ДЛЯ ЧОГО ДАІ – ДЛЯ НАПОВНЕННЯ БЮДЖЕТУ ЧИ ДЛЯ ПОРЯДКУ НА ДОРОГАХ?

Я не пропустив машину, проте даішник не помітив її номер. Дивлячись мені у вічі, він каже: а давайте я випишу вам штраф за паркування в недозволеному місці. Я ледве не розреготався...

Одним з найбільших сподівань Майдану були принципові зміни в діяльності міліції. Мільйони людей щиро сподівались на олюднення осіб, що покликані у відповідності з законами захищати правопорядок та спокій громадян. Була віра в можливість скорочення корупції в міліцейському середовищі. Та все марно...

Якщо у 2005 році якісь позитивні зрушення ще були, то нині все повернулося “на свої місця” – як і у 2004 році. Нікого вже не дивує побиття міліцією десятків та навіть сотень людей. Також ніхто не вимагає відставки не те що міністра, а хоча б начальника районного відділення за побиття хлопця, який роздавав листівки з критикою місцевого прокурора.

Розмови про тотальну корупцію в міліцейському середовищі вже теж нікого не дивують. Нікого не обурює, що в повному обсязі відновлено систему купівлі посад у системі МВС. Зрозуміло, що ніхто не був пійманий на цьому. Ну справді, не покарають же вони самі себе...

Навіть співучасть одного з керівників райвідділу міліції у вбивстві не є в нас приводом для звільнення ні міністра внутрішніх справ, ні начальника обласного УВС. Дійсно, ну за що тут подавати у відставку?..

Це в них там, у Німеччині, міністр однієї з федеральних земель подає у відставку лише тому, що автоматичний пристрій на одній із доріг зафіксував перевищення швидкості машиною, якою він керував. Він подає у відставку, бо, займаючи високу державну посаду, має слугувати взірцем для всіх громадян країни.

Це там, в одній зі скандинавських країн, прем’єр-міністр зробила необережність і розрахувалася за дрібну покупку службовою кредитною карткою, і хоча майже зразу погасила цю заборгованість власними коштами, була змушена піти у відставку. У нас той самий міністр внутрішніх справ може на мільйон гривень налітати в Крим з дружиною службовим літаком, і йому за це НІЧОГО не буде. Чи, може, в цьому випадку суспільство на щось розраховувати, наприклад, на рівні звичайних міліціонерів ДАІ?

У міжнародній системі статистики функції держави обліковуються як послуги. Тобто держава надає послуги громадянам. Послуги щодо захисту країни, охорони правопорядку, охорони довкілля тощо.

Там громадяни сплачують податки, і за рахунок цих коштів наймаються держслужбовці, котрі зобов’язані допомагати громадянам розв’язувати їхні проблеми. Так, поліцейські дорожньої поліції зобов’язані допомагати водіям максимально полегшити дорожній рух, але це в них... У нас усе навпаки. Завдання та цілі всієї системи ДАІ полягають в абсолютно іншому. Уся система зайнята лише виконанням планів збирання штрафів та отриманням хабарів.

Хочу навести три різні, але показові приклади з власних спостережень за діями даішників на дорогах Києва. Хоча розумію, що, мабуть, кожний водій може навести безліч таких прикладів.

Ось як даішники допомагають під час заторів на дорозі. У центрі столиці на площі Льва Толстого – велике скупчення машин, на перехресті виник затор. Купа машини перегородили одна одній проїзд. Зрозуміло, що без регулювальника швидко звільнити перехрестя для руху автомобілів важко. Але жодного з них там немає. Водночас вони присутні поруч, на відстані якихось п’ятдесяти – сімдесяти метрів від перехрестя. Проте зайняті вони там тим, що зупиняють машини – чи то для перевірки документів, чи у зв’язку з порушенням водіями правил дорожнього руху. Коли я через хвилин двадцять, а може, навіть більше, зміг проїхати перехрестя і з обуренням зупинився поруч з ними й спитав, чому вони не допоможуть відрегулювати рух, отримав відповідь: вони зайняті іншою роботою. Які там послуги учасникам дорожнього руху, про що це ми?

Ось іще приклад. На столичній вулиці Льва Толстого, що веде в бік залізничного вокзалу, є розділовий бордюр між смугами руху. За здоровим глуздом та практикою, після того, як він закінчується, водіям авто має бути надана можливість здійснити розворот. До того ж це місце найбільш безпечне для цього.

Проте перший знак для розвороту є лише на вулиці Жилянській – за півкілометра від завершення роздільного бордюру. Хоча там це робити вкрай незручно й небезпечно, бо там досить напружене й завантажене перехрестя. Зрозуміло, що значна частина водіїв ідуть на свідоме порушення ПДР і здійснюють розворот зразу після закінчення роздільного бордюру. А вже зовсім поруч, трохи вище – на розі вулиць Льва Толстого та Микільсько-Ботанічної їх чекають наші доблесні даішники, які збирають штрафи. Якось у черговий раз, побачивши цю сцену – «даішники в засаді», – не витримав і спитав, чому б замість того, щоб улаштовувати там засідки, не змінити дорожні знаки й не дозволити там розвертатися машинам, отримав відповідь: ми дорожні знаки не встановлюємо, ми лише ловимо тих, хто порушує ПДР. Ось і все. Сприяння безпечному та зручному дорожньому рухові – то не їхнє завдання. Їхнє завдання полягає у збиранні штрафів та хабарів на «жирному» місці.

Третій приклад взагалі з гротескно-кумедним присмаком... Це днями трапилося зі мною на розі столичних вулиць Шовковичної та Лютеранської. Там із Шовковичної головна дорога робить поворот на Лютеранську. Зазвичай працює світлофор, і майже жодних проблем не виникає. Але в той день світлофор не працював. Їдучи по Шовковичній у бік Жовтневої лікарні та бажаючи проїхати прямо, я призупинився на перехресті, пропускаючи машину, що рухалася по головній – повертала з Лютеранської на Шовковичну. Водій тієї машини ввічливо показав, що пропускає мене. Але як тільки я проїхав перехрестя, то негайно був зупинений даішником, який сказав, що в будь-якому разі я мав пропустити ту машину, а тому вважає мої дії грубим порушенням ПДР, у зв’язку з чим вилучає мої водійські права. І хоча певною мірою формально він був правий, я обурився. Почекайте, пояснював я, мене пропустили. Але той був непохитний. Щоправда, при цьому я став свідком двох його розмов. Одна з них – з кимось із начальства, якому він доповідав, що вони дуже стараються і вже півтори години стоять і штрафують водіїв. Інша розмова, що й зробила цю історію гротескно-кумедною, велася з кимось із іншого патруля ДАІ. “Мій даішник” попросив їх зупинити ту машину, яка пропустила мене на перехресті. Але та машина на кудись заїхала у двір, і знайти її не можуть, тим більше номера її даішник не помітив. А оскільки немає номера автомобіля, який я не пропустив, – то не можна скласти протокол про порушення мною ПДР.

Недовго думаючи, даішник, дивлячись мені у вічі, каже: а давайте я випишу вам штраф за паркування в недозволеному місці.

Я ледве не розреготався. Начальство доручило молодому хлопцеві виписати певну кількість штрафів – і все. Він має виконати цей наказ незалежно від того, чи справді мало місце правопорушення. Протоколи складаються заради виконання планів надходжень до бюджету! Якось це визнав і сам міністр внутрішніх справ, не відчуваючи абсурдності самої ситуації.

Керування країною в усіх сферах дійшло до такого кричущого ідіотизму, коли ми вже не знаємо, куди тих керівників, котрі нібито мають надавати нам послуги, посилати. 

УНІАН в Google News