Олександр Тодорчук: Суспільство ділиться не на тих, хто допомагає тваринам і людям. А на тих, хто допомагає, і тих, хто пише коментарі: «Краще б ви...»

Про моторошну правду щодо тестування косметики на тваринах, міфи навколо дельфінотерапії, про те, чому тварини в цирках принижують артистів, а також про зоозахист майбутнього в інтерв’ю УНІАН розповів засновник гуманістичного руху «UAnimals» Олександр Тодорчук.

В українських школах 2-4 жовтня має відбутися «всеукраїнський урок доброти», присвячений відповідальному ставленню до тварин. Бачите потенціал окремих просвітницько-виховних заходів сприяти вихованню гуманності у дітей, чи все-таки це більше заходи «для галочки»?

Вони мають сенс, але не варто покладатися лише на ці інструменти. Це тільки маленький крок, бо виховання не можливе без залучення батьків та загалом суспільства. Батьки, на мій погляд, грають вирішальну роль. Гуманність закладається з дитинства прикладом самих батьків, їх поведінкою та ставленням до зовнішнього світу. Суспільство та оточення дитини також є важливим прикладом.

А коли мова йде про опціональний урок в деяких школах, все дуже сильно залежить від вчителів, які його проводять.

Звісно, державна політика – це надважливий інструмент. Ґанді колись сказав, що про моральний розвиток нації можна судити по її відношенню до тварин. Це правда. Дитина і будь-яка доросла людина зростає в суспільстві, яке має якесь сформоване ставлення до тварин, і це є загальноприйнятим маркером. Мені здається, що працює комплекс цих речей.

У нас передбачена кримінальна відповідальність за жорстоке поводження з тваринами – позбавлення волі до восьми років, штраф до 8,5 тисяч гривень. Чи було вже когось притягнуто до відповідальності?

Наш закон про захист тварин від жорстокого поводження в багатьох питаннях досить гарний. Однак, можна на пальцях перерахувати випадки, коли людина справді понесла відповідальність. Як правило, мова йде про півроку-рік покарання або умовне покарання.

Ключова задача для України – це не просто генерувати закони, але й дотримуватися їх. Щоб кожна винна особа усвідомлювала невідворотність покарання, в тому числі, у випадках жорстокого поводження з тваринами. 

Знаю, що «UAnimals» підтримує створення зоополіції. Якою мала б бути ця служба?

Річ у тім, що наразі поліція, від патрульних до слідчих, не розуміє важливість теми та не вміє поводитися з тваринами. Наприклад, не знають, як діяти, коли тварину вилучено у власника і її треба перевести в тимчасове місце утримання, або безпритульну – в притулок. Приїжджаючи на виклик кажуть, що за жорстоке поводження з твариною відповідальності немає. В маленьких містах часто просто не приїздять на такі виклики. Звісно, багато залежить від самого поліцейського. Втім, завжди радимо активістам друковувати або гуглити закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» та показувати поліції конкретні статті.

На сьогодні ми не стільки говоримо про окремо структуру, як про опцію в діяльності. Формати можуть бути різними. Окрема одиниця в Національній поліції, окремі відповідальні за напрямок люди, або глобально введення правил поводження з тваринами для поліції.

Тодорчук: практично по кожній з тем щодо захисту прав тварин є законопроект чи навіть декілька / фото УНІАН

Чи обговорювали ви з владою якийсь із форматів?

Перед Всеукраїнським маршем за тварин (вже втретє марш відбувся 15 вересня, – УНІАН) ми проводили «круглий стіл» з представниками  ключових зоозахисних організацій. Також проговорювали всі ці питання з Офісом президента України. Загалом вони підтримують зоозахисні ідеї, і це додає надії. Втім, підтримка на словах має перетворитися на конкретні дії, ухвалені закони та рішення на рівні держави. Це буде ключовий екзамен.

Читайте такожВперше в Україні: суд Одеси заборонив цирку експлуатувати тварин

Наразі є ініціативи щодо потрібних законопроектів у сфері захисту тварин?

Практично по кожній з тем щодо захисту прав тварин є законопроект чи навіть декілька. Після зустрічі в Офісі президента ми передали їм ці законопроекти. Крім того, ми зустрічалися з представниками екологічного Комітету Верховної Ради. Тому законопроекти у них є, потрібно проголосували. 

Бо останній ухвалений закон у цій сфері – це, власне, про посилення кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами. Після нього за останні роки депутати минулого парламенту не ухвалили жодного. Здебільшого, ці законопроекти або ігнорували, або ставили на голосування, коли депутатів майже не було в сесійній залі.

Можливо, нам потрібен Уповноважений у справах захисту тварин?

На зустрічі в Офісі президента проговорювалися ці питання, бо в різних країнах вони регулюються по-різному. На мій погляд, для України зараз ключове питання не у створенні структур, а у їх дієвості. Найбільше боюся, що замість розв’язання проблеми буде зроблено просто «красивий крок». Адже питання не у створенні посади, а у можливостях людини на щось впливати.

На сьогодні в багатьох питаннях щодо захисту тварин мова йде про законодавчу частину, яку Уповноважений в будь-якому разі не зможе самостійно змінити. Також в багатьох питаннях мова йде про виконавчу владу, яка має впроваджувати якісь конкретні програми. Окремі структури чи посади можуть бути. Але вони мають стати частиною великої системи змін.

«UAnimals» починався з теми заборони експлуатації тварин у цирках / фото УНІАН

Вашому зоозахисному руху «UAnimals» три роки. Коли активно «включилися» в тему, що вас шокувало найбільше?

«UAnimals» починався з теми заборони експлуатації тварин у цирках. Спочатку я, а потім ми разом з активістами думали, що цим питанням переймається тільки наша невелика група людей. А всім іншим – все ок. Спілкуючись з людьми, стали розуміти, що ідею заборони експлуатації тварин у цирках підтримує більша частина активного суспільства. Просто поки проблема не озвучена, здається, що її немає.

Це не те, щоб шокує… Але точно дивує мене. Бо розумієш, що в Україні є величезна кількість питань, зміни в яких в більшій своїй частині суспільство підтримує. Але вони не відбуваються тільки тому, що про це не говорять.

Як приклад – тестування косметики на тваринах. Парфумери погоджуються з необхідністю заборони. Від влади також немає особливої протидії. Але глобально ніхто не хоче докладати зусиль до змін.

Скільки тварин у нас гинуть через тестування?

Статистики немає, як загалом в темах щодо тварин. Але з тестуванням все більш-менш зрозуміло – ці дані просто не збирають. При цьому, немає навіть статистики кількості тварин у цирках (навіть у державних), а в багатьох містах проблеми з підрахунком безпритульних тварин.

Хотів би зауважити, що більшість людей навіть не замислюються, що це таке – тестування косметики на тваринах. Досить інфантильно думати, що киці наносять на хутро туш і спостерігають за її виглядом. Насправді, найпопулярніший метод тестування на тваринах – це летальна доза. Тварину поміщають у закритий бокс, який накачують аерозолем чи спреєм, доки тварина не помирає. А потім за формулами вираховують кількість парфумів, при якій людина задихнулась би в приміщенні.

Знаєте, чому символом боротьби проти тестування на тваринах в усьому світі є білий кролик? – Бо у кроликів немає сльозовиділення і щодо них застосовують методи фізичного та механічного пошкодження. Наприклад, наносять прямо на роговицю ока косметичний засіб. Тварини мучаться, поки засіб її випалює…

Навіть без статистики – це варварство. При цьому, в багатьох випадках тестування не дає репрезентативного результату. Адже реакція організму багатьох тварин на певні засоби не така ж, як у людини.

Нехай цифр немає, але наскільки масштабне явище тестування у нашій країні? Як це змінити?

Два роки тому ми намагалися з'ясувати, чи тестують в Україні косметику на тваринах. Ми зверталися до інститутів, які теоретично можуть тестувати, але нам не відповіли. Тоді написали їм через депутатські запити і дізналися, що принаймні у двох державних інститутах тестування на тваринах проводяться – це Харківський і Львівський медичні університети. Плюс, в приватних інституціях так само можуть проводити тестування.

Ті, хто тестують, і ті, хто не тестують, посилалися на одну норму закону. Річ у тім, що в законі про захист тварин від жорстокого поводження норма щодо тестування прописана як норма «Шрьодінгера» – тестувати не можна, але… можна.

Парфумери підтримують ідею заборони тестування на тваринах. Бо навіть, якщо людині начхати на долю тварин, то право продаватися їй потрібно. А в ЄС, наприклад, не можна продавати тестовану на тваринах косметику. Крім того, коли спливає історія тестування, то «шишки» летять у виробника, а не інститут, де, власне, проводять тестування. Тому навіть репутаційно тестування на тваринах не має сенсу для виробників. Найбільше проти заборони тестування виступають деякі інститути. Але це просто їхнє небажання змінювати підходи у роботі.

Інколи в коментарях нам пишуть: «Ви пропонуєте на людях тестувати»? Так от, в XXI столітті тестування парфумерних та косметичних засобів здебільшого відбувається in vitro, тобто, у пробірці. Між іншим, навіть не потрібно глобально шукати інструменти. В Україні, якщо казати про косметику та парфумерію, використовуються методи експериментів в пробірці. Просто одні інститути мають поділитися досвідом з іншими.

Окрім глобальної державної заборони тестування, одним з інструментів може бути технічний регламент на парфумерну та косметичну продукцію, яким може бути заборонено в Україні продаж тестованої на тваринах косметики. З цього приводу ми працювали з попереднім МОЗ, був долучений Мінфін. Зараз цей діалог має розпочатися з новим МОЗ. Сподіваємося, нам вдасться добити цю історію.

Більшість людей навіть не замислюються, що це таке – тестування косметики на тваринах / фото УНІАН

Питання щодо безпритульних тварин. Назвіть найбільш ефективні та гуманні методи розв’язання цієї проблеми?

Найгуманніший та найдієвіший метод – включити мозок людям. Всі ми маємо зрозуміти, що явище безпритульних тварин – це погано. В багатьох містах зграї безпритульних тварин стають проблемою для людей і для тварин. Але боротися треба не з наслідком, а з причиною. В даному випадку причина –відсутність відповідальності для власника тварини. Люди просто викидають тварин на вулицю. Якщо зараз вулицею йтиме породна домашня тварина, то дев’яносто дев’ять і дев’ять відсотків, що ми не дізнаємося, чия вона.

Але просто будь-які методи, від стерилізації чи винищення тварин (такі програми ухвалюють окремі міста) проблему не вирішать. Потрібен комплекс заходів. В першу чергу, потрібно перекрити «кран», через який щодня на вулицю потрапляю десятки тварин. Саме тому потрібний жорсткий контроль відповідальності власника, реєстрація, чіпування та щеплення тварини.

На наступній стадії має бути контроль і обмеження розведення тварин – сфера, де тварини стають інструментом заробітку. Далі мають включатися програми стерилізації щодо безпритульних тварин. А паралельно – максимальна популяризація адопції, прилаштування тварин.

Між іншим, у Львові діє розроблений українськими спеціалістами проект Animal-ID (єдина електронна база чіпованих тварин, – УНІАН). По суті, це соціальна мережа для безпритульних тварин. Місту ця база дозволяє подивитися, в яких районах найбільше безпритульних тварин, де найефективніше працює служба відлову, є можливість контролювати стан тварини. А ви, коли берете тварину з притулку, можете подивитися, де її зловили, коли чіпували.

Цю програму пропонували містам ледь не безкоштовно. Але, наприклад, Київ відмовився, посилаючись на якісь її недоліки. Відверто кажучи, питання відсутності статистики щодо безпритульних тварин лежить не тільки в площині гуманності, але і грошей. Бо не вийде звітуватися щодо витрат на щось нелічене. Тобто, це абсолютно корупційна історія. Не бачу іншої причини.

Ви також підіймаєте проблему експлуатації тварин для фото послуг чи жебракування, у дельфінаріях. Але більшість людей, які роблять такі фото або ходять у дельфінарії, навіть не думають про шкоду для тварин. Це про освіту, виховання, державну політику? Як це змінювати?

Більшість людей, правда, просто не замислюються. Мені навіть моя бабуся колись подзвонила після ефіру зі словами: «Я ніколи в житті про це не думала». Тому ми й розповідаємо про все це.

Є ті, хто кажуть: «Навіщо забороняти цирки з тваринами, якщо можна перестати туди ходити». Так от, якщо мені дадуть якийсь інструмент, щоб тридцять мільйонів людей перестали щось робити, я міцно обійму цю людину… Втім, якби в Києві з'явилися оголошення про гладіаторські бої до смерті, знайшлись би ті, хто купив туди квитки. Тобто, паралельно, маємо розуміти, що змінити все суспільство неможливо.

Дельфінарії взагалі мають бути закрити?

Звісно. Журналісти часто питають, чому дельфінарії мають бути закриті. Але насправді варто запитати власників дельфінаріїв, чому ці заклади мають існувати. Дельфіни живуть у морях і океанах – це їхнє природне середовище. Доводити, що дельфінаріїв не має бути – це пояснювати, чому не має бути концтаборів.

Дельфінарії – це експлуатація тварин суто заради розваг. В Україні заборонені дельфінарії без морської води, але вони продовжують існувати в Харкові, в Трускавці, навіть в Одесі використовується штучно створена, а не суто морська вода. Це ще один приклад, коли закон не працює.

Тварини утримуються в хімікованій воді, через що отримують опіки шкіри та сліпнуть. На волі дельфін пропливає двісті-двісті п'ятдесят кілометрів, а в дельфінарії обмежений метрами… Коли кажуть, що в дельфінарії вони живуть довше – це брехня. Більшість дельфінів гинуть ще під час транспортування. І навіть якщо один дельфін прожив довше, хочеться запитати у людей: «Ви обрали б шістдесят років життя вільними чи сто років у камері метр на метр?»

Так звана дельфінотерапія – це визнаний вже навіть українським МОЗ міф. Треба заборонити навіть поширення цієї ідеї. Взаємодія з твариною позитивно впливає на людину – факт. Але позитивний вплив від гри з собачкою і від плавання з дельфіном – однаковий. Навіть з точки зору етичного ставлення до людей дельфінотерапія – жахливий бізнес. По суті, заробіток на людському горі. Адже, як правило, клієнтами є батьки дітей з ДЦП, з аутизмом. Ці люди часто шукають дива і готові віддати все за надію, що дитина видужає.

Також інколи думаю, скільки людей дійшли б до глядацького місця, якби зайшли до цирку через «чорний хід», побачили вольєри... Я був за лаштунками Національного цирку України, немає жодного бажання повертатися туди.

Якими мають бути сучасні цирки?

Є багато прикладів. Від цирку du Solei та Китайського цирку, де тварин не використовують. Насправді захоплююся цирковим мистецтвом. Ба більше, в Україні чудові артисти, а в українській цирковій академії немає спеціальності «дресувальник». Водночас, використання тварин для цирку – це економія. Бо тварини на манежі перебувають від двадцяти до тридцяти хвилин, а номер з людьми триває п'ять-сім хвилин. Фактично, тварини, які не є і не можуть бути артистами, забирають у людей роботу.

Спілкувався кілька разів з артистами про те, наскільки принизливо для них чути: «Тварини – це циркові артисти». Звісно, вони публічно про це не кажуть... Втім, уявіть, ви мріяли стати цирковим артистом, поклали свої сили, час та здоров'я. А тепер кажуть, що ви такий самий, як ведмідь, якого тримають у вольєрі метр на метр і розпаленою підлогою удають, ніби він танцює. Це принизливо для самих людей.

Можемо розділити зоологічні парки та зоопарки / фото УНІАН

А що думаєте про зоопарки?

Можемо розділити зоологічні парки та зоопарки. Місце, де утримують тварин, щоб людина могла побачити якийсь вид, – це жахливо. Ми ж з вами не очікуємо побачити в Києві кита? Чому хочемо побачити тут лева?

Якщо мова йде про зоопарки з програмами відновлення якихось видів, то це трошки дивна і по-людському дурна ситуація. Бо людство спочатку знищує якийсь вид, а потім каже: «Будемо рятувати». Але це вимушене зло.

Я на сто відсотків проти приватних зоопарків, коли люди з грошима накуповують собі тварин. Це просто концтабір для тварин і, на жаль, величезна проблема в Україні.

Знаєте, ще в 1950-х роках були зоопарки для людей. Вони почалися з часів Колумба, коли той привозив туземців для демонстрації на публіку. Прямо уявляю, як французька мама десь у Парижі веде дитину в зоопарк зі словами: «Де ж моя дитина ще побачить туземця».

У світі моєї мрії немає зоопарків. А функцію умовних зоопарків в Україні може вирішити розвиток сфери реабілітації тварин. На західній Україні та поблизу Житомира є притулки для ведмедів, куди можна поїхати навіть з дитиною. На жаль, ці ведмеді вже не можуть опинитися на волі. Хтось вірно підмітив, що реабілітаційні центри можна назвати пам'ятником людській жорстокості. Важко уявити, що заради розваги люди готові на такі знущання. Також у попереднього Міністерства екології була ідея створити реабілітаційний центр для дельфінів, здається, десь у Тузлівському лимані.

Цієї осені в Києві має початися будівництво багатофункціонального центру захисту тварин з ветеринарною клінікою, притулком, готелем для тимчасового перебування. Як це має бути здійснено, щоб можна було сказати – влада справді робить щось добре для тварин?

Без забезпечення відповідальності власників, створення якоїсь однієї локації нічого глобально не змінить. Тому головне питання – складовою якої системи буде цей центр, яка буде його функціональність. Під Києвом є найбільший притулок для тварин у Східній Європі «Сіріус», а якому знаходиться близько п'яти тисяч собак. Всіх тварин з міста везуть туди. Цей притулок отримує невелику частину фінансування з київського бюджету, але, враховуючи кількість тварин, триває постійна гра на виживання притулку, щоб встигнути прилаштувати тварин швидше, ніж привезуть нових. Тому ключове для влади – запустити систему, а не просто зробити «красиві кроки».

Ви видали українською книжку відомого екофілософа Пітера Сінгера «Визволення тварин. Нова етика нашого поводження з тваринами». Можете її коротенько прорекламувати, щоб у наших читачів виникло бажання ознайомитися?

Взагалі це була глобальна історія, яку згадуватиму у старості. Книгу я вперше прочитав англійською, думав, що автор помер, бо вона 70-х років. Потім випадково побачив його виступ на TEDx, зв'язався з ним, він мені відповів...

На моє враження, Україна на сьогодні в плані громадянського суспільства проживає те, що багато європейських країн проходили в 70-80-ті роки. Це спостерігається в абсолютно різних питаннях, зокрема, в темі зоозахисту. А ця книга заклала основи світового зоозахисту. Час від часу мене питають, як у тварин можуть бути права, якщо вони їх не усвідомлюють? Так от, в книжці знайдете відповідь на це запитання.

Також Сінгер вперше ввів термін «видова дискримінація», яку він вважає причиною людської жорстокості щодо тварин. Чому, наприклад, людина вважає, що ведмедя можна помістити в клітку? Сінгер пояснює це простими словами. Розповідає, чому не працюють будь-які аргументи на захист так званого права людини знущатися з тварини.

По суті, ми також тварини. Homo sapiens за своєю назвою є видом тварин. В мене навіть колись в підписах в листах «UAnimals» спочатку стояло «з повагою до людей і тварин», а потім я змінив на «з повагою до людей та інших тварин».

В одному з інтерв’ю Сінгер сказав, що треба спрямовувати свою допомогу туди, куди ніхто не дивиться. Бо є малочисельні групи тварин, які не викликають симпатії, тому їм не допомагають: «На мій погляд мета має бути важливою, страждання 50 мільярдів курей важливіше за страждання декількох сотень панд». Що скажете?

Сто відсотків він правий. Окрім того, що тема жорстокого поводження з тваринами мені болить, я почав займатися темою зоозахисту ще через те, що на той момент в Україні у більшості не доходили до неї руки.

За своїм підходом Сінгер є утилітарист, тому рахує практичну користь від врятованого життя. Я з ним абсолютно погоджуюся. Ба більше, зараз у світових організацій є окремі програми, спрямовані на «некрасивих тварин» у сприйнятті людей. Бо панди стали символами через свою мімімішність. А якщо вам сказати, що триває боротьба за порятунок популяції слимаків на планеті, це викличе у вас значно менше емпатії. Між іншим, є гарна книга «Радість, Гидота та Обід». В якій соціологи розповідають, чому одних тварин ми вважаємо друзями, інших – боїмося, а ще інших сприймаємо як їжу.

Переконаний, що суспільство має прийти до усвідомлення цінності кожного життя. Повертаючись до того, що наразі ми десь в 70-80-х, то «колесо гуманності» починає крутитися, коли людина крок за кроком починає приймати для себе якесь нове рішення. Спочатку розумієте, що варто відмовитися від цирків з тваринами. Далі, можливо, подумаєте про хутро. Потім заглянете в холодильник, щоб там щось змінити.

Люди часто кажуть, мовляв, чому відмовлятися від чогось одного, якщо не відмовився від іншого. Але стверджувати, що світ не ідеальний, тому я не буду нічого змінювати – це нечесна позиція стосовно світу і себе. Робіть кроки. Змінюйте те, що у ваших силах. Гуманність – це не точка, а шлях. В цьому полягає моя власна філософія.

Треба самим подавати приклад, а не чекати змін від світу / фото УНІАН

Якби ви писали книгу про захист тварин, які б акценти в ній були?

Чесно кажучи, навіть не задумувався про книгу. Нашою книгою є соціальні мережі та акції, через які доносимо акценти щодо перших кроків гуманності, які можуть зробити люди.

Які країни найкращі для життя тварин та чому?

Немає країн з ідеальною ситуацією. Але можна подивитися, наприклад, на Ізраїль, в якому діє заборона цирків з тваринами, жорстке регулювання ставлення до тварин. В цій країні також рекордна кількість вегетаріанців та веганів. Хоча мені хочеться, щоб ми перестали дивитися на інші країни. Треба самим подавати приклад, а не чекати змін від світу. 

Читайте такожУ Києві відбувається Всеукраїнський марш за гуманне ставлення до тварин (фоторепортаж)

Дратуєтесь, коли бачите людей у шубах на вулицях?

Не дратуюсь. Маю багато знайомих, які раніше носили шуби, а зараз відмовилися від такого одягу. Знову ж таки, дуже багато людей просто про це не замислювалися.

Що з хутром, що з іншими зоозахисними темами, люди, які не підтримують ідею, для мене є потенційними прихильниками, а не опонентами. Важливий момент, про який, здається, Джамала сказала у нас на марші за тварин – всі ми не ідеальні. Не потрібно вважати, що є якась ідеальна частина суспільства, а інші – «вороги світу». Всі на різній стадії гуманістичного шляху і треба допомогти іншим просто зробити свій крок.

Пофантазуємо про захист тварин у майбутньому. Чи потрібні нам якісь розробки отримання м’яса на клітковому рівні, якийсь замінник, щоб витіснити тваринне походження?

У світі це вже роблять, адже виростити кілограм тваринного м'яса насправді коштує чималих грошей. Вже порахували, що можна нагодувати Африку і весь світ, якби на полях, де харчуються тварини на забій, вирощували рослини. Мій улюблений приклад, коли кажуть: «А от полярники...» Друзі, по-перше, на сьогодні полярники не використовують хутро, бо це вже не найтепліший матеріал. По-друге, людина спокійно може перебувати в будь-яких температурах, не харчуючись м'ясом, бо є багато рослинних замінників.

В якийсь момент світ або сам це зрозуміє і перейде до замінників, або якісь катастрофічні зміни, глобальне потепління, призведуть до того, що людям доведеться змінитися. В будь-якому випадку, навіть з точки зору грошей і інвестицій, українському бізнесу варто було б про це замислитися. Днями читав новину, що вже навіть у Росії почали такі розробки.

Я розумію, що суспільство ділиться не на тих, хто допомагає тваринам і людям / фото УНІАН

Чи часто чуєте щось на кшталт: «Краще б дітям допомагав»?

Моя дружина – засновниця благодійного фонду, який допомагає дітям-сиротам. Я намагаюся долучатися до інших акцій, час від часу їжджу в дитячі будинки. Коли мені хтось пише таке в коментарях, то здебільшого пропоную поїхати разом. Досі жодна людина не відгукнулася. Також радію, коли людина каже: «Краще б допомагали дітям, а не проводили марш за тварин». Відповідаю – влаштовуйте акцію, з радістю прийду. Чомусь вони цього не роблять.

Знаєте, на марші за тварин приходять активісти з абсолютно різних сфер. Ті, хто займаються дітьми-сиротами, АТО, допомогою пораненим, хворим, людям з інвалідністю. Тому я розумію, що суспільство ділиться не на тих, хто допомагає тваринам і людям. А на тих, хто допомагає, і тих, хто пише коментарі: «Краще б ви...».

Що буде вершиною успіху «UAnimals»?

Якщо ми фантазуємо… Той момент, коли світ зрозуміє: найкраще, що може зробити людина для тварини – не чіпати її. До речі, зауважу, що у нас немає задачі, щоб люди любили диких тварин. Можете їх не любити чи боятися, але просто не чіпайте їх. Тому, певно, буде тотальною перемогою, якщо розведемо руками та скажемо: «Слухайте, нам не треба рятувати тварин, світ змінився». Звісно, це фантазійна історія, але це було б глобальною перемогою.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News