ЖАХ ДОВЖИНОЮ В ДЕВ`ЯТЬ РОКІВ

"В ‘язниця була розрахована на невелику кількість осіб, а нас було майже 2 тисячі! Спали цементній підлозі, валетом. Поверталися на рахунок: раз, два, три. Встав у туалет – повернувся, а місця вже зайняті!.." Спогади українки, яку засудили до смертної кари

Вісьмома роками та десятьма місяцями свого життя довелося заплатити українці Вікторії Мамонтовій. Саме стільки часу вона провела за ґратами таїландської в’язниці – через необачність молодості та ризиковане бажання залишитися у Таїланді. 15-го липня її помилував тамтешній король, і дівчина нарешті повернулася до України. За її право на вільне життя боролися дипломати, Омбудсман та Президент України, але довгий час тайська влада залишалася непорушною.

Кожен день із майже 9 років неволі для дівчини був довжиною в маленьке життя. Рік міленіуму для тоді 30-річної харків`янки виявився фатальним: він повністю змінив все її життя, поклав початок стражданням та справжнім  випробуванням. У 2000 році вона відпочивала у Таїланді і захотіла залишитися у спокусливій країні довше та подовжити візу, але навіть не здогадувалася, якою ціною доведеться заплатити за таке бажання.

На допомогу Вікторії в отриманні візи прийшов нігерієць Майкл. Вони познайомилися у Бангкоку – і він відразу погодився сприяти в оформленні документів. Нині про цю людину Мамонтова ані говорити, ані думати не може - боляче: "Це тінь мого минулого, мені, чесно кажучи, боляче і неприємно про це згадувати", – каже жінка.

Допомогти Майк погодився не безкоштовно: за сприяння в отриманні візи новий приятель попросив привезти йому в Індонезію рюкзак з... інгредієнтами для ліків. Валізу Вікторія взяла, але уважно роздивилася її вміст тільки в готелі. Вона виявила приховане дно і зомліла: там був героїн, як потім з’ясувалося, вагою в 1 кг 293 г.

Коли шок пройшов, дівчину охопив переляк: вона викинула рюкзак, але наркотики сховала. Вікторія ризикувати не хотіла навіть заради мети лишитися у Таїланді, адже знала, що в тій країні за будь-які дії з наркотиками карають смертю. Вона зателефонувала Майклові в Джакарту, втім, чоловік почав їй погрожувати, кричав, а потім навіть обіцяв 5 тисяч доларів за послуги «кур`єра», а коли отримав категоричну відмову, за словами жінки, зателефонував до поліції та анонімно повідомив про Мамонтову. Героїн тайські правоохоронці знайшли в готельному номері туристки, і хоч дівчина і розповіла історію з Майклом та візою, її арештували.

"Мене заарештували 28 вересня 2000-го року у Бангкоку в моїх апартаментах за зберігання наркотиків, які були в моїй кімнаті, але не були моїми. Після арешту був суд, і ми довго судилися. Власне, судилася я, оскільки довго не погоджувалася зі звинуваченням – я не зберігала та не збувала наркотиків, але для тайців це все виявилося пустими словами: для них, якщо наркотики у великій кількості виявили, то це автоматично їхній продаж," – розповіла Мамонтова. 

За тамтешніми законами, зберігання та продаж наркотиків – найтяжчий злочин. Відтак, тайці засудили українку до страти, але згодом смертну кару змінили на сто років позбавлення волі, потім зменшили до 27 років. Звістка про наближення смертної кари українки на чужині Омбудсмана Ніну Карпачову застала в Африці – на всесвітній конференції проти расизму і ксенофобії.

" Це було в південній Африці в Тюрбані. Для мене право на життя є найсвятішим правом людини і я завжди буду його захищати! Я провела переговори з главою тайської делегації, який є керівником делегації Таїланду в ООН. І, заручившись його підтримкою, адже він є людиною близькою до короля, ми почали цей процес боротьби. В той же час я зв’язалася і з нашим послом у В’єтнамі", – згадує Ніна Карпачова.

Пробачити Вікторію просили українські посадовці найвищого рівня. У 2007 році про її помилування тайського короля просив Віктор Ющенко. За визволення Вікторії із тайських в’язниць боролися, окрім Ніни Карпачової, колишній тимчасовий довірений Ростислав Білодід і екс-посол Ігор Гуменний, консули - (екс) Сергій Бур`ян та нинішній Олександр Кротенко, але вибороти право українки на волю виявилося місією майже нездійсненною.

А у Вікторії тим часом розпочалася інша боротьба – за виживання у в’язниці - довжиною в майже 9 років. « Спочатку я була в одній тюрмі до першого вироку – це 11 місяців. В‘язниця була маленькою, розрахована на невелику кількість осіб, а нас було – майже 2 тисячі! Спали ми жахливо. На цементній підлозі, валетом. Поверталися на рахунок: раз, два, три. Спали на боці. Встав у туалет – повернувся, а місця вже зайняті! За них люди бійки влаштовували! Воду пити було неможливо, а заробити на неї – нереально: зарплата у 5 доларів за 3 місяці, це у випадку, якщо роботу пощастить знайти! Харчування – також жахливе: в основному, рис, а це їжа специфічна, відповідно, проблем зі здоров’ям нахапалися », - розповідає жінка.

Тільки через 11 місяців таких випробувань її засудили до смертної кари. Цю звістку Мамонтова перенесла тяжко, тоді жінці здалося, що вона вже померла. Вікторія навіть не знала, як тяжко цю новину перенесли її рідні: про вирок «смертна кара» близької їм людини вони дізналися з новин:  «Мій брат подивився новини ввечері і після програми помер. У нього було хворе серце. А я пережила інфаркт», - згадує мати Мамонтової, Тетяна Михайлівна.

А Вікторію того ж дня перевели до іншої в’язниці. Це була центральна тюрма посиленого режиму у Бангкоку під назвою Ладьяо. Там Мамонтова і провела наступних 8 років. Жінка зі сльозами на очах згадує, що умови ув’язнення були нелюдськими: переповнені камери, справжня боротьба – не на життя, а на смерть – за будь-яку річ, яка у звичайному житті здасться дрібницею.

«За кожну дрібницю доводилося відстоювати свої права, оскільки в них там взагалі нема людських прав! Найстрашніше було те, що хворих на туберкульоз тримали зі здоровими, хоч і лікарня була на території. А у нас була не камера, а барак, розрахований на 150 осіб, в той час коли перебувало нас там більше 200!  Якби не дипломати, наше посольство, Омбудсман, я б просто морально не витримала!», - розповідає Мамонтова.

У 2005 році Карпачова приїхала до Ладьяо побачитися із Вікторією. " Громадська думка, безперечно, вплинула на стан Вікторії: принаймні хочеться вірити, що вона не відчувала себе самотньою. Для мене було дуже важливо, що вона не визнала себе винною і до останнього не визнає. Її засудили не за розповсюдження, а за зберігання наркотичних речовин, які, до речі, належали зовсім іншій людині – громадянину іншої країни", - каже Ніна Карпачова.

Аби не втратити здоровий глузд та психічне здоров’я, Вікторія відволікалася, як могла: вивчала тайську мову, культуру, займалася танцями, але найголовніше – вдосконалювала талант художниці, адже тут, в Україні, жінка займалася саме малюванням. Втім, реальність, незважаючи ні на що, яскравими фарбами життя Мамонтової не змальовувала: "Я була зі смертниками. Їх там було дуже багато – але їм дають шанс: подати до Апеляційного суду, потім – Верховного, згодом – листа до короля.  Так, власне, я і звільнилася, король мене пробачив, він – остання інстанція, якщо не підписує помилування, тоді смертної кари не оминути".

І тепер Вікторія після майже 9 років розлуки із Батьківщиною знову на рідній землі. Її вона тепер назавжди асоціюватиме із волею: вона відчула свободу навіть фізично - ще у літаку: "Коли літак сів, я сказала собі: так, я вдома, я вільна, я відчула домівку ще навіть до того, як зійшла з борту!" Весь цей час Вікторії хотілося побачити матір, а ще – з’їсти нею приготованого борщу та випити горілки, хоча жінка і не вживає алкоголь.

В Україні Вікторія Мамонтова планує влаштуватися на роботу і стати художником, але чи вдасться – не впевнена, адже за останні вісім років на рідній землі змінилося багато. Впевнена тільки в одному: ніколи в житті не змалює на папері спогадів про Таїланд.

УНІАН в Google News