Коаліційна угода: силовий блок в обмін на все?

Тимошенко підписала договір з «анонімом». Ющенко одержав «валізу без ручки». Чому коаліційну угоду переробляли так довго, якщо фактично нічого не переробили?

Коаліційна угода Блоку Юлії Тимошенко та Блоку “Наша Україна” – Народна самооборона” підписали відповідно Юлія Тимошенко і... анонім. У двох документах, оприлюднених на сайтах БЮТ і НУ-НС, другою стороною фігурує «Голова Політради Блоку “Наша Україна” – Народна самооборона”. Без будь-яких там прізвищ.

Але це дрібниця. Цікаві, за великим рахунком, дві речі. По-перше, 105-сторінковий (з усіма доповненнями) документ, як з`ясувалося при ближчому розгляді, практично нічим не відрізняється від свого прообразу – Угоди про об`єднану опозицію, яку Тимошенко і Балога підписали в лютому 2006-го. Чому ж коаліційну угоду переробляли так довго, якщо фактично нічого не переробили?

А по-друге, в договорі про демкоаліцію закріплені переважно всі ті позиції, по яких Віктор Ющенко довго і наполегливо «чубився» з Віктором Януковічем і його Кабміном.

Перш за все, це питання про те, хто має визначати питання внутрішньої і зовнішньої політики. Свого часу, ця тема стала частиною «війни законів» між Секретаріатом Президента і парламентською коаліцією: «антикризовою», вона ж – «національної єдності». Перші наполягали на тому, що це – прерогатива Президента, другі намагалися віддати стратегічне планування політики в сферу коаліції – уряду. І ось в угоді про демкоаліцію бачимо пункт: «Засади внутрішньої і зовнішньої політики України на термін повноважень Верховної Ради України, в якій діє парламентська більшість, сформована суб`єктами, що підписали цю Угоду, приймаються консолідованим голосуванням Коаліції». Тобто коаліція, де перевагу в 2/3 має Тимошенко, визначатиме засади внутрішньої і зовнішньої політики. Ющенко відводиться тільки право дорадчого голосу. У сенсі, з ним зобов`язалися консультуватися.

До речі, такий самий пункт містився і в угоді про об`єднану опозицію Тимошенко–Балоги.

Далі: угода про демкоаліцію передбачає «Ухвалення рішення про вступ України в НАТО за наслідками всеукраїнського референдуму». Це був ще один камінь, який прихильники Януковича раз по раз радісно підкидали в город Ющенкові. Хоча питання щодо НАТО давно закріплене в документах, які визначають засади зовнішньої політики України.

Сюди ж можна додати і те, що учасники демкоаліції в угоді зобов`язалися ратифікувати угоди щодо участі України в Єдиному економічному просторі. На умовах, які відповідають національним інтересам України. І за умови створення зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень. Це й поготів справа давня. Але й тут помаранчеві з біло-синіми чимало «приємних слів» один одному сказали.

Також незрозумілим залишилося, в чому саме Ющенко і Янукович не порозумілися в поглядах на закон про Кабінет міністрів. В угоді про демкоаліцію зазначено, що в новій редакції закону буде передбачено, що до повноважень Кабміну, зокрема, відносяться:

- формування державної політики, визначення курсу реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- виконання програмних цілей та завдань Коаліції (зазначте, не президентської програми!);

- запровадження конституційного механізму контрасигнації.

Знову-таки, якщо пригадати період законодавчих воєн Президента з прем`єром (поки ще прем`єром), спроба Януковича запровадити механізм контрасигнації, який передбачає обов`язкове візування розпоряджень Президента «профільним міністром», викликала хвилю обурення в СП. Зокрема, стверджувалося, що, не одержавши «візи», Президент фактично втратить можливість реалізовувати свою передвиборну програму.

До речі, з коаліційного договору (порівняно з лютневими зобов`язаннями) зникло положення про «відділення політичних функцій міністрів від адміністративних». Що з цього може випливати, напевно, довго пояснювати не треба.

Ющенко, згідно з коаліційною угодою, втратить таку частину вертикалі президентської влади, як районні державні адміністрації. А повноваження обласних будуть зведені до контролю над дотриманням законодавства і розпоряджень Президента і Кабміну.

Натомість Кабмін Тимошенко одержить в своє розпорядження поки що не відновлений інститут державних секретарів, підпорядкований безпосередньо Кабміну, що фактично дозволить їй збудувати власну вертикаль.

Але і цим зростання впливу уряду не обмежується. Є і такий пункт: «Коаліція (у парламенті – Ред.) підтримує тільки ті законопроекти та постанови, які пройшли узгодження в Уряді, консенсусом в Раді Коаліції та відповідають змісту угоди про створення Коаліції». Зазначте, про те, що робити із законопроектами, запропонованими Президентом, але з тих чи інших причин не узгодженими з прем`єром Тимошенко, не згадується ні словом. Або мається на увазі, що Ющенко тепер муситиме зробити все для того, щоб процес узгодження його законодавчих ініціатив в Кабміні пройшов вдало?

Ще один важіль, який одержала в своє розпорядження Юлія Володимирівна, – фактичне запровадження в Кабміні імперативного мандата! Це на додачу до закону про імперативний мандат для нардепів. Які НУ–НС і БЮТ зобов`язалися прийняти в парламенті. Регламент коаліції передбачає, що ніхто з учасників коаліції не може «публічно дискредитувати» офіційні рішення «органів Коаліції, Кабінету міністрів і посадовців». Ухвалені рішення є обов`язковими для виконання всіма чиновниками і депутатами. Неприйняття курсу коаліції або відмова виконувати рішення автоматично тягне звільнення. Або «за власним», або протягом двох тижнів рішенням коаліції. Тобто права на власну думку у членів Кабміну і нардепів з більшості фактично вже немає.

Ще в договорі про демкоалиции чітко закріплено, що на пост прем`єр-міністра буде внесена кандидатура саме Юлії Тимошенко і ніхто інший. Що робити, якщо ця кандидатура не набере достатнього числа голосів, або ж якщо у Ющенка (як минулого разу) виникне необхідність зняти Тимошенко з поста прем`єра, – в документі не вказано. Слідуючи логіці тексту, очевидно, знову вносити кандидатуру Тимошенко?..

У обмін на всі ці поступки Віктор Ющенко, про що неодноразово звучали пафосні заяви як з лав НУ–НС, так і з БЮТ, отримує «контроль над силовим блоком». У чому ж він виражається? Ось цитата з договору:

«Міністр закордонних справ, міністр оборони, Генеральний прокурор, Глава Служби безпеки України і міністр внутрішніх справ України пропонуються, відповідно до Конституції, Президента».

Тобто Ющенко одержав всього лише гарантії дотримання його власного конституційного права?!

І ще один – не найважливіший момент, але принциповий для Віктора Андрійовича. Зняття депутатської недоторканності, що обіцяв Президент особисто і на чому була побудована вся агітаційна кампанія НУ–НС. У коаліційній угоді передбачена заміна в Конституції «інституту депутатської недоторканності інститутом парламентського імунітету». На превеликий жаль, ніяких пояснень автори документа до цього не додали. А було б вельми цікаво почитати, чим же таким принциповим відрізняється «депутатська недоторканність» від «парламентського імунітету». Окрім назви, звісно. І чи не вийде так, що на наступних виборах (а вони, швидше за все, будуть президентськими) Віктору Андрійовичу пригадають цю підміну понять?

Втім, у нинішньої (пардон, поки що майбутньої) опозиції значно більше підстав посипати голову попелом. Закон про опозицію в редакції БЮТ, який учасники коаліції зобов`язалися прийняти, не гарантує меншині навіть тих прав, що були у неї недавно. Наприклад, має право очолювати «традиційно опозиційні» комітети Верховної Ради. Як-от бюджетний, регламентний тощо.

Судячи з тексту коаліційної угоди, Юлія Тимошенко як майбутній прем`єр у результаті дістане можливість збудувати вельми неслабку вертикаль виконавчої влади, підпорядковану тільки Кабмінові. Одержить гарантії беззастережного просування її законодавчих ініціатив, вплив на внутрішню і зовнішню політику України і багато «дрібних» бонусів на додачу.

А Віктор Ющенко – відповідальність за силовий блок, який, чесно кажучи, для кожного прем`єра був такою собі «валізою без ручки» – і нести незручно, і кинути не можна. Вічно там якщо не скандал з кримінальним ухилом, так просто скандал трапляється.

Цікаво, чи вважає сам Ющенко це рівноцінним обміном? Особливо з урахуванням президентських виборів, які вже не за горами?

Олена Перегуда

УНІАН в Google News