Спілберг у Києві: Нарешті я на рідній землі!

Автор «Щелеп» з`явився перед публікою у супроводі зятя  Кучми Віктора Пінчука і режисера Сергія Буковського, що зняв фільм «Назви своє ім`я». «Присутність України в нашому домі завжди відчувалася», – сказав американець.

Стівен Спілберг з`явився перед українською публікою у супроводі зятя  Кучми Віктора Пінчука і режисера Сергія Буковського, що зняв фільм «Назви своє ім`я». Картину, присвячену пам`яті євреїв, знищених під час війни, демонстрували в столичному Жовтневому палаці 18 жовтня.  Всесвітньо відомого кіно-метра, чекали близько двохсот представників ЗМІ з різних країн. На презентацію зібрався весь український бомонд - Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Олександр Мороз, Леонід Кучма...

Автор «Щелеп», «Інопланетянина», «Парку юрського періоду», «Списку Шиндлера» та інших шедеврів бадьоро пройшов до президії і без зайвих прелюдій розпочав прес-конференцію. Спілберг завоював прихильність присутніх підтвердженням того факту, що його бабуся і дідусь як по батьківській лінії, так і по материнській, – вихідці з України. «Присутність України в нашому домі завжди відчувалася», – потішив американець журналістів, які сиділи в залі. Віктор Пінчук заявив, що, зійшовши з трапа літака, Спілберг перше вигукнув: «Нарешті я на рідній землі!» Зять Кучми також сказав, що після аеропорту вони відразу ж вирушили до Бабиного Яру, де поклали квіти загиблим від рук фашистів.

А взагалі ідея створити фільм про Холокост народилася в голові Пінчука. Два роки тому він познайомився зі Спілбергом у Нью-Йорку. Це було на знімальному майданчику, коли режисер працював над «Війною світів». «Ми розмовляли зі Стівеном Спілбергом про Холокост, причому він мені розповів про Бабин Яр набагато більше, ніж я йому», – повідав олігарх історію створення картини «Назви своє ім`я». Визначально, що спочатку була ідея зняти художній фільм про Бабин Яр, потім зійшлися на тому, що треба робити документальний. 

Треба сказати, Спілберг вже все для цього мав. У 1994, після завершення роботи над «Списком Шиндлера», режисер вирішив створити і систематизувати свідчення євреїв, що постраждали під час Другої світової, для чого створив спеціальний Інститут фонду «Шоа» («шоа» в перекладі з івриту – «катастрофа»).

Організація зібрала близько 52 тисяч свідчень 32 мовами в 56 країнах, серед яких і опинилася Україна. Тут співробітники фонду опитали близько двох тисяч чоловік, що пережили Холокост, а також тих, хто був свідком цих кривавих подій. 

Матеріали передали режисерові Сергію Буковському, який власне і зробив з них фільм. Це була вже одинадцята за рахунком робота Інституту фонду «Шоа» у сфері кіно. Український режисер, який трудився над картиною рік, признався, що Спілберг поставив йому дві умови: «Фільм має бути заснований на свідченнях. Друга умова – робіть кіно таким, яким ви хочете його побачити».

Буковський, за його твердженням, зробив саме так. І Спілберг високо оцінив роботу українця. «Фільм Буковського один з найблискучіших фільмів про Холокост з тих, що мені доводилося бачити», – сказав він на прес-конференції. Думається, заяви американського кінорежисера не були елементарними реверансами ввічливості. Євреї надзвичайно серйозно ставляться до слів, що стосуються болючої теми Холокосту. 

Кіно дійсно варте того, щоб його побачити. В принципі людина, що навчалася у радянській школі, відкриє у ньому для себе мало нової інформації, інша справа, тут трагічні події представлені зі слів очевидців, які дивом вціліли. І таке не можна ані зіграти, ні імітувати. Герої розповідають про німецьку окупацію, про Бабин Яр, про те, як, ризикуючи власним життям, їх рятували місцеві жителі, про довгоочікуване звільнення. Одна дівчинка прожила три місяці в трубі горища великого будинку в окупованому місті. Чоловіка, що опинився в строю військовополонених, «відмазали» товариші, які сказали фашистам, що на єврея він не схожий, мовляв, «всі євреї схожі на нього, а він на них – ні». Очевидці з характерною єврейською говіркою розповідають свої історії, в яких, як це не парадоксально, знаходиться місце і гумору.

У картині абсолютно відсутній який-небудь надрив, тут зовсім немає крику, проклять, а сльози – стримані, і це «вставляє» найбільше. Говорячи про фільм, Спілберг також згадав про «візуальну поезію, яку він (режисер. – Авт .) привніс в історії людей, що вижили в результаті Холокосту». Це дійсно так: у картині багато кадрів-роздумів, кадрів-медитації, дії заховані всередину. Багатьом журналістам це не сподобалося, але, як кажуть, – на любителя. В кінці картини жінка свідок страшних подій розмірковує про війни, однією з причин яких є людська жадібність. Жінка ставить запитання, яке цілком можна адресувати Віктору Пінчуку: якщо у тебе є будинок, навіщо тобі два?

Незабаром можливість побачити «Назви своє ім`я» з`явиться і у широкого українського глядача. Принаймні, виконавчі продюсери Стівен Спілберг і Віктор Пінчук пообіцяли це.

Пінчук також сказав, що, на його думку, варто було б зняти трилогію про українські трагедії - окрім Холокосту, про Голодомор і Чорнобиль.

На прес-конференції пролунало дещо екстравагантне питання, на адресу Пінчука: "Пане Віктор, чи навчите ви нас толерантності, як навчає цьому ваш фільм?" З секундною затримкою Пінчук відповів: "А якому Віктору адресоване запитання?" Зал розуміюче подивився у бік Президента і прем`єра, але Януковича серед глядачів уже не було".

Після демонстрації фільму в кулуарах було цікаво спостерігати обговорення фільму VIP-персонами: Ющенко спілкувався зі Спілбергом, перша леді країни - з Пінчуком, дочка Кучми і дружина Пінчука Олена Франчук - з есдеком Нестором Шуфричем. Після цього VIP-персони пройшли на фуршет, швидко утворилася стіна охоронців , і весь бомонд опинився поза зоною доступу для широкої публіки.

Антон Зікора

Фоторепортаж з події дивіться тут

УНІАН в Google News