ПОДАТОК НА НЕРУХОМЕ МАЙНО: МІСІЯ ЗАКОНОДАВЧО НЕ ЗДІЙСНЕННА?

У 1991 році було встановлено, що до загальнодержавних податків належить податок на нерухомість... Жоден проект не було прийнято навiть у першому читанні… Депутати безсумнівно належать до розряду майбутніх платників…

Можливо, багато кого здивує той факт, що норма про запровадження в Україні податку на нерухоме майно існує вже дуже давненько. Так, ще у 1991 році статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" було встановлено, що до загальнодержавних податків i зборів належить податок на нерухоме майно (нерухомість).

Проте реально цей податок так і не було запроваджено. Лише за перiод з 1998 року на розглядi у Верховнiй Радi України знаходилося п’ять законопроектiв про оподаткування нерухомого майна. Але жоден не було прийнято навiть у першому читаннi.

У пошуках причин

Про можливість запровадження в Україні податку на нерухоме майно вперше заговорили ще на початку 90-х років минулого століття. Перший крок у запровадженні такого податку було зроблено під час реалізації проектів у Івано-Франківській та Луганській областях, де була змодельована спрощена форма оподаткування на основі дуже низьких ставок податку з квадратного метра площі будівель (0,1 гривні - з житлових та 2,9 гривні - з комерційних). І, до речі, навіть за таких умов додаткові доходи від сплати цього податку склали у середньому 25 відсотків доходів бюджетів найнижчого рівня з власних джерел.

Що ж стало на заваді податку, який є вагомим джерелом доходної частини місцевих бюджетів у сотнях країн світу?

Деякі фахівці вважають, що причиною не запровадження в Україні податку на нерухоме майно є відсутність надійної інформації про ринкову вартість такого майна.

Що стосується можливості нарахування податку на нерухоме майно залежно від його вартості, слід відмітити, що на сьогоднішній день в Україні справді майже неможливо об’єктивно обрахувати його ставку. У країні немає єдиного реєстру нерухомості та чітких нормативів, за якими можна оцінювати стан і вартість тієї чи іншої будівлі. Робити ж розрахунки лише за даними бюро технічної інвентаризації нелогічно, оскільки вони застарілі й не відповідають реальній вартості нерухомості.

До речі, свого часу податок на нерухоме майно був скасований у низці німецьких земель саме через його неефективне адміністрування, що було пов’язане з визначенням об’єктивної ринкової вартості нерухомості.

Разом з тим, у багатьох країнах світу податок розраховується виходячи із загальної площі нерухомого майна. В Україні можна було б піти таким же шляхом і не кивати на неврегульоване питання оцінки ринкової вартості нерухомого майна.

Звичайно, що запровадження податку на нерухоме майно на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених підходів до формування механізму його справляння. У противному випадку можуть виникнути непередбачувані наслідки як для держави загалом, так i для окремих юридичних i фізичних осіб. Це, зокрема, пов’язано з тенденцією розшарування суспільства за майновою ознакою.

Одна з причин - чимало власників майна не мають необхідних доходів для того, щоб сплатити податок. Насамперед, це стосується осіб із фіксованими доходами – пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від нерухомого майна. З одного боку, дилема "сплатити податок чи відмовитися від власності" є болючою та небезпечною за своїми соціальними наслідками, а з іншого – змушує до ефективнішого використання нерухомого майна.

Проте система пільг, відпрацьована в країнах, які використовують податки на нерухоме майно, дає змогу уникнути ймовірних небажаних наслідків i захистити найуразливіші верстви населення.

У пошуках відповідей

Нерухоме майно є традиційним об’єктом оподаткування, який використовується, починаючи з XVIII сторіччя. Податок на нерухоме майно у вигляді податку з володіння нерухомим майном – один із найстаріших видів податку відомих фінансовій науці.

Володіння нерухомим майном здавна вважалось проявом багатства людей. Завжди можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, для якого характерні суттєві особливості: постійне місцезнаходження, тривалість існування, що забезпечували безперешкодний доступ до нього контролюючих органів. Досить легко було встановити платника податку, яким міг бути як власник нерухомості, так і орендар.

Розвиток суспільних відносин та податкової системи призвів до необхідності при застосуванні певної податкової політики вирішувати не тільки фіскальні функції, але й соціальні. Податок на нерухоме майно країн з ринковою економікою завдяки розвиненій системі пільг виконує роль податку з заможних.

На сучасному етапі податок на нерухоме майно існує приблизно в 130 країнах світу, але його значення у формуванні бюджетів різне.

Світовий досвід показує, що при використанні правильного підходу, податок на нерухоме майно може стати однією із вагомих статей доходної частини бюджету. Зокрема, бюджету Російської Федерації цей податок приносить 9% від усіх надходжень. Він забезпечує до 81% надходжень до місцевих бюджетів у Канаді, від 10% до 70% — у США. В країнах з економікою, що розвивається, за даними Світового Банку, податок на нерухомість становить 40–80% платежів до місцевих бюджетів.

Податок на нерухоме майно є винятково місцевим податком у країнах ЄС, хоча його граничні ставки визначаться на центральному рівні. Об’єктом оподаткування є земля та споруди. У Великобританії це основний місцевий податок (що має найбільшу питому вагу у структурі надходжень), який включає і плату за землю [4, с. 39]. Питома вага цього податку у власних надходженнях місцевих бюджетів становить від 10% у Данії, Фінляндії, Греції, Люксембурзі до 50% у Бельгії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Іспанії і майже 100% у Великобританії, Естонії, Ірландії [5].

Крім того, досвід країн Центральної і Східної Європи показує, що адміністрування податку можна значно полегшити, якщо встановлювати його ставку в залежності від площі і місця розташування об’єкта оподаткування, а не від вартості.

Разом з цим, наприклад, в Росії податковою базою майна організацій є середньорічна вартість майна, що визнається об’єктом оподаткування. Податкові ставки встановлюються законами суб’єктів РФ і не можуть перевищувати 2,2%. Допускається встановлення диференційованих ставок в залежності від категорій платників та (або) майна, що визнається об’єктом оподаткування. Об’єктами оподаткування майна фізичних осіб є житлові будинки, квартири, дачі, гаражі та інші будівлі, приміщення й споруди. Ставки податку встановлюються нормативними правовими актами органів місцевого самоврядування в залежності від сумарної інвентаризаційної вартості. Допускається встановлення диференційованих ставок у встановлених межах в залежності від типу використання й інших критеріїв. Ставки податку встановлюються у межах від 0,1% до 2% від вартості майна.

В республіці Білорусь платниками податку на нерухоме майно є організації і фізичні особи. Об’єктом оподаткування є вартість основних фондів, що є власністю або знаходиться у володінні платників незавершеного будівництва, а також вартість житла, дач, садових будинків, житлових помешкань (квартир, кімнат), надвірних будівель, гаражів тощо. Річна ставка податку на нерухоме майно для організацій становить 1 відсоток. Річна ставка податку на нерухоме майно на будинки та споруди, що є власністю фізичних осіб, будівель і споруд, що належать гаражно-будівельним кооперативам, споживчим товариствам автостоянок, садовим товариствам, створеним за рахунок власних внесків громадян, а також будівель і споруд, що використовуються індивідуальними підприємцями для здійснення своєї діяльності, встановлюється у розмірі 0,1 відсотка.

У пошуках істини

Зрозуміло, що хто не хоче, той шукає причини. А хто хоче, той шукає можливості.

Якщо казати про справжні причини гальмування в Україні податку на нерухомість, то знаходяться вони виключно у політичній площині і перспективи ухвалення закону "Про податок на нерухоме майно" залежать виключно від політичних конфігурацій у країні. На сьогодні шанси подібного законопроекту набрати необхідну більшість у Верховній Раді України не значні, оскільки народні депутати безсумнівно належать до розряду майбутніх платників податку на нерухоме майно.

Хіба що, як завжди у нас буває, смажений півень добряче дзьобне.  Що може змусити український політикум піти на запровадження такого малоприємного для можновладців податку?

У цьому контексті варто згадати, що вже не перший рік, на різних рівнях звучить думка, що подальший розвиток країни не можливий без ефективного функціонування територіальних громад, здатних вирішувати питання самоврядного розвитку. Така здатність потребує відповідного фінансового забезпечення, що реалізується через формування доходів місцевих бюджетів.

Саме тому актуальним є питання формування доходної частини місцевих бюджетів за рахунок джерел, надходження від яких є фінансово значимими, стабільними, і витрати по адмініструванню яких є набагато меншими від надходжень.

На сьогодні найбільшим джерелом доходів місцевих бюджетів в Україні серед податків залишається податок з доходів фізичних осіб. Але цей податок не вирішує проблем місцевих бюджетів.

А місцеві податки і збори справляються в Україні згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" і більша частина його норм не переглядалась з 1993 року! Як наслідок, фінансування місцевих бюджетів роками не забезпене надійними джерелами.

Чинним податковим законодавством передбачено 14 видів місцевих податків і зборів. Незважаючи на таку кількість, вплив їх на формування місцевих бюджетів нині незначний. Сума надходжень цих податків за 2007 рік склала лише 729,9 млн. гривень, що становить лише 0,7% від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів.

До місцевих податків і зборів належать такі, що є малоефективними і не відіграють істотної ролі у наповненні місцевих бюджетів, проте вимагають невиправданих витрат держави на їх адміністрування. Окремі податки і збори мають фіксовану ставку, яка є символічною і жодного разу не індексувалася із часу їх запровадження.

Цю проблему можливо було б вирішити шляхом запровадження податку на нерухоме майно, який має зараховуватися цілком до місцевих бюджетів. Зарахування податку на нерухоме майно саме на місцевому рівні має економічні та адміністративні переваги. По-перше, це стане вагомим джерелом доходної частини місцевих бюджетів, прямим податком. По-друге, об’єкти нерухомого майна простіше оподатковувати саме на місцевому рівні внаслідок складності з їх приховуванням, простіше обраховувати.

Приклад проектів у Івано-Франківській та Луганській областях, про які згадувалося на початку, є яскравим тому підтвердженням. Стабільність і прозорість надходжень від податку на нерухоме майно зробить його бажаним джерелом наповнення місцевих бюджетів. На відміну від трансфертів з держбюджету, що в Україні переважно формують місцеві доходи, цей податок здатний поліпшити контроль над ефективністю витрат міст і областей.

Хоча, зрозуміло також, що запровадження в Україні податку на нерухоме майно повинно бути поступовою, поетапною, відповідальною роботою компетентних органів державної влади у тісній співпраці з фахівцями, експертами, громадським сектором та засобами масової інформації.

УНІАН в Google News