Чи є в українців підстави для оптимізму?

Найважливіше – щоб ми не вимирали… Уся ця херня скоро скінчиться… У нас підстави для оптимізму локальні, а для песимізму – системні… Вразив депутат, який прийняв пологи у своєї дружини…

2011 рік видався для України дуже непростий. Але напередодні свят так хочеться думати про позитивне. Знайти привід для оптимізму ми попросили у відомих українців.

Богдан Бенюк, актор:

НАЙВАЖЛИВІШЕ – ЩОБ МИ НЕ ВИМИРАЛИ

Абсолютно не згоден з тим, що цей рік був важкий…

Я належу до тих людей, котрі радіють тому, що Господь Бог дав можливість прожити ще один рік, що ти був здоровий і рідні були поряд. Це і є найбільше щастя.

Люди звикли вигадувати якісь перепони, якісь пригоди “на одне місце”, через які потім самі ж починають журитися.

2011 рік приніс ще один рік нашій Незалежності.

Історія потім оцінить і цей рік, і людей, які були при владі: що вони зробили доброго для країни чи взагалі щось зробили…

Ставлюся з великою любов’ю до того, що нас чекає попереду. Наступний рік я абсолютно не ототожнюю з Євро-2012. Українському народу фактично все одно, чи буде чемпіонат в Україні чи ні. Інша справа, що для іміджу держави на сучасному етапі ця подія буде знаменна.

Але насамперед треба думати над тим, щоб кількість населення не зменшувалася. Це найважливіше – щоб ми не вимирали. А все решта – наживне.

Лесь Подерв`янський, художник і драматург:

УСЯ ЦЯ ХЕРНЯ СКОРО СКІНЧИТЬСЯ

У мене особисто було все чудово. І сподіваюся, в наступному році теж так буде.

А щодо України – усе настільки погано… Але думаю, що вся ця херня скоро скінчиться. Бо вже не буде більше куди падати. І тоді почнеться покращення і зростання.

Євген Головаха, соціолог:

У НАС ПІДСТАВИ ДЛЯ ОПТИМІЗМУ ЛОКАЛЬНІ, А ДЛЯ ПЕСИМІЗМУ – СИСТЕМНІ

Привід для оптимізму є хоча б у тому, що зараз уже не ті бурхливі 90-ті роки. Багато проблем, які зараз видаються тяжкими й нездоланними, порівняно з тим, що було тоді, - не такі вже й важкі, хоча б в економічному відношенні, навіть незважаючи на кризу.

Купівельна спроможність населення зросла цього року порівняно з минулим. Останні дані – українці збираються витрачати на святкування Нового року в середньому більш як 3 тисячі гривень. Це теж показник.

Нещодавно КМІС розповсюдив дані по індексу оптимізму й песимізму щодо того, що буде з економікою у світі наступного року. Україна теж брала участь у цьому дослідженні. Лідерами з оптимізму виявилися мешканці деяких країн Латинської Америки, Африки й Азії. Найбільші оптимісти – це жителі Нігерії та Колумбії. А найбільшими песимістами виявилися країни Європи – Австрія, Бельгія… І слідом за ними йде Україна. Це свідчення того, що ми відрізняємося від мафіозної Колумбії і Нігерії, яку роздирають суперечності.

Тож можна вважати оптимістичним уже те, що хоч у чомусь ми близькі до Європи. У якійсь частині наша мрія про зближення з ЄС здійснюється.

У нас є деякі покращення у показниках народжуваності. У 2010 році було три області й місто Київ, де народжуваність перевищувала смертність. Цього року додалася ще Чернівецька область. Якщо кожного року до цієї когорти приєднуватиметься хоча б одна область, то років через 20 у нас завершиться депопуляція населення.

На жаль, останні десятиріччя у нас формували домінуючий тип скептиків. Було багато невдач, і в нас уже виробився тип скептичного ставлення до життя і майбутнього.

У чому суть нашого песимізму? У нас підстави для оптимізму, так би мовити, локальні. А приводи для песимізму – системні. Просто немає ще бачення цілісного перетворення країни – куди вона йде і куди прийде навіть у найближчі роки. Тому коли людина бачить локальні покращення і системну невизначеність, останнє більше впливає на її ставлення до життя і до майбутнього. Мало вказувати на якісь локальні покращення, треба дати цілісну перспективу – це є завдання для влади. Тоді й з’явиться оптимізм – не як точкове явище, а як загальна оцінка.

Ірен Роздобудько, письменниця:

НАМАГАЮСЯ СМІЯТИСЯ НАВІТЬ ТОДІ, КОЛИ ТРЕБА ПОПЛАКАТИ

Я по життю людина оптимістична. Коли є привід поплакати, намагаюся його так переформулювати, щоб посміятися. Але те, що відбувається в країні, аж ніяк не налаштовує на оптимізм…

Мене вразили люди зі Східної України. Цей рік у мене був присвячений мандрівками на Схід – до Маріуполя, Горлівки, Донецька (Ірен Роздобудько – походить з Донецька. – Авт.). Якось думаєш – навіщо ти там потрібен зі своїми українськими книжками? А я побачила, що ці люди цікаві, розумні, чудові. Вони дуже багато читають української літератури, обізнані з сучасними українськими авторами. Немає ніякої культурної ізольованості. Мені було дуже приємно.

Павло Полянський, керівник Центру освітнього моніторингу:

2011 РІК ПОКАЗАВ «ХУ ІЗ ХУ»

Зросла кількість народжених дітей – це передусім має вселяти оптимізм. Українська держава в такому разі має майбутнє, батьки матимуть турботу, а вчителі – роботу.

Дає підстави для оптимізму освітній корабель, який вкотре у своїй історії вистояв у цьому штурмі словесного реформування. 2011 рік чітко показав, «ху із ху» в українській освіті: хто живе освітою, а хто хоче жити з освіти. Завжди важливо, коли є визначеність. І тут уже всі маски були зірвані і обличчя всіх сталі виразно помітні.

З особистого – мені вселяє оптимізм те, що донька дуже успішно склала сесію, це її вагомий внесок в модернізацію національної системи освіти й підвищення загальної української освіти. У 2011 році я написав підручник зі Всесвітньої історії для 11-го класу.

Я досі маю щастя телефонувати своїм учителям. Людині в житті дуже важливо знати, що вона інколи може поспілкуватися з близькими людьми, котрі свого часу дуже багато для неї зробили…

Володимир Горянський, актор:

У ТЯЖКІ ЧАСИ ЗАВЖДИ ЗНІМАЛИ КОМЕДІЇ

Складне питання... Рік був дуже важкий, дивний, безтолковий…

Але під кінець року з’явився якийсь оптимізм, надія... По-моєму, влада зрозуміла, що треба щось робити, а не “висмоктувати з пальця” закони. Думаю, в наступному році їхні мізки працюватимуть у тому напрямку, щоб бути ближчими до народу.

З точки зору творчості, теж немає великого оптимізму. Цей “гастрольний закон” припинить усі гастролі. І так – хто там їздить? Роговцева, Горянський, Сумська, Хостікоєв… Тепер і вони не їздитимуть, якщо приймуть цей закон...

Ну який оптимізм? Хіба що вижили. Бувало гірше…

Тому треба вірити, знімати комедії, романтичні й оптимістичні фільми. У тяжкі часи завжди знімали комедії. Думаю, цей заряд позитивної енергії якось спрацює.

Анжеліка Рудницька, співачка, художниця:

ВРАЗИВ ДЕПУТАТ, ЯКИЙ ПРИЙНЯВ ПОЛОГИ У СВОЄЇ ДРУЖИНИ

Хорошого завжди багато. Я для себе не підбивала підсумки року. Але сказала б, щоб він був суєтний.

У голову починає лізти відкриття стадіонів, про які багато говорилися. Але чи є це здобутком? Чи робилося для українців? Ще не відомо: для чого, якими зусиллями і які будуть результати…

Мене вразив цього року народний депутат Юрій Стець, який особисто прийняв пологи у своєї дружини. Життя іноді влаштовує такі ситуації, що ти невільно вимушений ставати героєм.

Я нещодавно була в маленькому містечку Ладижин. Там діти писали твори, про що вони мріють. І виявилося, що один мріє винайти ліки від раку, інший – побудувати будинок для дітей, яких ображають у сім’ях. Мій 10-річний племінник мріє винайти машини, які не псуватимуть екологію. Нам всім треба вчитися у дітей. Вони відкривають цей світ і водночас розуміють, що цей крихкий світ треба берегти.

З дітьми взагалі неймовірно приємно працювати. Цього року мої улюблені майстер-класи з зірковими малюками перетворилися на традиційні зустрічі. Ми були і в інтернатах, і в звичайних школах, і в Інституті раку.

У мене було багато виставок за кордоном. Це створює позитивний імідж країни. Люди бачать, що в нас не тільки голі дівки по закордонах їздять, а є щось інше.

Хотілося б, аби ми ставали мудрішими і духовний світ переважав над матеріальним. Я сьогодні подумала, що жодного інтерв’ю не було протягом року, у якому б не питали про гроші: де береш, за скільки продаєш, що, куди, кому… Ми стали настільки примітивно матеріальними… Хочеться, щоб люди навчилися позитивно мислити, навчилися мріяти і бути відповідальними.

Мирослав Попович, філософ:

ДОБРЕ, ЩО НІЯКОЇ КАТАСТРОФИ НЕ БУЛО

Уже добре те, що ніякої катастрофи не було. І хай буде принаймні не гірше, ніж зараз. Це вже такий хворобливий оптимізм. Але на більше, мабуть, нам розраховувати не можна.

Люди стали краще розуміти самих себе і одне одного.

Минулий рік свідчить, що в народу в цілому зберігається здоровий глузд і він тримається раціональних правил життя. Тож можна вірити, що український народ житиме краще.

Наступного року ключовою подією будуть вибори. Це буде дуже важлива віха в історії нашої країни.

Опитувала Анна Ященко

УНІАН в Google News