Не стати Росією. Країна з «частково вільним» Інтернетом

Поки в Верховній Раді вчергове намагаються ввести цензуру в онлайні, Держдеп США готовий матеріально сприяти просуванню вільного Інтернету на території України. Щоб з’ясувати, чи є потреба в подібних ініціативах – УНІАН розпитав експертів про українські онлайн-реалії.

Нещодавно Державний департамент США оголосив тендер на реалізацію програми підтримки свободи Інтернету в України. Для розробки можливого сценарію в Держдепі запропонували об'єднатися експертам техсфери, представникам громадянського суспільства, ЗМІ, юристам тощо. Тендер передбачає, що фінансувати програму будуть від 1 до 3 років. Американці готові витратити на ініціативу від п’ятисот тисяч до понад 1,18 мільйона доларів.

В Міністерстві інформаційної політики України, в принципі, вітають таке вкладення коштів американських платників податків. Однак, за словами заступника міністра Дмитра Золотухіна, для досягнення конструктивних результатів проекту необхідне більш тісне співробітництво вже на етапі його планування. 

Посилаючись на власний досвід участі у багатьох заходах, присвячених питанням свободи інтернету, він висловив певне занепокоєння відносно даної програми. Каже, що зазвичай подібні заходи проводяться з великою помпою і залученням широкого кола вітчизняних експертів. Але порядок денний здебільшого крутиться тільки навколо критики державної політики у сфері інформаційної безпеки. Натомість альтернативних рішень ніхто не пропонує. «Тобто усе обмежується критикою, а до питань необхідності розвитку законодавства в цій сфері справа не доходить», – підкреслює Золотухін.

Ба більше, особисто його дуже непокоять новини про мільйонні проекти в Україні, пов’язані з інтернетом. Адже онлайн-простір широко використовується державою-агресором з метою здійснення шкідливого інформаційного впливу не тільки в Україні, а й по всьому світі. Але на відміну від європейських країн, Україна перебуває в умовах обмеженості ресурсів для боротьби з антидемократичною діяльністю Російської Федерації онлайн. 

Заступник міністра інформполітики нагадує, як адміністрація Facebook заблокувала і видалила ряд сторінок, пов’язаних з Russia Today та Sputnik (інформаційне агентство, розташоване в Москві, – УНІАН). Як Франція та Німеччина за останні пару років декілька разів вдавалися до багатомільйонних штрафів, щоб покарати Facebook за недотримання європейського законодавства. А в деяких землях Німеччини навіть проводилися обшуки на підставі кримінальних справ, що були порушені після протиправних коментарів фігурантів в соцмережах. «Що ж стосується України, то наше законодавство містить обмежену кількість норм, які б могли дозволити захистити права людини чи національну безпеку онлайн», – резюмує він. 

Russia Today / Фото novostimira.net

В експертному середовищі думки відносно перспектив програми Держдепу розділилися. Наприклад, CEO компанії Innolytics Group Володимир Бандура звертає увагу, що конкурс заявлений у дуже загальному вигляді та складно зрозуміти його конкретну спрямованість. На думку Бандури, формулювання «просування свободи інтернету в Україні» – це досить дивне завдання, бо свобода у нас плюс-мінус є. «Для нас важливіше отримати підтримку в системній протидії інформаційній агресії проти України, різним фейкам, недобросовісним публікаціям. При чому, не обов'язково інспірованих Росією», - розповідає він.

Бандура переконаний: для реального просування безпечного інтернету, важливо приділити увагу освіті українських інтернет-користувачів. Показати, наскільки витонченими можуть бути фейки, що інформація в інтернеті, як правило, заангажована і не є об'єктивною. Показати, як перевірити об'єктивність важливої для людини інформації.

«А якщо б вибирати, на що варто витрачати кошти в межах проекту, то вважаю, на боротьбу з фейками та на створення освітнього контенту для якісного і критичного сприйняття інформації з інтернету широкою публікою. Це загальносвітова проблема, але для нас вона має особливе значення в умовах конфлікту і в умовах прийняття рішень, які мають значний вплив на майбутнє країни», – вважає Володимир Бандура.

Юристка Лабораторії цифрової безпеки та експертка Коаліції «За вільний інтернет» Віта Володовська зауважує, що у світі немає універсального рецепта для захисту користувачів Інтернету від можливих загроз та незаконного контенту. Щоб, при цьому, зберегти свободу вираження поглядів онлайн. Але для України пошук цього балансу є особливо актуальним, адже ми є полем гібридної війни Росії. «Можливо, в рамках цієї програми вдасться розробити ефективні і демократичні механізми. Напрацьований досвід може стати корисним не лише для України, але для інших країн, зокрема нашого регіону, які стикаються з подібними загрозами», – роздумує юристка.

«Тим паче, зважаючи на те, що більшість ініціатив державних органів і окремих депутатів у цій сфері несуть більше загроз, ніж розв’язання реальних проблем», – додає вона. 

Для реального просування безпечного інтернету, важливо приділити увагу освіті українських інтернет-користувачів / скриншот

Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук підкреслює, що за останні кілька років з’явилася низка законопроектів щодо врегулювання свободи інтернету в Україні.

Їх автори пропонували блокувати інтернет-ресурси без рішення суду, надати надповноваження правоохоронним органам для втручання в електронні комунікації, змусити провайдерів за власні кошти встановити технічне обладнання, яке дозволить СБУ в ручному режимі аналізувати трафік, дехто навіть умудрився спробувати знову криміналізувати наклеп. На її думку, такого роду законопроекти не тільки створюють «охолоджувальний ефект» для оприлюднення суспільно-важливої інформації (бо хто ж захоче мати мороку із доведенням своєї правоти в українському суді), але й можуть слугувати зручним інструментом для тиску на незалежну пресу. 

«З останніх законодавчих ініціатив – це пропозиція запровадити кримінальну відповідальність за навмисне чи випадкове поширення недостовірної інформації у ЗМІ та Інтернеті. При цьому, карати пропонують незалежно від того, чи була недостовірна інформація поширена свідомо чи в результаті помилки», – розповідає Матвійчук.

Зауважимо, що мова йде про проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації (№10139), зареєстрований у Верховній Раді минулого тижня. Його автором є народний депутат від «Народного фронту» Ігор Лапін.

«Як мені видається, у наших законодавців проблеми із логікою. Вони пояснюють усі ці непропорційні обмеження тим, що потрібно захищатися від російської агресії. І для цього пропонують використовувати ті ж самі російські інструменти. Виграти війну з Росією та перетворитися самим на «Росію» - немає жодного сенсу», – відмічає правозахисниця.

Медіаюрист Центру демократії та верховенства права CEDEM Максим Дворовий переконаний, що при підготовці законодавства треба зважати на міжнародні стандарти у сфері забезпечення свободи слова та приватності, а також на «трискладовий тест» обмеження прав людини. 

Основні стандарти – це врахування міжнародних принципів захисту прав людини. В тому числі, права на свободу вираження поглядів та права на повагу до приватного життя. «Це означає, що будь-яке обмеження прав має бути встановлене передбачуваним законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві і пропорційним», – зазначає Дворовий. 

Ці стандарти прямо випливають з восьмої та десятої статей Європейської конвенції з прав людини – право на повагу до приватного і сімейного життя та право на свободу вираження поглядів.

Юристка Лабораторії цифрової безпеки, експертка Коаліції «За вільний інтернет» Віта Володовська розповідає, що чинне українське законодавство не містить окремих гарантій щодо захисту свободи вираження поглядів в інтернеті. Статус Інтернет-ЗМІ, наприклад, не врегульований, що ускладнює захист журналістів таких видань. За її словами, на сьогодні у законодавстві немає надмірних обмежень для прав громадян в інтернеті. Так, блокування сайтів за законом можливе лише, якщо з їх допомогою поширюється дитяча порнографія. Окремі випадки для видалення і обмеження доступу до веб-сторінок стосуються порушення авторських прав в Інтернеті. 

REUTERS

Але, з іншого боку, знаходяться інші обставини для погіршення свободи слова в онлайні. Наприклад, блокування інформаційних ресурсів на підставі Указів Президента України про застосування санкцій. «Рішення про включення веб-сайтів до “санкційного списку” приймає РНБО. При цьому, ні критерії, ні обґрунтування, чому саме ті чи інші ресурси мають бути заблоковані у рішенні не наводиться», – розповідає Володовська. 

До речі, саме таким чином, у 2017 році були заблоковані соцмережі Вконтакте та Одноклассники, а у минулому році ще близько 200 сайтів. Така практика суперечить міжнародним стандартам, які наголошують на важливості судового нагляду у справах щодо блокування.  Окрім цього, тут є порушення Конституції України, адже РНБО не має за законом повноважень покладати обов’язки щодо обмеження доступу до сайтів на  Інтернет-провайдерів. За словами Володовської, зараз Коаліція «За вільний інтернет» намагається через суд отримати інформацію про критерії включення веб-сайтів до «санкційних списків», оскільки у відповідь на  запит РНБО відмовилась розкрити таку інформацію. Справу розглядає Окружний адміністративний суд міста Києва.

Юристка також додала, що у звіті міжнародної організації Freedom House – Freedom on the Net – Україна в 2019 році була визнана країною з «частково вільним» Інтернетом.

Директор офісу Freedom House у Україні Метью Шааф розповідає, що у своєму останньому звіті Freedom House вказували на блокування доступу до соцмереж і на пропозиції дати владі повноваження блокувати веб-сайти за відсутності судового рішення. Він підкреслює, що будь-які рішення стосовно обмеження свободи вираження в мережі або преси в інтересах захисту національної безпеки, мають бути прийняті пропорційно у відповідь на конкретну загрозу і враховувати зобов'язання держави гарантувати громадянам захист їх конституційних прав. Якщо є підозри, що процес прийняття рішення в цій сфері був не прозорий, у суспільства є можливість скористатися своїм правом на доступ до публічної інформації (як робить Коаліція «За вільний інтернет», ініціювавши судові позови).

«Існує міжнародна практика, в тому числі - Європейського суду з прав людини, та інших міжнародних рекомендацій для розробки політик і процедур прийняття рішень, які враховують необхідний баланс між захистом національної безпеки та свободи вираження, частину яких доцільно використовувати в українському контексті», – додає Шааф.

Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук розповідає, що у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини вже є низка рішень щодо Інтернету на перетині таких питань, як захист інформації та питання її збереження, свобода вираження поглядів, захист інтелектуальної власності. А також доступ до інформації, боротьби зі злочинною діяльністю тощо.

Правозахисниця розповідає, що при винесенні рішень Європейський суд бере до уваги особливий характер Інтернету як «сучасного засобу передачі інформації». У підготовленому відділом по проведенню досліджень Європейського суду огляді практики зазначено, що «Вплив інформації посилюється, коли її можна знайти в Інтернеті, або навіть коли вона вказана на носії в громадському місці з посиланням на адресу сайту в Інтернеті. Тоді кожен, включаючи неповнолітніх, зможе отримати доступ до відповідного сайту. Два цих елементи підсилюють зацікавленість Держави у вживанні заходів з обмеження права на передачу інформації. Однак, обмеження повинно залишатися відповідним, відповідно до загальних принципів тлумачення статті 10 Конвенції».

Експертка підкреслює: Європейським суд суворо перевіряє будь-яке втручання держави у формі блокування, фільтрації чи іншого обмеження доступу до Інтернету. Держави також несуть позитивне зобов'язання ухвалити відповідне законодавство та забезпечити наявність доступних і ефективних процедур реалізації права на отримання і передачу інформації

Зі свого боку Віта Володовська наголошує, що  при розробці будь-яких національних заходів щодо свободи вираження в інтернеті варто враховувати, зокрема позицію ООН. Наприклад, у липні 2018 року Рада ООН з прав людини ухвалила Резолюцію «Сприяння, захист та реалізація прав людини в Інтернеті». Резолюція, серед іншого, закликає державу розглядати питання безпеки в Інтернеті відповідно до їхніх міжнародних зобов'язань, з тим щоб забезпечити захист усіх прав людини онлайн. Зокрема, свободу думки і вираження поглядів, свободу об'єднань та приватність. В тому числі, через демократичні та прозорі національні інститути, засновані на принципах верховенства права. Щоб забезпечити свободу та безпеку в Інтернеті – щоб він міг продовжувати бути могутньою силою, яка генерує економічний, соціальний та культурний розвиток.

За її словами, Рада ООН з прав людини також рішуче засуджує заходи, що суперечать міжнародному праву в галузі прав людини, які запобігають або порушують здатність особи шукати, отримувати або поширювати інформацію в Інтернеті. Закликає всі держави утримуватися від подібних заходів або припинити їх. А також забезпечити, щоб всі національні закони, політика та практика узгоджувалися з міжнародними зобов'язаннями щодо права на свободу думки та вираження поглядів в Інтернеті.

«Якщо ж говорити про практику окремих країн - цікавим є досвід Бразилії, де було створено так званий  Internet Bill of Rights - документ, який регулює основні принципи прав людини в Інтернеті. Особливість в тому, що він був створений на основі широких консультацій з різними стейкхолдерами, у розробці взяли участь не лише представники державних органів, але й представники бізнесу, інтернет-провайдерів, громадські активісти, юристи, експерти, журналісти», – розповідає Володовська. Експертка переконана, що подібний підхід міг би з користю бути застосований і в Україні. 

REUTERS

Отже, на щастя, інтернет, залишається майже неврегульованою сферою в Україні. Зокрема, тому, що законодавчі ініціативи, що суттєво обмежили б його свободу, вдається зупиняти до їх прийняття як законів.  І хоча в Україні поки відсутня система оцінки рівня свободи інтернету, тому щось одностайно стверджувати про загальну ситуацію складно, як зауважує медіаюрист Максим Дворовий – коло актуальних проблем не є надзвичайно великим.

Проте, регулярні спроби українських політиків ввести цензуру в онлайні жодним чином не роблять їм честі. Погодьтесь, буде соромно, якщо в ході реалізації програми Держдепу з’ясується, що головне «зло» в галузі свободи Інтернету в Україні – це не інформаційні атаки з боку Росії, а дії нашої влади.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News