Віктор Пинзеник: Передвиборна програма Партії регіонів - це ”Гній - у поля!”...

Спроби Нашої України грати в “ширку” закінчилися погано... Конституційний суд фактично сказав: бидло є бидло, а еліта є еліта... Тимошенко знає, як зварити смачну їжу... Інтерв`ю

УНІАН звернувся за інтерв’ю до кандидата у народні депутати України від БЮТ, голови ПРП Віктора Пинзеника

"БЮТ І НУ - ЦЕ ПРИРОДНІ СОЮЗНИКИ, А УРЯД - ЦЕ НЕ ПУБЛІЧНА РОБОТА"

Вікторе Михайловичу, БЮТ розпочав виборчу кампанію і відразу наткнувся на спротив ЦВК щодо реєстрації ініціативних груп з проведення референдуму. Майже всі експерти визнають, що ваші гасла щодо референдуму - це не більше, ніж виборча політична технологія. Його неможливо реалізувати і ви таким чином нівелюєте народне волевиявлення.  Чому ви далі так наполягаєте на ньому?

Реформа влади потрібна. Ми не маємо права забути про минулу кризу. Бо вибори - це відповідь лише на частину питань. Публічна увага до цієї проблеми - це спосіб змінити ситуацію. Це спосіб змінити організацію влади. І воно саме по собі варте того, що робить БЮТ. Конституційні ініціативи мають бути реалізовані. Я знаю десяток рішень Конституційного Суду, коли він узаконив поділ людей на сорти, я маю на увазі рішення про пенсії. Він фактично сказав: бидло є бидло, а еліта є еліта.

Чи зникли у БЮТ побоювання, що НУ-НС буде створювати широку коаліцію із Регіонами?

Поведінка останніх двох років довела: спроби воювати між собою для всіх закінчуються погано. Спроба Нашої України грати в “ширку” (широку коаліцію) закінчилися погано. Їх всіх вигнали з уряду. Цього достатньо, щоб зрозуміти, що БЮТ і НУ - це природні союзники, а уряд - це не публічна робота. 

А вам не здається, що витіснення Регіонів у опозицію посилить розкол у суспільстві?

Розколу нема. Його провокують політики. Вони витягують питання, які розколюють людей. Хоча конфлікт у тому, що все більша частина багатства йде до рук невеликої кількості людей. І мені здається, що поки що політики не використовують гасла, які розколюють Україну.

"ПРИВАТИЗУВАТИ ЗАВОД МОЖЕ ТІЛЬКИ ТОЙ, ХТО НАРОДИВСЯ У БЕРДИЧЕВІ ПО ВУЛИЦІ МАРКСА..."

Ви говорили про зростання рівня інфляції за уряду Януковича. А Борис Колесников дає інтерв’ю і як свідчення успішності каже про зростання автопродажів та збільшення споживання шоколаду... Держкомстат - це машина, яка не бреше, але трактувати цифри Держкомстату можна по-різному...

Ні, можливе лише однозначне трактування. Я не заперечую, що частина людей добре живе. Але більшість людей живе погано, і для  них відчутно те, що є 13 відсотків росту зарплати і 16,5 росту інфляції. Про який ріст доходів можна говорити? Цього року люди купують менше. 

Регіонали кажуть, що вони також за добробут країни, за заможню й сильну Україну. Чому не виходить співпраці наших еліт?

Це питання філософії країни. Наша країна - це країна для сорока семи мільйонів, а є країна для десяти тисяч.

Ринат Ахметов замовив “план Маршалла” для України. Ви б взяли на озброєння цей дороговартісний проект?

Не думаю, що він такий дорогий. Я проблеми такої не бачу, у нас є фахівці, здатні проводити реформи. Але я б не заперечував, щоб подивитися. Бо, вибачте, їхня передвиборна програма - це "Гній у поля!”. Бо нічого більше не бачу. Наш документ - це чітко виписані питання економічної політики.

Як ви оцінюєте бізнес-складові списків великої трійки?

Я не зовсім стежу за цим. Десь бізнесменів більше, десь - менше. Але я вважаю актуальним гасло відділення влади та бізнесу.

Ви дійсно вважаєте таке гасло професійним?

Вважаю професійним. Іде гра без правил. І в такій грі без правил велика спокуса для українських бізнес-політиків. Коли ж правила сформовані, то немає спокуси, що хтось використає посади у власних інтересах. Бо він не може її використати. Коли є можливість виписати правила приватизації так, що приватизувати завод може тільки той, хто народився у Бердичеві по вулиці Маркса, а зараз живе по вулиці Інститутській 2, квартира вісім. Це вже не приватизація, це дерибан,  це означає, що умови виписані під чиновника.

Бізнес-політики, незалежно від політичного кольору приростають капіталами, попрацювавши в уряді...

Проблема у відсутності правил. Не всі люди витримують спокуси випробування владою. Влада не може бути ціллю, це спосіб дати відповідь на питання. Коли наш уряд працював, ми не ділили на кольори. Ми всіх ставили у рівні умови. Донецькі користувалися пільгами? Так. Порошенко користувався? Так. Таріел Васадзе користувався пільгами? Звичайно. Всі позбавилися пільг. Ми скасували сорок постанов попереднього уряду, яким давалися переваги. Я  бачу в свого лідера бажання встановлення єдиних правил гри. Цього найбільше потребує країна. Ручний режим - найстрашніше,  це завжди викликає зловживання у економіці.

"ТИМОШЕНКО ЗНАЄ, ЯК ЗВАРИТИ СМАЧНУ ЇЖУ"

Вікторе Михайловичу, ваш колишній колега по фракції, а нині соратник Бродського Дмитро Видрін вважає, що за красиву жінку із красивою назвою блоку будуть голосувати всі кухарки, які мріють стати господинями на кухнях своїх роботодавців. Вам, як професору, заслуженому економісту, комфортно від розуміння, що ваш виборець - це той, хто мріє все відібрати у свого господаря?

Я вважаю, що в нас мудрі громадяни, і вони розуміють, що головним кухарем на українській кухні має бути Юлія Тимошенко. Вона знає, як навести лад і зварити смачну їжу. І це показав уряд 2005 року, який, маючи дуже складну ситуацію, почав давати відповідь на злободенні питання.

Але Видрін мав на увазі інше: одна політична сила не може одночасно обстоювати підвищення норми прибутку та підвищення соціальних виплат.

Це повний ідіотизм. Я особисто закликав голосувати проти будь-якої політичної сили, яка буде говорити про прибутки, але не буде говорити про добробут людей. Бо людям плювати на ідеологію, людям все одно, як вона називається. Але якщо ідеологія не передбачає поліпшення життя людей, то виникає просте питання: нащо їм така влада? Тому я знаю, як називається ідеологія, яку я сповідую, але я завжди спокійно говорив про підняття зарплат та пенсій. Бо результат зростання економіки - це спосіб підняти доходи людей. І я впевнений, що ідеологія, яку я сповідую, вона найбільш ефективна  з точки зору  доходів людей. І це має бути метою політики. І прибутки компаній 2005 року, коли ми закрили всі дірки, через які  кралися гроші, зросли.

По дорозі викликавши  контрабандну кризу...

Ну що ви? А як митниця могла вдвічі за рік збільшити доходи? При нас митниця на 73 відсотки збільшила доходи. Я, до речі, нещодавно мав зустріч із директором заводу. Він молиться на те, щоб ми прийшли до влади, він чекає, що прийде команда, яка буде боротися із контрабандою. Бо він не може конкурувати із командою, яка ввозить товар, не сплачуючи податки. Але я повернуся до того, що ми закрили дірки, віддавши гроші людям. Економіка, бізнес від цього не постраждав, бо ці гроші повернулися в економіку. Прибутки зросли. Бо чого потребує українська економіка? Ринків збуту, споживача. Чим більше зарплата лікаря, вчителя, пенсіонера, тим більше можливостей збуту та нарощування прибутку мають кампанії. Чим більше люди заробляють, тим більше прибутків в українських підприємств.

БЮТ класифікують як праву силу. Так на з’їзді  заявив і президент Європейської  народної партії Вілфред Мартенс. Але дії правої Маргарет Тетчер, яку англійці не дуже люблять,  цілком відрізняються від дій Юлії Тимошенко, яку простий народ обожнює. Наші аналітики Юлію Володимирівну класифікують як лідера-харизмата, за керівництва якої багаті завжди будуть знати, що вони мають ділитися із бідними, а  у неї самої завжди буде спокуса переділити власність заради короткострокової тактичної користі.

Ми не працювали на коротку перспективу. У 2005 році нам простіше було закрити питання українських пенсіонерів, просто піднявши пенсії. Тоді у бюджеті була дірка, не було коштів на пенсії. Але якби ми так вчинили, ми б мали проблеми надовго. Ми знайшли інші ресурси: додатково підняли зарплати, чим врятували пенсійний фонд.

І до речі, хто вам сказав, що Маргарет Тетчер не люблять англійці? Вони відчули покращення свого життя...

Через двадцять п’ять років. До того ж вона не діяла так, як Юлія Володимирівна...

Ну-ну. Юлія Володимирівна діяла правильно. Вам подобалося, що крали гроші? Мені не подобалося.  Ми закрили податкові дірки. Закон про тендер, який готувався урядом Тимошенко, був прекрасний, бо при ньому були неможливі відкати.  Можна говорити про назви філософій, а давайте оцінювати дії. Людям назви нічого не кажуть: консерватизм, неолібералізм... Людям слід давати приклади. А ми можемо показати нашу діяльність на прикладах. Скільки не підніми пенсію, люди будуть незадоволені. Проблема не в рівні пенсій, а у відсутності правил. Одне правило діє для тринадцяти мільйонів, інше, особливе правило, діє для п’ятнадцяти категорій пенсіонерів. Особливе правило для особливих пенсіонерів. Хто почав  наводити лад? Уряд Тимошенко. Бо ми скасували дії п’ятнадяти законів, які дозволяли за нестандартними правилами нараховувати пенсії окремим категоріям.

А вам не здається, що значно ефективніше для Юлії Тимошенко було б не культивувати ідею власної безгрішності, а зректися колишніх помилок...

Яких помилок?

Розмови про реприватизацію боляче вдарили по іміджу України і злякали інвесторів.

Ну, я, наприклад, ніколи не погоджуся із тим, що сталося зараз з Комсомольським рудоуправлінням або Луганськтепловозом. Завод не проданий, а подарований конкретній особі. І ми будемо подавати в суд. Там, де відбулася нечесна приватизація, її слід через суд скасувати і провести повторно. І це стосувалося невеликого кола об’єктів. Це декому вигідно було зчинити галас і зупинити процес, не дозволити продажу майна. Уряд чинив правильно. І ми будемо так робити щодо згаданих мною двох об’єктів.

Але ми перелякаємо інвесторів...

Інвестор хоче гри за правилами.  Інвестор хоче мати можливість купити об’єкт, а він не може купити. Чому? Бо чиновник зробив простенький запис. Що покупцем об’єкту може бути тільки той, хто купує двадцять відсотків продукції Комсомольського рудоуправління. То це сподобається інвестору? Ні, це означає, що він ніколи не потрапить на наш ринок. Продаж за єдиним критерієм та ціною - це дорога, яка відкривається для будь-якого інвестора. Єдина умова для придбання об’єкта – заплати вищу ціну.

"ІНВЕСТИЦІЙНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ -  ЦЕ НЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ОБІЦЯНКА ЖІНКИ, ЯКА ДОБРЕ ВИПИЛА"

У політиків, які відомі, як науковці, я запитую: як ви характеризуєте період  правління Кучми? Я маю вже кілька визначень: стабільний режим з ознаками економічного зростання та з ознаками авторитаризму. Або: завдяки Кучмі ми не стали країною дрібних лавочників. Як ви оцінюєте період Кучми?

Мене переконують, що все, що відбувається у країні, нормально. Що ми жили у іншій системі координат і швидшого розвитку  бути не могло. Що до багатьох змін суспільство було не готове. Можливо, я  максималіст. Але якщо про зміни не говорити, то вони не відбудуться. Я завжди дивився на країну очима прогресу та економіки. Добробут і незалежність країни знімає проблеми єдності. Я завжди буду згадувати минулий період не дуже добре, як період не використаних до кінця можливостей, бо значно більше можна б було реалізувати. Я й сам не реалізував...

Є стільки елементарних речей у системі управління! У владі одну функцію має виконувати один орган. А у нас одну функцію виконує двадцять міністерств. Наприклад, освітню. Освіта де має бути? У міносвіти. Наука де має бути? У міннауки. А у нас нею сорок чотири відомства керує.  Де мають бути лікарні? У мінохорони здоров’я. А у нас десять міністерств охорони здоров’я. У нас немає єдиної логіки, єдиної політики. Кожен будує по своєму баченню. Не всі це розуміють, міносвіти не хоче брати всі вузи. МінАПК не буде віддавати аграрні вузи. А що міносвіти не здатне підготувати фахівців для аграрної галузі?   Має бути єдина система освіти. Єдина система з єдиною логікою, з єдиним баченням. У нас було шість пенсійних фондів. Шість філософій призначення пенсій! Необхідна реформа зарплати. Бо в нас одним зарплату регулюють законом, іншим – постановою уряду, третім – указом Президента. Є три органи регулюванння зарплати. Реформа система влади має бути ключовою.

А щодо “мєлкіх лавочінков”... Великий завод не міг би купити дрібний лавочник. Його могла б купити багата  юридична  особа.  Великий завод не перетворили б на лавку. Питання слід ставити так: чи отримала б країна гроші від приватизації, чи отримали б в кишені ті, хто її підтримав. Я нещодавно піднімав свої доповідні записки і знайшов записку 1994 року. Я просив прем’єра Марчука скасувати приватизацію під так звані інвестиційні зобов’язання. Бо інвестиційні зобов’язання -  це не більше, ніж обіцянка жінки, яка добре випила. Поставлять ціну і умову інвестиції. Мало хто що пообіцяє, важливо продавати за реальну ціну.  Я просив скасувати ту постанову тринадцять років тому... Якщо я купив об’єкт за реальну ціну, я не зароблю від перепродажу. Я поверну ті гроші тільки через виробництво.  А зараз понабирали свердловин і чекають моменту їх перепродати.  Ось і приватизація.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News