Молодим в СПУ не місце, або Що відбувається в «царстві діда Мороза»?

Щедрі обіцянки манни небесної при обранні лідера партії сильно допомогли Морозу... СПУ остаточно стає клубом політичних пенсіонерів «за інтересами»...

Анонсованого об`єднання лівих не буде – СПУ остаточно перетворилася на закритий клуб політичних пенсіонерів.

Олександр Мороз

Не минуло й місяця з тієї миті, як двічі екс-спікер Олександр Мороз, який нажив сумної слави в 2006 році своєю неймовірною політичною гнучкістю, оголосив про об`єднання 11 (!) лівих партій. Мета декларувалася як найблагородніша – консолідувати лівий фланг українського політикуму і єдиним фронтом (не плутати зі «Фронтом змін»!) рушити на захист прав трудящих. Певна річ, найефективніше захищати ці права можна, лише сидячи в кріслах сесійної зали Верховної Ради. Саме туди, до парламенту, і зібралася рухатися об`єднана колона «лівих» партій.

Чому «лівих» у лапках? Та тому що список партій, м'яко кажучи, не вражав. Мороз явно задумав брати ВР не якістю, а кількістю. Політичний «товар» виглядав, скажімо так, трохи залежаним.

Отже, об`єднуватися зібралися: Соціалістична партія України Олександра Мороза, «Справедливість» Станіслава Ніколаєнка, Селянська партія України Зеновія Холоднюка, «Народна влада» Йосипа Вінського, «Відродження села» Дмитра Вороніна, «Всеукраїнська партія «Дітей війни» Валерія Іваненка, Українська селянська демократична партія Дмитра Андрієвського, «Всеукраїнський патріотичний Союз» Сергія Ганжі,  «Діти війни» - «Народна партія України» Василь Патлачука, «Соціалістична Україна» Володимира Гошовського і «Козацька Слава» Станіслава Селіванова.

Йосип Вінський

Навіть дуже досвідчені політичні оглядачі будуть довго і безуспішно згадувати, що це за  великі діячі і якими досягненнями на терені партбудівництва вони прославилися. Ну, пам`ятається, коли екс-соціаліст Йосип Вінський подав у червні 2009 року у відставку з поста міністра транспорту і зв`язку (на ньому висіли звинувачення в розтраті багатомільйонних коштів державного підприємства "Укрпошта" не за цільовим призначенням) тодішній прем`єр Юлія Тимошенко прокоментувала це скупо: «Від того, що уряд позбавляється від корупціонерів, він стає не слабкішим, а сильнішим».

Дмитро Андрієвський

Мультимільйонер Дмитро Андрієвський, відомий не тільки тим, що не прижився в оточенні Віталія Кличка, але й своєю прекрасною супердорогою колекцією живопису і фотографій, селян (а тим більше демократів) бачив, швидше за все, тільки по телебаченню. Як і соціалістів.

Ну, і  загадковим для фахівців з політології залишається питання, чи є соціалістами доблесні козаки. Проте, поза сумнівом можна вважати втішним той факт, що в Україні партій тепер має стати на 10 менше — 179.

Річ у тому, що новий закон про вибори блокуватися партіям не дозволяє. Інакше ми обов`язково почули б про який-небудь могутній лівий блок «Відроджені козацько-селянські діти-соціалісти» (або що-небудь ще в такій інтегральній стилістиці).

Ось і довелося цим «відомим і впливовим» лівим довго думати над новою формою свого політичного існування. У результаті таки вирішили зробити СПУ базовою партією для нового об`єднання. З такої нагоди Соцпартія навіть погодилася змінити назву.  Решта партій мала саморозпуститися – і увійти до партії з оновленою вивіскою за виданими Морозом квотами. Ну, не так ганебно все ж таки: нове формуємо, а не в старе вливаємося. Якщо будуть нові міхи, то всі подумають, що там і вино нове.

Поки ліві карлики, сумно клянучи законодавчі нововведення, готували свої структури до політичного харакірі, Мороз зібрав політраду СПУ.  І тут його друг і соратник Василь Богачук (той  самий, який на останньому з`їзді СПУ влаштував бійку, бо хтось із делегатів посмів щось невдоволене бубоніти собі під ніс під час виступу «великого Сан Санича»), приголомшив своїх однопартійців повідомленням про те, що план на гру повністю змінено. Виявляється, він вивчив усі юридичні подробиці об`єднувального процесу і раптом усвідомив: усе це дуже складно і дуже довго.

Тому до виборів не встигнуть ні партію перейменувати, ні інші до ладу розпустити.  Мабуть, прибрати звичні серп і молот зі свого офіційного логотипу Соцпартія теж не встигне. Тому залишається один вихід — хай десять «ліваків» кидають свої партії і приходять під прапори старої доброї СПУ просто так.  Ну, не встигаємо ми нову вивіску намалювати, доведеться під старою об`єднуватися.

Мимоволі «підписанти» виступили в непривабливій ролі знаменитої унтер-офіцерської вдови, яка примудрилася сама себе висікти. Судіть самі: начебто солідні й досвідчені політики місяць ведуть переговори, складають меморандуми, а в підсумку всі домовленості виявляються нереальними з юридичних причин. Цікаво, вони серйозно збираються закони в Раді писати з таким рівнем підготовки?

І до чого було так гучно анонсувати в пресі злиття 11 партій в нову ударну ліву силу? Більше половини нинішніх учасників координаційного процесу в СПУ вже були. Інші самі пішли, деяких звідти навіть вигнали. Тому повертатися в стару СПУ вони могли і без жодних анонсів, нишком.

Проблема в іншому: «просто так» ніхто в СПУ вже не хоче.  Проходили вже все це. Не можна двічі вступати в..., скажімо, в одну і ту саму річку. А якщо соціалісти вибору не залишають, гордий лівий український політик піде програвати вибори і без неї.

Проте після відміни цих широкоанонсованих об`єднувальних планів і члени СПУ, й та частина української громадськості, для якої всі ці ліві перипетії становили хоч якийсь інтерес, залишилися в легкому здивуванні. Що, власне, відбувається в «царстві діда Мороза»? Мабуть, тому керівництво Соцпартії вирішило сконструювати ще гучніший інформпривід, який «затьмарив» би невдачі процесу інтеграції.

Микола Рудьковський

З політради партії виключили Миколу Рудьковського «за дії, які не сумісні зі статутом партії». Ще один ревний морозівець (у минулому – помічник-консультант депутата Івана Бокого) Степан Бульба пояснив: «Він намагався використовувати структури СПУ в особистих інтересах».

Доказів, правда, не надали, але обіцяли обов`язково довести ці «зловживання», правда, наступного разу. А заразом повиганяти всіх тих, хто Рудьковського підтримує. Проскрипційний список Морозу сотовариші належить складати вельми довгий: нагадаємо, на останньому голосуванні це була майже половина партії.  Напевно, саме для того, щоб вигнати людей Рудьковського,  але при цьому зберегти загальну кількість членів СПУ, і знадобилося завести туди людей з 10 інших партій.

Свого часу з таким же формулюванням виключали із СПУ і Станіслава Ніколаєнка, якого Мороз тепер кличе назад. Нині екс-міністр освіти, схоже, Саничу не страшний: рейтинг у нього майже на нулі. Адже насправді з СПУ завжди виключають або виживають саме тих політиків, чий внутріпартійний рейтинг дорівнюється з рейтингом Мороза.

У кулуарах «морозівці» мотивували членів Політради тим, що «новий спонсор СПУ поставив умову, щоб Рудьковського тут не було».  Слух про нового спонсора верхівку соціалістів позбавив спокою і спокусив. Адже відчували, що колишні розповіді “нового старого” керівництва соціалістів  про наміри одного олігарха зі східної України «озолотити» партію були, м'яко кажучи, перебільшеними. Хоча, схоже,  саме ці щедрі обіцянки манни небесної напередодні літнього голосування при обранні лідера партії сильно допомогли Морозу «спокусити» делегатів. 

І де це «лаве»? Літній з'їзд проводили вельми скромно, в приміщенні технікуму зв'язку. Бажане золото явно видавалося за дійсне. Олігарха немає. Але проблема в тому, що й старих спонсорів, тим часом, вже не залишилося.

Що ж, новина про виключення Рудьковського на якийсь час відверне увагу від провалу «єдиного лівого проекту». Як у старому анекдоті, «ша, ліві вже більше нікуди не йдуть».

Але саме через такі рішення СПУ остаточно стає клубом політичних пенсіонерів «за інтересами». Й інтереси ці досить-таки поганенькі. «Старушкам», мабуть, і парламент не дуже потрібний. Їм би посваритися іноді у вузькому колі та графоманські вірші послухати.

Загалом, лівих у цій країні можна більше не боятися.  Ні «біло-блакитним», ні «помаранчевим» олігархам.

Руслан Демченко

УНІАН в Google News