Шибко захопився трагічним коханням, Чорновіл запав на любих друзів, Лук’яненко засів за історію Великоросії

Що читають політики?.. Це питання ми адресували представникам різних політичних сил в Україні

Які книжки ви читаєте? Це питання ми адресували відомим українським політикам.

Cоціаліст Віталій Шибко захопився трагічним коханням

Прочитав нещодавно Бориса Акуніна “Турецький гамбіт”, “Коханець смерті”. Ще “Трістана і Ізольду” у викладі Бедьє, про вічне й трагічне кохання. Ці теми обговорювалися завжди – і Шекспіром, і іншими нашими великими людьми.

Нещодавно я також перечитував Маяковського... “А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб?” і так далі.

З часом більше тягне на класику. Мені вона завжди була до вподоби, але сьогодні ще більше її читаю і люблю. Ось знову повернувся до Овідія, також перечитав “Одіссею” в українському перекладі, зробленому ще в кінці 60-х років.

Гадаю, що все ж таки класика вічна, хто б сьогодні що не писав, там усе одно є те, що було вже колись написане. Читаю більше зранку або вдень, ніж увечері, бо роки вже не ті, швидше втомлюєшся. Інколи присвячую читанню вихідні дні, люблю читати в дорозі. Часто доводиться кудись їздити і три-чотири години в літаку стають чудовою нагодою, коли можна відкрити книжку й відпочити.

Регіонал Тарас Чорновіл запав на “Любого друга”

Я взявся зараз знову перечитати Гі де Мопассана. Це було зумовлено таким ось емоційним моментом... Цього року я побував на Корсиці й поїздив там автомобілем. І знову сплила тема вендети... А я пригадую, що в “Казках дня і ночі” Мопассана як раз згадувалася Корсика. Читав цю книжку дуже давно, ще в школі.

Спочатку я прочитав оповідання, зараз засів за “Любого друга” й думаю, мені вдасться перечитати ще більше його творів, бо маю зібрання, видане ще наприкінці 60-х – початку 70-х років у дуже доброму українському перекладі.

Хоча я досить давно вже не залазив у зарубіжну класику, більше люблю український модерний напрямок у літературі... Андрухович, Прохасько, Іздрик – це мій стиль. Не так давно перечитав трилогію Лепкого “Мазепа”. Мої літературні смаки з часом не дуже змінюються, просто того пласту літератури, яким я зараз захоплююсь, не було в ті часи, не було ще Франківського письменницького гурту.

З поезії мені подобається переважно український символізм, твори українського розстріляного відродження – від періоду Першої світової війни до початку 30-х. Обожнюю Тичину, Плужника.

Час від часу залажу в стару французьку літературу. Є один автор, який мені подобається, бо ніби проривається в мені щось хуліганське зсередини, – це Франсуа Війон. Це автор, якого невідомо скільки разів мали повісити, а коли обірвалося його життя, ніхто не знає – напевне, врешті-решт повісили. “Я – Франсуа, чему не рад, увы ждёт смерть злодея. И сколько весит этот зад узнает скоро шея”...

У російській літературі мене більше приваблює не проза, а поезія. Єдине, що змінилося – коли я був молодший, більше захоплювався поезією Марини Цвєтаєвої, зараз, з віком, віддаю перевагу Анні Ахматовій. Мені більше подобається її осмислена, доросла лірика.

Маю бажання сісти й ще раз перечитати “Маятник Фуко” Умберто Еко. Я його прочитав уже двічі, при тому що це фоліант сторінок на сімсот – прекрасний український переклад.

Зник інтерес до Булгакова – чи то я переситився, чи то переріс.

Буває, що захоплююсь книжкою, читаю її запоєм – усі справи вбік або після справ до другої-третьої ночі, зранку, де завгодно знаходжу час, щоб читати. А буває, ніби й подобаються книжка, але її читання може розтягнутися на півроку чи й більше.

Регіоналу Олексію Плотникову заважає Верховна Рада

Я читав оцього... Сергія Мінаєва, на жаль, це не мій літературний смак, а просто треба було прочитати. Два томи оці – після “Духлессу”, про PR – “Media sapiens” та “Media sapiens 2”.

Читаю також професійну літературу, періодику. Але, на жаль, з Верховною Радою мені не вдається читати стільки, скільки б я хотів.

Перед Верховною Радою я читав Пелевіна, Орхана Памука. Ну а в дитинстві захоплювався детективами...

Бютівець Левко Лук’яненко засів за історію Великоросії

На жаль, не маю часу читати художні книжки, тому читаю історичну, публіцистичну, соціологічну літературу. Ось прочитав книжку “Досить” Олексія Губка – це дуже цінна річ...

Тепер читаю Володимира Бєлінського “Страна Моксель, або Історія Великоросії” у двох томах.

Колись у молодості я дуже любив поезію. Звісно, читаю деколи й зараз, але менше.

Читаю переважно ввечері – ось у мене на тумбочці лежить література, і я лягаю і читаю – годину чи дві.

Колишній нашоукраїнець Борис Безпалий тримає на тумбочці три книжки

Мене в книжках перш за все цікавить не жанр, а художній рівень. Як бібліофіл з багаторічним стажем збираю бібліотеку і знаю всі книжкові базари, починаючи від товкучки в Новобіличах початку 70-х.

Завжди читаю кілька книжок одночасно, ось зараз – три книжки: одну із серії “Архів” – “Рюриковичі” (про династію Рюриковичів), другу – нашого професора Королька “Масові комунікації” і третю книжку – Алістер Маквін, зібрання детективних творів. Ось у мене три книжки на тумбочці й лежить.

Навіть під час виборчої кампанії намагаюся знаходити час перед сном, щоб почитати, у літаку читаю, в аеропорту. “Не дня без строчки” – як у Юрія Олеші, тільки він писав, а я читаю.

Опитувала Аліна Мосендз

УНІАН в Google News