Голова Вищої кваліфкомісії суддів: «Позивач повинен розуміти українську мову. Інакше нехай наймає собі перекладача!»

Керівник ВККС Ігор Самсін не переймається з приводу «мовного закону» та не вірить у корумпованість судової системи України.

Голова Вищої кваліфікаційної комісії (ВКК) суддів України Ігор Самсін болісно реагує, коли говорять про сформований в уявленнях багатьох людей  негативний імідж судової системи України. Навіть обурюється на закиди, що, мовляв, звична річ – якщо судді за хабарі вирішують справи «як треба». На думку пана Самсіна, 98%  українських суддів – чесні люди, які приймають справедливі рішення. А проблему, за його словами, часто слід шукати не в судах, а у невиконанні судових рішень.

Розмова  про це з керівником установи, яка сьогодні займається добором суддівського корпусу і, відповідно, опосередковано також має відповідати за стан суддівства у державі, виявилася не тільки суперечливою, але й, в чомусь, обнадійливою. Особливо в частині нового КПК, який, за словами фахівців, має суттєво полегшити долю людей, що підпадають під сферу кримінальної відповідальності. Не оминули увагою ми і «мовний» закон.

- Раніше людина боялася вчинити злочин, бо знала, що буде суд, який її за це покарає. А зараз порушення закону подекуди вчинюється із посмішкою і словами: «А подайте на мене до суду!». Яке Ваше особисте ставлення до такої трансформації в свідомості людей? Що Комісія, яка по новому почала добирати суддівські кадри, може змінити в ситуації, коли хабар вже «заносять» не слідчому чи прокурору, а напряму судді – бо він бере, а іноді й вимагає?

- Ми зараз мало не кожен день чуємо, як говорять, що в судовій системі на кожному кроці корупція. Але, тим не менш, 7-8 млн. справ кожний рік суди розглядають. При цьому оскаржується судових рішень дуже мало, лише від 3 до 6 відсотків. Наприклад, якщо у нас в двох минулих роках у судах був наплив «соціальних» справ, пов’язаних з пенсіями чи пільгами, то відповідно, і відсоток оскаржених рішень був більшим – в межах 6% від постановлених. Але й це – зовсім небагато.

Звичайно, поодинокі кричущі випадки у нас є, до речі, вони є усюди, в усіх сферах. Ми від цього не застраховані, як і будь-яка демократична держава. Але, навіть з незначними негативними проявами ми серйозно боремося, і якщо про суддю з’явилася відповідна інформація, ми одразу ставимося до цього дуже уважно. У минулому році у міських районних судах  ми відсторонили від посад 12 судів.

 

- Якщо дивитися на зведення правоохоронних органів, складається враження, що випадків набагато більше, порівняно із цифрою 12…

- В Україні більше 8 тис. суддів, 12 ми відсторонили від посад лише за те, що у вчиненні злочинів їх «підозрюють» правоохоронні органи, хоча справи по суті ще не розглянуті й вина суддів ще не доведена. Я не стверджую, що усі судді гарні, але кажу, що попри всі негаразди, судова система працює. Між іншим, в умовах недофінансування.

Ви знаєте, що судова система вже кілька років поспіль недофінансовується приблизно на 40%? Для прикладу: на навчання суддів цього року передбачено лише 18 млн., близько третини від потреби, і набагато менше, ніж на правоохоронців. Цифри говорять самі за себе…

- Так і за кількістю правоохоронців, мабуть, трохи більше, ніж суддів…

- А ефект? А суспільна значимість навчання? Звісно, є випадки негативних проявів і у суддів, проте дуже неправильно, якщо суспільство і надалі не буде довіряти суду, бо тільки суд є гарантом захисту права.

Але яким повинен бути суддя? Кваліфікованим, з високими діловими та моральними якостями. Людина приходить до суду не за створенням конфлікту, а за його вирішенням, і завдання судді – розв’язати цей конфлікт, і ні в якому разі не створити новий. І тут, у процесі розгляду справи, теж виникає непросте питання – законності і, водночас, справедливості судового рішення, бо суддя може беззаперечно додержатися приписів закону, а рішення – буде несправедливим. Суддя ж має віднайти інструмент, щоб прийняти і законне, і справедливе рішення, причому справедливе – перш за все. Такі дії судді – виразник принципу верховенства права, й у 90% випадків так і відбувається.

- Розкажіть, будь ласка, для широкого загалу, як із запровадженням нової практики анонімного тестування претендентів на посаду судді, в принципі змінилася система: як було, що змінилося і чому це краще?

- Раніше в Україні існувало 12 кваліфікаційних комісій територіальних округів, спеціалізовані кваліфікаційні комісії, а також Вища кваліфікаційна комісія. Всі вони працювали на громадських засадах і кожна на своєму рівні приймала рішення про рекомендування кандидатів на зайняття посади суддів: збиралися раз на місяць, голосували, в основному, виконуючи побажання голів судів щодо «своїх» кандидатур.

Сьогодні ВККС – орган, який діє в системі судоустрою на постійній і професійній основі. Її завдання – добір суддівських кадрів, дисциплінарна практика щодо суддів місцевих і апеляційних судів, переведення суддів з одного суду в інший, вирішення питань про обрання на посаду судді безстроково.

Також введено нову процедуру добору кандидатів на посаду судді вперше – всі громадяни України, які відповідають вимогам Конституції і закону, вправі звернутися до Комісії для участі в добрі. Сам добір включає в себе два етапи – тест на виявлення рівня знань в галузі права та кваліфікаційний іспит, і Комісія забезпечує рівність для усіх кандидатів щодо порядку проходження іспитів, а також відкритість інформації про їх результати.

На початку червня ми провели тестування: на 724 вакантні посади претендувало більше 3,5 тис. кандидатів. Усі вони здали анонімний тест (100 питань з 4 варіантами відповідей, одна з яких правильна), трохи більше 1200 осіб із кращими знаннями було вибрано і допущено до кваліфікаційного іспиту, який відбудеться вже днями.

Цей іспит також буде проводитися Комісією й складатиметься з кількох етапів: знов анонімний тест (120 питань), але вже не на знання права, а саме на його застосування, після цього 19 та 20 вересня кандидати будуть виконувати практичні завдання: по три години дається для написання процесуальних рішень по цивільному та господарському праву, а на наступний день – по адміністративній та кримінальній спеціалізації. Для виконання кандидатам будуть запропоновані моделі судових справ, в яких є необхідні для прийняття рішення документи. Ці екзаменаційні справи вже пройшли через всі інстанції, і мають однакове, правильне рішення.

Але на цьому іспит не завершується: кандидат буде захищати свою роботу перед членами ВККС на засіданні, під час якого Комісія «приглядатиметься» до кандидата з точки зору його особистих та моральних якостей. Звичайно, що в нас буде і вся інформація на претендента з відповідних органів, адже, подаючи заяву на участь у доборі, він давав згоду на збирання, зберігання та використання інформації відносно нього.

- І критеріями вашої оцінки будуть особисті враження членів ВКК?

- Так, особисте враження членів Комісії, звичайно, буде, але також буде й процес голосування Комісії як колегіального органу, й у разі позитивного висновку, кандидат одержить право на перебування в резерві на заміщення вакантних посад суддів.

- Серед вимог, що висуваються для кандидата, є й вікова – треба мати не менше 25 років. Чи не замало це для судді, адже, керуючись не лише знанням закону, але й внутрішніми переконаннями, життєвим досвідом, принципами,  суддя приймає своє рішення. Чи достатньо зріла людина в 25 років, аби Іменем України вирішувати долі інших людей? Адже серед ваших кандидатів найбільше саме молодих людей.

- Таке питання виникало постійно, і думки були різні. Якщо звернутися до історії, то і в царській Росії, і в СРСР віковий ценз для кандидата на посаду судді ніколи не перевищував 25 років. І в нас це питання обговорюється. Зазвичай суддями стають у 28-29 років. Я сам став суддею в 29. Цього року серед 3,5 тис. претендентів ми мали в основному молодь 25-27 років, а вже кому за 30 – їх було не дуже багато. Чому? Мабуть, вони вже визначилися із своїм напрямком діяльності в юриспруденції – працюють адвокатами, прокурорами, юристами на підприємствах, тобто мають свій хліб і його шанують.

Але суддею не народжуються, суддю треба вчити й «виховувати». Якщо раніше в суд приходив на роботу молодий суддя, його закріплювали за суддею з досвідом, який допомагав молодому, радив, як робити і чинити, перевіряв проект написаного рішення. Нас свого часу вчили досвідчені судді-практики, а тепер ми в Україні замало уваги приділяємо цьому питанню, неналежне фінансування судової системи впливає й на те, що коштів для навчання суддівських кадрів хронічно недостатньо.

- Але навіть за недофінансуванням маєте дуже великий конкурс, тобто молодь перспективу бачить добру?

- По-перше, суддівська посада – це престижно. По-друге, кожен рік з 214 юридичних вузів України виходить близько 10 тис. юристів. І ця молодь «бачить» лише те, що «чує» (мабуть, має на увазі можливість брати хабарі, - УНІАН). А якби вони знали, що після призначення судді принесуть 200 справ – так кандидат на посаду судді ще б як подумав... Наше завдання – добір якісних кадрів для технологічного судового процесу. Ми вимагаємо від них і знань права, і його застосування, і вік тут не має значення. І ще, мені здається, що молодій людині навіть легше «прищепити» специфічні суддівські навички, ніж особі у віці, в якої вже склалися власні стереотипи. Також можу констатувати, що в молодих людей ширший юридичний кругозір, ніж у тих суддів, яким зараз ми надаємо рекомендації на обрання безстроково, і це безперечно. Молоді юристи й мобільніші, й поглиблено цікавляться правом, і чітко уявляють, як вони будуть застосовувати свої знання.

- Тоді в вас повинні бути механізми, якими ви «виховуватиме» таких молодих суддів?

- Ці механізми працюють лише 2 роки – з часу введення нової системи добору суддів. Але ефект за 2 роки побачити неможливо, ми його побачимо рівно через 5 років, коли призначені по-новому судді будуть претендувати на обрання на посаду судді безстроково й ми матимемо змогу оцінити їх роботу.

- Через 5 років будуть кращі рішення?

- Суди як виносили рішення, так і виносять – тут нічого не змінилося й не зміниться. На мою думку, весь цей негативний імідж суддів у суспільстві більшою мірою створений штучно. Адже більше, інформації, окрім як про Зварича, чи ще одну-двох одіозних фігур, ви й не знайдете!

- То як в своїй новій системі ви навчатиме справедливості – будете розказувати, як треба приймати справедливі рішення, чи каратиме за несправедливі?

- Завдання Національної школи суддів – провадити роз’яснювальну і навчальну роботу. До речі, наступний добір на зайняття посади судді ми зробимо із так званою спеціальною підготовкою: кандидати здадуть тест на виявлення знань у галузі права, а потім півроку ми будемо їх навчати, в тому числі й тому, як треба себе поводити, будемо постійно моніторити їх ділові та моральні якості, і лише після успішного проходження спеціальної підготовки по вимогах, які ми до них поставимо, вони будуть допущені до кваліфікаційного іспиту. І якщо ми будемо бачити недостатні успіхи претендента, він не буде до цього іспиту допущений.

От тоді він буде знати: хочеш стати суддею – перш за все, добре подумай, чи в тебе достатньо знань, вмінь, витримки, моральних якостей для того, щоб в один день, коли тобі принесуть 300 справ, не знепритомніти, а бути до цього готовим. А то був випадок – двоє суддів (їх щойно призначили), одержали звичайне суддівське навантаження й одразу написали заяву про звільнення.

 

- Добре, але є й інше «матеріальне» питання – про роботу суду в умовах дії нового закону «Про засади державної мовної політики». Якою буде ціна впровадження цього закону у судах? Чи є вже розрахунки, скільки коштуватимуть бюджету судові процеси, наприклад, татарською – у Криму, угорською – на Закарпатті, а румунською – на Одещині?

- Я би з цього абсолютно ніякої проблеми не робив. І Конституція, і сам закон про регіональні мови, і закон про судоустрій говорять про те, що всі судові документи складаються українською мовою.

Проблеми би не робив, тому що мова – справа громадянина. Я, як суддя, маю вирішити спір і допомогти громадянину у цьому. І якщо я його не розумію – я запропоную йому найняти перекладача.

- І суд не повинен буде йому цього перекладача забезпечити?

- Лише в тому випадку, якщо такий обов’язок суду передбачений законом, а витрати на переклад у такому випадку повинні бути в повному обсязі передбачені державним бюджетом або ж відноситися на рахунок сторін за їх згодою.

- Тобто, якщо вся справа буде проведена українською мовою, то в тому не буде жодного порушення, якщо позивач позивався мовою іншою?

- Абсолютно не буде. Він повинен розуміти українську, а якщо ні – будь ласка, користуйся послугами перекладача, послуги перекладу за державний кошт – лише за законом, наприклад тому, хто перебуває під вартою і не може сам собі їх забезпечити. Проблеми в цьому взагалі у нас не існувало, і не існує. Це в політиків із цим можуть бути проблеми – в людини чи в суду вони виникнути не повинні.

- Новий Кримінальний процесуальний кодекс у листопаді вводиться в дію. Що у зв’язку з цим буде нового для громадян, які підпадають під сферу кримінальної відповідальності? Які зміни через новий КПК впроваджуються у самих судах, чи розширюються повноваження суддів?

- Так, новий КПК ставить суд на перше місце. Вводиться посада слідчого судді, і основні слідчі дії, які стосуються захисту прав і свобод громадянина, переносяться в суд. Всі свої рішення – щодо обмеження прав громадян, обшуку тощо – суддя прийматиме у присутності осіб, щодо яких буде застосовуватися цей захід, їхніх адвокатів.

Не секрет, що у кримінальному процесі нашими судами виносилося дуже мало виправдовувальни вироків – десь 0,2% від загальної кількості, а, в основному, суддями приймалося рішення про направлення справи на додаткове розслідування. В новому КПК інституту додаткового розслідування не існує. Тому судді необхідно приймати остаточне рішення – або винен підсудний, або невинний. І для того, щоб зробити людину винною, це необхідно буде довести саме у суді.

- Тобто, досудове слідство вже не відіграватиме таку роль як зараз?

- Ні. І тут також, я не виключаю, що в бік суддів з’явиться новий інформаційний негатив: мовляв, суди випускають на волю злочинців. Але ж не забувайте – для обвинувального вироку необхідно беззаперечне доведення вини підсудного, всі сумніви повинні трактуватися на користь людини.

Наступним нововведенням є участь у процесі адвоката як професійного юриста, що несе повну відповідальність за об’єктивне вирішення конфлікту, у якому він бере участь, і який повинен допомогти судді встановити істину, здійснюючи захист всіма можливими законними заходами. Суддя зможе дослідити всі обставини справи, все, у чому він сумнівається, в тому числі й докази адвоката, і зробити абсолютно інший висновок, ніж роблять правоохоронці.

Також дуже прогресивним, на мій погляд, є можливість укладення угод в кримінальних справах, приклад чого я бачив у судах США. Для цього потрібна добра воля як потерпілого, так і підсудного. Є величезна кількість злочинів, що можуть підпадати під ці угоди, коли міра покарання могла б бути не позбавлення волі, а інша. Для чого саджати людину за грати, якщо потерпілий не вимагає цього, а погоджується на компенсацію?

- Ви вважаєте, ситуація для людей покращиться, коли запрацює судове слідство?

- А іншого виходу немає. Ніхто й ніщо не змусить суддю винести обвинувальний вирок, коли вина людини не доведена!

- Але ж судді самі часто беруть сторону правоохоронців, на «15 діб» іноді штампують рішення, навіть не слухаючи затриманих.

- А це залежить від судді. Якщо суддя поважає, в першу чергу, себе, то йому не важливо, хто до нього прийшов – високопосадовець чи громадянин, який не займає важливої посади. Для такого судді немає важливих чи неважливих справ. Обов’язком судді є людське ставлення до всіх людей, до їхніх проблем і доль, і якщо він цього не розуміє, його треба звільняти, щоб не калічив у подальшому долі людей.

До речі, в питанні «виховання» молодих суддів ми сподіваємося на допомогу досвідчених колег, суддів у відставці. У нас в кожному регіоні є багато старших, дуже позитивних у професійному та особистому плані суддів, які довго, по 25-40 років, пропрацювали в судовій системі. Вони можуть розказували молодим приклади з життя, наводити моделі поведінки.

Тож не все так негативно в судовій системі, якщо добре розібратися, а не сліпо вірити голослівним заявам. Позитиву в нас дуже багато, в нас 98% - це порядні судді.

А з негативними проявами, повторюю, боремося всіма доступними методами, працюємо над вдосконаленням системи, співпрацюємо з іноземними інституціями, зокрема в рамках так званого Східного партнерства, проекту Європейського Союзу.  До речі, від колег по Східному партнерству маємо непогану оцінку цієї нової системи формування суддівського корпусу. Але ж про хороше чомусь не говорять, мабуть, цікавіше – про негатив та проблеми…

- А ось наприкінці липня у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) заявили, що найближчим часом суд активізує роботу з розгляду позовів від громадян України, оскільки кількість поданих в ЄСПЛ скарг наших співвітчизників «росте в геометричній прогресії» і є величезною у порівнянні із рештою країн. Це свідчить про серйозний непрофесіоналізм українських суддів?

– Це дуже відносно – сказати чи нормальний, чи не нормальний такий стан речей в Європейському суді. Україна входить в число тих 5-6 країн, від яких дійсно є значна кількість звернень до ЄСПЛ. Але, наприклад, станом на початок поточного року з Сербії їх було близько 7 тис., з Болгарії та Молдови – близько 4 тис., з Туреччини – 15 тис., з Італії – 13 тис. Від громадян України на початок цього року в ЄСПЛ знаходилося  10 тис. 750 заяв. І журналісти починають поєднувати кількість справ у Європейському суді з якістю правосуддя в Україні, хоча це зовсім різні речі.

- Чому? Хіба це – не показник?

- Ні, бо що це за скарги? Станом на 30 червня поточного року близько 4 тис. заяв від громадян України містили «потенційно прийнятні» скарги. Тобто, з 10 тисяч ці 4 тисячі – можуть попадати на різні слухання, процедури, але й можуть бути «відсіяні». Причому, варто зауважити, що з цих 4 тис. справ 65% стосуються проблем невиконання судових рішень. Ось де треба шукати проблему – не в судах, а у невиконанні судових рішень.

Та й чому ви пов’язуєте кількість заяв з якістю національного правосуддя? Можливо, тому, що процедура виконання судового рішення Європейським судом тлумачиться як розгляд справи по суті? Але ж це не зовсім так… Європейський суд не є наглядовою інстанцію по відношенню до національних судових систем, він тільки розглядає ті справи, у яких держава-член Ради Європи  порушила ратифіковану нею Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

Як приклад, можу привести й цитату з щорічного звіту про результати діяльності урядового уповноваженого, згідно з яким на 1 січня 2012 року: «…Переважна більшість проблем, які приводять до констатації ЄвропейськиІгор Самсінм судом порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є невиконання або тривале виконання рішень національних судів, погане поводження особи, яка перебуває під контролем держави в місцях утримання позбавлення волі, тривале провадження досудового слідства у кримінальних справах, неефективність розслідування кримінальних справ, які проводять правоохоронні органами, неналежні умови матеріально-побутового утримання осіб, які перебувають у місцях досудового тримання, недоліки законодавства, які призвели до тримання особи під вартою тощо».

Щодо решти заяв, які знаходяться у Європейському суді, то вони в масі своїй стосуються проблем тривалості розслідування кримінальних справ, нелюдського поводження і катування, законності утримання під вартою. Тобто не самих судових рішень. Звісно, підставою розгляду ЄСПЛ заяви буває і помилка судді. Можу сказати, що я, як суддя Верховного Суду України, за 6-річний період пам’ятаю перегляд буквально 5-6 таких справ (ВСУ має право переглядати судові рішення з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом). Тобто статистика говорить, що значна частина українських справ у ЄСПЛ стосується не суто суддівських рішень, а сфери їх виконання.

До речі, хочу повідомити, що Європейський суд надіслав запит до держави Україна на те, щоб наші судді могли стажуватися у ЄСПЛ. Причому не просто стажуватися, а бути відрядженими до нього, для того, щоб допомагати розібратися у нашому законодавстві і з нашими справами, які стосуються проваджень у Європейському суді. Тобто практично допомагати працювати. У такий спосіб від Росії там вже працюють шість російських суддів – для попереднього «фільтрування» їхніх справ.

-  Якщо ви вже заговорили про ЄСПЛ і Раду Європи, то останні наші гучні процеси по Луценко і Тимошенко – як, на Вашу думку, вони вплинуть на імідж судової системи України саме на міжнародній арені? Адже європейські оцінки цих процесів вже пролунали.

- Я, як суддя, на це питання не відповідав би. Це політичні оцінки судових процесів, а судді політичних оцінок давати не повинні.

Олена Милосердова

УНІАН в Google News