомо, яка там прописана процедура та інші нюанси.

Короткотермінові наслідки досить складні. Через два роки після ратифікації договору, коли він набере чинності в частині повернення в Україну осіб з третіх країн, кількість нелегалів, які на певний час «осідатимуть» в Україні, безумовно, збільшиться. Ми будемо змушені їх приймати, ідентифікувати, документувати й повертати до країн походження. Поки що не відомо, як це питання буде вирішуватися фінансово, а це найголовніше. У принципі, частину цього тягаря має взяти на себе країна, яка нам передає нелегала. Так було з Польщею, яка підписала аналогічну угоду на початку 90-х. Німеччина, з якої до Польщі повертали більшість нелегалів, брала на себе частину витрат. У тексті угоди про реадмісію, наскільки мені відомо, ці фінансові питання не врегульовані й вони ще потребують окремого розгляду.

Угода матиме позитивний плив на реформу системи управління міграцією в Україні. За відомим принципом: поки грім не вдарить… У нас зараз у цій сфері – інституційний безлад, недосконале законодавство, немає мережі центрів утримання нелегальних мігрантів.  Потрібно буде вирішувати, якою має бути міграційна служба, кому вона підпорядковуватиметься і які функції виконуватиме. Виявленням нелегалів та їх утриманням сьогодні займаються прикордонники та МВС, а наданням статусу біженця – здається, увосьме реформований Держкомітет у справах національностей та міграції. А сьогодні навіть у ситуації з єдиним таким центром у Мукачівському районі на Закарпатті виникло непорозуміння: МВС, яке має прийняти центр у своє підпорядкування від Державної прикордонної служби, не робить цього, бо не хоче брати на себе додаткові витрати на його утримання.

Після підписання угоди про реадмісію Україна наразиться на шквал критики щодо порушення прав людини, адже нелегали мають право просити про статус біженця в Україні. А для цього потрібно, щоб був доступ до відповідних процедур, якого на сьогодні немає.

Ця угода – виклик для української економіки на кшталт підвищення цін на газ. Україна – №4 в списку ООН серед країн – транзитерів нелегальних мігрантів. А держава на цю проблему не реагує, так ніби її немає.

Щодо перспективи масового осідання нелегалів в Україні, то вони й сьогодні осідають, просто ми про це мало знаємо. У нас є офіційні цифри, скільки нелегалів затримано прикордонниками, але ми не знаємо скільки з них потім все одно перетинає кордон України, а скільки залишається тут. Їх важко ідентифікувати, і немає коштів на те, щоб відправити їх додому, тому часто їх просто випускають. Думаю, що підписання угоди, навпаки, спонукатиме до врегулювання проблеми та контролю за цими потоками.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News