Транзитні тарифи на газ: політичні міфи та експертні оцінки

Група експертів висунула пропозицію збільшити ставку за транзит газу по Україні до $9,32. Ця пропозиція не заслуговувала б на увагу, якби деякі урядовці, котрі відповідають за газові питання, не ставилися до неї доволі серйозно...

Тарифи на транзит газу газотранспортною системою (ГТС) України потрібно міняти. На цьому сходяться практично всі серйозні українські та міжнародні фахівці. Питання полягає в тому, як і наскільки. Чіткої відповіді на це надважливе і непросте питання досі немає. Між тим, саме адекватна тарифна політика транзиту гарантує надійну роботу української ГТС. А від неї, у свою чергу, більш ніж на чверть залежить газовий баланс країн ЄС та Туреччини. Тому пошук всебічно вивірених з точки зору економіки і міжнародного права значень газотранзитних тарифів набуває пріоритетного значення як для України, так і для її партнерів в енергетичній сфері.

Як справедливо відзначає Секретаріат Енергетичної Хартії (організації, яка сприяє забезпеченню вільних і прозорих ринкових відносин між державами у сфері енергетики), Україна посідає найважливіше місце у транзиті газу на Євразійському континенті. Вона має і надалі займати такі ж міцні позиції в цій стратегічно важливій для енергетичної безпеки Європи сфері. Ключову роль у збереженні за Україною статусу великої газотранзитної держави повинна відігравати збалансована тарифна політика, побудована на надійній економічній основі. Необхідно виключити зайвий поспіх, різкі рухи та непотрібну метушню, якими б політичними намірами вони не диктувалися. Адже відносини між Україною і Російською Федерацією в газовій сфері не повинні стати чинником міжнародної конфронтації і напруги в результаті якихось непродуманих кроків. Навпаки – вони мають розвиватися на принципах рівноправності, стабільності і взаємної вигоди, та відігравати важливу роль у процесі формування єдиного європейського енергетичного простору. Є очевидною необхідність зберегти і розвинути позитивні тенденції, закладені домовленостями, досягнутими у цій сфері Президентами України та Росії на московському саміті 12 лютого 2008р.

Газова економіка для «чайників»

Сьогодні не існує світового газового ринку, такого, як нафтовий – насамперед, тому, що левова частка газу транспортується газопроводами. Отже, немає і світової ціни на природний газ – існують лише регіональні газові ринки і «середні» регіональні ціни на газ. У більшості розвинутих країн ціна на газ прив’язана до ціни альтернативних видів палива (в першу чергу, нафтопродуктів або, наприклад, вугілля) через спеціальну формулу і відповідно змінюється через кожні 6 або 9 місяців, згідно з контрактами з постачальниками газу. Первинні контракти обговорюються досить довго, а надалі лише пролонгуються. Так, наприклад, Китай не може домовитися з «Газпромом» щодо ціни на газ вже протягом майже двох років, відстоюючи внесення до формули ціни прив’язку не до нафтопродуктів, а до власного основного енергоносія – вугілля, що призведе до здешевлення.

У країнах СНД існувала власна специфіка ціноутворення та формування тарифів на транзит газу, зумовлена, насамперед, політикою Росії. Вона передбачає перехід на ринкові ціни на газ, однак, з поправкою на особливість відносин з конкретною країною. Добрі політичні відносини з РФ і продаж їй національних стратегічних об’єктів трансформуються в низьку ціну на газ для країни (приклади наднизьких цін – Білорусь, Вірменія, високих – Грузія). Зараз РФ вже переходить до принципу "формула ціни" і в СНД, а з 2011р. – навіть для власних споживачів.

Що стосується України, то вона знаходиться десь посередині цінової шкали, що зумовлено, насамперед, її важливим значенням для транзиту російського газу. У перспективі для нашої держави можливі цінові зрушення – у бік збільшення. Адже Україна поступово здає «монопольні» позиції у сфері транзиту внаслідок побудови обхідних газопроводів. Зараз територією України транспортується ледь 70% російського газу, а «Газпром» має наміри будівництва нових газопроводів, що оминають Україну та Білорусь.

Таким чином, перехід на ринкові відносини в газовій сфері на теренах СНД відбувається поступово, а ключові значення тарифів і цін на газ з’являються в результаті складних, а інколи болісних переговорів.

Країни-крупні видобувачі газу в СНД, такі, як Туркменістан, Узбекистан, Казахстан та Азербайджан, теж прагнуть отримати вищу ціну на свій газ, „прив’язуючись” до рівня цін, який встановлює «Газпром». Це ж саме стосується бажання підвищити тарифи на транзит газу. Кінцева мета таких перетворень в СНД – перехід на ринкові ціни та тарифи, а отже – впровадження формульного ціноутворення на газ і встановлення транзитних тарифів, які мають наблизитися до європейських.

Важливість проблеми встановлення цін на газ і формування тарифів на транзитне транспортування для країн СНД провокує її широке обговорення – і далеко не лише в експертному середовищі. Внаслідок цього вона значно політизується.

Між тим, тарифи на транзит газу є комерційною таємницею компаній. Навіть у ЄС енергетичні компанії не завжди надають (або надають зі значним запізненням) цю інформацію офіційним установам. Також у ЄС існує відмінна від країн СНД економічна логіка встановлення тарифів або цін на природний газ. А саме: чим менші питомі витрати на одиницю продукції при обслуговуванні споживача – тим менше він платить. Отже, чим більший діаметр газопроводу (та вища його завантаженість) або чим більше споживач купує газу – тим менші для нього тарифи та ціна. Це ставить у привілейоване становище промислових споживачів, які сплачують значно меншу ціну за газ, порівняно з населенням.

На сьогодні ринкові умови міждержавного співробітництва в газових секторах країн СНД ще не впроваджено. Насамперед – внаслідок нереформованості їх газових секторів і «перехідного» стану економік загалом. На газових ринках СНД поки що неможливо впроваджувати реформи аналогічні тим, що впроваджуються в ЄС. Лібералізація і відкриття ринків наразі неможливі, оскільки тут не існує самих ринків.

Українські газові реалії

 Будь-які зміни тарифів на послуги з транзиту газу досі розглядалися з урахуванням їх прив’язки до існуючого порядку поставок імпортного газу. Споживачі України сьогодні отримують його за базовою ціною $179,5 за 1000 куб. м, і ця ціна у поточному 2008 р. є одною з найменших серед європейських країн (Білорусь має нижчу ціну з відомих причин). Принаймні протягом останнього десятиліття українська економіка перебувала у привілейованому стані саме завдяки перехресному субсидіюванню з боку ДК "Укртрансгаз" фактично всіх категорій споживачів. Воно полягало у заниженні тарифу на транзит в обмін на здешевлений газ. Проте привілеї часто-густо розбещують: у підсумку українська промисловість не отримала стимулів до впровадження енергоефективних технологій. А показники енерговитрат на $1 виробленої продукції вітчизняних підприємств залишаються неприпустимо великими – у 2,5–3 рази більшими, ніж у європейських країнах. Як наслідок маємо модель тарифоутворення, яка не лише створює дефіцит капітальних вкладень у ГТС, але й позбавляє промисловість стимулів до активізації інноваційної діяльності. І ця застійна модель з усією очевидністю вичерпала себе.  

На щастя, Україна, згідно з домовленостями між В.Ющенком та В.Путіним, після 2008р. перестане бути заручником схеми поставок природного газу, в якій вирішальну роль відіграють посередники ("Росукренерго" та "УкрГаз-Енерго"), а НАК "Нафтогаз України" не має жодного прямого контракту на поставку імпортного газу з газовидобувними компаніями. Така схема значно ускладнює вирішення проблеми підвищення ставки за транзит і зберігання "блакитного" палива до економічно обґрунтованого рівня. Її збереження після поточного року неприпустиме ні під якими приводами.

  Протягом останніх років представники газового посередника намагалися впровадити у свідомість не лише  громадян, а й високопосадовців, думку, що Україна отримує відносно дешевий імпортний газ лише завдяки їх зусиллям. Насправді ж  виходило згідно з відомим анекдотом – „ми не такі багаті, щоб купувати дешеві речі”. "Дешевий" газ від "Росукренерго" обійшовся Україні занадто дорого. Діюча з 2006р. схема поставок сприяла доведенню НАК "Нафтогаз України" до глибокої фінансової кризи. Це сталося через запровадження низьких тарифів за транзит і зберігання газу, внаслідок втрати можливостей з реекспорту та прямих контрактів з Туркменістаном, а також найбільш ліквідних споживачів промислового сектору всередині України.

Окрім того, "дешевий" газ має і свою політичну ціну через постійне перебування нашої держави під тиском "Газпрому", який вправно грає на боргах. Міняються назви компаній-газотрейдерів, а «сірі схеми» газопостачання залишаються. Усе це, разом з непрозорістю роботи сектору, призводить до того, що навіть фахівцям досить важко зрозуміти, що відбувається.

 Актуалізація останнім часом газової проблематики та активна спекуляція  навколо цієї політично значущої теми зумовлюють необхідність аналізу різноманітних підходів, які застосовуються при визначенні тарифів на транзит газу. Лише на основі експертного аналізу можна наблизитися до об’єктивного рішення.

Тариф до неба – труба без газу

Мабуть, є сенс почати з розгляду пропозиції групи українських експертів щодо збільшення ставки за транзит російського газу українською територією з $1,7 за 1000 куб. м на 100 км до $9,32 («Дзеркало тижня» №2 за 2008р.). Напевно, ця пропозиція і не заслуговувала б на увагу, коли б деякі урядовці, які відповідають за газові питання, не ставилися до неї доволі серйозно під час розробки концептуальних підходів, які впливатимуть у майбутньому на стан енергетичної безпеки держави.  

 Без сумніву, діюча зараз транзитна ставка для ДК "Укртрансгаз" є суттєво заниженою, але її  збільшення майже у п’ять з половиною разів теж не є виправданим і професійно обґрунтованим. У Європі тарифні показники для магістральних газопроводів великого діаметру ніде навіть не наближаються до подібної величини. Пропозиція щодо раптового підвищення ставки за транзит газу українською ГТС у кілька разів підготовлена в результаті поверхового аналізу інформації, взятої зі звіту Групи європейських регуляторів електроенергетики та газу (ERGEG) від 18 липня 2007р. "Gas transmission tariffs" (далі – Звіт). Методична помилка полягає в тому, що було вибрано максимальні тарифи, які не відповідають умовам українського транзиту газу.

 Порівняльний аналіз тарифів, наведений у Звіті, був зроблений на основі даних газотранспортних систем шести операторів з п’яти країн ЄС – "Fluxys" (Бельгія), "GTS" (Нідерланди), "Energinet.dk" (Данія), "MOL" (Угорщина), "TIGF"  і "GRT" (Франція). Принцип, закладений авторами вирахування тарифу в $9,32 за 1000 куб. м/100км – "витрати+", не викликає заперечення. Він відповідає методології, прийнятій в ЄС, і безумовно повинен бути застосований для визначення тарифу за надання послуг з транзиту газу ГТС України. Однак, спосіб застосування методології при розрахунку тарифу викликає безліч питань. 

Замість визначення витрат у конкретних цифрах, – з яких і складається тариф, – наводиться чимало дефініцій на кшталт:  "Навіть Карл Маркс писав…, що капітал – це матеріалізована праця". Або ще краще обґрунтування тарифу: "Надзвичайно висока прибутковість "Газпрому" зумовлює його прагнення до світової експансії". А замість того, щоб навести хоча б якісь показники витрат, необхідних для ремонту газоперекачувальних агрегатів, лінійної частини магістральних газопроводів, систем електрохімічного захисту, проведення внутрішньої діагностики трубопроводів тощо, ми бачимо пишномовне теоретизування навколо концепції "вартості капіталу", яку запропонував А.Маршалл у 1890р.

Для того, щоб зробити коректний порівняльний аналіз тарифів у різних країнах за даними, наведеними у Звіті, необхідно провести досить ретельну роботу. Це пояснюється існуванням різних методик, що застосовуються в країнах ЄС – «вхід-вихід», «дистанційні», «поштові», "від пункту до пункту". До того ж, у деяких методиках  враховується диференційний підхід, пов’язаний з різними проектними параметрами (діаметр трубопроводу, продуктивність, рельєф місцевості, коливання обмінних курсів тощо). Безумовно, українську ГТС важко порівнювати за потужністю і протяжністю із системами країн, що розглядаються у Звіті. Адже вітчизняна газотранспортна система є трансконтинентальною, а наведені у Звіті – належать до регіональних, і в документі розглядаються транзитні тарифи для газопроводів з максимальною пропускною спроможністю 5 млрд. куб. м на рік.

Стосовно України йдеться про міждержавні газопроводи, проектна продуктивність яких у багато разів перевищує наведені у Звіті. Наприклад, проектна продуктивність газопроводів Уренгой-Ужгород і «Прогрес» складає 27,9 млрд. куб. м на рік, «Союз» – 26,1 млрд. куб. м тощо. Такі крупні магістральні газопроводи, як правило, складаються з кількох гілок. 

Якщо ж спробувати зробити порівняння, то результат буде радикально відмінним від наведеного вище.

У Звіті відзначається, що якщо в Угорщині, Данії і Бельгії тариф напрямку не залежить від відстані ("вхід-вихід"), то в інших країнах існує зв’язок з протяжністю маршруту. Експерти НАКу, які встановили, що тариф у Данії складає понад $13 за 1000 куб. м/100 км, в Угорщині – $11,1, а загалом середній по шістьох країнах ЄС – $7,04, мабуть, забули це врахувати. Крім того, вони не звернули увагу на специфіку формування тарифів у кожній окремій країні й до аналізу таблиць поставилися некоректно. Також не взято до уваги фактор відмінності діаметрів і продуктивності європейських газопроводів та української ГТС, що докорінним чином впливає на питомі витрати транзиту 1000 куб. м газу.

Про неадекватність тарифів, розрахованих фахівцями «Нафтогазу України», можна судити хоча б по тому, що коли б застосувати їх підхід до визначення транзитних ставок, то, наприклад, у базовій газорозподільній точці – м. Баумгартен (австрійсько-словацький кордон), у ціні природного газу, що транспортується газопроводом "Уренгой-Помари-Ужгород" (протяжність 4451 км) до Західної Європи, транзитна складова перевищувала б 100%. Тобто, подібна, з дозволу сказати, методика, якщо уявити, що знайдуться "мудрі голови", які  впровадять її в життя, – відразу зруйнує весь видобуток у Росії і країнах Центральної Азії та фактично поставить Європу на межу енергетичного колапсу, а мільйони тонн трубопроводів перетворяться на металевий брухт.             

Насправді ж, якщо оцінити дані Звіту щодо трубопроводів продуктивністю 5 млрд. куб. м/рік (як найбільш наближений варіант до українських газопроводів) і довжиною 350 км, яка приведена до вітчизняних умов (на 100 км відстані), та при цьому перевести євро в долари, то отримаємо наступне: найвищим є тариф в Австрії (система BOG, пролягає через гірську місцевість) – $4,4; найнижчим  – у Франції (TIGF) – $1,8; в сусідній Угорщині – $3,45.

Загалом, «середня ставка» за транзит 1000 куб. м на 100 км у вказаних у Звіті країнах становить $2,77.

Дані Секретаріату Енергетичної Хартії

Для того, щоб остаточно впевнитися, що ці цифри відбивають реальну картину формування тарифів на транзит газу, розглянемо документ Секретаріату Енергетичної Хартії "Тарифи за транзит газу в окремих країнах ДЕХ" (опубліковано у 2006р.). У порівняльному аналізі співвідносяться ставки за транзит для варіанту транспортування на відстань понад 350 км при коефіцієнті використання системи на рівні 91,3%.

 Дистанційні тарифи застосовуються в колишніх країнах СРСР, а також на деяких газопроводах Австрії, Бельгії та Німеччини. Вони передбачають, що відправник повинен вносити плату, виходячи з відстані. Дистанційні тарифи доволі привабливі для  систем, котрі перекачують газ в одному напрямку на великі відстані з незначною кількістю пунктів передачі. Документ ДЕХ стосовно тарифів наводить наступні показники  за  1000 куб. м /100 км умовним маршрутом Туркменістан-Велика Британія (4770 км):  Словаччина – $3,82; Чехія – $4,26; Німеччина – $2,65; Бельгія – $3,97; Interconnector – $3,38 (газопровід, який з’єднує Велику Британію з континентом).

Тарифи за іншими напрямками: Польща (Ямал-Західна Європа) – $2,74 у 2004р. (з поетапним зниженням за контрактом із "Газпромом" до $1,0 до 2016р.); Болгарія – $1,66.

Як видно з документу ДЕХ, середня транзитна ставка в європейських країнах за транзит туркменського газу складає близько $3,1 – що лише на $0,23 більше за ту, що ми встановили за допомогою інформації Звіту.

Таким чином, є певне підґрунтя для твердження, що розрахунки, надані в документах обох авторитетних європейських організацій у сфері тарифної політики, узгоджуються. Згідно з ними, середній тариф у європейських країнах за транзит 1000 куб. м природного газу на 100 км знаходився у 2004-2007рр. у межах $2,7-3,2, або був у 1,6-1,8 разу вищим, ніж погоджений НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" на 2008р.   

Туркменські газові реалії

Зрозуміло, що підходи до ціноутворення туркменського газу відрізнялися від принципів прийнятих у Європі. Прив’язка вартості "блакитного палива" до вартості нафтопродуктів на європейському ринку звільняє процес ціноутворення від впливу політичних чинників.

У період правління С.Ніязова Туркменістан проводив політику закритості від зовнішнього світу, яка не дозволяла цій країні виходити на "прямі" контракти з європейськими компаніями. Тому країна була змушена продавати природний газ як Росії, так й Україні за значно нижчими цінам. Однак, більш відкрита зовнішня політика нового Президента Туркменістану Г.Бердимухамедова дозволила "Туркмєннєфтєгазу" у листопаді минулого року укласти додаткову угоду з "Газпромом" до довгострокового контракту про поставки газу до 2028р. щодо переходу, починаючи з 2009р., на ринкові принципи ціноутворення. Ціна формуватиметься відповідно до формули, яка використовується у контрактах "Газпрому" з його європейськими контрагентами. Тим самим, остаточно розвіюється міф про роль посередників у отриманні Україною "дешевого газу".

Подорожчання ресурсу у наступному році, як бачимо, відбудеться у будь-якому разі, що пояснюється об’єктивними обставинами, а не тим, що Україна планує позбавиться сумнівних "газотрейдерів". Питання в іншому – чи зробить держава вагомий крок до впровадження європейської моделі відносин у енергетичному секторі, чи так і перебуватиме у павутинні "сірих схем" та полоні солодких ілюзій відносно "дешевого" газу.                                   

Оформлені домовленості між "Туркменнєфтєгазом" та "Газпромом" не залишають місця для посередників. Тому НАК "Нафтогаз України" після 2008р. може отримати додаткові вигоди від укладання прямої довгострокової угоди з "Газпромом" на поставки природного газу, а також договорів на транзит та зберігання природного газу. В угодах доцільно передбачити збільшення вартості послуг для російського концерну, взявши за основу прийняту в ЄС методику, яка базується на пріоритетному врахуванні показників амортизації та необхідних капітальних вкладень для підтримання надійного й безпечного функціонування об’єктів газотранспортної системи.

Транзитний тариф – лише одна ланка газових домовленостей

 Перед тим, як змінювати існуючий порядок поставок імпортного газу (це може включати: нові тарифи; нові ціни або вибір формули ціноутворення; контракти – прямі, коротко- або довгострокові тощо), потрібно зробити ретельний аналіз проблем, що можуть виникнути внаслідок реформ, розробити механізми з мінімізації їх впливу на економіку і створити необхідне правове поле надійного ресурсного забезпечення на довгостроковій основі. В іншому випадку Україну може чекати або раптовий ціновий стрибок, або ж входження в зону завеликих ресурсних ризиків. Це означає, що 2008-й має стати не роком великих цінових шоків і штучно створених "газових війн", а бути підготовчим періодом до давно "перезрілих" системних реформ у газовому секторі.     

Під час формування концептуальних засад зовнішньоекономічної політики з газових питань не повинно бути жодних ілюзій щодо існування як у Росії, так і в країнах Центральної Азії будь-яких мотивів продавати з 2009р. природний газ для України за цінами, значно нижчими від тих, що складаються на ринках країн ЄС. Уряд України має виходити з того, що в нього не буде жодних можливостей вплинути на імпортерів з метою зниження цін без втрати стратегічно важливих об’єктів або поступок у питаннях національної безпеки, що є неприпустимим. 

Що означає для України наведене вище?

· По-перше, у 2009р. може відбутися кардинальне зростання ціни на газ.

· По-друге, зростання цін має супроводжуватися адекватним зростанням тарифів на транзит і збереження газу в українських підземних сховищах газу (ПСГ).

· По-третє, необхідно ефективно використати 2008 рік для всебічної підготовки до переходу на прямі контракти на постачання газу без будь-яких посередників.

Отже, Україна повинна терміново:

·  вивчити пропозиції «Газпрому» та Туркменістану (а також Казахстану та Узбекистану) на 2009р. і наступні роки (до 2028р.);

·  розробити власні пропозиції (стосовно як забезпечення газом національної економіки, так і  транспортування російського газу, його збереження у ПСГ тощо) для формування довгострокового співробітництва в газовій сфері в розвиток домовленостей між лідерами України та Росії;

·  провести відповідні переговори (і багато раундів);

·  підписати відповідні довгострокові контракти та договори.

Поки що зроблено хоча і дуже важливий, але лише перший крок у цьому напрямі . Тому попереду багато роботи. Однак, насамперед потрібно припинити зайву політизацію «газового питання» всередині України. Інакше ситуація може скластися згідно з сумним жартом відомого американського політика: „Якщо це хороша політика, то це погана економіка...”

Микола Мартиненко, голова Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки

УНІАН в Google News