МІН’ЮСТ РОЗКАЖЕ УКРАЇНЦЯМ ПРО КОРУПЦІЮ

Головне юридичне відомство започатковує серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів України. Закони набувають сили з 1 січня…

Головне юридичне відомство започатковує серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів України… 

Як відомо, 11 червня 2009 року Верховна Рада України прийняла  Закони України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Зазначені Закони докорінно змінюють загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містять низку новел, правових інститутів, які невідомі вітчизняним правовим традиціям, а тому потребують додаткового пояснення.

У зв’язку з цим, Міністерство юстиції вирішило започаткувати серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів, в яких буде роз’яснювати значення тих чи інших норм цих Законів, причини їх включення в національне законодавство, практику застосування аналогічних норм в інших державах.

            При порівнянні  Закону України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 2009 року одразу стає помітно, що вони суттєво відрізняються своєю ідеологією. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати відомості про майно, доходи, зобов`язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров`я кандидата, його освіту тощо.

Зі вступом на публічну службу діяльність службовця супроводжується низкою заходів, пов’язаних із забороною:

- використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;

- займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;

- входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;

- відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію;  

- одержувати подарунки, крім особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;

- працювати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким особам.

Також, для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов’язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а і про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню цих осіб.

При цьому,  всі зазначені обмеження щодо публічних службовців зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов`язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов`язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У разі порушення цих обмежень, особи, притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності та підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не передбачено законом. Крім того, відомості про цих осіб, заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Зазначені положення Закону набувають більшої ваги з огляду на те, що суб’єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень з 1 січня 2010 року стануть не лише посадові особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а і особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Це, зокрема стосується осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи).

З урахуванням того, що на сьогодні однією з причин поширення корупції в державі є толерантне ставлення громадян до цього ганебного явища, ще одним важливим механізмом запобігання корупції, що знайшов своє місце в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики.

Ці положення закону мають особливу важливість з огляду на необхідність встановлення громадського контролю за діяльністю влади з боку громадського суспільства.

При цьому, Закон передбачає, що громадський контроль здійснюватиметься шляхом:

обов’язкового громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб`єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому числі недержавним організаціям;

проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;

внесення пропозиції суб`єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання та протидії корупції.

Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:

-          формування державної антикорупційної політики;

-           реалізацію антикорупційної стратегії;

-           координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;

-           проведення антикорупційної експертизи.

Останній напрямок діяльності спеціально уповноваженого органу з питань запобігання корупції є важливим з огляду на те, що як доводить практичний досвід, на сьогодні, поширені випадки наявності дефектів нормативно-правових актів, які дозволяють в подальшому посадовим особам при виконанні своїх службових обов’язків вчиняти корупційні правопорушення.

З метою усунення таких недоліків нормотворчості положеннями Закону запроваджено проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, основним завданням якої  є виявлення наявності в проектах нормативно-правових актів норм, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також розроблення рекомендацій стосовно їх усунення.

До речі, створення цієї інституції ще раз підтверджує спрямованість Закону на превенцію корупції.

Міжнародний досвід свідчить про те, що застосування таких механізмів запобігання корупції дозволяє значно знизити рівень поширення корупції в державі.

            Іншим елементом реформи антикорупційного законодавства є положення щодо удосконалення засад кримінальної та адміністративної відповідальності громадян, що містяться у положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

             Здійснення таких реформ обумовлено тим, що положення Кримінального кодексу застаріли та вже давно не відповідають сучасному стану речей. Економічні, культурні, соціальні процеси стрімко змінюються, а законодавство залишається у минулому столітті.

Яскравим відображенням цього є неадекватне ставлення Кримінального кодексу до корупції у приватному секторі. Відповідні норми глави «Службові злочини» просто «перекочували» із КК 1961 року. Хоча всі добре пам’ятають, що у той час не було ні корупції, ні приватного сектору.

Сучасний світ не залишає без реагування не доброчесність у приватному секторі, адже це може суттєво підірвати економічні засади функціонування держави. Саме тому Кримінальна конвенція Ради Європи проти корупції (статті 7 та 8), Конвенція ООН проти корупції (статті 12. 21) вимагають від держав визнати злочинною корупцію у приватній сфері.

Всі без винятку демократичні розвинуті держави вже давно пройшли цей шлях. Цікаво те, що у Великобританії, ще 1906 року, понад століття тому прийнято Акт про запобігання корупції, яким криміналізовано корупцію у приватній сфері. Більш ніж сто років по тому в Україні лише розпочалася дискусія на цю тему.

Закон доповнює Кримінальний кодекс новим розділом щодо корупційних злочинів у приватному секторі. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам. Оскільки відповідальність за корупцію у публічному секторі повинна бути більш жорсткою, ніж за корупцію у приватному секторі, ці норми викладають у окремих статтях або главах. Як приклади можна навести такі держави, як США, Великобританія, Франція, Фінляндія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Латвія, Польща. Подібним шляхом пішли і наші сусіди – РФ.

Іншою важливою новелою є розширення кола осіб, на яких поширюватиметься відповідальність за корупційні правопорушення.

Мова йде про такі категорії, як:

посадові особи іноземної держави або міжнародної організації,

особи, які не мають статусу державного службовця, але виконують делеговані їм державою публічні функції влади (аудитор, нотаріус, експерт, адвокат, арбітражний керуючий тощо).

Ці норми також випливають із положень Конвенції ООН проти корупції (стаття 2), Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (стаття 1) та Додаткового протоколу до неї (статті 2 та 3).

Кримінальний кодекс також доповнено новими статтями, що передбачають відповідальність за «торгівлю впливом», якою вважається пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,  та за «незаконне збагачення», тобто за одержання службовою особою неправомірної вигоди або за передачу нею такої вигоди близьким родичам.

Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають:

            - окреслення кола корупційних правопорушень відповідно до Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” (зокрема, одержання подарунка, порушення вимог щодо декларування особистих інтересів тощо);

- чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію.

Так, Група держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО) рекомендувала переглянути систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення з тим, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення або, у крайньому випадку, чітко розмежувати вимоги до застосування цих двох відмінних процедур.

Таким чином, положеннями Закону пропонується визначити, що одержання хабара (незаконне одержання благ), а так само дача хабара (підкуп), вважатимуться адміністративними правопорушеннями, якщо їх сума не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні, це 1512 грн.). Якщо ж, сума хабара перевищуватиме п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі діяння вважатимуться злочином.

Також Законом передбачено зупинення строку розгляду адміністративних справ про корупційні діяння у випадку, коли особа, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з`явитися .

Положення Закону «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» також ґрунтуються на нормах Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції. На цьому Україні наголошували Група держав Ради Європи проти корупції та Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією.

У сучасному світі відповідальність юридичних осіб є загальновизнаним ефективним засобом боротьби з корупцією, оскільки дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ.

            Характеризуючи Закон доцільно відзначити такі основні риси:

            1) відповідальність юридичної особи наступає за вчинення корупційного злочину керівником чи іншою уповноваженою особою юридичної особи від імені та в інтересах цієї юридичної особи. Відповідальність юридичної особи настає лише в тому випадку, коли злочин було вчинено в інтересах юридичної особи. Ця вимога спрямована на те, щоб уникнути притягнення до відповідальності юридичної особи у випадках, коли фізична особа вчиняє злочин у власних інтересах або всупереч інтересам юридичної особи;

            2) відповідальність юридичної особи наступає тільки після винесення обвинувального вироку щодо фізичної особи-керівника юридичної особи. Тобто, як це передбачається міжнародними актами, накладення стягнення на юридичну особу за вчинення корупційного правопорушення не виключає відповідальності посадових осіб, які діяли в інтересах такої юридичної особи;

            3) юридичну особу можна притягнути до відповідальності за злочини, окреслені у Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній Конвенції Ради Європи проти корупції – хабарництво, комерційний підкуп, відмивання брудних коштів, втручання в діяльність судових органів;

            4) до відповідальності не можуть бути притягнуті юридичні особи публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів;

            5) порядок розгляду місцевими загальними судами справ про корупційні правопорушення, вчинені юридичними особами, визначений цим Законом.

 Наведене є лише загальним описом новел Законів, що увійшли до антикорупційного пакету.

 Подальші публікації будуть присвячені більш детальному висвітленню зазначених положень Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». 

УНІАН в Google News