Казахстан: провали й звершення освіченого авторитаризму

Влада без коливань застосувала зброю проти людей, що висувають економічні вимоги... Розкручується теза, що в східних державах демократія не так вже необхідна... Нотатки зі святкування 20-річчя Казахстану

ЧОМУ БУНТУВАЛИ НАФТОВИКИ

16 грудня Інтернет взірвала новина: у Казахстані почався бунт нафтовиків. А 15 грудня я, перебуваючи в  Астані, брала участь у грандіозному, якого світ не бачив (так сказали ведучі і так визнали мої колеги із західних видань) шоу, присвяченому 20-літтю Незалежності Казахстану. Разом із тридцятитисячним стадіоном казахів я, вдягнувши біле пончо, ляскала в пластмасові долоньки, світила ліхтариком, створюючи ефект казахського прапора й пускала сльозу з-під окулярів-3D, коли під час польоту імпровізованого космічного корабля, чувся голос космонавта: «Бачу Казахстан». На шоу виконали пісню на вірші президента Назарбаєва про Астану. Але сам Президент Назарбаєв на шоу не прийшов. Як я дізналася пізніше, саме в цей час у західному Казахстані нафтовики громили адміністративні будівлі.

Успіхи Казахстану в економіці відчутні також, як ліхтарик, який я тримала під час шикарного лазерного шоу, присвяченого Незалежності, з небаченими спецефектами. Але обмеженість його політичних свобод не менше очевидна. У подарунковому виданні про 20-ліття Казахстану в кожному розділі прославлявся лідер Казахстану. І пасіонарій він, і феномен, і спортсмен, і архітектор, і носій моральності й моралі. І навіть пісні про Астану складає. Правда, автори нарікали на те, що Захід не визнавав вибори в Казахстані демократичними, не видавав кредитів довіри країні, намагаючись «укласти в прокрустове ложе західної демократії». Цікаво, що зараз там в експертному середовищі почала розкручуватися й інша теза: у східних державах демократія не так вже необхідна. Живуть же Саудівська Аравія, Емірати, Катар, Таїланд без демократії, процвітають. Але різниця тільки в тому, що Саудівська Аравія не претендує на статус демократії. А ось Конституція Казахстану в перших рядках декларує, що Казахастан – демократична держава.

– Насправді, Назарбаєв намагається демократизувати систему, – пояснив мені експерт із Латвії Вадим Валовий, що прибув на святкування, (він користувався великою популярністю у місцевих журналістів, і я обговорювала з ним казахстанські теми). – Ну захотів президент, щоб у парламенті було кілька партій, створив щось подібне до «Справедливої Росії». Я зустрічався з цим лідером опозиції. Він говорить: загалом ми не проти влади, ми просто вносимо конструктивні пропозиції, каже, що до них вступають підприємці. Де ви бачили, щоб бізнесмени вступали в партію, по-справжньому опозиційну? Але навіть у цій ситуації рейтинг Назарбаєва стабільно високий. Він зумів домовитися з основними ФПГ, він створив прийнятні умови для життя людей. І тому їхній системі нічого не загрожує. У них є проблеми з нафтовиками, але вони перманентні, вирішувані, і нічого серйозного їм не загрожує.

Така розмова з Вадимом відбулася у нас увечері 15 грудня. А вже 16 грудня стало відомо, що в Казахстані  - повстання і є жертви. Того вечора я включила казахстанське телебачення. Про нафтовиків - ані слова. Показували фільм, присвячений 20-річчю Незалежності. Але таку радісну подію режисери фільму чомусь вирішили показати на тлі нестабільності інших держав.  Російський пропагандист Михайло Леонтьєв, український експерт Михайло Погребинський, грузинська опозиціонерка Ніно Бурджанадзе говорили, яка важлива стабільність, аналізували, чому «кольорові революції» не спрацювали, і хвалили Казахстан. Передача уривалася анонсом фільму про дитинство, отроцтво і юність президента Назарбаєва. Президент Назарбаєв був присутній навіть у художньому фільмі, який дітям до 19 років дивитися не рекомендувалося. Саме тому я його подивилася. Світле кіно про Казахстан, але там був «дорослий» момент, де казахська дівчина просила свого обранця прийняти мусульманство і зробити обрізання. Мабуть, про це в Казахстані до дев`ятнадцяти років вголос не говорять. Глава держави в цьому фільмі приймав парад. Потім побачила ще одну програму: президент Казахастана на нараді з правлячою партією. Одягнений у жовтий шалик своєї партії, він всіляко закликав чиновників не зловживати службовим становищем на виборах.  Про повстання на Заході новин  я так і не дочекалася...

Вранці, перед від`їздом в аеропорт, ми знову побачилися з Вадимом Валовим. Він визнав, що помилився в своєму прогнозі неможливості хвилювань, і почав міркувати, чому відбулися повстання.  

– Я все-таки думаю, що повстання готували якісь спецслужби, – міркував Вадим. – Подумайте: спочатку в цій частині країни пройшли три або чотири теракти. Потім, у самий день святкування ось таке повстання. Проглянув ранішні газети. Там журналісти пишуть про втечу посла Казахстану в Австрії Рахата Алієва. Нібито, на нього поставили західні лідери, яких не влаштовує така повномасштабна інтеграція Казахстану і РФ. Теракти могли спровокувати і англійці, і американці. Останні в Афганістані теж мають тісні зв`язки з талібами.

– Послухайте, Вадиме, а вам не здається, що це повстання - ще один доказ того, що нічим і ніколи не заміниш свободу. Нічим і ніколи. І що жодна спецслужба, жоден екстреміст нічого не зробить, якщо народ задоволений своїм життям?

– Згоден із вами. І все-таки, все, що відбувалося, це – почерк спецслужб. 

– Я вірю в успіхи Казахстану. Але подібні повстання говорять про виразки політичної системи.

Мій співбесідник не заперечив. Мзсівці, які супроводжували журналістів, на запитання про ситуацію відмовчувалися. Коли я добралася додому, я знайшла в своїй електронній скриньці розсилку посольства Казахстану. Генпрокуратура звинувачує в розпалюванні хвилювань кримінальні елементи. У якомусь сенсі я пораділа тому, що офіційний Казахстан не став на весь світ оприлюднювати версію про "злобний Захід, який, підгодувавши ісламізм, хоче підірвати могутність майбутнього євразійського барса". Тобто із Заходом лаятися не хочуть і винуватих там не шукають. Хоча не виключаю, що цю версію влади Казахстану залишать для внутрішнього споживання. Увечері я проглянула всі новини. Як повідомлялося, місто Жанаозен (саме там були заворушення і жертви серед протестуючих) було закрите для журналістів, навіть кореспондентів дружніх до них російських телеканалів затримали і не давали знімати. Сухо повідомлялося, що з травня місяця співробітникам китайсько-казахської компанії не платили зарплати, що вони вийшли на акції, потім почали громити будівлі. У містечко Жанаозен зайшли війська і почали стріляти. Це все. Аналізувати ситуацію за повної відсутності інформації складно. Якою була компанія: приватною чи частково державною? Чи можливо було, що столиця не знала про конфлікт людей і власників? Чи можливо, що в законодавстві Казахстану є лазівки, що допускають ситуацію з невиплатою зарплати? Ці питання залишаються відкритими. Сама ця ситуація, як і зйомки убогого містечка Жанаозен не міняє картини економічного зростання республіки, її підтверджують авторитетні аналітичні агентства. Але вона показує й інше: влада без коливань застосувала зброю проти людей, що висувають суто економічні вимоги.

РАДЯНСЬКА ПОМПЕЗНІСТЬ І ЗАХІДНИЙ МОДЕРНІЗМ

Бунт нафтовиків затьмарив свято, яке починалося дуже урочисто. Думаю, що Назарбаєв чудово розумів, що Європа, та й демократичні журналісти неоднозначно ставляться до держави, в якій лідер не мінявся двадцять років. Але проте, на це грандіозне святкування запросили в країну півсотні іноземних журналістів (нам сказали, що було п`ятдесят журналістів із двадцяти країн, включаючи країни старої демократії), разом із казахськими їх було у декілька разів більше. Всі чотири  великі автобуси, які возили братію, що писала, на масові заходи, були забиті. Назарбаєв вірив, що Астана, місто-казка, місто, яке його зусиллями і сміливістю стало новою столицею Казахстану і виросло за останні десять років,  не зможе не вразити цих європейців. І він вразив. Знаю, оскільки вранці на сніданку, в автобусах і готелі ми з колегами обмінювалися враженнями. Я знаю, що Астана і за тридцять років буде красивою. Але дуже рада, що побачила її такою юною, з виблискуючими будівлями, спроектованими Кесе Куракавою і Норманом Фостером. Ще президент Назарбаєв широко відкрив двері в свою країну, оскільки вірив, що журналісти зуміють побачити і зрозуміти ті серйозні успіхи, які за двадцять років зробив Казахстан. З екранів телебачення, з вуст президента, з книг і буклетів звучали цифри і факти, що підтверджують звершення: «Ми провели пенсійну реформу. У країну прийшли флагмани світового бізнесу. З 1999 до 2007 року щорічний приріст ВВП складав у середньому 10 відсотків на рік. За час Незалежності кількість суб`єктів малого й середнього бізнесу зросла більш ніж у 35 разів. Ми одна з економік світу, які ростуть найшвидше». Журналістів не обділяли увагою. За кожною групою в п`ять-сім осіб був закріплений молодий мзсівський чиновник або симпатична чиновниця. Вони чуйно вгадували побажання преси, з ходу давали відповіді на всі запитання. До речі, для журналістів приготували подарунок. Пляшка горілки і шоколад, плюс шкіряний портфель, у якому був годинник Casio, зроблений за спецзамовленням із символікою 20-річчя Незалежності. Горілку я взяла. (Подарунки на суму 50 у.о. дозволено приймати навіть чиновникам Держдепу, і я за принципом від таких презентів на таку суму не відмовляюся). Але від дорогого портфеля з годинником спочатку відмовилася. Він за київськими цінами набагато перевищував протокольну суму в 50 у.о. Але моя відмова так образила нашого супроводжуючого («це подарунок МЗС, просто казахська гостинність»), що портфель я під кінець візиту взяла, але попередила, що подарунок потрапить у редакцію і дістанеться комусь із наших читачів.

Самі святкування без конфузу не обійшлися. Перший день свята включав урочисті збори за участю президента.  Щоб потрапити в будівлю Палацу мистецтв, потрібно було пройти складну систему охорони, нас пускали через один вхід. Ми довго просочувалися в цей вхід, встигли замерзнути, а потім по телевізору прес-центру дивилися виступ президента і ще якогось аксакала.

– Даруйте, – я злегка подрімала перед комп`ютером, але мене розбудив колега. – Я – Пітер, з Норвегії. Адже ви не з місцевої преси?

– Ні, я з України.

– Розкажіть, як ви писатимете про подію?

– Пітере, я й сама думаю, як написати. Це захід, це урочисті збори, воно за формою – пережиток радянської системи.  Радянські лідери завжди робили партзбори, де ніби звітували, це було зразково-показовим виступом. Завтра ви підете на відкриття Тріумфальної арки. І напевно побачите парад і урочистий виступ Президента. Я на відкриття Тріумфальної Арки не піду, поїду її подивитися, коли всі роз`їдуться. По-перше, холодно. По-друге, я такі святкові відкриття «об`єкту» бачила до вісімнадцяти років в своїй державі СРСР і зараз їх повсюдно влаштовує українська влада.  Але ви повинні зрозуміти, що хоч це й радянські за формою заходи, але на шляху до ринку в Казахстану багато що вийшло. У них вийшли реформи найкраще від усіх у Середній Азії. Прості казахи не миють туалети ні в Москві, ні в Римі. Вони знаходять роботу тут. Їхня середня зарплата 700 доларів. Але при цьому, суміщаючи найрізноманітніші інтеграції, вони можуть узяти максимум для країни. Путін мріє про Євразійський Союз. Казахстан і їх президент теж, але при цьому Назарбаєв дає зрозуміти, що нова столиця Астана є географічним центром субконтиненту Євразія, і місце столиці Євразії ніби зумовлене. Вони віддали в оренду на сорок дев`ять років космодром, але при цьому будь-який чиновник МЗС офф-рекордз вам скаже, що це не подарунок, вони зможуть його відібрати після закінчення терміну, а можуть пролонгувати, якщо буде вигідно. Якщо ж ви запитаєте, чи готовий Казахастан надати території для російських військових баз (я питала) отримаєте миттєву негативну відповідь. Офф-рекордз, звичайно. Їх президент тільки що сказав, що вони беруть приклад із південносхідних тигрів і в чомусь у них виходить. Цим святкуванням вони, на жаль, відтворюють радянський стиль торжеств, незрозумілий західній людині. Але за цим радянським стилем не можна не побачити їх величезні досягнення.  Сума їх ВВП на душу населення близько одинадцять тисяч доларів. Але, хоч мені й не хочеться кривдити казахський народ, проте, для мене питання демократії висить у повітрі. У Лівії сукупний дохід на душу населення був шістнадцять тисяч доларів, а її це не врятувало.

– Ви так легко й вільно говорите про все це, – почула я комплімент.

– Пітере, це тому що в Україні була Помаранчева революція, – зробила я несподіваний промоушн нашої історії.

Лана Самохвалова, Астана - Київ

УНІАН в Google News