Гризня у владі напередодні виборів

У владі напередодні виборів розгоряються міжусобиці. Звичайно, вона розраховує на те, що й опозиція погрузне у міжусобних чварах. Але опозиції ще далеко до тієї «драчки», яка визріває у владному таборі… 

У владі напередодні виборів розгоряються міжусобиці. Звичайно, вона розраховує на те, що й опозиція погрузне у міжусобних чварах. Але опозиції ще далеко до тієї «драчки», яка визріває у владному таборі…

Лідери опозиційних партій під час мітингу з нагоди Дня Соборності і Свободи в Києві, 22 січня

Після урочистого підписання угоди про об’єднання опозиційних партій у День соборності 22 січня в інформаційному полі розгорнулася скоординована й масова кампанія з її дискредитації. Тези «опоганення» об’єднаної опозиції та знецінення укладеної угоди такі: ці опозиціонери ніколи подружитися не зможуть, у них в кожного купа амбіцій, скоро розсваряться; одні з них «підминають» інших, слабкіших; менші критикують більших; мажоритарні округи все одно не поділять, вибори програють тощо.

Досить почитати одноманітні коментарі численних політологів, які сьогодні так само «самовіддано» обслуговують владу, як учора – штаб БЮТ. Одразу видно одну руку сценариста, набиту ще на горезвісних «темниках».

Чи все в цій критиці неправда? Певно, що підстави для критики опозиції є. Але чомусь пани політологи зі владних стаєнь пильно вишукують дрібні скалки в оці опозиції, уперто не бажаючи помічати цілу колоду роздорів та сварок в оці влади…

Як казав незабутній В.І.Ленін, «метафізика – це роздування, розпухання часточки об’єктивної дійсності».

Тож, здається, варто бодай частково виправити штучно сформований «метафізичний» дисбаланс у інформаційному полі. А то несправедливо якось виходить.

Насправді всередині владного табору вирують такі пристрасті та протистояння, що опозиції годі й братися.

Почнемо з того, що в самій Партії регіонів почалася гра «підштовхни падаючого Азарова». Злетіла остання людина Миколи Яновича в уряді. З’явилися чутки про те, що прем’єр написав заяву про відставку. Але Азаров залишається бодай номінальним головою партії влади, несучи на собі тягар невдоволення з боку не лише суспільства, а й однопартійців.

«Мочилово» Азарова напередодні парламентських виборів поглиблює розкол між «старими» та «молодими» лідерами ПР і ще більше знижує її шанси на перемогу.

Сергій Тігіпко, Борис Колесніков

Як казав Чарльз Дарвін, внутрівидова конкуренція – найзапекліша. Самих претендентів на те, щоб очолити пропорційний список ПР на парламентські перегони газета «Комерсант-Україна» нарахувала щонайменше шість: усе ще прем`єр-міністр і голова Партії регіонів Микола Азаров, перший віце-прем`єр Андрій Клюєв, віце-прем`єри Борис Колесніков та Сергій Тігіпко, міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко, глава парламентської фракції ПР Олександр Єфремов.

За даними джерел видання в АП, найбільше шансів очолити партійний список зараз має Юрій Бойко, який "контролює дві обласні партійні організації – Київську й Луганську" і вже "став своїм у партії".

Спробуйте, шановні читачі, угадати з двох разів, чи погодяться сумирно на такий варіант решта п’ятеро високоповажних «альфа-самців» з ПР? І уявіть собі, яка «драчка» розгоряється на вершечку владного Олімпу. Навіть при тому, що №1 у ПР, звичайно, сам Янукович. Але й другим номером кортить стати багатьом.

Конкуренція в прохідній частині списку сягнула такої напруги, що ціни за місце в ній доросли, за даними голови Комітету виборців України Олександра Черненка, до астрономічної позначки – 10 мільйонів доларів.

Тож багато хто з «регіоналів» переключається на мажоритарні округи, вважаючи, що тут бажаний мандат можна здобути за вдвічі меншу суму. У підсумку очікується жорстока «внутрівидова» конкуренція на округах у базових регіонах ПР – на Сході й Півдні України. (Он у Одесі вже давненько вирує класичне протистояння «батьків та дітей». Схоже, діточки потроху перемагають).

І тут навряд чи допоможе навіть запланований владою перерозподіл мажоритарних округів на користь Півдня та Сходу за рахунок «неправильних» Центру та Заходу. Надто багато бажаючих. За підрахунками донецьких політологів, які наводять «Коментарі», на 23 раніше затверджених у Донецькій області округи сьогодні претендує як мінімум 40 самих лише нардепів з Партії регіонів. А є ще ціла низка урядових і регіональних чиновників та «багатеньких Буратін». Навіть якщо Донецькій області «доріжуть» ще три округи, все одно міжусобиця буде страшна.

Анатолій Близнюк

На ці округи націлилися одночасно і представники «старої гвардії», зокрема міністр ЖКГ Близнюк, екс-міністр охорони здоров’я Бахтєєва, Звягільський, Валентин Ландик, і молода «поросль» старшого сина президента Олександра Януковича (хоче щонайменше 7 округів!), і люди Андрія Клюєва, імовірного керівника виборчої кампанії ПР. Навряд чи кураторові області від ПР віце-прем’єру Борису Колесникову вдасться задовольнити всіх.

Не дивно, що «донецькі» (й умовно «київські») «регіонали» націлюються й на округи в інших регіонах, розраховуючи на адмінресурс та матеріальне сприяння влади. Але на місцях повно і своїх висуванців, які готуються з багнетами прийняти всіляких «зайд» - нехай навіть з колиски владного клану або зі столиці.

У Луганській області як мінімум чотири округи готуються для «варягів» з області сусідньої, але не дуже дружньої: між донецькою та луганською елітами давно тліє ворожнеча. І обіймів для «донецьких» тут не буде. А ще «лізуть» на округи Луганщини такі небезпечні супротивники, як секретар місцевого обкому КПУ Спиридон Кілінкаров. Депутат, у якого відвертими фальсифікаціями відібрали перемогу на виборах мера Луганська, висловив готовністьзійтися в «бою» хоч і з самим «господарем» області Олександром Єфремовим.

Валерій Писаренко, Андрій Портнов

На округи в Харківській області націлилися аж ніяк не харків’яни перебіжчик-«портновець» Валерій Писаренко (уродженець Херсонщини), екс-міністр оборони Олександр Кузьмук (з Хмельниччини), Віталий Хомутинник (з Макіївки). Давно позаду харківський період життя в тещі одіозного Олеся Довгого Ірини Горіної. Чи полюблять їх ніжною любов’ю тутешні фельдмани? Риторичне питання. А ще ж доведеться поштовхатися з тими ж «союзничками» комуністами, наприклад з Аллою Александровською. Аналогічні проблеми – на Дніпропетровщині.

За даними «Першої Кримської», цього разу очікується істотний наплив «чужинців» і на півострів. У кулуарах ВР Криму в числі кандидатів-мажоритарників називають нардепа Олену Нетецьку, яка курирує автономію по партійній лінії, може вигулькнути й права рука віце-прем`єра Бориса Колесникова Олександр Зац. Крім того, за деякою інформацією, один з кримських округів уподобав міністр освіти Дмитро Табачник. Отже, ряди нардепів-кримчан (зараз їх 11) можуть помітно порідшати. І вони (та й узагалі сильно поскубана покійним Василем Джарти кримська еліта) аж ніяк не збираються поступатися «зайдам» своєю малою батьківщиною.

Михайло Поплавський

Навіть на Київщині, де шанси «регіоналів» аж ніяк не однозначні, відбувається неабияка штовханина. Як розповідає «Українська правда», нинішній депутат від ПР Петро Мельник багато років "годував" свій округ у Ірпені, де розташована очолювана ним податкова академія. Але несподівано дізнався, що на його «рідний» округ націлився ще один ректор, «співочий» Михайло Поплавський – і вже майже «вирішив питання» у високих кабінетах. А на київський округ, де перемагав Василь Горбаль, рішенням згори спущено іншого «регіонала», Табачникового кума Максима Луцького.

Як розповідає «Дзеркало тижня», не можуть поділити округи представники влади й на Закарпатті. Заява губернатора Олександра Ледиди про «полюбовний» поділ області навпіл між ПР та «Єдиним центром» отримала швидку й агресивну відповідь міністра МНС Віктора Балоги (він же лідер ЄЦ): нічого подібного, я сам іду на округ, і ми ні з ким ні про що не домовлялися. А ще один з шести закарпатських округів активно «обласкує» екс-глава АП Віктор Медведчук, який, схоже, не вписується в плани ні ПР, ні ЄЦ.

Куди не кинь оком – у владі напередодні виборів розгоряються міжусобиці. Звичайно, вона розраховує на те, що й опозиція погрузне у міжусобних чварах.

Але, здається, на Банковій недооцінюють об’єднавчого потенціалу гострого небажання переважної більшості українців жити у великому-великому Межигір’ї, виступаючи в ролі не лише обслуги «господарів життя», а й кенгуру, земляних зайців і кабанчиків для відстрілу…

Петро Осадчук