Україна не потребує російської «допомоги»

Незважаючи на схожі сценарії «допомоги» російськомовному населенню, що проживає поза межами Російської Федерації, «карта» Абхазії, Південної Осетії або ж Придністров’я навряд чи буде розіграна Кремлем в Україні.

Ескалація конфлікту на Кримському півострові, взяття під контроль адміністративних будівель невідомими озброєними людьми, активні виступи проросійських сил, вільне переміщення територією Автономної Республіки російської військової техніки, рішення Ради Федерації Росії, що дозволяє президенту РФ Володимиру Путіну використання військ в Криму – все це дає підстави говорити про реалізацію російських сценаріїв на теренах України.

Втім, як би цього не бажали у Москві, негайної капітуляції українських військових частин у Криму перед «захисниками» не сталося, мирне населення Криму не встилає шлях загарбникам квітами, а встає «живим щитом» на захист українських вояків, і не озвучує підтримку окупантам в жодному іншому «проросійському» регіоні України.

Всі ці факти свідчать: «карта» Абхазії, Південної Осетії або ж Придністров’я навряд чи зможе бути розіграна в Україні.

Утім, УНІАН пропонує короткий огляд того, що здобули, разом з російською допомогою, деякі інші регіони світу.

Молодь ПМР тікає в Молдову заради ЄС

Як і в ситуації з Кримом, на території європейської частини СНД та Північного Кавказу, свого часу, Росія зазіхала за допомогою військової сили, аргументуючи пряме військове вторгнення як «допомогу російськомовним громадянам». Один з прикладів – Придністровська Молдавська Республіка. Так, в 1992 році конфлікт між Молдавією і ПМР був припинений, коли в нього втрутилися російські війська під командуванням генерала Олександра Лебедя. Однак пройшло вже більше 20-ти років, молдавська сторона неодноразово висловлювалася за виведення російських військ з регіону, бажаючи налагодження миру задля подальшої інтеграції з ЄС, та російська армія все ще «захищає» територію ПМР, а економічна допомога з боку Росії виявляється, хіба що, в тому, що Москва не вимагає негайно заплатити міліардні борги за газ.

Громадянам республіки живеться зовсім не солодко. Невизнане світовою спільнотою державне утворення нагадує такий собі заповідник часів радянщини. Це проявляється і в державній символіці, і в методах ведення економіки та організації суспільства. Попри те, що саме на території ПМР розташовані основні промислові об’єкти колишньої Молдавської СРС, це не дозволяє невизнаній державі за основними макроекономічними показниками тягатися з тією ж Молдовою. Рівень безробіття в ПМР в середині 2000-х був найвищим у світі, середня місячна заробітна плата зараз сягає лише 250 доларів. Її ледь вистачає на харчування.

Більшість населення ПМР, навіть ті, хто в 2006 році висловились за незалежність республіки і подальше вільне приєднання до РФ, мають російські, українські і молдавські паспорти. Тільки це надає жителям невизнаної республіки можливість працювати на теренах Росії, України, Молдови або Румунії, де є шанс заробити собі на життя.

Попри розгорнення державною владою ПМР антимолдавської та антирумунської пропаганди, пропагування такого собі «містячкового» патріотизму, молодь Придністров’я шукаює можливості залишити неблагонадійну «республіку». «Попри всі слова та завіряння влади, ми почуваємося тут нікому не потрібними», - такі настрої .

В середині 2000-х, ПМР основні надії вибратися зі скрути покладала на інтеграцію з Росією. Втім, російська влада не дуже спішила прийти на допомогу невизнаній державі. В той же час Молдова вводила нові митні тарифи, посилювала пости на кордоні з Придністров’ям. Зараз очікується масовий відтік населення ПМР з території республіки та прийняття рядом громадян, що носять в кишені паспорт ПМР, громадянства Молдови. Тому що, поки Росія продовжувала інформаційну війну, оплакуючи ПМР, а голова МЗС Росії Сергій Лавров відкрито зазначав, що «створюється враження, що Молдавією взято курс на економічне удушення Придністров'я», Молдова провела необхідні реформи і ось-ось отримає безвізовий режим з Євросоюзом. Такої перспективи прагне і молодь ПМР. І, не отримуючи ніяких перспектив від Росії, тікає на Захід.

Кавказ без перезавантаження

Абхазія – ще одна невизнана держава, громадянський конфлікт в якій був використаний Росією в своїх геополітичних цілях. Абхазія і Крим дуже подібні регіонами, в першу чергу – в плані орієнтації їх економік на туристичну сферу. Точніше, в Абхазії така орієнтація була аж до конфлікту 1992-93 рр. Зараз мешканці цієї республіки можуть лише з сумом згадувати ті часи, коли її пляжі були «забиті» туристами з усіх куточків колишнього СРСР.

Після громадянської війни Абхазія опинилася у фактичній блокаді. Транспортне сполучення здійснювалося переважно морем. Протягом майже 10 років Росія обмежувала перетин свого кордону з Абхазією чоловікам, віком від 16 до 60 років. З 1992 року залізничне сполучення було перерване, і лише на початку 2000-х з Росії до Сухумі почала ходити електричка від Адлеру. До того моменту навіть поштовий зв'язок з непокірною республікою здійснювався через Грузію, яка, зі зрозумілих причин, його час від часу припиняла.

Великих промислових підприємств в Абхазії майже немає, а ті, що були побудовані задовго до початку конфлікту, практично не працюють.  Економіка сяк так почала оживати лише в роки підготовки до Олімпіади в Сочі – місцеві цементні заводи отримали замовлення виготовляти сировину для будівництва олімпійських об’єктів.

Попри певну фінансову допомогу з боку Росії, Абхазія довгий час офіційно не визнавалася навіть Кремлем. Частковим своїм визнанням вона може завдячувати лише прецеденту з Косово і російсько-грузинському конфлікту 2008 року в Південній Осетії.

Перемога Росії у війні 2008 року, однак, нічого не дала Південній Осетії в практичному плані. Окрім, хіба що, певного морального задоволення від визнання на міжнародному рівні такими державами як Нікарагуа чи Венесуела.

Росія і до війни надавала осетинам певну фінансову допомогу (в обмін на прийняття громадянства Росії), після 2008 року ця допомога пішла на відновлення інфраструктури зруйнованих містечок. На сьогодні життя Південно-осетинської республіки тримається лише на підтримці РФ, яку Росія сяк-так надає.

Втім, донедавна в республіці не було ані опалення, ані гарячої води, середня зарплата коливається в межах 150-200 доларів. Процвітає корупція, хабарництво та злочинність, російська фінансова допомога майже повністю «дерибаниться» місцевими чиновниками, так що простим мешканцям мало що від неї перепадає.

З Україною – складніше

Учасник грузино-абхазського збройного конфлікту Ігор Мазур вважає, що Росія планує застосувати в Україні саме абхазький сценарій. «Але Україна - не Грузія, а Крим - не Абхазія», - вважає він.

Тому, якщо Росія піде на це протистояння, на думку експерта, це буде «не локальний конфлікт, а повноцінна війна, переможцями з якої Росія не вийде». «У російських військових не вистачить достатньої мотивації, а у Путіна – аргументації вести війну. Якщо така війна почнеться, то Україна може перемогти в ній протягом кількох тижнів», - каже Ігор Мазур.

Перемога України буде обумовлена не тільки тим, що більшість українців все ж бачать себе громадянами єдиної держави, а те, що Україну буде активно підтримувати міжнародне співтовариство, чого не було в Грузії на початку 90-х.

Втім, найбільш сценарій, який розігрує Росія в Україні, нагадує події в Південній Осетії. Москва через усі інформджерела спочатку розповідала світові про громадянський конфлікт в Південній Осетії, а потім пояснювала своє втручання «необхідністю захисту громадян Росії», що проживали на теренах цієї маленької кавказької республіки. Так Кремль діє і зараз, вже котрий день раз за разом пробуючи спровокувати українських військових на конфлікт, і у відповідь розпочати операцію «принуждения к миру».

Якщо завтра війна…

Втім, анексія Криму, по великому рахунку, не може бути корисною ні Росії, ні автономії. По-перше, підтримувати економіку маленької кавказької квазі-держави і підтримувати економіку Криму – дві різні речі. Південна Осетія безпосередньо межує з Росією по суходолу, а Крим – ні. Для того, щоб надавати осетинам гуманітарну допомогу, Росії вистачає однієї автомагістралі. В масштабах Криму, який суходолом з РФ не межує, надавати допомогу населенню буде значно важче. І дорожче.

Тому, якщо Росія візьме під контроль півострів, на Крим чекатиме така сама стагнація, яка спостерігається там, де РФ вже «допоміг» російськомовним громадянам. «Кремлеві потрібна ще одна Абхазія та Осетія з Придністров’ям, - вважає директор Агентства Стратегічних Досліджень Дмитро Пенько. – Крим стане не тільки піаром для Путіна, але й ще однією «сірою» зоною, завдяки якій російські корупціонери прокручуватимуть мільярди доларів з бюджету РФ. Зрозуміло, що до кримчан мало що з них дійде. Однак сфера туризму зруйнується остаточно. Погляньте на Абхазію з її шикарною природою і порожніми пляжами. Те ж саме чекає на Крим».

Більш того, приєднання до Росії не станеться, навіть якщо у когось з жителів півостріва (а, особливо, у його нинішнього нелегітимного керівництва), є такі надії. «Насправді РФ не ставить перед собою завдання приєднати Крим. Це занадто навіть для Кремля», - сказав Дмитро Панько.

Яким чином події в Криму будуть розвиватися далі, і чи російські «захисники» перейдуть кордони інших регіонів Україні, можна лише здогадуватися. Однак українці не тільки в Центрі і на Заході, а на Півдні і Сході країни готові захищати цілісність своєї держави. Навіть, якщо Європа все ще просто висловлює занепокоєність. «Народ не допустить акту агресії, ми ні квадрату української землі не здамо. Якщо ЄС не піде далі слів і не перейде до конкретної підтримки, то може отримати такий самий розвиток подій на своїх східних кордонах: Росія потім захоче відібрати частину територій країн Балтії, Фінляндії. Думаю, що і в Брюсселі, і у Вашингтоні це чудово розуміють», - сказав народний депутат від «Батьківщини» Олег Медуниця.

Деяке затишшя з боку Москви щодо ситуації в Україні, схоже, теж обумовлено розумінням: до повноцінної війни Росія не готова, а загрібати попіл руками насправді нечисленних кримських сепаратистів – справа ризикована. До того ж, російське суспільство, на відміну від російських сенаторів, не хоче збройного зіткнення з Україною. Саме тому, у неділю, коли у багатьох містах України пройшли мітинги проти воєнного втручання Росії на нашу територію, прості росіяни, ризикуючи опинитися за гратами, також вийшли на підтримку відносин двох сусідніх країн без збройного протистояння.

Нажаль, російська влада у Москві також продемонструвала своїм громадянам подвійні стандарти. З одного боку, продовжуючи зі зброєю «захищати» російськомовних громадян в Криму, з іншого – «пакуючи» в автозаки інших російськомовних громадян – філологів, фотографів, студентів і пенсіонерів – які вийшли на Манєжну площу не розбирати бруківку, а сказати «ні» війні.

Сергій Пархоменко

УНІАН в Google News