Українці борються за нове обличчя древнього Львова

Готичні підвали затоплені. Середньовічні дерев’яні водогони в руїнах. На дахах – відкриті тріщини...Уявіть собі, що беруть жінку похилого віку і наносять їй губну помаду, туш та рум’яна, щоб перетворити її на молоду дівчину...

Львів, перлина архітектурної вроди, відзначає свою 750-ту річницю перебудовою головного майдану, але складний проект розлютив істориків та громадянських активістів.

Місцева рада прагне покінчити з десятиріччями розрухи і привабити туристів з усієї Європи на бруковані вулиці і таємничі алеї міста, котрим протягом минулого століття правили австрійці, поляки, совєти, а тепер – українці.

Але реставрація викликала інтенсивні дебати про те, чи спроможна пострадянська Україна до збереження своїх мистецьких скарбів для майбутніх поколінь. Центр Львова занесений у перелік ділянок світового спадку ЮНЕСКО, а площа Ринок, вже кілька разів реконструйована після воєн та пожеж, завжди була його осердям. Критики кажуть, що останній проект спотворює площу.

 „Уявіть собі, що беруть жінку похилого віку і наносять їй губну помаду, туш та рум’яна, щоб перетворити її на молоду дівчину” – каже Валерій Потюк, скульптор, який очолює Львівську філію Культурного фонду України. „Ви не зможете дивитися на неї, тому що вона буде і непривабливою, і неприродньою. Мистецтво, яким була просякнута площа Ринок, щезла”.

Студенти і журналісти боролися, щоб заблокувати реконструкцію району, над яким домінувала ратуша і яку оточували ще 40 будівель, а в кожному куточку площі знаходився фонтан.

Ченці, ремісники та ювеліри з часів Середньовіччя вчащали на площу, архітектурні стилі котрої варіюють від ХІІІ до ХУІІІ століть.

Чиновники міста з населенням 850 тис. городян захищають проект. „Не було використано жодного сучасного каменя. Все – з відповідної епохи і зроблено добре. І людям це подобається” – каже Василь Мисків, керівник департаменту будівництва міської ради. „Ми провели археологічні дослідження і змінили всю інфраструктуру. Це означало нові газо- і водогони та трамвайні лінії, а також реставрацію фонтанів, вуличних ліхтарів та бруківки”.

Бригади робітників проігнорували протести і почали швидко виконувати плани до проведення святкувань цього місяця, коли 150 тис. гостей, включаючи президентів України, Польщі та Литви, ринули у Львів на концерти, виставки та гостинні прийоми.

Це місто, осердя українського національного самовідчуття, є яскравим прикладом змін, які пронеслися над Центральною Європою, часто зсуваючи національні кордони на Схід або на Захід.

Звивисті львівські провулки, готичні та барочні будівлі і розкішні кафе нагадують Відень, і для цього є серйозні підстави: адже Лемберг був східним форпостом Австро-Угорщини до занепаду імперії у 1918 році.

Вплив Польщі, яка зайняла Львів у 1918, повсюди: католицькі святині, цвинтарі і пам’ятники поруч з православними та вірменськими церквами та синагогами.

Приміські квартали – це знаки радянського спадку з 1939 року, коли Кремль загарбав назад Львів та Західну Україну на виконання пунктів нацистсько-радянської угоди, яка розділила Східну Європу.

Критики реконструкції кажуть, що тут занадто поспішали і наламали дрів.

„Все було зроблено поспіхом. Те, що було спочатку зрозумілим лише для фахівців, тепер зрозуміло кожному” – каже Олег Мацех, активіст захисту культурних пам’яток, який очолював протести.

 „Ми бачимо бруковані вулиці, тепер залиті бетоном. Ми бачимо встановлення сучасних ламп на будівлях того періоду. Ми бачимо електричні кабелі, прокладені поверх фонтанів. Ви не можете назвати це реконструкцією”.

А місто каже, що небезпечний стан інфраструктури після незчисленних років нехтування залишив йому малий вибір і надію на те, що доходи від туризму дадуть кошти для подальшої реконструкції.

„Ніхто нічого не робив більше 100 років. Водогони дуже старі. Електричні кабелі не мінялися 100 років. Реконструкція була життєво важливою” – каже Мисків. „Бруківка, можливо, ще протрималася б кілька років, але колекторна система руйнувала фундаменти старих будівель. Ми виконали велику роботу”.

Нові проекти, покликані зупинити подальшу розруху, перебувають на етапі планування.

Палацо епохи Відродження та інші будівлі стилю Сецесії, притаманного Відню початку 20-х рр., руйнуються. Готичні підвали затоплені. Середньовічні дерев’яні водогони в руїнах. Фрески потьмяніли або сховані під свіжою фарбою. На дахах – відкриті тріщини.

„Де б ви не йшли у центрі місця, все старе – старі вулиц, старі будови” – каже Мисків. „На сьогодні більше тисячі будівель волають про реконструкцію. Ми не можемо зупинитися, якщо хочемо утримати їх”.

Олена Городецька, Рейтер

З англійської переклав Микола Писарчук

УНІАН в Google News