М.Поживанов: Як поведуться люди Литвина, залежить від їхніх матеріальних зобов’язань

М.Поживанов: Як поведуться люди Литвина, залежить від їхніх матеріальних зобов’язань

Тарасюк фактично знищив Народний рух... Завдяки Омельченку я вивчив українську мову… Я не хотів би, щоб із небуття поверталися такі люди, як Плющ...  Інтерв’ю

Михайло Поживанов, член Блоку Юлії Тимошенко, відповів на запитання УНІАН

Чи хвилювалися Ви, коли під час підрахунку голосів Соціалістична партія почала переходити тривідсотковий бар’єр?

Михайло ПоживановЩиро скажу, що хвилювався… Бо бачив, як проходила виборча кампанія соціалістів в Одеській області (Михайло Поживанов був представником від БЮТ в Одеській області. – Авт.), і вони взяли там друге місце. Вони набрали в Донецькій області за рахунок комбінату Ілліча – 7,32 відсотка, а по Одещині – 8,18.

Я знаю, завдяки чому здобувалися голоси на Донеччині, і те саме робилося в Одеській області – це був звичайний підкуп виборців. Соціалісти напередодні виборів протягом останнього тижня просто масово роздавали гроші: по 40–60 гривень на руки, складалися відповідні відомості, і люди під ними підписувалися, обіцяли ще по 40 гривень, якщо вони потраплять до парламенту.

І цією справою, на превеликий жаль, займалися голови районних рад, сіл, поштарі, як, наприклад, в Ананівському районі, чи працівники міліції – як у Балтському районі.

Я змушений був звертатися до керівництва СБУ, Генеральної прокуратури, Центрвиборчкому, де я повідомляв про факти підкупу виборців, називав конкретні прізвища. Бо до мене зверталися депутати з селищних рад від соціалістів, котрі відмовлялися цим займатися й називали це аморальним. Та, на жаль, були райони, наприклад, Савранський, де майже 30 відсотків проголосувало за соціалістів, – це при тому, що реальної підтримки там не було, а тільки за рахунок грошей…

Виявляється, наші люди готові за копійки робити такі страшні речі...

Але, слава Богу, справедливість є, і це соціалістам не допомогло, а допомогло людям. Я шаную їх за те, що вони зробили відповідну матеріальну допомогу людям, але Соціалістична партія до парламенту не по-тра-пля-є.

Кого б Ви хотіли бачити спікером Верховної Ради?

Я б хотів, аби це був хтось із молодих політиків, але той, хто має певний досвід у адміністративній діяльності. Бо Голова Верховної Ради – це не тільки ведучий на засіданнях, а й організатор усієї діяльності.

Наприклад, Слава Кириленко був керівником фракції, тобто досвід роботи в парламенті має, а також досвід роботи віце-прем’єра. Тому, думаю, він спокійно міг би працювати Головою Верховної Ради.

Я абсолютно не хотів би, щоб з небуття поверталися такі люди, як Іван Плющ. Він уже свою роль в українському політикумі відіграв, має пенсію, і нехай собі просто буде народним депутатом.

Зиновій Шкутяк міг би також бути головою парламенту. Він працював івано-франківським міським головою. Я його дуже добре знаю – він хороший фахівець.

А як сталося, що Ви перейшли з Народного руху України в БЮТ?

Я в березні 2007 року вийшов з Народного руху…

Ви самі вийшли? Наскільки мені відомо, Вас виключили?

Сам... У пана Тарасюка було велике бажання мене виключити, він навіть намагався це зробити…

Коли Борис Тарасюк фактично знищував Народний рух і навіть робив деякі абсолютно аморальні кроки з точки зору політики, то я зрозумів, що там не можу перебувати зі моральних міркувань.

А щодо мого переходу в БЮТ… Це було взаємне бажання – моє і Юлії Тимошенко. Я думаю, що ні одна, ні друга сторона не пошкодує про те, що ми зараз разом.

Як Ви оцінюєте такий досить низький відсоток голосів, отриманих на позачергових виборах пропрезидентською партією?

Я б так не казав... Вони навіть покращили свій результат порівняно з минулими парламентськими виборами. Звичайно, хотілося б, аби підтримка була набагато кращою…

Але головне те, що Блок Юлії Тимошенко разом з “Нашою Україною” вперше в історії України створять абсолютну демократичну більшість у парламенті.

Гадаю, більшість проблем були пов’язані з тим, що суспільство мало дуже багато очікувань – обрало Президентом Віктора Ющенка і чекало чогось від нього, а йому багато чого зробити без підкріплення рішеннями Верховної Ради було майже неможливо. Зараз я переконаний, що ця ситуація зміниться, і рейтинг Президента зросте.

Як Ви думаєте, на кого гратиме Литвин?

На сьогодні дуже важко сказати... Треба дивитися на всіх депутатів його блоку, які заходять до парламенту. Багатьох із них я дуже добре знаю, деякі навіть працювали під моїм підпорядкуванням...

Усе залежить від того, наскільки вони вільні від певних матеріальних зобов’язань. Але якщо це буде лише лобіювання бізнесу, то нехай залишаються в опозиції.

Якщо Литвин готовий насправді підтримувати ті напрямки, які дадуть змогу поліпшити духовний, соціальний та економічний стан у країні, то ми готові з ним співпрацювати.

Запитання як до фахівця зі столичних проблем (свого часу Ви працювали заступником голови Київської міської державної адміністрації): як Ви оцінюєте горезвісні рішення Київради від 1 жовтня щодо 400 земельних питань…

Це просто жах! Те, що першого дня після виборів виробляла Київрада і пан Черновецький – просто жах.

Розуміючи, що увага всього суспільства прикута до підсумків виборчої кампанії, вони проводять 1 жовтня сесію, на яку виносяться близько 600 питань: 480 – щодо землі, а з них близько 400 – навіть без відповідних проектів рішень.

І це все приймалося – у тому числі й голосуванням картками тих депутатів, котрі не були присутні в залі. Три політичні сили відмовилися брати участь у засіданні: Партія регіонів, БЮТ і Блок Кличка, проте вони знайшли потрібні їм 60 голосів…

Я в понеділок зіткнувся з Черновецьким на передачі “Свобода слова”, і він почав мені розказувати, що це не він готує проекти рішень і не він їх вносить…

Я можу сказати лише одне – якщо депутати роблять щось із порушеннями, то в кожного міського голови є право вето.

Але Черновецький жодного разу не скористався правом вето, і це зайвий раз свідчить про те, що вони всі разом займаються дерибаном київської землі.

Кого б Ви хотіли бачити Київським міським головою?

Михайло ПоживановЯ готовий киянам провести певну роз’яснювальну роботу, що саме сьогодні Київрада робить не так і як потрібно робити.

Гадаю, кияни самі спроможні зробити адекватний вибір, але, я гадаю, що зможу бути для них хорошим експертом з цього питання.

А в самого немає бажання стати мером Києва?

Поживемо, побачимо…

Це ж не тільки від мене залежить. Бажання звісно ж є…

Знаєте, як кажуть: «Поганий той солдат, який не хоче стати генералом». Але зараз не потрібно перетворювати себе в «генерала», хоча я «солдат» уже немаленький.

Ви так гарно розмовляєте українською мовою, хоча від народження російськомовний…

Я пам’ятаю одну зі своїх перших зустрічей у Тернополі в Національному економічному університеті, де я розмовляв російською мовою. Люди це так погано сприйняли, що я мусив їм сказати: «А що ви від мене чекаєте? Я ж жертва русифікації». Я їм тоді пообіцяв, що наступного разу приїду до них, опанувавши українську.

Я щиро скажу, що я вдячний Олександру Омельченку за вивчення української мови. Коли я працював його заступником у Київраді, він мені так тихенько-тихенько, не висміюючи на загальних нарадах, сказав: «Михайле, якщо ти своє політичне майбутнє пов’язуєш з Києвом, то мусиш розмовляти українською. Тобі ж нічого не бракує, ти розумна людина». Я йому сказав, що мені нічого не бракує, просто не вистачає часу. А він каже: «Ну, то вставай на годинку раніше». Я так і зробив: почав вставати раніше й щоранку з 7-ї до 8-ї встигав з репетитором провести урок української мови. Також мені допомагали мої діти, бо вони троє навчалися українською.

Навчання тривало два семестри по два рази на тиждень.

А якою мовою розмовляєте в сім’ї?

На жаль, на жаль, на жаль, російською. Бо мої діти мені часто роблять зауваження, що я не там наголос ставлю чи ще щось таке.

Наскільки мені відомо, Ви маєте трьох синів. А дочку не хочете?

Побачимо…

Чим Ви ще займаєтеся, крім політики? Маєте якийсь бізнес?

Я ще займаюся наукою… Я ж доктор наук, провідний науковий співробітник Фізико-технологічного інституту металів і сплавів при Національній академії наук. Правда, я працюю на громадських засадах. Зараз беру участь у двох наукових темах, навіть виступаю як керівник розділів, співпрацюю з академіком Володимиром Найдеком.

Наукова робота мене іноді й годує, бо моїх багато авторських свідоцтв і патентів нині працює і в Китаї, і в Німеччині, і в Македонії. Це мені дозволяє нормально жити й щось мати.

Бачу у Вашому кабінеті такі гарні картини…

Я товаришую з деякими з наших художників, особливо з львівською групою митців – з Борисом Буряком, Михайлом Демцьом. Я вважаю їх одними з найкращих митців в Україні. Ми з ними співпрацюємо – вони мені допомагають, а я їм.

Наскільки Ви взагалі цікавитеся тим, що відбувається в українській культурі?

Я намагаюся цікавитися… У мене є друг Микола Томенко, який мене виховує, у тому числі й у культурних питаннях. Вони з дружиною завжди запрошують мене на різні презентації, інформують, які нові книжки вийшли.

Я йому дуже вдячний, що він мені допомагає розвиватися.

Розмовляла Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter