Після кредитного банкету – на дієту, або Про перші ознаки кризи в Україні

Додаткові бюджетні доходи потрібно було заощаджувати і ховати на «чорний день». Натомість вони витрачалися, щоб оплатити рахунки політичних домовленостей...

Криза не лише стукає у наші двері, як образно зазначила прем`єр у своєму зверненні 19 жовтня, але вона вже переступила поріг. Нас довго переконували, що світове фінансове цунамі обійде нас стороною, що 90 відсотків відповідальності лежить на НБУ та РНБО, що Україна є острівцем спокою серед ідеального шторму.

Окрім експертів, мало кого турбував той факт, що економічний ривок України в останні роки став можливим завдяки передусім сприятливій зовнішній економічній кон`юнктурі (високі ціни на метал), що він підживлювався безупинними запозиченнями корпоративного сектору ( передусім банків) на Заході, що він накачувався карколомним зростанням доходів населення і що він зовсім не супроводжувався структурними реформами. Всім, і передусім політикам, здавалося, що так буде тривати довго – і приплив експортної виручки, і притік капіталу, що компенсуватиме наш хронічний дефіцит в торгівлі товарами і послугами, і приріст кредитування, що вимірюватиметься двозначними цифрами щомісяця, і зростання фонду заробітньої плани, що рік за роком вдвічі перевищуватиме номінальне зростання ВВП.

Рано чи пізно це мало закінчитися – або м`якою посадкою (soft landing), або гальмуванням без шасі, від якого пасажирів трястиме ще довгий час. Для м`якої посадки передумови були, і першим почав до неї готуватися Нацбанк, запровадивши жорсткішу монетарну політику. Коли ж ознаки нежиті на Заході змінилися лихоманкою, коли у Штатах вже сконав інвестиційний банк  Lehman Brothers, а іпотечні гіганти Freddie Mac та Fannie Mae було націоналізовано, в Україні в уряду чесалися руки, як розподілити ті 20 мільярдів додаткових доходів, що принесло закручування гайок на митниці. Вони (хоча і меншою мірою – вісім мільярдів) були роздані кожній свашці - по ковбасці:  і шахтарям, і бюджетникам, і директорам сільгосппідприємств та агрохолдингів, і дещиця навіть перепала параолімпійцям. З цих видатків обгрунтованою була хіба що фінансова допомога постраждалим від повені (частина якої очікувано розкрадається). Лише розпуск Верховної Ради зупинив бюджетну ейфорію уряду і парламентарів. Передчуття кризи, ситуація на міжнародних ринках і відсутність можливості запозичати на Заході з усією очевидністю диктувала інше – ці додаткові доходи потрібно було заощаджувати і ховати до бюджетної комори на «чорний день». Натомість вони витрачалися, щоб оплатити рахунки скороминущих політичних домовленостей.

Тепер п`ять років економічної безтурботності, надмірного апетиту соцвиплат  і кредитного переїдання мають бути з хрускотом втиснуті в кілька місяців жорсткої дієти. Ознаки кризи вже повсюди, і зачіпають кожного. Ось лише перелік симптомів, з якими зіткнувся автор цих рядків упродовж минулого тижня.

Я марно намагався зняти поточні кошти із банківського рахунку. Підкреслюю – я не закривав достроково депозит, чому має перешкодити 319-та Постанова НБУ,  а користувався своїм правом частково знімати гроші з рахунку, як це передбачено договором (не називатиму банк, щоб не кидати хмиз у вогонь зіпсованих банківських репутацій). Керуючий філією пояснив мені, що кожному факту зняття грошей з рахунку має передувати службова доповідна у центральний офіс. Макроекономічний результат таких дій для фінансового сектору буде приголомшливим -  власники рахунків ледве дочекаються завершення їх терміну, і не понесуть гроші в банк протягом тривалого часу. У листопаді, коли НБУ оприлюднить дані про стан грошово-кредитного ринку, кошти на депозитах можуть схуднути на двадцять, або й тридцять  мільярдів ослаблених гривень (якщо за перші кілька днів жовтня депозити зменшилися на шість мільярдів гривень)...

Менеджери компаній дедалі більше скаржаться на тромби у платіжній системі – платежі зависають на значно більший термін, аніж це визначено тією ж самою 319-ю Постановою НБУ.

У сім`ях «білих комірців» сьогодні невесело, передусім у тих, хто встиг отримати кредит, деномінований у доларах. Якщо ж дамоклів меч виплати кредиту ще поєднується із перспективою втрати роботи, то вже не до поїздок в Турцію і походів по ресторанах. Не до жиру – бути б жúвим.

Дані Держкомстату про рівень безробіття в Україні дотепер були чи не найменш вживаною і найменш актуальною новиною -  близько двох відсотків у січні, півтора відсотки у вересні, ну то хай собі. Фонд зайнятості купався в грошах, будував собі офіси в регіонах і крутив рекламу по телебаченню. У 2009-му йому заледве вистачатиме коштів, щоби виплачувати допомогу по безробіттю. 

Будівельна компанія, яка будує житловий будинок у місті-супутнику Києва, постала перед дилемою – продовжувати будівництво чи заморожувати мільйони, що в нього вкладені. Це надійна фірма з бездоганною репутацією і кількома зданими в експлуатацію об`єктами e своїй біографії. Коли криза в будівельній індустрії посилилась і реалізація квартир на фундаменті практично зупинилася, компанія ухвалила ризикове рішення – на свій страх і ризик починати будівництво за власні і кредитні кошти із сподіванням, що продажі розпочнуться на рівні четвертого-п`ятого поверху. Вже завершується спорудження восьмого, вже знижено на 10 відсотків ціни, однак не продано жодної квартири. Кілька потенційних покупців таки були вже ось-ось зголосилися, однак були віднаджені перспективою придбати квартири у будинку, в якому вони будуть єдиними власниками квартир. Тож вирішили або зачекати, або купувати житло на вторинному ринку. У жовтні у відділу продажів цієї компанії не пролунало жодного дзвінка.

Мій знайомий остаточно ухвалив для себе рішення про безперспективність роботи у ріелторській компанії, оскільки вже з літа він не зміг продати жодної земельної ділянки із свого лістінгу. Доходів від посередництва з найму квартир для  годування сім`ї не вистачає. В ситуації з Віктором-ріелтором, як і в ситуації з будівельною компанією абзацом вище, є і світла, санітарна сторона кризи. Мильна бульбашка українських доморощених цін на нерухомість, коли ціна занедбаної хрущовки котувалася на рівні з берлінськими апартаментами, нарешті лопає. На цьому тлі сміховинними виглядають белькотіння ріелторів, що ринок ось-ось оживе і ціни продовжуватимуть повзти догори через відкладений попит. Не менший подив (якщо не роздратування) спричиняє також бадьора інформація про позанебесні ціни на ділянки на Київщині. Вже всім давно зрозуміло, що це ціна пропозиції, що попит фактично відсутній, а якщо і укладаються угоди, то за значно нижчими цінами.

І ще щодо світлих сторін кризи - я вже відчув на собі ледь помітну зміну у настроях будівельників (змінив вже шосту бригаду на спорудженні заміського будинку). З непомірними апетитами і позахмарними цінами, вони фактично диктували замовникові розцінки, поводилися зверхньо і гонорово. Вони теж, як і політики, були переконані, що їх «лафа» і диктат триватиме вічно. Однак із новобудов багатоповерхівок, що заморозилися, вже почався відтік звільнених будівельників і збільшилася пропозиція робочої сили. Відчуваючи це, на останніх переговорах з приводу цін вони вже були більш поступливими і менш задерикуватими. Готові працювати за дві третини від серпневих цін. Ближче до Нового року зголосяться і за половину.

Ось тільки що буде до Нового року з виплатами по моєму іпотечному кредиту, за який, власне, і споруджується будинок і який, природньо, деноміновано в доларах?

Станіслав Голубенко

УНІАН в Google News